ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року

м. Київ

справа № 140/2087/18

адміністративне провадження № К/9901/11070/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2019 (головуючий суддя: Старунський Д.М., судді: Багрій Д.М., Курилець А.Р.) у справі №140/2087/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальсько-пресове підприємство» до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ковальсько-пресове підприємство» звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.07.2018 №0074521206, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 510,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що належні позивачу об`єкти нерухомого майна є будівлями промисловості, а відтак останні не є об`єктом оподаткування в силу приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 11.12.2018 позовні вимоги залишив без задоволення.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з правомірності застосування податковим органом штрафних санкцій, з огляду на те, що позивач не є суб`єктом, на якого поширюється податкова пільга, яка передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, адже спірні нежитлові приміщення використовуються підприємством з метою здачі в оренду, тобто не за функціональним призначенням.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 21.03.2019 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 скасував та прийняв нове про задоволення позовних вимог.

Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств. В той же час дійшов висновку про те, що належні позивачу нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки такі у розумінні статті 266 Податкового кодексу України відносяться до будівель промисловості, при цьому підставою для прийняття такого висновку стало врахування основного виду діяльності позивача. Крім того суд визнав необґрунтованими посилання відповідача на Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, оскільки такий класифікатор є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації та призначений для вирішення інших завдань, аніж класифікація об`єктів нерухомого майна для цілей оподаткування. Також відзначив про помилковість позиції суду першої інстанції про використання позивачем об`єктів нежитлової промисловості з метою здачі в оренду.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, вказував на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена на підставі поверхневого дослідження та оцінювання доказів, зокрема через те, що об`єкти нежитлової нерухомості фактично позивачем не використовуються за їх функціональним призначенням, тобто у промисловій діяльності підприємства, натомість такі об`єкти здаються в оренду.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а постанову суду апеляційної інстанції, яку просить залишити без змін, - обґрунтованою та законною.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство з обмеженою діяльністю «Ковальсько-пресове підприємство» зареєстроване як юридична особа 14.07.2009, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій, є платником податків та знаходиться на обліку в Ковельській ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області.

05.07.2018 податковим органом проведено камеральну перевірку податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За результатами камеральної перевірки складено акт №10796/03-20-12-06/36523079 від 05.07.2018, за висновками якого Товариством з обмеженою діяльністю «Ковальсько-пресове підприємство» порушено приписи підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, а саме: не подано податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016-2018 роки.

В акті перевірці зазначалося, що згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів виявлено, що товариство надає щомісячно послуги оренди ТзОВ «Ковельсільмаш» в період з січня 2015 року по даний час; підприємству із 100% іноземним капіталом «ААЗ Трейдінг Ко» в період з січня 2015 року по грудень 2015 року; ТзОВ «Компанія Гелікон» в період з січня 2016 року по даний час.

На запит контролюючого органу про надання пояснень щодо цільового використання об`єктів нерухомого майна з наданням копій договорів: купівлі-продажу житлових/нежитлових будівель, найму (оренди) тощо отримано відповідь, у якій зазначено, що за товариством рахуються об`єкти нежитлової нерухомості, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Однак, у наданій відповіді інформація щодо цільового використання об`єктів нерухомого майна відсутня, копії договорів, а саме: купівлі-продажу житлових/нежитлових будівель, найму (оренди) тощо товариством не надані.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято повідомлення-рішення від 17.07.2018 №0074521206, яким до позивача згідно з пунктом 120.1 статті 120 Податкового кодексу України застосована штрафна санкція за неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 510,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДФС України від 02.10.2018 №31989/6/99-99-11-03-01-25 податкове повідомлення-рішення від 17.07.2018 №0074521206 залишено без змін, а скарга позивача без задоволення.

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.

Відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Пунктом 30.1 статті 30 Податкового кодексу України визначено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Так, як вже зазначалось, судом першої інстанції встановлено, що у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальсько-пресове підприємство» перебувають три об`єкти нерухомого майна (градирня трьохсекційна, насосна станція оборотної системи, адміністративно-побутовий корпус №2 з перехідною галереєю, однак доказів того, що платником податків впродовж спірних податкових періодів ці будівлі використовувалися за функціональним призначенням не надано, до того ж останні здаються в оренду суб`єктом господарювання, а отже відсутні обґрунтовані підстави вважати, що позивач підпадає під дію вимог підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

В свою чергу суд апеляційної інстанції жодним чином не спростував вищевказаного, при цьому обмежився лише тим, що такий висновок не заслуговує на увагу. Також цей же суд дійшов передчасного висновку про те, що код діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковальсько-пресове підприємство» є таким, що дозволяє віднести об`єкти нерухомості, які перебувають у його власності, до будівель промисловості, оскільки даний висновок здійснено без урахування фактичного використання таких об`єктів.

Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2019 скасувати, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко,

Судді Верховного Суду