Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 140/2432/17-ц

провадження № 61-8394св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Немирівська міська рада Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Немирівської міської ради Вінницької області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем.

Позовну заяву мотивовано тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 1994 року належить 17/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Рішенням Немирівської міської ради Вінницької області від 25 квітня

2013 року № 546 йому було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки

в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 0,0342 га, для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд

по АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 посилався на те, що зазначена земельна ділянка фактично складалася із двох земельних ділянок, площами 0,0150 га та 0,0192 га, які визначені на схемі розподілу земельної ділянки за зазначеною адресою.

З 2013 року за його замовленням виготовлялась технічна документація

на зазначену земельну ділянку. Проте ОСОБА_2 , яка є суміжним власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 , відмовилася від погодження меж земельної ділянки, про що свідчить акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання земельних ділянок від 29 листопада 2016 року, де відсутній її підпис.

У зв`язку із цим рішенням Немирівської міської ради Вінницької області

від 30 березня 2017 року № 93 йому було відмовлено у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок

у натурі, а тому він змушений був звернутися до суду, проте рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року

у задоволенні його позовних вимог щодо визнання протиправним

та скасування рішення Немирівської міської ради від 30 березня 2017 року

№ 93 у частині відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) було відмовлено.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право

на приватизацію земельних ділянок, площею 0,0150 га та 0,0192 га, розташованих по АДРЕСА_1 , без погодження меж із суміжним землекористувачем ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 27 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на приватизацію земельних ділянок, площею 0,0150 га та 0,0192 га, розташованих по

АДРЕСА_1 , без погодження меж із суміжним землевласником (землекористувачем) ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 є суміжним землекористувачем та у відповідності до вимог статей 91, 106, 116, 152,

198 ЗК України зобов`язана не порушувати права власника суміжної земельної ділянки та землекористувачів. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж.

При цьому суд першої інстанції встановив, що відмова відповідача підписати акт встановлення та погодження меж не призвела до порушення прав позивача на набуття права власності на земельну ділянку, проте дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки погодження меж земельних ділянок здійснюється з метою визначення її меж, а за відсутності чіткої межі чи при неможливості її встановлення місцева рада не може затверджувати акт погодження меж земельної ділянки без їх погодження суміжними землекористувачами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , задоволено. Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 27 грудня

2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що визнавши

за позивачем право на приватизацію земельної ділянки без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції не врахував, що вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить

до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки

у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції вважав, що відмова від підписання акта погодження меж земельних ділянок не порушує права позивача

і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, у тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції вважав, що судом першої інстанції

не було враховано того, що передача у власність земельних ділянок під багатоквартирними будинками регулюється Законом України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку»

від 14 травня 2015 року № 417-VIII та внесеними ним змінами

у статтю 42 ЗК України. На підставі того, що сторонами не оспорюється,

що частками одноповерхового будинку (квартирами) володіють чотири власники (користувачі), будинок знаходиться на земельній ділянці міської ради і докази того, що земельна ділянка цього будинку виділялась будь-кому із них у користування чи власність для будівництва і обслуговування будинку відсутні, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала, що ця земельна ділянка є ділянкою багатоквартирного будинку, суб`єктом права власності якої не може виступати окремий співвласник будинку.

У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції

не звернув увагу на те, що спосіб захисту, обраний позивачем, суперечить вимогам закону, оскільки вимога визнати право на приватизацію земельної ділянки, заявлена не до того суб`єкта. ОСОБА_2 не є належним відповідачем за позовом про визнання права на приватизацію спірної земельної ділянки без її згоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов,

на думку ОСОБА_1 , неправильного висновку про те, що відмова від підписання акта погодження меж земельних ділянок не порушує його права, і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих

на приватизацію спірної земельної ділянки.

ОСОБА_1 посилається на те, що оспорюване рішення міської ради про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) було прийнято у зв`язку із заявою про непогодженням суміжної межі земельної ділянки.

Зазначає, що він отримав два судових рішення, які, на його думку, фактично суперечать одне одному, оскільки суд адміністративної юрисдикції зазначав про те, що відмова Немирівської міської ради Вінницької області була правомірною у зв`язку з непогодженням меж суміжної земельної ділянки,

а суд загальної юрисдикції зазначає, що таке погодження меж суміжної земельної ділянки не може бути підставою для відмови у затвердженні проектної документації, у зв`язку із чим, його права на користування

та розпорядження своєю власністю не були відновлені.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 140/2432/17-ц

із Немирівського районного суду Вінницької області.

У липні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року справу № 140/2432/17-ц призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 вересня 1994 року належить 17/100 частин житлового будинку

АДРЕСА_1 , що розташований

на присадибній земельній ділянці присадибних земель Немирівської міської ради Вінницької області (а. с. 8, 9).

Рішенням виконкому Немирівської міської ради Вінницької області

від 19 вересня 1995 року № 113 ОСОБА_1 було дозволено здійснити будівництво нової веранди по АДРЕСА_2 (а. с. 26).

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 1996 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та Немирівського районного центру зайнятості про усунення перешкод у користуванні будинком, земельною ділянкою та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Провадження у справі

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та Немирівського районного центру зайнятості про усунення перешкод у користуванні будинком, земельною ділянкою та встановлення порядку користування земельною ділянкою закрито (а. с. 27).

Рішенням Немирівської міської ради Вінницької області від 25 квітня

2013 року № 546 ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки

в натурі на місцевості (а. с. 10).

Рішенням Немирівської міської ради Вінницької області від 30 березня

2017 року відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації

із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі

(на місцевості), за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із тим, що відсутнє погодження меж земельної ділянки із суміжним землевласником (а. с. 6).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 квітня

2018 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1

до Немирівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Немирівської міської ради у частині відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок (а. с. 42, 43).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності

на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується

на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів,

що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної

їм земельної частки (паю).

Згідно із статтею 30 ЗК України, чинного на час виникнення правовідносин, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі

та споруди. При переході права власності громадян на жилий будинок

і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами

до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Статтею 42 ЗК України, у тій же редакції, встановлено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок

і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою.

Угода про порядок використання і розпорядження земельною ділянкою

є обов`язковою для особи, яка згодом придбала відповідну частку в спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва

і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0, 25 га, в селищах - не більше

0, 15 га, в містах - не більше 0, 10 га.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні -

це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування

в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Таким чином, наведеними правовими нормами встановлено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад вирішувати питання у галузі земельних відносин, зокрема приймати рішення щодо безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118 122 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені

в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель

і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної

чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до частини другої статті 198 ЗК України кадастрова зйомка включає, зокрема, погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, виготовлення кадастрового плану.

Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» визначено поняття технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її складові. Так, вказана документація включає кадастровий план земельної ділянки, акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації

із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Додатком № 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, встановлено форму та зміст акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, в якому зазначається, чи має власник/користувач суміжних земельних ділянок претензії до існуючих меж.

Погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією

у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав

у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем суміжної земельної ділянки не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради у затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів

чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження

№ 14-552цс18), від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та від 12 лютого 2020 року у справі

№ 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що непогодження сумісним землекористувачем ОСОБА_2 меж земельної ділянки не є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельних ділянок під багатоквартирними будинками регулюється Законом України «Про особливості здійснення права власності в багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року та внесеними ним змінами у статтю 42 ЗК України.

Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна. Згідно вказаних нормативних актів земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди

та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При цьому порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками,

а виділення частини землі для кожного співвласника заборонено. Розміри

та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Суд апеляційної інстанції, ураховуючи те, що сторонами не оспорюється,

що частками одноповерхового будинку (квартирами) володіють чотири власники (користувачі), будинок знаходиться на земельній ділянці Немирівської міської ради Вінницької області і докази того, що земельна ділянка цього будинку виділялась будь-кому із них у користування

чи власність для будівництва і обслуговування будинку відсутні, обґрунтовано вважав, що спірна земельна ділянка є ділянкою багатоквартирного будинку, суб`єктом права власності якої не може виступати окремий співвласник будинку, та дійшов правильного висновку, що позов заявлений до ОСОБА_2 , яка не є належним відповідачем

за позовом про визнання права на приватизацію спірної земельної ділянки.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав

та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить

як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так

і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет

і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу

та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання

або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом

чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який

не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного

з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи,

а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається

до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони

не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те,

що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем

як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати

за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів

й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18) (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі

№ 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) (пункт 31.4), від 12 грудня

2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18)

(пункти 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17-ц (провадження № 14-626цс18) (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі

№ 757/39920/15-ц (провадження № 14-61цс19) (пункт 31) та від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) (пункт 63)).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України

у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав

та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга

та третя статті 51 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив визнати за ним право

на приватизація земельних ділянок, площею 0,0150 га та 0,0192 га, розташованих по АДРЕСА_1 , без погодження меж із суміжним землекористувачем ОСОБА_2 , проте вимогу заявив лише до одного відповідача - ОСОБА_2 , при цьому - Немирівську міську раду Вінницької області зазначив як третю особу.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач у цій справі заявляв клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем

чи про залучення до участі у справі Немирівської міської ради Вінницької області як співвідповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, оскільки позов заявлено до ОСОБА_2 , яка не є належним відповідачем

за цим позовом.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, та зводяться

до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки

та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок

та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили

в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 21 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович