ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 140/2531/21

адміністративне провадження № К/990/1971/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Кашпур О.В., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 140/2531/21

за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року (суддя Лозовський О.А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року (суддя-доповідач - Бруновська Н.В., судді: Кузьмич С.М., Матковська З.М.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Служби безпеки України (по тексту - СБУ), Міністерства юстиції України (по тексту - Мін`юст), у якому просив:

- визнати протиправними дій СБУ щодо застосування заборони, яка передбачена частиною третьою статті 4 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі - Закон №1682-VII) та подання інформації до Мін`юсту з метою внесення інформації про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»;

-зобов`язати Мін`юст виключити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, яка передбачена частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII.

2. Позов обґрунтований тим, що 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника 2 відділу головного відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Управління СБУ в Луганській області на підставі частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII (внаслідок неподання позивачем у встановлений строк заяви про застосування/незастосування щодо нього заборон, визначених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, згоди на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо нього відповідно до цього Закону). На підставі повідомлення СБУ від 17 квітня 2015 року№ 11/9026п Мін`юстом внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», інформацію щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII.

3. Позивач уважає, що застосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII та включення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» виключно з підстави неподання ним відповідної заяви порушує принципи верховенства права, індивідуальної вини та презумпцію невинуватості особи, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України. Також позивач зазначив, що протиправно застосована заборона строком на десять років та включення відомостей про її застосування щодо ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» порушує його право на працю та на доступ до державної служби і, як наслідок, позбавляє можливості вести звичний спосіб життя: працевлаштуватися відповідно до освіти та професійних навиків, заробляти своєю працею на життя собі та особам, що знаходяться на його утриманні.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

6. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року позов задоволено.

7. Визнано протиправними дії СБУ щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII, та подання інформації стосовно ОСОБА_1 до Мін`юсту з метою внесення інформації до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Зобов`язано Мін`юст виключити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань СБУ витрати по сплаті судового збору у розмірі 1816,00 грн.

8. В означеному рішенні окружний суд зазначив, що неподання особою заяви у строк, визначений Законом № 1682-VII, є самостійною підставою для звільнення такої особи із займаної посади та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Тож ураховуючи неподання позивачем заяви, передбаченої частиною першою статті 4 Закону № 1682-VII, у строк до 15 квітня 2015 року, тобто в десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в Управлінні СБУ у Волинській області згідно наказу голови СБУ від 03 листопада 2014 року № 707, головою СБУ 17 квітня 2015 року прийнято наказ № 10/303-ос, яким відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII та підпункту «б» пункту 48 Положення № 1262 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) майора ОСОБА_1 звільнено з посади начальника 2 відділу головного відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Управління СБУ в Луганській області, зарахувавши його у розпорядження з 17 квітня по 17 липня 2015 року начальника Управління СБУ в Луганській області.

9. Поряд з цим окружний суд зауважив, що перевірка, передбачена статтею 5 Закону № 1682-VII щодо ОСОБА_1 не проводилася, відповідно, не встановлено та не доведено належними доказами фактів прийняття позивачем рішень, вчинення дій чи бездіяльності на здійснення заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Відтак, перш ніж застосувати до ОСОБА_1 передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, СБУ зобов`язана була встановити його особисту участь та довести вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_3 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Тобто, вина ОСОБА_1 повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом. У той же час, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивача звільнено із займаної посади та застосовано до нього заборону обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади, виключно з формальної підстави - неподання у строк заяви про застосування/незастосування щодо нього заборон, передбачених Законом № 1682-VII, без проведення перевірки діяльності останнього на займаній посаді та без встановлення індивідуальної вини у вчиненні порушень прав людини чи підтримання ним антидемократичних заходів.

10. Ураховуючи наведене Волинський окружний адміністративний суд дійшов висновку про те, що заборона, передбачена частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII (заборона впродовж десяти років обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади), застосована до ОСОБА_1 з порушенням головних принципів, визначених цим Законом, що свідчить про протиправність дій СБУ. Тому, подання інформації стосовно позивача до Мін`юсту з метою внесення інформації до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» є безпідставним.

11. Таким чином, оскільки Мін`юстом внесено персональні дані позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» без виконання усіх законних процедур СБУ, що призводить до негативних наслідків для позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю, вимога ОСОБА_1 щодо зобов`язання Мін`юст виключити його дані з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» є належним захистом його порушеного права.

12. Вирішуючи питання про стягнення судових витрат суд першої інстанції зауважив, що у даному спорі є два відповідача, однак тягар по відшкодуванню судових витрат слід покласти на СБУ, позаяк саме на підставі її повідомлення Мін`юстом внесено інформацію про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

13. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року апеляційні скарги Мін`юсту та СБУ задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 140/2531/21 - скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

14. Визнано протиправними дії СБУ щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, яка передбачена частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII, та подання інформації стосовно ОСОБА_1 до Мін`юсту з метою внесення інформації про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади». Зобов`язано Мін`юст виключити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021року у справі № 140/2531/21 в частині стягнення судових витрат залишено без змін.

15. У вказаній постанові суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування до позивача положень Закону № 1682-VII є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів, оскільки СБУ безпідставно застосовано до останнього заборону, яка передбачена частиною третьою статті 4 цього Закону.

16. З огляду на це суд апеляційної інстанції погодився з тим, що реальним та належним способом захисту порушеного права позивача є задоволення позову в частині зобов`язання Мін`юсту виключити дані з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», а саме відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 4 цього Закону № 1682-VII. Такий спосіб захисту порушеного права, на переконання суду, відповідає змісту спірних правовідносин, є ефективним та забезпечує належний судовий захист у тій мірі, яка є необхідною у даному конкретному випадку. Зокрема, захист порушеного конституційного право на працю.

17. Разом з тим Восьмий апеляційний адміністративний суд установив, що під час розгляду справи судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки помилково розглянуто дану справу в порядку спрощеного позовного провадження. Зокрема, суд не врахував характер правовідносин та предмет доказування, а також те, що позивач під час проходження служби займав відповідальне та особливе становище у значенні Закону України «Про запобігання корупції», що виключає можливість розгляду справи за правилами спрощеного провадження. Вказане зумовило необхідність скасування рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

18. 14 січня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Мін`юсту, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, скаржник просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у частині зобов`язання Мін`юсту виключити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII. Ухвалити нове рішення, яким у цій частині позовних вимог відмовити.

19. Касаційна скарга на судові рішення у цій справі подана Мін`юстом на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

20. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження Мін`юст зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови неправильно застосовані норми матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 липня 2020 року у справі № 816/4476/15. Так, скаржник зазначає, що у названій постанові Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Державної інспекції сільського господарства України поінформувати Мін`юст про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII. Тому скаржник уважає, що позовна вимога позивача про вилучення стосовно нього відомостей з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», є передчасною та необґрунтованою.

21. Ухвалою від 03 лютого 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

22. У відзиві на касаційну скаргу СБУ зазначає, що підтримує касаційну скаргу Мін`юсту та просить її задовольнити.

23. У свою чергу, представник ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні скарги Мін`юсту та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

24. Окрім того, представник позивача подав клопотання про закриття касаційного провадження у справі № 140/2531/21 на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України, оскільки Верховний Суд у своїй постанові від 26 січня 2022 року у справі № 826/18812/14 вже виклав висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

25. Ухвалою від 21 листопада 2022 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у попередньому судовому засіданні.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

26. У період з 06 вересня 2007 року по 17 липня 2015 року ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в СБУ на посадах офіцерського складу.

27. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1682-VII, яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

28. 03 листопада 2014 року Головою СБУ прийнято наказ від № 707 «Про початок проведення в Службі безпеки України перевірки, передбаченої статтею 5 Закону України «Про очищення влади», відповідно до якого наказано розпочати і провести перевірку, зокрема, з 05 квітня до 30 червня 2015 року стосовно посадових, службових та військових посадових осіб ГУ СБУ у м. Києві та Київської області, управлінь СБУ у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській областях, їх міжрайонних, районних та міських підрозділів, і звільнення яких з посад належить до повноважень Голови СБУ або його першого заступника.

29. 05 березня 2015 року наказом Голови СБУ № 10/180-ос майора ОСОБА_1 призначено начальником 2 відділу (полковник) головного відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Управління СБУ в Луганській області, звільнивши його з посади начальника відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки (полковник) Управління СБУ у Волинській області.

30. Наказом Управління СБУ у Волинській області від 17 квітня 2015 року № 74-0С майора ОСОБА_1 з 21 квітня 2015 року відкомандировано для подальшого проходження військової служби в Управлінні СБУ в Луганській області.

31. 17 квітня 2015 року наказом СБУ № 10/303-ос відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII, Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, зараховано у розпорядження за підпунктом «б» пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) з 17 квітня до 17 липня 2015 року начальника Управління СБУ в Луганській області майора ОСОБА_1 по посаді начальника відділу (полковник) із збереженням раніше встановлених розмірів надбавок, доплати та преміювання згідно з Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців СБУ, затвердженою наказом СБУ № 35/ДСК-2008 року, звільнивши його з посади начальника 2 відділу (полковник) головного відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки.

32. Отже, 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 звільнений з посади начальника 2 відділу головного відділу контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки Управління СБУ в Луганській області на підставі частини третьої статті 4 Закону № 1682-VII (неподання у встановлений законом строк заяви про застосування/незастосування заборони, визначених частинами третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, згоди на проходження перевірки та оприлюднення відомостей відповідно до даного закону).

33. На підставі повідомлення СБУ від 17 квітня 2015 року № 11/9026п Мін`юстом внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» інформацію щодо застосування до позивача заборони, яка передбачена частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII, тобто заборони впродовж 10 років обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

34. Апеляційний суд установив, що 26 листопада 2020 року позивач з Єдиного порталу вакансій державної служби Національного агентства України з питань державної служби (https://career/gov/ua) дізнався про відкриту вакансію на посаду заступника начальника Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

35. ОСОБА_1 , маючи на меті взяти участь у конкурсі, дослідив перелік документів, необхідних для участі в такому конкурсі на зайняття вакантної посади. Однією із умов участі у конкурсі є подача Комісії або конкурсній комісії через Єдиний портал вакансій державної служби заяви, в якій особа повідомляє, що до неї не застосовуються заборони, визначені частинами третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, та надає згоду на проходження перевірки та на оприлюднення відомостей стосовно неї відповідно до зазначеного Закону.

36. З метою конкретизації, ОСОБА_1 звернувся до відповідальної особи з прийому документів щодо можливості подачі відповідної заяви. Проте позивач дізнався, що у зв`язку із наявною в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», інформацією до останнього застосовано заборону, яка передбачена цим Законом. Тому, позивач не може бути допущений до участі в оголошеному конкурсі та в подальшому обіймати посади в органах державної влади України.

37. Отже, з цього моменту ОСОБА_4 дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

38. 16 грудня 2020 року представник позивача Громич І.В. звернулася до СБУ з адвокатським запитом № 16.12.2020 з метою встановлення правових підстав звільнення ОСОБА_1 із військової служби Управління СБУ в Луганській області з 17 квітня 2015 року та наявності чи відсутності факту проведення перевірки рішень, дій чи бездіяльності останнього на здійснення заходів, визначених частиною другою статті 1 Закону № 1682-VII, на що отримала відповідь від 29 грудня 2020 року № 16/Г-22/25/6271.

V. Нормативне регулювання

39. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

40. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

41. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

42. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 24 Конституції України).

43. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування (стаття 38 Конституції України).

44. У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

45. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

46. Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

47. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який набрав чинності з 11 вересня 1997 року, Україна як член Ради Європи ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), взявши на себе зобов`язання поважати права людини. Цим законом Україна повністю визнала на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

48. Статтею 8 Конвенції кожному гарантовано право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

49. Статтею 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, до якої Україна приєдналася на підставі Указу Президії Верховної ради Української РСР від 14 квітня 1986 року №2077-ХІІ та яка набрала чинності для України з 13 червня 1986 року (далі - Віденська конвенція), закріплено принцип pacta sunt servanda, відповідно до якого кожен чинний договір є обов`язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватися. Відповідно до статті 27 цієї Конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

50. Стаття 31 Віденської конвенції визначає загальне правило тлумачення, яке встановлює, що договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їхньому контексті, а також у світлі об`єкта і цілей договору. Відповідно до пункту b) частини третьої цієї статті поряд з контекстом враховується наступна практика застосування договору, яка встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

51. Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2009 року № 1906-IV міжнародні договори є частиною національного законодавства та у разі суперечностей між ними мають вищу юридичну силу, ніж положення актів національного законодавства.

52. За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

53. Частиною першою статті 3 КАС України встановлено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

54. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

55. За правилами частини другої статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

56. Спірні правовідносини врегульовано Законом № 1682-VII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі також - Реєстр), затвердженим наказом Мін`юсту від 16 жовтня 2014 року № 1704/5 та зареєстрованим 16 жовтня 2014 року за № 1280/26057 (далі - Положення), Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 (далі - Порядок).

57. За змістом частин першої та другої статті 1 Закону №1682-VII, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

58. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

59. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

60. Перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), визначено у статті 2 Закону №1682-VII, у статті 3 цього Закону встановлено критерії здійснення очищення влади (люстрації), а у статті 5 - порядок проведення перевірки.

61. Так, відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України.

62. Частинами першою - третьою статті 4 Закону № 1682-VII обумовлено, що особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

63. Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.

64. Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.

65. За приписами частини першої статті 5 Закону № 1682-VII органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України.

66. Згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону, Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України:

1) перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією;

2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом;

3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.

67. Частиною дванадцятою статті 5 Закону № 1682-VII передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

68. Згідно з частиною першою статті 7 Закону №1682-VII відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

69. Відповідно до частини другої статті 7 цього Закону інформація з Реєстру про внесення відомостей про особу до Реєстру або про відсутність у Реєстрі відомостей про таку особу подається:

на запит державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з метою проведення перевірки, передбаченої цим Законом, або спеціальної перевірки, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", відомостей про осіб, які претендують на зайняття посад, пов`язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

на запит правоохоронних органів у разі необхідності отримання такої інформації в рамках кримінального або адміністративного провадження або на запит прокурора в рамках здійснення нагляду за додержанням вимог і застосуванням законів;

під час звіряння переліку осіб, звільнених з посад у зв`язку із здійсненням очищення влади (люстрації), з відомостями, що містяться в Реєстрі;

у разі звернення фізичної особи (уповноваженої нею особи) щодо отримання відомостей про себе.

70. Згідно з частиною третьою статті 7 Закону № 1682-VII, Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону: 1) прізвище, ім`я, по батькові; 2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону; 3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону; 4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону. Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.

71. Пунктом 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

72. Закон № 1682-VII був предметом оцінки Європейської комісії "За демократію через право" (далі - Венеціанська комісія) за зверненням моніторингового комітету Парламентської Асамблеї Ради Європи, за результатами якої Комісією схвалено два висновки: 1) Проміжний висновок №788/2014 на 101-й пленарній сесії 12-13 грудня 2014 року у м. Венеція (далі - Проміжний висновок № 788/2014), 2) Остаточний висновок № 788/2014 на 103-му пленарному засіданні 19-20 червня 2015 року у м. Венеція (з урахуванням змін, унесених до Верховної Ради України 21 квітня 2015 року) (далі - Остаточний висновок № 788/2014).

73. У пункті 18 Проміжного висновку №788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що європейські стандарти в галузі люстрації, в основному, випливають з трьох джерел:

1) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, статей 6, 8 і 14, статті 1 Протоколу 12) та практики Європейського суду з прав людини;

2) прецедентного права національних конституційних судів;

3) Резолюцій Парламентської асамблеї Ради Європи: "Про необхідність міжнародного засудження тоталітарних комуністичних режимів" № 1481 (2006) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1481 (2006)); "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" №1096 (1996) (далі - Резолюція ПАРЄ № 1096 (1996)) та додана до неї доповідь, яка містить "Керівні принципи щодо відповідності закону про люстрацію та аналогічних адміністративних заходів вимогам держави, заснованої на принципі верховенства права" (далі - Керівні принципи ПАРЄ).

74. Кабінет Міністрів України постановою від 16 жовтня 2014 року № 563 затвердив Порядок, який визначає механізм проведення перевірки достовірності відомостей, що подаються посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особами, які претендують на зайняття відповідних посад, щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (далі - перевірка).

75. Згідно з підпунктом 7 пункту 2 Порядку, перевірка проводиться щодо посадових та службових осіб органів прокуратури України, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Управління державної охорони, Національного банку.

76. Пунктами 4, 5 Порядку визначено, що організація проведення перевірки покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу).

77. Керівник органу або голова суду згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ).

78. Відповідно до пункту 8 Порядку особа, яка підлягає перевірці, зобов`язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу:

1) у разі незастосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону: власноручно написану заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом, про те, що до неї не застосовуються заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1; копії, засвідчені підписом керівника кадрової служби і скріплені печаткою (далі - засвідчені копії): сторінок паспорта громадянина України з даними про прізвище, ім`я та по батькові, видачу паспорта та місце реєстрації; документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України); декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік, складеної за формою, що встановлена Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (далі - декларація).

2) у разі застосування заборон, передбачених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, - власноручно написану заяву про те, що до такої особи застосовується заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, та про згоду на оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 2.

79. Повідомлення особою, яка підлягає перевірці, в заяві про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, або неподання нею заяви у строк, зазначений у пункті 8 цього Порядку, є підставою для звільнення особи з посади, що вона обіймає, не пізніш як на третій день після подання такої заяви або закінчення строку подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої відповідно частиною третьою або четвертою статті 1 Закону (пункт 10 Порядку).

80. Наказом Мінюсту від 16 квітня 2014 року № 1704/5, зареєстрованим 16 жовтня 2014 року за №1280/26057, затверджено Положення, яке визначає порядок формування та ведення Реєстру, а також надання відомостей з нього.

81. Згідно з пунктами 2, 4 розділу І Положення №1704/5 Реєстр - це електронна база даних, яка містить відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

82. Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

83. Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням (пункт 9 розділу І Положення).

84. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є звернення про вилучення від органу, який проводив перевірку, або від особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, з наданням одного з таких документів: копії обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку, в паперовій формі за підписом уповноваженої особи органу, завіреним печаткою; копії відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченої в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили; копії документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, в паперовій формі та засвідчені належним чином.

VІ. Позиція Верховного Суду

85. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

86. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

87. У вимірі доводів і вимог касаційної скарги колегія суддів зауважує, що Мін`юст не оскаржує у касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій СБУ щодо застосування до ОСОБА_1 заборони, яка передбачена частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII, та подання інформації стосовно ОСОБА_1 до Мін`юсту з метою внесення інформації про ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

88. За таких обставин оскаржувані судові рішення в означеній частині не є предметом касаційного перегляду.

89. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

90. У зв`язку із цим варто зазначити, що умовою для перегляду Верховним Судом судових рішень в адміністративних справах з указаної нормативної підстави є їх невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

91. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).

92. У розглядуваній справі касаційна скарга Мін`юсту головним чином побудована на доводах про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 5 розділу ІІ Положення № 1704/5, і саме у цьому зв`язку скаржник зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 816/4476/15, у якій за подібних підстав та предмету позову Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Державної інспекції сільського господарства України поінформувати Мін`юст про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII.

93. Між тим, виокремлений текст постанови Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі №816/4476/15, який заявник касаційної скарги зазначив на підтвердження неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, безпосередньо не містить тлумачення пункту 5 розділу ІІ Положення № 1704/5.

94. Водночас, надаючи оцінку вищенаведеним доводам скаржника, Верховний Суд виходить з такого.

95. З аналізу норм законодавства, наведених у розділі V цієї постанови, вбачається, що Мін`юст є Держателем Реєстру та вносить відомості стосовно осіб, до яких застосовано заборони, передбачені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII.

96. Питання наявності підстав для зобов`язання Мін`юсту вилучити з Реєстру відомості про застосування до осіб заборони, передбаченої Законом № 1682-VII, досліджувалося Верховним Судом у низці постанов, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2020 року у справі № 826/17794/14, від 19 листопада 2020 року у справі № 826/6973/15, від 14 грудня 2020 року у справі № 826/17787/14, від 13 жовтня 2021 року у справі № 826/4249/15.

97. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу, що у рішенні ЄСПЛ від 17 жовтня 2019 року у справі «Полях та інші проти України» (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, №47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону № 1682-VII, ЄСПЛ розглядав внесення відомостей про осіб заявників до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682-VII як одного із трьох аспектів, які вплинули на приватне життя заявників у контексті статті 8 Конвенції. Суд уважав, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них.

98. ЄСПЛ констатував, що відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом №1682-VII, було одразу оприлюднено ще до того, як було розглянуто їхні позови. Закон №1682-VII не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в «очищенні» державної служби від осіб, які асоціювалися з «узурпацією влади», підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини. За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом № 1682-VII, імовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією, як стверджували заявники. Не стверджувалося, що на практиці Закон не мав такого ефекту (рішення у справі «Полях та інші проти України», пункт 210).

99. Зауваження до Закону № 1682-VII, на які, в тому числі, посилався ЄСПЛ під час розгляду справи «Полях та інші проти України» також висловлювала Венеціанська комісія.

100. Так, у пунктах 98-100 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що проблематичними є положення статті 7 Закону № 1682-VII, відповідно до якого відомості про осіб, які підлягають люстрації, вносяться до Єдиного реєстру осіб, які підпадають під дію цього Закону, що створюється і ведеться Міністерством юстиції України, із публікацією на веб-сайті вказаного міністерства особистих даних і результатів перевірки особи і наданням її для вільного користування.

101. Венеціанська комісія нагадала, що вже раніше у своєму консультативному висновку стосовно «Колишньої Югославської Республіки Македонія» заявляла, що «публікація до ухвалення рішення суду є проблематичною у зв`язку зі статтею 8 ЄКПЛ. Негативний вплив такої публікації на репутацію особи навряд чи може бути усунений пізніше вилученням її імені з реєстру, а потерпілий не має засобів, щоб захистити себе від такого негативного впливу. Останнє може бути адекватним заходом, необхідним у демократичному суспільстві, коли співпраця встановлюється остаточно, а не раніше. Тому публікація повинна відбуватися тільки після ухвалення рішення суду» (пункт 99 Проміжного висновку № 788/2014).

102. Оскільки у Законі № 1682-VII не гарантується, що публікація дозволяється тільки після остаточного рішення суду, то, за висновком Венеціанської комісії, як така ця норма піднімає очевидні проблеми сумісності зі статтею 8 Конвенції (пункт 100 Проміжного висновку № 788/2014).

103. З огляду на викладене, у наведених справах Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов`язання Мін`юсту вилучити з Реєстру відомості про застосування до позивачів у наведених справах заборони, передбаченої Законом №1682-VII, оскільки наслідкові дії Міністерства юстиції України щодо внесення прізвища позивача до Реєстру призводять до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.

104. При вирішенні цієї справи колегія суддів також ураховує, що метою адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України визначено ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.

105. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

106. Стаття 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

107. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

108. За приписами пункту 9 розділу І та пункту 5 розділу ІІ Положення №1704/5 Реєстратори уповноважені вилучати із Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону № 1682-VII, зокрема, на підставі звернення особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру, із доданою до нього копією відповідного судового рішення в паперовій формі, засвідченою в установленому порядку, з належним чином оформленим підтвердженням про набрання законної сили.

109. Тож за встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та правового регулювання спірних відносин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов`язання Мін`юсту вилучити з Реєстру відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 4 Закону № 1682-VII.

110. Подібний правовий підхід викладений Верховним Судом у справах № П/811/4240/14, №826/18812/14.

111. З огляду на це колегія суддів уважає помилковими аргументи скаржника стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

112. Підсумовуючи вищезазначене Суд резюмує, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Мін`юсту про зобов`язання вчинити дії ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка. Суд правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

113. Наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи не спростовують наведених у цій постанові висновків.

114. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

115. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

116. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України та враховуючи, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року скасоване постановою суду апеляційної інстанції з підстав порушень норм процесуального права, касаційну скаргу Мін`юсту необхідно залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року - без змін.

117. Щодо клопотання позивача про закриття касаційного провадження

118. За правилами пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

119. Отже, з конструкції цієї процесуальної норми слідує, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження якщо встановить, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

120. Понад те, у поданій касаційній Мін`юст не посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

121. Як уже зазначалося вище, касаційне провадження у цій справі відкрито ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2022 року з підстави, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України - неправильне застосуванням судом норм матеріального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

122. Такій підставі касаційного оскарження кореспондує підстава закриття касаційного провадження, визначена пунктом 5 пунктом частини першої статті 339 КАС України, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

123. За таких обставин колегія суддів уважає, що підстави для закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України відсутні.

VІ. Висновки щодо розподілу судових витрат та зупинення виконання судового рішення

124. З огляду на результат касаційного розгляду справи судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі № 140/2531/21 відмовити.

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі №140/2531/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов О.В. Кашпур А.Г. Загороднюк