№ 140/7973/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2025 року

м. Київ

справа № 140/7973/22

адміністративне провадження № К/990/31707/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Желєзного І.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року (головуючий-суддя: Довгополов О.М., судді: Гудим Л.Я., Мікула О.І.)

у справі № 140/7973/22

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 1), Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач 2), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. голови ДПС України від 10 листопада 2022 року №1706-о, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області;

- стягнути з ГУ ДПС у Волинській області середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з ДПС України моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом в.о. голови ДПС України від 31 січня 2022 року №85-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону України "Про державну службу".

Уважаючи цей наказ незаконним, протиправним та таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, позивачка звернулася до суду за захистом порушеного права.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22 визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови ДПС України від 31 січня 2022 року № 85-о, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01 лютого 2022 року та стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 436 200, 96 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Після набрання законної сили рішенням суду, ДПС України наказом від 10 листопада 2022 року №1705- о скасувала наказ ДПС України від 31 січня 2022 року №85-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновила позивачку на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01 лютого 2022 року. Цього ж дня (10 листопада 2022 року) в.о. голови ДПС України винесено наказ №1706-о, згідно з яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , начальника ГУ ДПС у Волинській області, 01 лютого 2022 року за угодою сторін, згідно з частиною другою статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», а також наказано ГУ ДПС у Волинській області забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1 .

Такі дії ДПС України позивачка вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, а відповідно тягнуть за собою скасування наказу ДПС України від 10 листопада 2022 року №1706-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області.

Вказує на те, що оскільки суд задовольнив її вимоги про поновлення на роботі, то у період, коли справа розглядалась судом, вона вважалась такою, що працювала на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області.

Зазначене свідчить про те, що заява про звільнення за угодою сторін з 01 лютого 2022 року є не актуальною, а прийняте рішення ДПС України про звільнення її з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01 лютого 2022 року є незаконним.

Крім того, заява була написана позивачкою під тиском з боку керівництва, без фактичної її згоди, в день, коли вона перебувала за адресою відповідача 1 (28 січня 2022 року). Написання тексту заяви їй було продиктовано. Вказану заяву написано без дати підписання та дати, з якої позивачка мала намір звільнитися, з огляду на що заява не відповідала її дійсному волевиявленню на припинення державної служби.

Зауважує, що її звернення до суду та задоволення позовних вимог у справі №140/2640/22 свідчить про відсутність її волі та бажання звільнятись за угодою сторін.

Для звільнення у теперішній період часу потрібно її волевиявлення, а винесення наказу №1706-о від 10 листопада 2022 року про звільнення з посади ОСОБА_1 з 01 лютого 2022 року не співпадає з її бажанням та волею, оскільки вона зверталась до суду за захистом своїх порушених прав, що підтверджує відсутність бажання бути звільненою. Заяви про звільнення з посади уже після виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22 та після її поновлення на посаді (10 листопада 2022 року), не було написано, що і свідчить про незаконні дії ДПС України.

Зазначила, що з 01 лютого 2022 року вона перебувала на лікарняному, а відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Заява, на підставі якої її звільнено, уже була предметом розгляду судом у справі №140/2640/22 і їй дана належна правова оцінка, а тому відповідач 1 неправомірно звільнив її з посади на підставі такої заяви, а іншої вона не писала, що свідчить про відсутність її волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

Позивачка вказала, що незаконними діями ДПС України їй завдано моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Вважаючи наказ ДПС України №1706-о від 10 листопада 2022 року протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року (з урахуванням ухвали про внесення виправлень у судове рішення від 29 червня 2023 року) позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови Державної податкової служби України від 10 листопада 2022 року №1706-о, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління ДПС у Волинській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління ДПС у Волинській області з 02 лютого 2022 року;

- стягнуто з Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 339005,77 грн (триста тридцять дев`ять тисяч п`ять гривень 77 копійок) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;

- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для винесення оскаржуваного наказу та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01 лютого 2022 року за угодою сторін слугувала заява позивачки без дати, яка наявна у матеріалах справи.

Між тим, як зазначив суд першої інстанції, наведена заява вичерпала свою дію, оскільки їй надана правова оцінка у рішеннях судів в адміністративній справі №140/2640/22.

Заява позивачки про звільнення слугувала підставою для винесення наказу від 31 січня 2022 року №85-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за угодою сторін з 31 січня 2022 року згідно з частиною другою статті 86 Закону України "Про державну службу".

Своєю чергою, постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22 визнано протиправним та скасовано наведений наказ в.о. голови ДПС України від 31 січня 2022 року № 85-о.

У вказаній постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22 надана правова оцінка заяві позивачки про звільнення та зроблено висновок, що «відповідач всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України не довів належними доказами обставин з приводу наявності у позивача дійсного та добровільного волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін з 01 лютого 2022 року».

Суд першої інстанції також звернув увагу, що позивачка жодних заяв про звільнення із займаної посади начальника ГУ ДПС у Волинській області після набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22 не писала, що свідчить про відсутність її волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

З підстав наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач знову з аналогічних підстав протиправно звільнив позивачку, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ від 10 листопада 2022 року №1706-о є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Окрім того, суд першої інстанції звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 у період з 01 лютого 2022 року по 11 лютого 2022 року перебувала на лікарняному, що підтверджується листками тимчасової непрацездатності, наявними у матеріалах справи. Згідно з ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Також ДПС України необґрунтовано та неправомірно в оскаржуваному наказі №1706-о від 10 листопада 2022 року вказало підставою звільнення ОСОБА_1 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22, адже вказаною постановою суду, навпаки, були захищені права позивачки шляхом визнання протиправним та скасування наказу від 31 січня 2022 року № 85-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області та поновлено на вказаній посаді.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на раніше займаній посаді - начальника ГУ ДПС у Волинській області з 02 лютого 2022 року.

Суд першої інстанції, керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100), стягнув на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 339 005, 77 грн (2079, 79 грн (середньоденний заробіток позивачки) х 163 (робочих днів)), з якого слід здійснити відрахування обов`язкових податкових платежів до бюджету та спеціальних фондів відповідно до чинного законодавства. При цьому суд врахував, що згідно з постановою суду апеляційної інстанції у справі №140/2640/22 на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за період з 01 лютого 2022 року по 26 жовтня 2022 року, а тому у цій справі середній заробіток стягнуто за період вимушеного прогулу з 27 жовтня 2022 року по 18 червня 2023 року.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння моральних чи фізичних страждань, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача ДПС України у заподіянні моральної шкоди, не зазначено, з яких міркувань виходила позивачка, визначаючи розмір шкоди у розмірі 100 000 грн, а не в іншому розмірі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року апеляційні скарги Головного управління ДПС у Волинській області та Державної податкової служби України задоволено, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявність волевиявлення на припинення трудових правовідносин з 01 лютого 2022 року за ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» підтверджує заява позивачки про звільнення її за угодою сторін, із зазначенням дати звільнення - 01 лютого 2022 року, зазначена пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби виходила саме від неї, факт написання даної заяви позивачкою на заперечується.

Крім того, позивачкою не було подано жодних заяв про анулювання угоди про звільнення або відкликання заяви про звільнення, що свідчить про погодження позивачкою із таким звільненням.

Листом Міністерства фінансів України від 31 січня 2022 року №17030-17-62/2954 погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за поданням ДПС України від 31 січня 2022 року №224/4/99-00-11-02-01-04, відповідно до вимог Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України».

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сукупність вчинених дій як з боку позивачки, так і з боку відповідача, свідчать на користь того, що між сторонами досягнуто угоди щодо дострокового припинення державної служби саме з підстав, передбачених частиною 2 статті 86 Закону України «Про державну службу».

Також суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачкою не надано, а матеріали справи не містять доказів звернень до керівництва або заяв, поданих в порядку КПК, до органів МВС, прокуратури, тощо про застосування до неї відповідного психологічного або фізичного примусу з метою звільнення з роботи.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивачка звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року скасувати, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року залишити в силі.

Як на підставу касаційного оскарження скаржниця посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного в постановах від 23 жовтня 2019 року у справі №816/1391/16, від 06 лютого 2019 року у справі №816/1389/16, від 26 листопада 2019 року у справі №815/6722/17, від 06 лютого 2020 року у справі №802/1343/17-а, від 19 лютого 2020 року у справі №815/4354/17 щодо застосування частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".

Також скаржниця зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу" (яка кореспондується із пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України), викладеного у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №813/5855/15, від 01 грудня 2021 року у справі №591/1375/19.

Державною податковою службою України подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржниці, якими не спростовано законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Відповідач 1 зазначає, що не може вважатися анулюванням домовленості (відкликанням заяви) про звільнення за угодою сторін звернення ОСОБА_1 до суду.

З боку ДПС України було вжито заходів щодо реалізації домовленості про звільнення за угодою сторін, зокрема, погоджено таке звільнення з Міністерством фінансів України та прийнято відповідний наказ.

Також відповідач 1 зазначає, що позивачкою не доведено факту, що заяву про звільнення за угодою сторін нею було написано під тиском і примусом, внаслідок незаконних дій зі сторони посадових осіб ДПС, а касаційна скарга не містить переконливих доводів, які б спростовували вищевикладені обставини.

Головним управлінням ДПС у Волинській області подано відзив на касаційну скаргу, в якому вказано на безпідставність та необґрунтованість доводів скаржниці, якими не спростовано законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Так, відповідач 2 зазначає, що звернення позивачки до суду не є відкликанням її заяви про звільнення, більше того, у разі, якщо мала місце спільна домовленість працівника та роботодавця, а також узгоджено дату звільнення, відкликання заяви не матиме юридичних наслідків. Тобто в такому разі, відкликання працівником своєї заяви не може анулювати угоду про звільнення.

Підтвердженням відсутності психологічного або фізичного примусу з метою звільнення з роботи є відсутність відповідних звернень позивачки до керівництва або заяв, поданих в порядку КПК, до органів МВС, прокуратури, тощо про застосування такого примусу.

Звільнення під тиском не може обґрунтовуватися загальним посиланням на некоректну чи незаконну поведінку керівництва.

Окрім того, не заслуговують на увагу наведені у касаційній скарзі посилання на існуючу практику Верховного Суду, оскільки зазначені в касаційній скарзі висновки суду відображають інші обставини, що не є тотожними з обставинами, які розглядаються в даній адміністративній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями (у зв`язку з обранням судді Губської О.А. до складу Великої Палати Верховного Суду) призначено склад колегії суддів: Мацедонська В.Е. (головуючий суддя), Желєзний І.В., Мельник-Томенко Ж.М.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження на 01 липня 2025 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом в.о. голови ДПС України від 31 січня 2022 року №85-о ОСОБА_1 звільнено із посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за угодою сторін згідно з частиною другою статті 86 Закону України "Про державну службу".

Вважаючи цей наказ незаконним, протиправним та таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у справі №140/2640/22 позов ОСОБА_1 до ДПС України, ГУ ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови ДПС України від 31 січня 2022 року № 85-о, яким звільнено ОСОБА_2 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01 лютого 2022 року. Стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 302 160, 04 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22, апеляційні скарги ДПС України та ГУ ДПС у Волинській області задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2022 року у справі №140/2640/22 скасовано у частині, яка стосується позовних вимог, які були задоволені на користь ОСОБА_1 та ухвалено у вказаній частині постанову, якою: визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови ДПС України від 31 січня 2022 року № 85-о, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01 лютого 2022 року та стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 436 200,96 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Після набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22, ДПС України винесло наказ від 10 листопада 2022 року №1705-о, згідно з яким скасовано наказ ДПС України від 31 січня 2022 року №85-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивачку на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01 лютого 2022 року.

10 листопада 2022 року в.о. голови ДПС України Тетяною Кірієнко винесено наказ №1706-о, згідно з яким наказано: припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 , начальника ГУ ДПС у Волинській області, 01 лютого 2022 року за угодою сторін, згідно з частиною другою статті 86 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу», а також наказано ГУ ДПС у Волинській області забезпечити проведення розрахунку з ОСОБА_1

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889 (Закон № 889).

Відповідно до статті 5 Закону № 889 відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з вимогами пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889 державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 Закону № 889 визначено умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін та встановлено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників (далі - КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Згідно з пунктом 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки судами попередніх інстанцій під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі №816/1391/16, від 06 лютого 2019 року у справі №816/1389/16, від 26 листопада 2019 року у справі №815/6722/17, від 06 лютого 2020 року у справі №802/1343/17-а, від 19 лютого 2020 року у справі №815/4354/17 щодо застосування частини 2 статті 86 Закону України "Про державну службу".

Спір у цій справі виник у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за угодою сторін на підставі заяви позивачки про розірвання трудового договору без зазначення дати складання такої.

Для правильного вирішення публічно-правого спору, предметом оскарження в якому є рішення суб`єкта владних повноважень, обов`язковим є перевірка такого рішення на відповідність критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС Україні, а саме чи прийняте (вчинене) таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу порядку звільнення за угодою сторін, що передбачено частиною другою статті 86 Закону №889-VIII та пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №815/4354/17 Суд виснував, що передбачене частиною другою статті 86 Закону №889-VIII правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення «за угодою сторін» означає домовленість між суб`єктом призначення і державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав.

Тобто, підстава звільнення та дата звільнення є обов`язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII.

У постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №816/1391/16 констатовано, що підставою припинення державної служби за угодою сторін, визначеною частиною другою статті 86 Закону №889-VIII, є домовленість державного службовця із суб`єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб`єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.

При домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» (за угодою сторін) державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №816/1389/16, від 26 листопада 2019 року у справі №815/6722/17, від 06 лютого 2020 року у справі №802/1343/17-а.

Згідно з усталеною судовою практикою, розглядаючи позовні вимоги щодо скасування наказу про припинення державної служби/звільнення за угодою сторін, суд повинен з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість державного службовця і суб`єкта призначення про припинення державної служби/звільнення за взаємною згодо; чи було волевиявлення державного службовця на припинення державної служби/звільнення в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв державний службовець про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби/звільнення за угодою сторін; чи була згода суб`єкта призначення на анулювання угоди сторін про припинення державної служби/звільнення.

Особливість правовідносин щодо звільнення ОСОБА_1 з посади за угодою сторін є те, що оскаржуваним в цій справі наказом позивачка звільнена з посади на підставі її заяви, за якою вона вже була звільнена наказом від 31 січня 2022 року № 85-о, який був предметом розгляду у справі №140/2640/22.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та позивачкою не заперечується те, що нею власноручно було написано заяву про звільнення за угодою сторін.

Між тим, позивачка наголошує, що заяву про звільнення за угодою сторін було написано без дати звільнення та під тиском посадових осіб відповідача, обґрунтованому на необхідності взаємної довіри та наявності гарантій для керівників ДПС України. Вказана заява не відповідала її волевиявленню. Окрім того, така заява у будь-якому разі вичерпала свою дію, оскільки їй надана правова оцінка у рішеннях судів в адміністративній справі №140/2640/22.

На підставі вказаної заяви в.о. Голови ДПС України Т. Кірієнко прийнято наказ від 31 січня 2022 року №85-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за угодою сторін з 31 січня 2022 року згідно з частиною другою статті 86 Закону України "Про державну службу".

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22 визнано протиправним та скасовано наказ в.о. голови ДПС України від 31 січня 2022 року № 85-о, яким звільнено ОСОБА_1 з посади начальника ГУ ДПС у Волинській області, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДПС у Волинській області з 01 лютого 2022 року та стягнуто з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 436200,96 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

У вказаній постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22 надана правова оцінка діям відповідача щодо звільнення за заявою позивачки, а також і самій заяві. Так суд у мотивувальній частині постанови вказав таке: «Стверджуючи про надходження до ДПС України заяви саме від позивача про звільнення із займаної посади начальника ГУ ДПС у Волинській області за угодою сторін з 01 лютого 2022 року, відповідач не довів достеменного факту надходження вказаної заяви до ДПС України саме від позивача або її уповноваженої особи у один із можливих способів (надсилання засобами поштового або кур`єрного зв`язку; надсилання засобами електронного документообігу; вручення заяви особисто позивачем певно визначеній та уповноваженій особі податкового органу з метою її реалізації та забезпечення її обліку у системі діловодства податкового органу). Також відповідач не довів факту реєстрації вказаної заяви у відповідності до пунктів 38,39,40 вказаної Інструкції №55.

Окрім того судом ураховано, що оригінал обумовленої заяви перебуває у відповідача. Позивач категорично заперечує обставини з приводу написання нею на вказаній заяві "дати звільнення", вказуючи що таку "дату" вона не писала, а наявна на заяві дата проставлена невідомою особою у зв`язку з чим погоджувалася на проведення почеркознавчої експертизи вказаної заяви на предмет приналежності їй вчиненого на заяві напису щодо "дати звільнення". При цьому вказавши, що коштів на проведення зазначеної експертизи не має, позаяк є такою, що звільнена з роботи.

Відповідач в свою чергу (як суб`єкт владних повноважень, який здійснив звільнення позивача на підставі обумовленої заяви), обставин з приводу того, що проставлена на заяві "дата звільнення" вчинена позивачем не довів. Наміру щодо проведення судової почеркознавчої експертизи не висловив.

Зважаючи на приведені вище фактичні обставини справи щодо відсутності достеменних відомостей з приводу порядку та дати надходження і реєстрації заяви про звільнення позивача у податковому органі, запереченні позивачем обставин щодо написання на заяві "дати звільнення", колегія суддів приходить до висновку, що відповідач всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України не довів належними доказами обставин з приводу наявності у позивача дійсного та добровільного волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін "з 01 лютого 2022 року".

Відповідно до положень частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З підстав наведеного колегія суддів Верховного Суду висновує, що з огляду на вимоги статті 78 КАС України, такі обставини, як відсутність у позивачки дійсного та добровільного волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін "з 01 лютого 2022 року" є доведеними і не потребують додаткового доказування.

Інших дій, які б свідчили про наявність волевиявлення на припинення державної служби згідно поданої позивачкою заяви щодо припинення державної служби у зв`язку зі звільненням за угодою сторін, остання не вчиняла.

Більше того, матеріали справи свідчать та відповідачем не заперечується, що після набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2022 року у справі №140/2640/22, ОСОБА_1 будь-яких заяв про звільнення не подавала.

Ураховуючи викладене, вбачається, що сукупність вчинених дій як з боку позивачки, так і з боку відповідача, свідчать на користь того, що між сторонами не досягнуто угоди щодо дострокового припинення державної служби саме з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та погоджується з висновком суду першої інстанції, що жодної правової підстави для розірвання трудового договору з позивачкою за ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу» у ДПС України не було, у зв`язку із чим оскаржуваний наказ від 10 листопада 2022 року №1706-о є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позивачка - поновленню на посаді, з якої її звільнено: начальника ГУ ДПС у Волинській області з 02 лютого 2022 року.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду), Верховний Суд виходить із такого.

Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом обставин встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи спірних правовідносин, з яких виник спір, у наведених скаржником справах, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі в оскаржуваній частині, на предмет їх подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскарженого рішення суду апеляційної інстанції по суті, колегія суддів зазначає таке.

Так, у справі № 816/1391/16 позивачка, оскаржуючи наказ про звільнення її з посади заступника начальника Відділу Держгеокадастру у Глобинському районі Полтавської області за угодою сторін на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII та пункту 1 статті 36 КЗпП України, стверджувала, що вона не подавала таку заяву і не мала наміру її писати, та доводила, що заяву про звільнення за угодою сторін її змусили написати при прийнятті на посаду, а заява, яка послугувала підставою для її звільнена була подана без зазначення дати її складення, що не може бути розцінене судом як належне волевиявлення при звільненні за угодою сторін. Своєю чергою, судами не було встановлено обставин, які б підтверджували подальше досягнення домовленості між скаржником та суб`єктом призначення щодо певного строку звільнення, який може бути визначено шляхом зазначення відповідної календарної дати або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

У справі № 816/1389/16 позивачка, оскаржуючи наказ про звільнення її з посади начальника Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII та пункту 1 статті 36 КЗпП України, стверджувала, що заяву про звільнення її за цією підставою примусили написати при прийнятті на посаду, а потім таку заяву було відібрано. Судами попередніх інстанцій ці твердження позивачки про відсутність волевиявлення позивача на звільнення не перевірені та не спростовані в ході судового розгляду.

У справі № 815/6722/17 позивач, оскаржуючи наказ про звільнення з посади начальника другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса ГТУЮ в Одеській області на підставі поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини другої статті 86 Закону № 889-VIII у день подання цієї заяви. При цьому позивач доводив, що заяву про звільнення від 24 листопада 2017 року не складав, а в день її реєстрації в ГТУЮ в Одеській області перебував у відпустці, що, на його думку, спростовує висновок про намір припинення державної служби. Верховний Суд у цій справі зазначив, що спосіб, в який позивачем було викладено заяву про звільнення, не давав судам попередніх інстанцій підстав для висновку про те, що між позивачем і суб`єктом призначення було досягнуто домовленості щодо істотних умов для звільнення відповідно до частини другої статті 86 Закону № 889-VIII.

У справі № 802/1343/17-а позивач, оскаржуючи наказ про звільнення з посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, частини другої статті 86 Закону № 889-VIII, пояснював, що після наради, для участі в якій відповідно до окремого доручення зобов`язано прибути керівників територіальних органів Укртрансбезпеки, Головою цього органу проведено співбесіди окремо з кожним керівником територіального органу, у ході яких було наполегливо запропоновано написати по дві заяви про звільнення (одна - за власним бажанням, друга - за угодою сторін) без зазначення дати подання заяви та дати звільнення. Указував, що, розуміючи, що такі заяви не відповідають вимогам чинного законодавства про працю та внаслідок цього не мають юридичної сили, останній написав заяви (одна - за власним бажанням, друга - за угодою сторін) без зазначення дати подання заяви та дати звільнення, усно заявивши керівнику, що звільнятись ні за власним бажанням, ні за угодою сторін немає наміру. Доводив, що заява про звільнення за угодою сторін написана під тиском керівництва, про що свідчить відсутність в тексті заяви дати її складання та дати, з якої трудовий договір має бути припиненим. Виходячи з обставин цієї справи, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, у свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України та частини другої статті 86 Закону № 889-VIII.

У справі № 815/4354/17 позивач, оскаржуючи наказ про звільнення з посади начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, частини другої статті 86 Закону №889-VIII, аналогічно попередній справі пояснював, що його звільнення відбулося неправомірно, без дотримання процедури та належного погодження повноважними особами, а також без його волевиявлення, адже із заявою про звільнення позивач не звертався. Своєю чергою, відповідачем на виконання ухвали суду надано пояснення, що заява про звільнення позивача була подана до Управління невідомим співробітником Укртрансбезпеки (мова оригіналу), у невідомий спосіб, невідомо кому, поза службою діловодства. Суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, установили, що відсутність волевиявлення позивача на припинення державної служби за угодою сторін у цій справі є очевидною.

Із вищевикладеного слідує, що у всіх вищеописаних справах мав місце факт примушування державних службовців до звільнення. Цей факт перевірявся судами шляхом аналізу способів викладення заяв позивачами, способів їх подачі суб`єктам призначення, процедур їх вирішення та інше, що в сукупності дають підстави для оцінки реального волевиявлення особи на припинення державної служби.

У справі ж, яка розглядається, обставини щодо відсутності у позивачки дійсного та добровільного волевиявлення на звільнення із займаної посади за угодою сторін є доведеними і не потребують додаткового доказування, оскільки були встановлені іншим рішенням в адміністративній справі (№140/2640/22), яке набрало законної сили.

Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди скаржника зі стягненням на користь позивачки суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому відповідно до положень частини першої статті 341 КАС України Верховний Суд не перевіряє застосування судом норм матеріального права у цій частині.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною першою статті 352 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

V. СУДОВІ ВИТРАТИ

З огляду на результат касаційного розгляду та за відсутності понесених судових витрат судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2023 року і залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 червня 2023 року.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді І.В. Желєзний

Ж.М. Мельник-Томенко