Постанова

Іменем України

27 червня 2022 року

м. Київ

справа № 144/338/18

провадження № 61-3598св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро»,

третя особа - Відділ з питань державної реєстрації Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2021 року у складі судді Бондарук О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро», третя особа - Відділ з питань державної реєстрації Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у березні 2018 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, який змінив у процесі розгляду справи, і остаточно просив усунути йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою, які чиняться Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (далі - ТОВ «Теплик-Агро»), шляхом зобов`язання повернути йому земельну ділянку з кадастровим номером 0523781300:01:000:0243, площею 2,0243 га, що розташована на території Великомочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області, та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, зареєстрованого реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 02 березня 2014 року за № 4845208.

Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що на підставі державного акта на право власності серії ЯА № 103592 від 14 березня 2008 року він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,0243 га, з кадастровим номером 0523781300:01:000:0243, що розташована на території Великомочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Звернувшись 15 січня 2016 року до підприємства «ЛОТ» з метою визначення меж його земельної ділянки в натурі з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався, що орендарем належної йому земельної ділянки є ТОВ «Теплик-Агро» на підставі нібито укладеного договору оренди землі б/н від 10 січня 2014 року, зі строком його дії до 10 січня 2024 року.

Вказаний договір він не підписував та не бажав передавати ТОВ «Теплик-Агро» належну йому на праві власності земельну ділянку.

У добровільному порядку відповідач відмовився припинити дію договору оренди землі та повернути земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Теплицький районний суд Вінницької області рішенням від 28 грудня 2021 року позов задовольнив.

Усунув ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523781300:01:000:0243, які чиняться ТОВ «Теплик-Агро», шляхом зобов`язання повернути ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 0523781300:01:000:0243, площею 2,0243 га, яка розташована на території Великомочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Скасував державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, зареєстрованого реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції Вінницької області 02 березня 2014 року за № 4845208.

Стягнув з ТОВ «Теплик-Агро» на користь ОСОБА_1 1 612,80 грн судового збору.

Стягнув з ТОВ «Теплик-Агро» на користь ОСОБА_1 2 250,30 грн судових витрат за проведення судової почеркознавчої експертизи від 21 жовтня 2021 року № СЕ-19/102-21/13131-ПЧ.

Усуваючи ОСОБА_1 перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не підписував оспорюваний договір, не погоджував його умови, тому правочин є таким, що не вчинений.

Також місцевий суд зазначив про те, що без скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки позивача, підставою реєстрації якого став неукладений між позивачем та відповідачем договір оренди землі, власник майна фактично позбавлений свого права власності.

Позивачем обрано правильний спосіб захисту, позов пред`явлено до належного відповідача, а тому його порушене право підлягає захисту шляхом скасування державної реєстрації права оренди землі.

Вінницький апеляційний суд постановою від 31 березня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Теплик-Агро» залишив без задоволення, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «Теплик-Агро» у квітні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що оскаржувані судові рішення суперечать правовим позиціям Верховного Суду.

Позивачем не доведено фактичне користування відповідачем земельною ділянкою, а судами неповно встановлено обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Суд помилково ототожнив державну реєстрацію договору оренди землі із державною реєстрацією права оренди на земельну ділянку, у зв`язку з чим самостійно змінив предмет позову без відповідної заяви позивача, чим грубо порушив статтю 13 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц зроблено висновок, що державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі.

Однак, апеляційний суд на вказаний факт порушення судом першої інстанції норм процесуального права не звернув.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_1 у травні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Заявник касаційної скарги намагається зробити переоцінку тих доказів, які були досліджені в судових засіданнях з метою прийняття рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 28 квітня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Теплицького районного суду Вінницької області.

Справа № 144/338/18 надійшла до Верховного Суду 10 травня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 103592 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,0243 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Великомочульської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 січня 2016 року номер 51656507, 02 березня 2014 року державним реєстратором Шаблевським В. І. зареєстровано інше речове право - право оренди земельної ділянки площею 2,0243 га строком на 10 років. Номер запису про інше речове право: 4845208. Підстава виникнення іншого речового права - договір оренди землі б/н, виданий 10 січня 2014 року, видавник ТОВ «Теплик-Агро», ОСОБА_1 . Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 11321782 від 03 березня 2014 року 09:26:23, Шаблевський В. І. , Реєстраційна служба Теплицького районного управління юстиції Вінницької області.

Між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро» 10 січня 2014 року було укладено договір оренди землі, згідно з яким об`єктом оренди є земельна ділянка з кадастровим номером 0523781300:01:000:0243, площею 2,0243 га, зі строком оренди на 10 років.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що оспорюваний договір оренди належної йому земельної ділянки він не підписував та не виявляв наміру на передачу земельної ділянки в оренду вказаному підприємству.

Згідно з висновком експерта від 21 жовтня 2021 року № СЕ-19/102-21/13131-ПЧ, складеним Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України, підпис у графі «Орендодавець», в розділі «Підписи сторін» договору оренди землі з кадастровим номером 0523781300:01:000:0243, площею 2,0243 га, від 10 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Теплик-Агро» в особі директора Анченка В. Г., який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 02 березня 2014 року за № 4845208, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема , договори, інші правочини, юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті ). Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі ( зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії ), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається та-ким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах ( у тому числі електронних ), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як висновок, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Отже, встановивши, що осопрюваний договір позивачем не підписувався, тобто він не є укладеним, суд на законних підставах задовольнив позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

У даному випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є саме усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки, які можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний висновок міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) …[не підписання договору оренди землі однією із сторін такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Належним способом захисту є усунення перешкод у користуванні належним позивачу майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки].

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Встановивши, що ОСОБА_1 не підписував оспорюваний договір, а також врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для усунення позивачу перешкод у користуванні та розпорядженні належним йому майном, шляхом повернення спірної земельної ділянки.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною другою, пунктами г), д) частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, висловлених у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, згідно з якими відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).

Спір у цій справі є спором про стверджуване порушення цивільного права та законного інтересу позивача як користувача землі з боку іншої особи.

Суди попередніх інстанцій правильно врахували аксіому цивільного судочинства «jura novit curia» - «суд знає закон», яка надає суду право визначити та застосувати ту правову норму, яка підлягає застосуванню до конкретних правовідносин, оскільки неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено фактичне користування відповідачем земельною ділянкою, а судами неповно встановлено обставини справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статте 400 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» залишити без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 28 грудня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров