Постанова
Іменем України
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 147/50/22
провадження № 61-9576св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
від 08 вересня 2022 року.
Зміст заявлених позовних вимог
18 січня 2022 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивовано тим, що 17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 04-2.1/280 від 11 квітня 2005 року, укладеним між ПАТ «Акціонерний комерційно-інвестиційний банк» та
ОСОБА_1 на суму 4 500 доларів США, та за іпотечним договором, укладеним на забезпечення виконання цього кредитного договору.
Оскільки станом на 07 жовтня 2021 року утворилася заборгованість у розмірі 22 382, 45 доларів США, що складається з: 2 682, 04 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 641, 09 доларів США - заборгованість за відсотками; 657, 60 доларів США - заборгованість по комісії;
13 401, 72 доларів США - заборгованість по пені, позивач просив позов задовольнити, звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, загальною площею 109,2 кв. м, житловою площею 46,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0841 га.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області у складі судді Борейко О. Г. від 16 червня 2022 року позовні вимоги ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено частково.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: житловий будинок, загальною площею 109, 2 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0841 га, які належать на праві власності ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 7 678, 24 дол. США, шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кредитором було пред`явлено вимогу про дострокове виконання зобов`язання та заборгованість за кредитним договором стягнута рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2010 року у справі № 2/661 у розмірі 3 485, 19 доларів США, яке не виконане. Оскільки у кредитному договорі було передбачено розмір процентів за порушення строків виконання зобов`язання - 40 % річних, кредитор вправі їх нараховувати в порядку, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України до повернення боргу. Тому суд визначив загальний розмір заборгованості у сумі 7 678,24 грн (3 485, 19 доларів США за судовим рішенням та 4 193,05 доларів США процентів у порядку застосування частини другої статті 625 ЦК України). З урахуванням дострокової вимоги про стягнення боргу за кредитним договором підстав для стягнення пені, комісії не встановлено. Суд відмовив у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності до заявлених вимог, пославшись на те, що сторони погодили у договорі збільшену позовну давність тривалістю у 10 років, а з урахуванням того, що з 07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», на період дії зазначеного закону перебіг строку позовної давності було зупинено (пункт 2 частина перша статті 263 ЦК України), а тому на момент звернення до суду з цим позовом строк позовної давності не сплинув. Оскільки основне зобов`язання не виконане, іпотека не є припинено, отже позов підлягає до задоволення.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 червня
2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щобанк скористався правом дострокової вимоги, надіслав позичальнику вимогу від 20 квітня 2010 року про дострокове добровільне повернення коштів за кредитним договором та ця обставина встановлена рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2010 року у справі № 2/661. У зв`язку із встановленням нового строку повернення кредитних коштів строк позовної давності розпочався 21 травня 2010 року та тривав до 21 травня 2020 року. Змінивши строк виконання основного зобов`язання, банк скористався своїм правом та звернувся з позовом про стягнення заборгованості, проте не скористався своїм правом звернути стягнення на предмет іпотеки як вид забезпечення виконання зобов`язання. Натомість з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки теперішній кредитор звернувся лише 13 січня 2022 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що, з урахуванням поданої відповідачем заяви, є самостійною підставою для відмови у позові.
Апеляційний суд зазначив, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не передбачав зупинення перебігу позовної давності на період його дії, а був лише правовою підставою для зупинення виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, апеляційним судом не встановлено підстав для зупинення строків позовної давності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
30 вересня 2022 року ТОВ «Кредитні ініціативи» засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року та залишити в силі рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2022 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, посилаючись на те, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня
2018 року у справі № 202/4494/16-ц (пункт 1 частини другої
статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої
У касаційній скарзі заявник вказує, що апеляційним судом неправильно застосовано до спірних правовідносин положення пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України. За погодженням між собою сторони збільшили строк позовної давності до 10 років. Іпотекою було забезпечено валютний кредит, а тому на звернення стягнення на предмет іпотеки з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» з 07 червня 2014 року по 21 квітня 2021 року застосовувався мораторій (відстрочення), а згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 ЦК України перебіг позовної давності зупинявся на період дії мораторію.
Також заявник посилається на те, що нарахування штрафних санкцій за користування кредитом передбачено частиною другою статті 625 ЦК України, крім того вказана норма права дає сторонам можливість збільшити у договірному порядку розмір процентів за неправомірне користування кредитом і встановити проценти у більшому розмірі ніж 3 % річних.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 147/50/22.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 квітня 2005 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 04-2.1/280, на підставі якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 4 500 доларів США, із встановленням процентної ставки у розмірі 15 % річних за користування кредитом (пункти 2.1, 2.2 договору).
Пунктом 3.5 зазначеного договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником строку погашення одержаного кредиту (пункт 2.3 цього договору) він сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 40 % річних, порядок нарахування та сплати яких визначається відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 цього договору.
Кінцевий строк повернення кредиту та процентів за ним визначено сторонами - не пізніше 04 квітня 2015 року (пункт 2.3 договору).
Пунктом 6.6 кредитного договору сторони передбачили, що будь-які протиріччя, що можуть виникнути між сторонами при виконанні умов цього договору, вирішуються шляхом переговорів між ними, а у випадку недосягнення згоди - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України. При цьому строк позовної давності встановлюється тривалістю 10 років.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, цього ж дня 11 квітня 2005 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, який зареєстрований в реєстрі за № 1026 приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вінницької області Вірською А. І. На підставі іпотечного договору ОСОБА_1 надала в іпотеку банку житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0841 га.
У пункті 6.4 іпотечного договору сторони погодили, що будь-які протиріччя, що можуть виникнути між сторонами, вирішуються шляхом переговорів, а у випадку недосягнення згоди - у судовому порядку відповідно до чинного законодавства України. При цьому строк позовної давності у відповідності до статті 259 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у 10 років.
20 квітня 2010 року ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове погашення у строк до 20 травня 2010 року заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2005 року у загальному розмірі 2 287, 50 доларів США.
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2010 року у справі № 2-661/2010 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» 3 485, 19 доларів США, що еквівалентно 27 573, 43 грн та 572, 68 грн, а також 281, 46 грн сплаченого мита та 120 грн сплачених витрат на ІТЗ розгляду справи. Рішення набрало законної сили 17 грудня 2010 року.
У справі відсутні докази та сторонами не заперечується, що зазначене рішення суду не виконане.
17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до кредитних договорів укладених між ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» та фізичними особами. Відповідно до договору та чинного законодавства Покупець набув усі права вимоги по відступленим кредитним договорам включаючи сплату суми основного боргу, відсотків, комісій, нарахованих штрафних санкцій. Цим же договором відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 04-2.1/280, що було укладено між ПАТ «Акціонерний комерційно-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Кредитні ініціативи».
17 грудня 2012 року між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» було укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення, предметом якого є передання ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» договорів забезпечення у відповідності до договору відступлення.
Відповідно до додатку № 1 до договору про забезпечення від 17 грудня
2012 року право вимоги ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_1 за іпотечним договором від 11 квітня 2005 року було передано ТОВ «Кредитні ініціативи».
Подаючи відзив на позовну заяву, відповідачка подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року
у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі від 04 липня 2018 року у справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18).
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 06 грудня 2010 року у справі № 2-661 встановлено, що банк скористався правом дострокової вимоги та на його користь було стягнуто всю суму заборгованості за кредитним договором договір № 04-2.1/280 від 11 квітня 2005 року у розмірі 3 485, 19 доларів США та 572, 68 грн. Банком була направлена ОСОБА_1 вимога про дострокове погашення отриманого кредиту, в якій банком встановлено строк повернення 20 травня 2010 року.
Вказані обставини свідчать про те, що банк скористався правом дострокової вимоги до боржника, чим змінив строк виконання зобов`язання.
Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Частинами першою, четвертою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
За правилами статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Суди встановили, що сторони кредитного договору та договору іпотеки домовилися про збільшення позовної давності та встановили її тривалість 10 років (пункт 6.6 кредитного договору та пункт 6.4 договору іпотеки).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).
Позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист порушених прав або інтересів.
Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з підстав пропуску позивачем позовної давності, який сторонами за погодженням було збільшено до десяти років, про застосування наслідків спливу якої заявила сторона спору, вказавши, що змінивши строк виконання основного зобов`язання, кредитор змінив відлік строку позовної давності, перебіг якого розпочався 21 травня 2010 року і тривав до 21 травня 2020 року, однак із цим позовом кредитор звернувся лише 13 січня 2022 року, тобто поза межами десятирічного строку, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
З таким висновком апеляційного суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя щодо основної суми боргу колегія суддів погоджується. При цьому колегія суддів також погоджується із висновком апеляційного суду про те, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не передбачав відстрочення виконання зобов`язань, а отже не є згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 ЦК України підставою для зупинення перебігу позовної давності.
У той же час колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог іпотекодержателя у частині стягнення процентів, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України, виходячи із наступного.
Як встановлено судами, у грудні 2016 року ТОВ «Кредитні ініціативи» зверталося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 04-2.1/280, яка станом на 01 грудня 2016 року складалася із заборгованості за кредитом - 2 682, 04 доларів США, що за курсом НБУ складала 68 549, 12 грн, за відсотками - 3 300, 18 доларів США, що за курсом НБУ складала - 84 347,90 грн, та за комісією - 334, 10 доларів США, що за курсом НБУ складала - 8 539 ,17 грн.
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року у справі № 147/1573/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 30 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 20 вересня 2018 року, у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі № 147/1573/16-ц, суди виходили з того, що після ухвалення рішення у справі № 2-661/2010 про дострокове стягнення заборгованості за кредитом банк втратив право стягнення будь-яких нарахувань, передбачених кредитним договором, оскільки після ухвалення судом рішення відповідальність боржника за невиконання грошового зобов`язання передбачена положеннями статті 625 ЦК України.
Ухвалюючи рішення у цій справі про відмову у задоволенні позовних з підстав пропуску строку позовної давності, апеляційний суд встановлених судами обставин у справах № 2-661/201 та № 147/1573/16-ц не врахував.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач, зокрема, як на підставу для задоволення позовних вимог, посилався на положення статті 625 ЦК України.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 45)). До вимоги про стягнення процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 цього кодексу).
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 536/1841/15-ц зроблено висновок, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
При вирішенні спору апеляційний суд не надав належної оцінки тим обставинам, що у позивача у зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання, визнаного судовим рішенням у справі № 2-661/2010, виникло право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України в межах строку позовної давності, що передував зверненню до суду із цим позовом, на що зокрема звертали увагу суди у справі № 147/1573/16-ц, вказавши кредитору на ефективний спосіб захисту його прав.
Із урахуванням зазначеного, висновки апеляційного суду про те, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом у частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення процентів за неправомірне користування грошовими коштами на підставі частини другої статті 625 ЦК України є неправильним.
Враховуючи вищезазначене, а також доводи касаційної скарги, слід визнати законним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції у частині звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» у розмірі 4 193,05 долари США процентів на підставі частини другої статті 625 ЦК України та пункту 3.5 кредитного договору.
У відповідності до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З урахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає до скасування у частині вирішення позовних ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості у розмірі 4 193,05 долари США - процентів, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України у зв`язку із невиконанням грошового зобов`язання, визнаного рішенням суду, із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
В іншій частині (відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок задоволення вимог позивача на суму 3 485, доларів США, стягнутих рішенням суду від 06 грудня 2010 року) постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.
У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі: 6 382,30 грн х 0,546 = 3 484,74 грн.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості у розмірі 4 193 (чотири тисячі сто дев`яносто три) долари США 05 центів - процентів, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України, скасувати, і залишити у цій частині в силі рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2022 року.
В іншій частині постанову Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2022 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 3 484 (три тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн 74 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович