Постанова
Іменем України
29 липня 2022 року
місто Київ
справа № 148/2412/19
провадження № 61-18085св21
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Голоти Л. О., Денишенко Т. О., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачів
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у грудні 2019 року звернулися до суду із позовом про визнання недійсним наказу та усунення порушень правил землекористування і добросусідства.
У березні 2021 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про залишення його позову без розгляду, а у квітні 2021 року ОСОБА_2 подав заяву про відмову від позову.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 17 травня 2021 року Тульчинський районний суд Вінницької області позов в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним наказу та усунення порушень правил землекористування і добросусідства залишив без розгляду.
Суд прийняв відмову позивача ОСОБА_4 від позову до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним наказу та усунення порушень правил землекористування і добросусідства.
Закрив провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним наказу та усунення порушень правил землекористування і добросусідства.
Суд першої інстанції врахував вимоги частини третьої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з якими учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, та не встановив підстав для відмови у прийнятті заяви ОСОБА_2 про відмову від позовних вимог.
Постановою від 08 вересня 2021 року Вінницький апеляційний суд скасував ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2021 року в частині прийняття відмови ОСОБА_2 від позову до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним наказу, усунення порушень правил землекористування і добросусідства, та закриття провадження у справі, справу в цій частині направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не виконав вимоги частини другої статті 206 ЦПК України та не роз`яснив позивачу наслідки вчинення відповідної процесуальної дії.
Ухвалою від 01 жовтня 2021 року Томашпільський районний суд Вінницької області прийняв до свого провадження цивільну справу № 148/2412/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним наказу та усунення порушень правил землекористування і добросусідства.
Ухвалою від 14 грудня 2021 року Томашпільський районний суд Вінницької області задовольнив заяву ОСОБА_2 про залишення позову без розгляду. Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним наказу та усунення порушень правил землекористування і добросусідства залишив без розгляду.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_3 29 жовтня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_3 , наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:
- суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи за відсутності доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_3 ;
- суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції, ухвалене за наслідками розгляду заяви позивача ОСОБА_2 про відмову від позову та закриття провадження у справі, який у заяві свідомо повідомив про обізнаність із наслідками закриття провадження у справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 21 січня 2022 року Верховний Суд поновив ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження постанови Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2021 року, відкрив касаційне провадження у справі та відмовив у задоволенні клопотання заявника про зупинення виконання оскаржуваної постанови.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 22 квітня 2021 року ОСОБА_2 подав заяву про відмову від позову в якій зазначив, що він відмовляється від своїх позовних вимог, наслідки відмови від позову та закриття провадження, визначені у частині третій статті 206, частині другій статті 256 ЦПК України, йому відомі, просив розглянути справу у його відсутність і закрити провадження у справі.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», заява № 19164/04,).
До основних засад (принципів) цивільного судочинства належать зокрема диспозитивність, змагальність сторін та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 2 ЦПК України).
Принцип диспозитивності цивільного судочинства передбачає, зокрема, право учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Також обов`язок суду роз`яснити учасникам судового процесу наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій визначений у пункті 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Згідно з частиною другою статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Отже, відмова від позову є одностороннім вільним волевиявлення позивача шляхом здійснення процесуальної дії, спрямованої на завершення розгляду судом справи. У разі подання позивачем такої заяви суд зобов`язаний перевірити, чи відповідає подана заява дійсній волі позивача та роз`яснити позивачу наслідки вчинення такої дії.
Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 14 вересня 2020 року у справі № 520/13115/16 (провадження № 61-9605св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 2-5015/10 (провадження № 61-15945св20), від 02 лютого 2022 року у справі № 538/1818/20 (провадження № 61-17547св21) та від 28 квітня 2022 року у справі № 138/2763/20 (провадження № 61-12565св21).
У справі, що переглядається, немає відомостей про повідомлення ОСОБА_2 про судове засідання, призначене на 17 травня 2021 року, в якому розглянуто його заяву від 22 квітня 2021 року. Суд першої інстанції не встановив особу заявника та дійсність його волевиявлення на подання заяви про відмову від позову, не виконав свого обов`язку, визначеного частиною другою статті 206 ЦПК України, щодо роз`яснення наслідків вчинення такої процесуальної дії та не пересвідчився у дійсності намірів позивача, що унеможливило встановлення необхідних фактичних обставин і призвело до обмеження реалізації права на доступ до правосуддя, передбаченого вимогами статті 6 Конвенції.
Встановивши, що суд першої інстанції прийняв відмову позивача від позову без його участі і відповідно без роз`яснення судом процесуальних наслідків відмови від позову, що унеможливило справедливий розгляд справи в частині вирішення позову ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції правомірно скасував ухвалу суду першої інстанції в частині прийняття відмови ОСОБА_2 від позову та закриття провадження у справі й направив справу в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки зазначена ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.
У подальшому, ухвалою від 14 грудня 2021 року Томашпільський районний суд Вінницької області задовольнив заяву ОСОБА_2 та залишив його позов без розгляду. Тобто на час перегляду справи Верховним Судом вже існує інше судове рішення, яке набрало законної сили, яким завершено розгляд цієї справи.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції здійснив розгляд справи за відсутності доказів на підтвердження належного повідомлення ОСОБА_3 з таких підстав.
Судова повістка на 08 вересня 2021 року була надіслана судом апеляційної інстанції на адресу місця проживання ОСОБА_3 , зазначену в матеріалах справи, проте повернулася до суду із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за зазначеною адресою».
У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270
(далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Працівником ПАТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено її підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 91- 1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 17 травня 2021 року в частині прийняття відмови від позову та закриття провадження у справі.
За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.
Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження
№ 61-3782св21).
З наведеного можна зробити висновок, що суд апеляційної інстанції виконав обов`язок щодо повідомлення ОСОБА_3 та він був належно повідомлений розгляд справи 08 вересня 2021 року.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак