Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 148/2418/15

провадження № 61-5860св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Литвиненко І. В., (суддя-доповідач)

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука 0. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Тульчинська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Тульчинського районного управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 січня 2021 року у складі судді Ковганича С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Голоти Л. О., Денишенко Т. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Тульчинська державна нотаріальна контора, Реєстраційна служба Тульчинського районного управління юстиції, про визнання будинку спільною власністю подружжя та визначення частки померлої особи,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у жовтні 2015 року звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 та просили суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_4 спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , частки яких були рівними, визначити, що частка померлої ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на вищевказаний житловий будинок становила 1/2 частину.

Свої вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обґрунтовували тим, що вони є дітьми ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті їх батьків залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вказаний будинок зареєстрований на ім`я батька - ОСОБА_4 , але він був придбаний під час зареєстрованого шлюбу, а тому є їх спільною власністю подружжя, де їхні частки є рівними.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на частину житлового будинку і вони прийняли спадкове майно, але до цього часу свої спадкові права не оформили і свідоцтва про право на спадщину не отримали. Вони мають намір завершити оформлення своїх спадкових прав, але не можуть цього зробити, оскільки житловий будинок, в якому частина належала покійній матері оформлено на ім`я батька.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Тульчинський районний суд Вінницької області рішенням від 13 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовив.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 13 червня 2016 року рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 16 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задовольнив частково.

Скасував рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , справу в цій частині направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 13 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 червня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 залишив без змін.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що на момент смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_3 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 , доказів звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ним не надано, а тому вважав, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_3 .

Касаційний суд зазначав, що суду першої інстанції при новому розгляді справи слід встановити чи проживала ОСОБА_1 на момент смерті своєї матері ОСОБА_5 разом з нею. Крім того, суду першої інстанції слід витребувати копію спадкової справи та встановити чи зверталися позивачі із заявами про прийняття спадщини.

Тульчинський районний суд Вінницької області рішенням від 25 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_4 , спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , частки яких були рівними.

Визначив, що частка померлої ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , становила 1/2 частину.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем першої черги, відповідно до норми частини третьої статті 1268 ЦК України є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , оскільки нею не було подано нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини, тому суд дійшов висновку, що вона має право на все належне майно, що належало її матері на момент смерті. Відтак, вона може претендувати на частину спадкового майна - частину житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , 1/2 частина якого належала померлій на праві спільної сумісної власності. З огляду на вказане, з метою захисту спадкових прав позивача та забезпечення їх подальшої реалізації, суд вважав за необхідне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

Вінницький апеляційний суд постановою від 24 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 січня 2021 року без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Григоришен О. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 січня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а у справі ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18, де вказано, що суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спірні правовідносини дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог щодо визначення частки у спільній сумісній власності за померлим, оскільки такі позовні вимоги не узгоджуються з вимогами законодавства та не є належним способом захисту порушених прав відповідно до статті 16 ЦК України.

Вказував, що судами не було враховано правої позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц, де зазначено, що померла особа не може бути стороною в цивільному процесі, так як у неї відсутня цивільна процесуальна правосуб`єктність.

Посилається також на те, що у пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз`яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тульчинського районного суду Вінницької області.

13 травня 2021 року справа № 148/2418/15 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 липня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована на АДРЕСА_1 з 28 лютого 1983 року, що підтверджується копією її паспорта НОМЕР_1 , виданого 06 жовтня 2005 року Тульчинським РВ УМВС України у Вінницькій області.

З копії свідоцтва про шлюб від 27 вересня 1977 року серії НОМЕР_2 встановлено, що позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила своє дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 на ОСОБА_1 .

Згідно копії витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого подружжя від 19 жовтня 2015 року № 00015911040 06 листопада 1953 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб та після його реєстрації ОСОБА_5 змінила своє дошлюбне прізвище на ОСОБА_1 .

З копії повторного свідоцтва про народження від 19 жовтня 2015 року серія НОМЕР_3 встановлено, що батьками позивача є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Тульчині Вінницької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 12 грудня 2006 року серія НОМЕР_4 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Тульчині, Вінницької області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 22 червня 2012 року серія НОМЕР_5 .

З копії заповіту від 21 грудня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А. В. та копії витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 21 грудня 2006 року № 7831658 встановлено, що ОСОБА_4 заповів ОСОБА_2 все його майно, що буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом буде мати право.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 06 серпня 1965 року, посвідченого державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Самоєнко Н. П. за реєстром № 2631 та зареєстрованого в КП «Тульчинське міжрайонне бюро інвентаризації» 15 жовтня 1965 року в книзі № 109, ОСОБА_10 продав, а ОСОБА_4 купив житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що в свою чергу також підтверджується оригіналом даного договору, наявного в інвентаризаційній справі № 526 на житловий будинок на АДРЕСА_1 .

З копії спадкової справи № 830/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 встановлено, що 19 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Тульчинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Державним нотаріусом було перевірено факт прийняття спадщини на підставі довідки Тульчинської міської ради від 19 листопада 2015 року № 2950, згідно якої ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно була зареєстрована та проживала до дня смерті на АДРЕСА_1 . Разом з нею на день смерті проживала та вела спільне домашнє господарство її донька ОСОБА_1 . Того ж дня відбулася реєстрація спадкової справи спадкодавця ОСОБА_5 .

З копії спадкової справи № 835/2012 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 встановлено, що 19 жовтня 2012 року на адресу Тульчинської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_2 про те, що він є спадкоємцем усього майна ОСОБА_4 за заповітом, проте від прийняття належної йому спадщини він відмовляється та на неї не претендує, і претензій до того, щоб свідоцтво про право на спадщину за законом було видано на ім`я дочки померлого, ОСОБА_1 він не має. Того ж дня на адресу нотаріальної контори також надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що вона бажає прийняти спадщину за законом на усе майно, яке залишилося після смерті її батька ОСОБА_4 , у зв`язку з чим відбулася реєстрація спадкової справи спадкодавця ОСОБА_4

27 жовтня 2012 року на адресу нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_2 про те, що він є спадкоємцем усього майна ОСОБА_4 за заповітом і це майно він приймає.

З наявної в матеріалах спадкової справи копії довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради Тульчинського району Вінницької області від 29 листопада 2016 року № 3995 та адресної книги м. Тульчина встановлено, що житловий будинок ОСОБА_4 розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

02 жовтня 2016 року державним нотаріусом Тимчик Н. Ф. на підставі заповіту, посвідченого 21 грудня 2006 року приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу Ковганич А. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2980, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .

В жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, мотивуючи свої вимоги тим, що вона проживаючи у спірному будинку разом із своїм чоловіком в період з 1985 по 1988 роки побудували прибудови до будинку, маючи намір в подальшому ввести здійснені прибудови в експлуатацію, отримати правовстановлюючі документи на них і проживати там разом із сім`єю.

Тульчинський районний суд Вінницької області рішенням від 05 квітня 2018 року у справі № 148/680/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тульчинської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним задовольнив.

Апеляційний суд Вінницької області постановою від 25 липня 2018 року рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 05 квітня 2018 року у справі № 148/680/17 скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тульчинської державної нотаріальної контори про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним відмовив.

Верховний Суд постановою від 11 червня 2020 року постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 липня 2018 року залишив без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Розглядаючи спір, суд повинен з`ясувати усі обставини справи відповідно до обґрунтування позову, зміст позовних вимог та зв`язок між обґрунтуванням, вимогою та вибраним способом захисту.

Під час розгляду справи суди встановили, що 06 листопада 1953 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб та після його реєстрації ОСОБА_5 змінила своє дошлюбне прізвище на ОСОБА_5

06 серпня 1965 року ОСОБА_4 купив житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, просила визнати житловий будинок АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_4 спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , частки яких були рівними, визначити, що частка померлої ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на вищевказаний житловий будинок становила 1/2 частину.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

За змістом статті 8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз`яснено, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом з тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Крім того, згідно з вимогами статей 48 49 ЦПК України така особа (померла) не може бути стороною в цивільному процесі, так як у неї відсутня цивільна процесуальна правосуб`єктність. Вказані обставини повинні бути встановлені та зазначені у мотивувальній частині судового рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19), від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 (провадження № 61-16257св20), зроблено висновок про те, що визначення судом частки подружжя у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно за померлими не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не є стороною процесу та у зв`язку зі смертю не має цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_4 спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визначення, що частка померлої ОСОБА_5 в праві спільної сумісної власності на вищевказаний житловий будинок становила 1/2 частину, враховуючи, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції вирішив питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності, а апеляційний суд на вказане уваги не звернув.

Отже, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому скарга підлягає задоволенню.

Також слід зазначити, що позивач не позбавлена права на захист своїх порушених прав шляхом подання позову про визнання за нею права власності в порядку спадкування на частку спірного будинку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України (підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене вище в сукупності, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

За змістом підпунктів б), в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що за наслідками касаційного перегляду у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, з неї на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір сплачений відповідачем за подачу апеляційної та касаційної скарги у загальному розмірі - 1 817,05 грн.

Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 25 січня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Тульчинська державна нотаріальна контора та Реєстраційна служба Тульчинського районного управління юстиції, про визнання будинку спільною власністю подружжя та визначення частки померлої особи відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 817,05 грн на відшкодування судового збору за подачу апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. В. Литвиненко Судді:А. І. Грушицький А. А. Калараш Є. В. Петров О. С. Ткачук