Постанова
Іменем України
02 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 148/2421/16-ц
провадження № 61-12579св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Тульчинська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області, у складі судді
Ковганича С. В., від 12 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Денишенко Т. О.,
Рибчинського В. П., Голоти Л. О., від 29 травня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тульчинської міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення сесії міської ради щодо встановлення межі земельних ділянок та про відновлення межі земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_2 є власниками сусідніх житлових будинків АДРЕСА_2
У 2016 році ОСОБА_2 звернулася до Тульчинської міської ради з питання встановлення межі між її земельною ділянкою та земельною ділянкою позивача.
Рішенням 17 позачергової сесії Тульчинської міської ради 7 скликання
від 14 листопада 2016 року № 338 встановлено межу між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 та
АДРЕСА_2 згідно протоколу від 13 вересня 2016 року узгоджувальної комісії з розгляду земельного спору щодо суміжного землекористування та схеми згідно з додатком № 1.
Останній план спірних земельних ділянок був складений у 1962 році. На той час, належний наразі позивачу будинок, уже був побудований і зданий в експлуатацію, садиба була чітко визначена. Однак при встановленні межі у 2016 році комісією міської ради не було взято до уваги план 1962 року.
За договором купівлі-продажу від 26 вересня 2002 року ОСОБА_1 придбала разом із житловим будинком
АДРЕСА_2 сарай літ. «Б», а у 2009 році збудувала навіс, щодо яких у
ОСОБА_2 зауважень не було. На даний час за оскаржуваним рішенням міської ради сарай з навісом знаходяться поза межами її садиби. При встановленні межі міською радою не була виготовлена технічна документація, не здійснені обміри, не визначені координати земельної ділянки, внаслідок чого комісія міської ради не володіла інформацією про розмір земельної ділянки ОСОБА_2 , її площу та конфігурацію.
У 2013 році на її замовлення державне підприємство «Центр державного земельного кадастру» розробило технічну документація із землеустрою щодо встановлення меж її земельної ділянки в натурі на місцевості. Цю технічну документацію і вона надавала міській раді.
Позивач просила суд визнати незаконним та скасувати рішення
17 позачергової сесії Тульчинської міської ради 7 скликання від 14 листопада 2016 року № 338 «Про встановлення межі між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 » та відновити межу, що поділяє дві земельні ділянки, згідно технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель по АДРЕСА_2 , виконаної Вінницькою регіональною філією державне підприємство «Центр державного земельного кадастру».
Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року прийнята відмова ОСОБА_1 від позовних вимог про відновлення межі земельної ділянки та у цій частині провадження у справі закрито.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 березня
2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від18 березня 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним і скасовано рішення 17 позачергової сесії Тульчинської міської ради
7 скликання від 14 листопада 2016 року № 338 «Про встановлення межі між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 ». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат та скасування заходів забезпечення позову.
Суд першої інстанції виходив із того, що Тульчинська міська рада при винесенні рішення від 14 листопада 2016 року № 338 «Про встановлення межі між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 » не врахувала, що на момент винесення даного рішення у ОСОБА_2 була відсутня технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а у ОСОБА_1 вона не затверджена, що на думку суду свідчить про передчасність рішення міської ради.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року - без змін.
Колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновками суду першої інстанції, визнала їх вірними та об`єктивними, а доводи апеляційної скарги - формальними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують правильних висновків місцевого суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
В липні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 на рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду
від 29 травня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 148/2421/16-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.
В серпні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.
ОСОБА_2 стверджує, що посилання в оскаржуваному рішенні на положення статті 107 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), яка регулює відновлення меж при наявності земельно-кадастрової документації, не є підставою для його скасування.
Тульчинською міською радою прийнято рішення щодо встановлення межі між присадибними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , що регулюється статтею 158 ЗК України, положення якої не передбачають наявність виготовленої земельно-технічної документації.
Судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права - пункт 34 частини першої статті 26 частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частини перша, третя та п`ята статті 158, частина перша статті 159, статей 107 155 ЗК України,
статті 19, частини першої та пункту «і» частини другої статті 25,
статті 55 Закону України «Про землеустрій», пункти 2.1, 4.1, 4.2, 4.3,
4.5 «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376
від 18 травня 2010 року.
Суди безпідставно відмовили в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи з питань землеустрою та земельно-технічної експертизи.
Справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, а суд першої інстанції всупереч вимог ЦПК України розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
Представник позивача - адвокат Карнаух А. П., будучи суддею Тульчинського районного суду прийняв постанову від 19 вересня 2016 року по справі № 148/1636/16-а, якою відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , що стосувалися протиправної бездіяльності Тульчинської міської ради щодо надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації на земельну ділянку, яка є предметом цього спору, що фактично перешкодило ОСОБА_2 виготовити технічну документацію.
Адвокат Карнаух А. П. по 23 травня 2017 року був головою Тульчинського районного суду та керівником судді Ковганича С. В., який приймав рішення у цій справі, що на думку заявника є підставою для самовідводу судді.
Головуючий в суді апеляційної інстанції в порушення вимог статті 220, частини першої статті 279, частини першої статті 368 ЦПК України не надав відповідачу право заявити відвід судді Рибчинському В. П., який був головою Тульчинського районного суду Вінницької області та в його підпорядкуванні були суддя Ковганич С. В. та представник позивача - адвокат Карнаух А. П.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінку тій обставині, що оспорюваним рішенням права ОСОБА_1 не порушено, оскільки до позивача у зв`язку з придбанням житлового будинку не перейшло право власності (користування) на земельну ділянку, яка належала попередньому її власнику, що встановлено рішенням Апеляційного суду Вінницької області
від 15 лютого 2016 року по справі № 148/1772/14-ц.
У визначений касаційним судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 26 вересня 2002 року ОСОБА_1 придбала у власність житловий будинок АДРЕСА_2 з господарськими та побутовими будівлями і спорудами. На земельній ділянці розташований один дерев`яно-валькований будинок, житловою площею 46, 9 кв. м. літ. «А», вхідний майданчик літ. «а», «а1», сарай літ. «Б».
Відповідно до договору дарування від 12 листопада 1994 року ОСОБА_2 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_2 . На присадибній земельній ділянці розташований один одноповерховий цегляний будинок житловою площею 38, 05 кв.м літ. «А», дві віранди літ. «а», «а-1», вхідний майданчик літ. «а-2», сарай літ. «Б», відмостка № 1.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними землекористувачами і не можуть дійти згоди щодо встановлення межі між їхніми присадибними земельними ділянками.
Рішенням 17 позачергової сесії Тульчинської міської ради 7 скликання
від 14 листопада 2016 року № 338 «Про встановлення межі між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 » встановлена межа між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно протоколу узгоджувальної комісії з розгляду земельного спору з приводу суміжного землекористування
від 13 вересня 2016 року та схеми, викладеної у додатку № 1.
У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутня затверджена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж їхніх земельних ділянок.
ОСОБА_2 технічну документацію не замовляла, а виготовлена на замовлення ОСОБА_1 технічна документація не затверджена в установленому порядку.
Рішення 37 сесії 6 скликання Тульчинської міської ради
від 03 липня 2013 року № 921 в частині затвердження технічної документації із землеустрою стосовно встановлення меж земельної ділянки в натурі
(на місцевості), що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , орієнтовною площею 0, 0541 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по
АДРЕСА_2 , за позовом ОСОБА_2 визнане недійсним та скасоване рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 30 грудня 2015 року, залишеним в цій частині без змін рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 15 лютого 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 17 червня 2016 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої
статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статі 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється таким шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частинами першою, третьою, шостою статті 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
За змістом пунктів 4.1, 4.2, 4.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.
Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Згідно із пунктом 2.1 Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до пункту 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що оскільки у суміжних землекористувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутня розроблена технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж їх земельних ділянок, оскаржуване рішення 17 позачергової сесії Тульчинської міської ради 7 скликання від 14 листопада 2016 року № 388 «Про встановлення межі між присадибними земельними ділянками АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 » винесене з порушенням вимог земельного законодавства, а тому підлягає визнанню незаконним і скасуванню.
Залишаючи без задоволення клопотання відповідача ОСОБА_2 про призначення судової експертизи з питань землеустрою та судової земельно-технічної експертизи суд першої інстанції в ухвалі від 12 березня 2019 року врахував предмет позову у справі після відмови позивача від частини позовних вимог та навів відповідні мотиви на обґрунтування свого судового рішення, з якими погоджується і колегія суддів.
Крім того, касаційний суд враховує, що відповідно до положень
статті 105 ЦПК України призначення у справі судової експертизи з питань землеустрою та судової земельно-технічної експертизи не є обов`язковим. Відповідач не була позбавлена права доводити свої заперечення проти позову іншими засобами доказування або надати суду висновок експерта підготовлений на її замовлення відповідно до частини третьої статті 102 ЦПК України.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо наявності обов`язкових підстав для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 7 частини першої статті 411 ЦПК України (був чинним на час подання касаційної скарги) з огляду на наступне.
Ухвалою суду від 19 грудня 2016 року було відкрито провадження у справі.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція Цивільного процесуального кодексу України згідно із Законом України № 2147-VIII
від 03 жовтня 2017 року.
Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (в редакції згідно із Законом № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи по суті розпочався до 15 грудня 2017 року.
28 липня 2017 року провадження у справі було зупинено та продовжено з відповідної стадії після поновлення згідно ухвали від 04 квітня 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 254 ЦПК України провадження у справі продовжується зі стадії, на якій його було зупинено.
Набрання чинності 15 грудня 2017 року новою редакцією Цивільного процесуального кодексу України згідно із Законом України № 2147-VIII
від 03 жовтня 2017 року не свідчить про те, що справа розгляд по суті в якій розпочато до 15 грудня 2017 року має розглядатися спочатку.
За таких обставин сама по собі вказівка у рішенні суду першої інстанції про те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження на законність оскарженого судового рішення не впливає.
Доводи касаційної скарги про наявність підстав для відводу головуючого судді Ковганич С. В. колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_2 та/або її представник заяв про відвід судді не подавали.
Доводи ОСОБА_2 про позбавлення її права заявити відвід судді апеляційного суду Рибчинському В. П. суперечать протоколу судового засідання 29 травня 2019 року, а крім того ОСОБА_2 у вказаному судовому засіданні була представлена адвокатом, яка відводів складу суду не заявляла.
Інші доводи касаційної скарги, аналогічні викладеним в запереченнях на позов та апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, переважно зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судами, та спрямовані на переоцінку доказів у справі. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі RuizTorija v. Spain). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 12 березня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 травня
2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович Є. В. Синельников С. Ф. Хопта