Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа 1511/2100/2012

провадження № 61-4976св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

боржник - ОСОБА_1 ,

стягувач - ОСОБА_2 ,

заінтересована особа - державний виконавець Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Волобоєва Т. С.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 14 квітня 2020 року у складі судді Семенова О. А. та ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст заявлених вимог

Державний виконавець Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Одеської області Волобоєва Т. С. звернулася до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно ОСОБА_1 .

Подання обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні в Чорноморському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Одеської області (далі - Відділ) відносно ОСОБА_1 з 23 серпня 2016 року перебуває виконавчий лист у справі № 1511/2100/2012, виданий Іллічівським міським судом Одеської області 15 жовтня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 11 липня 2007 року № 1740/2-07: за кредитом - 89 319,82 доларів США, за відсотками - 43 158,88 доларів США, пеню - 4 597,31 доларів США, а всього на загальну суму 137 076,01 доларів США, солідарно.

Боржник ОСОБА_1 до теперішнього часу заборгованість за кредитом не погасив, будь-які дії спрямовані на добровільне (самостійне) виконання виконавчого документа не вчинив, тобто рішення суду не виконано.

ОСОБА_1 має у власності квартиру, загальною площею 91,6 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані дві малолітні та одна неповнолітня дитини. У зв`язку з відсутністю дозволу органу опіки та піклування на вчинення правочину щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, державний виконавець звертається до суду з поданням, для вирішення питання про примусову реалізацію нерухомого майна боржника право користування яким мають діти.

Державний виконавець просив вирішити питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 : житлову двокімнатну квартиру, загальною площею 91,6 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані, малолітня дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітня дитина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зазначити в судовому рішенні, що двокімнатна квартиру, загальною площею 91,6 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності боржнику - ОСОБА_1 не підпадає під заборону примусової реалізації, встановленої Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 14 квітня 2020 року подання державного виконавця Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Волобоєвої Т. С. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив з того, що зазначена квартира знаходиться в заставі у Фонду, право застави у якого виникло 06 квітня 2005 року, тобто до ухвалення судом рішення від 22 серпня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів на користь ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО», а правонабувачем цих вимог є ОСОБА_2 . Фонд своїм листом від 06 листопада 2019 року на адресу Відділу відмовив у наданні згоди на реалізацію зазначеної квартири, яка перебуває у заставі, до виконання позичальником ( ОСОБА_1 ) всіх зобов`язань за кредитом. Зазначена квартира відповідає вимогам цього закону для застосування до неї тимчасової заборони примусового стягнення на майно на період його дії. Таким чином подання державного виконавця не підлягає задоволенню. Питання, щодо наявності прав у дітей, які проживають у вказаній квартирі або відсутність в цьому перешкод для звернення на квартиру стягнення, судом не досліджувалось у зв`язку з відсутністю підстав для такого стягнення за загальним порядком.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 14 квітня 2020 року скасовано.

Провадження у справі за поданням державного виконавця Чорноморського міського відділу державної виконавчої служби Волобоєвої Т. С. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника закрито.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що державний виконавець звернувся із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не передбачено жодним нормативно-правовим актом, чим порушив приписи частини другої статті 19 Конституції України, а отже розгляд вказаного подання не може відбуватись за правилами жодного виду судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 14 квітня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року і задовольнити подання державного виконавця.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду апеляційної інстанції щодо порядку дій державного виконавця у разі відсутності висновку органу опіки та піклування суперечить правовим висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12 (провадження № 14-624цс18) та постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц. Висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження є передчасним та суперечить приписам ЦПК України, щодо висновку суду про звернення державного виконавця з поданням, яке не передбачено нормативно-правовим актом, та вказане є підставою для ухвалення у справі рішення по суті його розгляду.

Аргументи учасників справи

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив до Верховного Суду, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного суду 08 лютого 2021 року залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що державний виконавець звернувся із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, яке не передбачено жодним нормативно-правовим актом, чим порушив приписи частини другої статті 19 Конституції України, а отже розгляд вказаного подання не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 1511/2100/2012 з суду першої інстанції.

У травні 2021 року матеріали цивільної справи № 1511/2100/2021надійшли до Верховного Суду та 17 червня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року касаційне провадження у справі № 1511/2100/20 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 755/12052/19.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 квітня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 22 серпня 2012 року задоволено позов ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «ПОРТО-ФРАНКО» заборгованість за кредитним договором від 28 лютого 2007 року №488/1-07: за кредитом - 85286,64 доларів США, за відсотками -39296,43 доларів США, пеню - 9 851,41 доларів США, а всього на загальну суму 134 164,48 доларів США; за кредитним договором від 11 липня 2007 року №17420/2-07, за кредитом - 89 319,82 доларів США, за відсотками - 43 158,88 доларів США, пеню - 4597,31 доларів США, а всього на загальну суму 137076,01 доларів США, а також стягнуто судовий збір по 576,67 грн. з кожного.

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 26 липня 2016 року замінено стягувача з ПАТ «Акціонерний банк «Порто - Франко» на ОСОБА_2 у виконавчих провадженнях, відкритих державним виконавцем Іллічівського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області за виконавчими листами виданими Іллічівським міським судом Одеської області про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 28 лютого 2007 року № 488/1-07 відповідно до рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 22 серпня 2012 року.

На теперішній час ОСОБА_1 заборгованість за кредитом не погасив, рішення суду не виконано.

Із змісту подання вбачається, що державний виконавець фактично просить змінити порядок виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .

В рамках Державної програми забезпечення молоді житлом державою в особі Фонду було надано ОСОБА_1 пільговий довготерміновий кредит на будівництво житла за вищезазначеною адресою, забезпеченням якого, на підставі Іпотечного договору від 06 квітня 2005 року, посвідченого Шевченко В.М., приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального Одеської області за реєстровим 32465, виступає вказана вище квартира.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

За змістом статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), яким визначено перелік документів (в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - надається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) вказано, що «для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування».

Звертаючись до суду з даним поданням державний виконавець посилався на те, що для реалізації майна, право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. В той же час такий дозвіл надається виключно при особистому зверненні батьків дітей, опікунів чи піклувальників. Зазначені обставини ускладнюють виконання судового рішення.

У справі, що переглядається: державним виконавцем розпочато процедуру виконання судового рішення про стягнення боргу з боржника.

Отже отримання відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржену постанову скасувати, передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року скасувати.

Передати справу № 1511/2100/20 для продовження розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Одеського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук