№ 1512/1742/2012 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 1512/1742/2012

провадження № 61-12778св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року у складі судді Калашникової О. І. та постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог

У лютому 2012 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

13 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір

№ ML-500/080/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 198 000,00 дол. США на термін до 13 червня 2021 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами з використанням плаваючої процентної ставки - фіксованого відсотка 4,49 % річних + FIDR.

13 травня 2009 року, 12 липня 2010 року та 13 травня 2011 року сторони вносили зміни до кредитного договору шляхом укладення додаткових угод.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, не повернув кредитні кошти та не сплатив відсотки за користування кредитом, у результаті чого станом на 05 червня 2014 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 10 856 141,09 грн.

З 26 червня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля, укладеного 24 лютого 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна», до участі у справі залучено ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

З огляду на викладене та з урахуванням уточнених позовних вимог (т. 4, а. с. 1-3) ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 13 червня 2008 року № ML-500/080/2008 у сумі 10 856 141,09 грн, з яких 2 138 769,92 грн - основна заборгованість за кредитом, 195 884,06 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 8 521 489,10 грн - пеня за порушення умов виконання зобов`язань за кредитним договором.

09 грудня 2013 року Київський районний суд м. Одеси прийняв від ОСОБА_1 зустрічний позов до ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про припинення правовідносин за кредитним договором та визнання недійсним договору іпотеки і об`єднав в одне провадження з первісним позовом ПАТ «ОТП Банк».

01 квітня 2014 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

18 листопада 2014 року ухвалою Київського районного суду м. Одеси об`єднано в одне провадження справи за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» і ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про припинення правовідносин за кредитним договором і визнання недійсним договору іпотеки та за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

06 червня 2017 року Київський районний суд м. Одеси на підставі заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» постановив ухвалу про залишення позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки без розгляду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором від 13 червня 2008 року

№ ML-500/080/2008 у загальному розмірі 4 669 307,96 грн, з яких заборгованість за кредитом - 2 138 769,92 грн, заборгованість за відсотками - 195 884,06 грн, пеня - 2 334 653,98 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанцій мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог щодо розміру основної заборгованості та відсотків за користування кредитом. ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом. Розмір кредитної заборгованості ОСОБА_1 не спростував, призначену у справі за клопотанням його представника судову економічну експертизу він не оплатив, з огляду на що суд дійшов висновку про те, що відповідач не надав належних і допустимих доказів щодо неправомірності розрахунків боргу за кредитним договором.

Водночас визначений позивачем розмір пені значно перевищує суму боргу за кредитом і відсотками. Враховуючи правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-100цс14 та керуючись положеннями статті 551 ЦК України, суд вважав за необхідне зменшити пеню до розмірів суми основного боргу - 2 334 653 грн.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» провизнання зобов`язання за кредитним договором припиненим, визнання договору іпотеки недійсним, зобов`язання вчинення певних дій у справі за позовомТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України у зв`язку з повторною неявкою ОСОБА_1 у судове засідання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року змінено в частині стягнення заборгованості за відсотками та пенею.

№ ML-500/080/2008 станом на 14 листопада 2011 року:

- заборгованість за кредитом - 181 864,17 дол. США;

- заборгованість за відсотками - 10 947,12 дол. США;

- пеня - 87 082,88 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Згідно з вимогами кредитного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання позивач використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору шляхом направлення 23 листопада 2011 року відповідачу досудової вимоги від 14 листопада 2011 року № 22-2/766232 про повернення кредитних коштів у повному обсязі та сплату відсотків.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково стягнув суму кредитної заборгованості за межами строку основного зобов`язання, порядку сплати процентів за користування кредитом та пені.

Позивач надав апеляційному суду розширений розрахунок заборгованості станом на дату зміни строку виконання кредитного зобов`язання, відповідно до якого заборгованість за кредитним договором від 13 червня 2008 року № ML-500/080/2008 станом на 14 листопада 2011 року становить:

- заборгованість за кредитом - 181 864,17 дол. США;

- заборгованість за відсотками - 10 947,12 дол. США;

- пеня - 87 082,88 грн.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну розміру кредитної заборгованості у вигляді процентів та пені відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Постановою Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року про залишення його зустрічного позову без розгляду задоволено, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просив скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, ухвалити нове рішення про відмову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у задоволенні позову, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру кредитної заборгованості, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та вимог апеляційної скарги, стягнув заборгованість в іноземній валюті, незважаючи на те, що позивач просив стягнути заборгованість у національній валюті. Такі висновки суду апеляційної інстанції суперечать змісту статті 13 ЦПК України, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц. Апеляційний суд, змінюючи рішення в частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 10 947,12 дол. США та пенею у розмірі 87 082,88 грн, фактично зазначив також про стягнення заборгованості за кредитом - 181 864,17 дол. США, яку вже було стягнуто судом першої інстанції.

На переконання заявника, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як юридична особа, яка не має статусу фінансової установи, не має права стягувати грошові кошти, отримані в позику за кредитним договором. Суди не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу № 1512/1742/2012 із суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

№ ML-500/080/2008, за умовами якого банк надав, а ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 198 000,00 дол. США на строк до 13 червня 2021 року із використанням плаваючої процентної ставки за користування кредитними коштами, а саме фіксованого відсотка 4,49 % річних + FIDR. Повернення кредитних коштів і сплату процентів позичальник зобов`язався здійснювати щомісячно у розмірах та у строки, визначені у графіку платежів.

13 травня 2009 року, 12 липня 2010 року, 13 травня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_1 були укладені додаткові угоди до кредитного договору. Додатковими угодами визначено періоди (з 13 травня 2009 року до 13 жовтня 2009 року, з 13 травня 2011 року до 15 серпня 2011 року), з настанням яких для розрахунку процентів за користування кредитом діяли фіксовані процентні ставки в розмірі 7 % і 6,5 % відповідно. Сторони виклали графік платежів в новій редакції, визначили права та обов`язки сторін при укладанні позичальником договору страхування з умовою розстрочення сплати повної суми страхового платежу.

З жовтня 2009 року ОСОБА_1 перестав виконувати свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитом, унаслідок чого станом на 05 червня 2014 року утворилась заборгованість у сумі 10 856 141,09 грн, з яких 181 864,17 дол. США, що еквівалентно 2 138 769,92 грн, - основна заборгованість за кредитом, 16 656,44 дол. США, що еквівалентно 195 884,06 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 15 грудня 2010 року до 24 лютого 2012 року, 724 600,23 доларів США, що еквівалентно 8 521 489,10 грн - пеня за порушення умов виконання зобов`язань за кредитним договором за період з 02 липня 2013 року до 30 травня 2014 року.

Згідно з підпунктом 1.9.1 частини № 2 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових та інших зобов`язань за кредитним договором. При цьому зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому настає з дати направлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконано позичальником протягом 30 банківських днів з дати надсилання позичальнику відповідної вимоги.

Відповідно до досудової вимоги від 14 листопада 2011 року № 22-2/766232, направленої ОСОБА_1 23 листопада 2011 року, ПАТ «ОТП Банк» просило достроково виконати боргові зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі (а. с. 161, т. 2).

З наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 24 лютого 2012 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відомо, що ПАТ «ОТП Банк» передало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за кредитним договором

№ ML-500/080/2008 (т. 1, а. с. 66).

Відповідно до пункту 3.1 договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 24 лютого 2012 року в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець (ПАТ «ОТП Банк») продає (переуступає) покупцю (ТОВ «ОТП Факторинг Україна») права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори (перелік яких міститься у додатку 1 до цього договору), а покупець приймає такий кредитний портфель та зобов`язується сплатити на користь продавця винагороду.

Представником ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було направлено на адресу відповідача досудову вимогу від 22 березня 2012 року № 53814, якою відповідача було повідомлено про відступлення права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та про наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ») передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року та постанова Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року не відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки ОСОБА_1 неналежним чином виконував зобов`язання за кредитним договором від 13 червня 2008 року № ML-500/080/2008, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 , то у нього виник обов`язок щодо повернення заборгованості за кредитом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як правонаступнику ПАТ «ОТП Банк».

Колегія суддів вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу як кредитної операції міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якого факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

У постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, визначений у статті 1054 ЦК України. Такими є банк або інша фінансова установа.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

10 квітня 2012 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало до Київського районного суду м. Одеси клопотання про залучення його до участі у справі замість ПАТ «ОТП Банк» у зв`язку із відступленням банком на користь товариства права вимоги, у тому числі і за кредитним договором від 13 червня 2008 року № ML-500/080/2008, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 .

У подальшому, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» неодноразово зазначало про необхідність заміни ПАТ «ОТП Банк» правонаступником.

Указане клопотання судом по суті вирішено не було.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2014 року постановлено вважати заміненим позивача ПАТ «ОТП Банк» на правонаступника - ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в цивільній справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим, визнання договору іпотеки недійсним, зобов`язання вчинення певних дій та стягнення збитків з 26 червня 2013 року.

Апеляційний суд врахував наявність у матеріалах справи наказу від 13 липня 2010 року про призначення на посаду директором ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ОСОБА_2 , протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з копією апостилю та копії Статуту ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в редакції, зареєстрованій 29 грудня 2010 року (а. с. 106-119, т. 1).

Щодо мотивів постановлення такої ухвали, суд зазначив, що відповідач не заперечував проти прийняття уточненої позовної заяви, де позивачем замість ПАТ «ОТП Банк» вказано ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в ухвалі Київського районного суду м. Одеси від 26 червня 2013 року позивачем вже зазначено ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд допустив до участі у справі представника цього товариства як представника позивача, а тому саме 26 червня 2013 року суд визнав позивачем у справі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як правонаступника ПАТ «ОТП Банк».

Під час розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, представник ОСОБА_1 неодноразово порушував питання про необхідність дослідження обставин правомірності набуття ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги за кредитним договором, оскільки останнє, зокрема, не має права здійснювати операції з валютними цінностями.

Так, у апеляційній скарзі на рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року ОСОБА_1 зазначав, що у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою.

Апеляційний суд зазначені аргументи апеляційної скарги не дослідив і їх правову оцінку в оскаржуваній постанові не виклав.

Аналогічні доводи ОСОБА_1 навів і у касаційній скарзі, і колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Згідно з пунктом 1.2 Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року № 297, небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені статтею 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг належить до фінансових послуг.

Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями.

Судами не встановлено і матеріалами справи не підтверджено наявність у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями.

З огляду на викладене для вирішення питання про належний суб`єктний склад учасників справи підлягають з`ясуванню обставини того, чи могло ТОВ «ОТП Факторинг Україна» станом на 24 лютого 2012 року набути право вимоги за кредитним договором в іноземній валюті, укладеним 13 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 .

Без з`ясування цих питань та їх дослідження судами неможливо зробити висновок щодо переходу права вимоги від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» і, відповідно, вирішити спір по суті.

Оскільки недоліки, допущені судами попередніх інстанцій, не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду належить урахувати правові висновки, викладені у цій постанові, виконати вимоги частини десятої статті 188 і частини восьмої статті 265 ЦПК України, надати правову оцінку доказам сторін та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених фактичних обставин та вимог закону.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк