ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 1522/23570/12
провадження № 61-7063св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Одеська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_8 , ОСОБА_9 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Цюри Т. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання права власності на будинок із надвірними спорудами, розташований на земельній ділянці площею 292,47 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 яка після здійсненої нею реконструкції, є окремим будинком із надвірними спорудами.
Посилаючись на те, що переобладнання зазначеної квартири здійснено з дотриманням будівельних норм і правил, відповідно до вимог чинного законодавства, позивачка просила визнати за нею право власності на житловий будинок, загальною площею 41,4 кв. м, житловою площею 26,8, кв. м, із надвірними спорудами (гараж, літня кухня), розташований на земельній ділянці площею 292,47 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 10 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок із надвірними спорудами АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 292,47 кв. м та складається з житлового будинку загальною площею 41,4 кв. м, в тому числі житловою 26,8 кв. м, надвірних споруд: гараж, літня кухня.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вона здійснила переобладнання квартири з дотриманням будівельних норм і правил, відповідно до вимог чинного законодавства. Експлуатація житлового будинку, загальною площею 41,4 кв. м, житловою площею 26,8, кв. м, із надвірними спорудами (гараж, літня кухня), розташованого на земельній ділянці площею 292,47 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 не перешкоджає користуванню майном власникам сусідніх земельних ділянок та будівель, а також іншим власникам земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 звернулися до суду з апеляційними скаргами.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_9 та ОСОБА_8 закрито.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 10 квітня 2013 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_9 , ОСОБА_8 не вирішувалося, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України є підставою для закриття апеляційного провадження.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг та позиція інших учасників справи
У травні 2023 року ОСОБА_9 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить, скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції не врахував, що належний позивачці гараж є об`єктом самочинного будівництва, побудований з порушенням Державних будівельних норм та Правил пожежної безпеки, на майданчику для розвороту, що знаходиться наприкінці внутрішньоквартального тупикового проїзду, та повинен забезпечувати можливість проїзду і вільного маневрування зокрема, пожежними машинами, а також проїзд до земельної ділянки ОСОБА_9 .
У травні 2023 року ОСОБА_8 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить, скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу за відсутності ОСОБА_8 , належно не повідомленої про дату та час судового засідання.
Суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав оцінки технічному висновку від 17 грудня 2012 року № 199/12, який було покладено в основу рішення суду першої інстанції. Зокрема не звернув увагу на те, що у цьому висновку не зазначено чи відповідає гараж та літня кухня будівельним, санітарним та протипожежним нормам, а також їх місце розташування та технічні характеристики.
Суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин статтю 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) згідно з якою житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Належні позивачці гараж та літня кухня є самочинним будівництвом, однак суд не встановив дати здійснення позивачкою такого будівництва, а також наявності у неї відповідних дозвільних документів.
Наявність самочинно побудованого гаража на небезпечній відстані від житлового будинку ОСОБА_8 є грубим порушенням Державних будівельних норм та створює загрозу знищення її майна. Встановлення паркану обмежує її право користування загальним проїздом, а також створює перешкоди для проїзду пожежної машини, у разі такої необхідності.
Зважаючи на наведене суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року питання про права та інтереси ОСОБА_8 не вирішувалося.
У червні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли відзиви на касаційні скарги ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , у яких вона просила касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли заперечення ОСОБА_9 на відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 травня 2022 року касаційні скарги ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалами Верховного Суду від 18 травня 2023 року відкрито касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з підстав передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та витребувано з матеріали справи № 1522/23570/12 з суду першої інстанції; надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційні скарги.
У червні 2023 року матеріали справи № 1522/23570/12 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини, установлені судами попередніх інстанцій
Суд апеляційної інстанції встановив, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 липня 2002 року, виданого на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради від 22 липня 2002 року № 172009 та договору дарування від 28 липня 2012 року, зареєстрованого в реєстрі за № 844, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гордою І. В., ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Надалі вона здійснила реконструкцію зазначеної квартири у окремий житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 292,47 кв. м, складається з житлового будинку загальною площею 41,4 кв. м, житловою площею 26,8 кв. м, надвірних споруд: гараж, літня кухня.
Згідно з технічним висновком № 199/12 судової будівельно-технічної експертизи від 17 грудня 2012 року переобладнаний з квартири АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 292,47 кв. м, який складається із житлового будинку, загальною площею 41,4 кв. м, житловою площею 26,8 кв. м, надвірних будівель: гаража та літньої кухні, відповідає будівельним, санітарним, протипожежним та іншим нормам. Експлуатація будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 не перешкоджає власникам сусідніх земельних ділянок та іншим власникам земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , користуватися належним їм майном.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року у справі № 2/1522/10380/11 визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 151,87 кв. м, який складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 31,8 кв. м, житловою площею 22,2 кв. м, надвірної споруди -сарай літ. «К».
Встановлено порядок користування земельною ділянкою, шляхом виділення у користування:
ОСОБА_1 земельну ділянку № 1 площею 159,74 кв. м та земельну ділянку № 4 площею 132,73 кв. м, що разом становить 292,47 кв. м;
ОСОБА_3 земельну ділянку № 2 площею 20,64 кв. м та ділянку № 8 площею 220,35 кв. м, що разом становить 240,99 кв. м;
ОСОБА_2 земельну ділянку № 3 площею 90,71 кв. м та земельну ділянку № 11 площею 61,16 кв. м, що разом становить 151,87 кв. м;
ОСОБА_5 земельну ділянку № 5 площею 229,34 кв. м та земельну ділянку № 10 площею 156,14 кв. м, що разом становить 385,48 кв. м;
ОСОБА_6 земельну ділянку № 6 площею 185,42 кв. м та земельну ділянку № 9 площею 138,37 кв. м, що разом становить 323,79 кв. м;
ОСОБА_4 земельну ділянку № 7 площею 182,29 кв. м;
територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради земельну ділянку № 12, площею 245,67 кв. м.
Земельну ділянку № 13 площею 301,75 кв. м визначено територією загального користування всіх землекористувачів, у складі та розташуванні відповідно до графічного відтворення порядку користування земельною ділянкою (малюнок № 6, доданий до висновку судової експертизи від 03 січня 2012 року № 182/2011).
Згідно з відповіддю Головного Управління Державної Служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області від 27 травня 2020 року № 1629, надану на звернення ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 наявний майданчик для розвороту, проте він експлуатується з порушеннями пунктів 1.1, 1.3, 1.4 розділу ІІІ «Правил пожежної безпеки України», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 грудня 2014 року № 1417. Допускається захаращування його матеріалом, сміттям тощо.
Згідно з відповіддю Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» від 01 лютого 2023 року № М-25, надану на звернення ОСОБА_9 , гараж, який самовільно було встановлено за адресою: АДРЕСА_1 розміщується на відстані приблизно 1,2 м від осі існуючої міської мережі каналізації, яка проходить по внутрішньо квартальному проїзду до земельної ділянки за адресою: Фонтанська дорога 95/7, що є порушенням Державних будівельних норм. Працівниками Міськканалізації балансоутримувачу буде надано акт - припис з вимогою здійснити його зміщення на відстань від існуючої міської мережі.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) вказав, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».
Отже, частина перша статті 352 ЦПК України визначає коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові
від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (частина друга статті 362 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
У рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що «право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A № 93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Кордова проти Італії» (№ 1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява № 40877/98, п. 54, ECHR 2003-I, рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).
Щодо касаційної скарги ОСОБА_9 .
Перевіряючи доводи ОСОБА_9 про те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року вирішено питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вона не є співвласником майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Суміжними землекористувачами та землевласниками земельної ділянки ОСОБА_1 , кадастровий номер 51101137500:54:006:0369, є ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та Одеська міська рада.
Надвірні споруди (гараж, літня кухня) розташовані в межах земельної ділянки, яка рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2012 року (справа № 2/1522/10380/11)виділена у користування ОСОБА_1 . Доказів на спростування зазначеного ОСОБА_9 не надала.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року не містить висновків про права та обов`язки ОСОБА_9 , що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України є підставою для закриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що належний позивачці гараж є об`єктом самочинного будівництва, побудований з порушенням Державних будівельних норм та Правил пожежної безпеки, на майданчику для розвороту, що знаходиться наприкінці внутрішньоквартального тупикового проїзду, є необґрунтованими, оскільки стосуються вирішення по суті спору, учасником якого ОСОБА_9 не є.
А тому суду апеляційної інстанції першочергово належало перевірити доводи заявниці про те, що визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 порушує її права, та як наслідок, наявність правових підстав для перевірки законності та обґрунтованості рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року за її апеляційною скаргою.
Установивши, що ОСОБА_9 не довела порушення її прав, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не перевіряв правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Верховний Суд відхиляє доводи заявниці про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 686/28850/18, від 15 жовтня 2019 року у справах № 127/25893/16-а, № 686/28853/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 523/4824/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 750/2501/19, від 14 квітня 2020 року у справі № 580/3136/19, від 23 квітня 2020 року у справі № 811/1470/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 703/2908/17 згідно з якими, правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки, та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав.
А також у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 619/134/17 згідно з яким, право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках.
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що оскаржуване судове рішення безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_9 . У мотивувальній частині рішення не міститься висновків суду про права та обов`язки заявниці; у резолютивній частині рішення суд також не вказував про права та обов`язки ОСОБА_9 , а тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Верховний Суд не перевіряє доводи заявниці про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, оскільки рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року не є предметом касаційного перегляду.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_8 .
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що вона не довела факту порушення ОСОБА_1 її прав. Зокрема, не надала належних доказів на підтвердження того, що будівництво гаража здійснено з порушенням будівельних норм та правил, що завдає шкоди та створює небезпеку для неї та інших землекористувачів. Перевіривши розташування земельної ділянки ОСОБА_8 на схематичному плані, суд не встановив, що вхід до її ділянки пов`язаний з межами земельної ділянки наданої у користування ОСОБА_1 .
Крім того, ОСОБА_8 не є співвласником майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а отже вирішення судом першої інстанції питання про визнання права власності ОСОБА_1 на житловий будинок та надвірні споруди не стосується прав та обов`язків ОСОБА_8 .
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_8 не вирішувалося, а тому апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_8 про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, розглянувши справу за її відсутності, належно не повідомленої про дату, час і місце розгляду справи, є безпідставними з огляду на таке.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою.
Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до матеріалів справи суд апеляційної інстанції 09 березня 2023 року направив на зазначену ОСОБА_8 у апеляційній скарзі адресу
( АДРЕСА_1 ), судову повістку-повідомлення про дату час та місце розгляду справи.
24 березня 2023 року поштове відправлення повернуто до суду апеляційної інстанції з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з пунктом 3 часини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Зазначене дає підстави для висновку про належне виконання судом апеляційної інстанції вимог статті 128 ЦПК України.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_8 зазначала, що вже тривалий час не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а тому мав направити судову-повістку повідомлення на адресу її місця реєстрації, оскільки ані у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження, ані в інших процесуальних документах поданих нею до суду, у яких зазначено адресу: АДРЕСА_1 , заявниця не просила направляти їй поштову кореспонденцію за іншою адресою. Крім того, на конверті, у якому ОСОБА_8 направляла до суду апеляційної інстанції поштову кореспонденцію, адресою відправника вказано АДРЕСА_1 .
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції не мав підстав для направлення заявниці поштової кореспонденції на іншу адресу, аніж вона особисто зазначала у всіх процесуальних документах поданих до суду.
Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин статтю 376 ЦК України, оскільки не перевіряє законність та обґрунтованість рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2012 року, яке не є предметом касаційного перегляду.
У контексті наведеного Верховний Суд не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 та Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 309/3887/17, від 18 лютого 2019 року у справи № 308/5988/17 щодо застосування статті 376 ЦК України.
А також доводи ОСОБА_8 , які є аналогічними доводам касаційної скарги ОСОБА_9 , про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 вересня 2019 року у справі № 686/28850/18, від 15 жовтня 2019 року у справах № 127/25893/16-а, № 686/28853/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 523/4824/17, від 06 лютого 2020 року у справі № 750/2501/19, від 14 квітня 2020 року у справі № 580/3136/19, від 23 квітня 2020 року у справі № 811/1470/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 703/2908/17, оскільки такі вже перевірені судом касаційної інстанції.
Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку про те, що заявниці не навели обґрунтованих доводів та не надали відповідних доказів, які б давали підстави для висновку про наявність у них правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок.
Зважаючи на те, що у мотивувальній частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року не міститься висновків суду про права та обов`язки заявниць, у резолютивній частині рішення суд прямо не вказав про їх права та обов`язки, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Таким чином, доводи касаційних скарг ОСОБА_9 та ОСОБА_8 правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів, наданих заявницями на підтвердження того, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 квітня 2013 року вирішено питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника встановлені судом неповно і неправильно, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг
Переглянувши ухвалу апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги ОСОБА_8 , ОСОБА_9 залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник