Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 153/498/19

провадження № 61-17351св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Ямпільська міська рада Вінницької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Міхасішина І. В., Сопруна В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ямпільської міської ради Вінницької області про скасування рішення міської ради.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Ямпільської міської ради Вінницької області про скасування рішення міської ради.

Позов мотивовано тим, що їй на праві приватної спільної (сумісної) власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30 грудня 2003 року № 1007, виданим на підставі розпорядження від 24 грудня 2003 року № 1007.

Крім неї співвласником даного житлового будинку є відповідач ОСОБА_2 , який проживає у квартирі № 3 .

20 листопада 1997 року відповідачу ОСОБА_2 відповідно до державного акта на право приватної власності на землю передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0416 га, що розташована на території Ямпільської міської ради, для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Вказаний державний акт видано на підставі рішення виконавчого комітету Ямпільської міської ради народних депутатів № 374 від 05 листопада 1997 року.

Позивач вказувала, що нормами земельного законодавства не передбачена можливість передачі у власність або користування земельної ділянки (на якій розташований багатоквартирний жилий будинок) або її частини окремим співвласникам багатоквартирних будинків.

Зазначеним обґрунтовувала порушення Ямпільською міською радою народних депутатів при прийнятті рішення № 374 від 05 листопада 1997 року вимог статті 42 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття такого рішення), яким частина прибудинкової земельної ділянки незаконно була передана у власність одному із співвласників багатоквартирного житлового будинку, чим істотно порушено право власності інших співвласників цього багатоквартирного будинку, та, зокрема, позбавлено позивача можливості доступу, проїзду до належної їй на праві власності квартири у будинку та належного обслуговування даного житлового будинку.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 , в обґрунтування наявності підстав для поновлення позовної давності, вказувала, що про оспорюване нею рішення Ямпільської міської ради вона дізналася у 2017 році під час розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до неї про зобов`язання вчинити певні дії.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2019 року у складі судді Гаврилюк Т. В. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю позивачем факту порушення оспорюваним рішенням виконавчого комітету міської ради її права користування земельною ділянкою, як власника квартири у багатоквартирному будинку. Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд вказав на пропуск ОСОБА_1 встановленого законом трирічного строку для звернення до суду із позовом.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2019 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом для захисту порушеного права.

Визнано неправомірним і скасовано рішення виконавчого комітету Ямпільської міської ради народних депутатів Ямпільського району Вінницької області № 374 від 05 листопада 1997 року про передачу безоплатно в приватну власність земельної ділянки площею 416 кв. м для обслуговування житлового будинку і господарських будівель ОСОБА_2 та видачу ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Погоджуючись із висновком місцевого суду щодо обґрунтованості заявленого ОСОБА_1 позову, апеляційний суд вказав на помилковість посилань суду першої інстанції на пропуск позивачем позовної давності, оскільки вважав підставними твердження позивача, що про наявність оспорюваного рішення виконавчого комітету Ямпільської міської ради № 374 від 05 листопада 1997 року вона дізналась у 2017 році під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до неї.

Після цього вона звернулась до Ямпільської міської ради з вимогою про створення відповідної комісії, за результатами роботи якої було складено акт від 30 жовтня 2017 року, де, зокрема, вказано, що біля багатоквартирного житлового будинку частина прибудинкової території площею 416 кв. м приватизована громадянином ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року, ОСОБА_2 ,посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

15 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 лютого 2020 року визначено склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на залишення апеляційним судом поза увагою тієї обставини, що на момент прийняття міською радою оскаржуваного рішення ОСОБА_1 не була власником квартири АДРЕСА_1 , оскільки набула її у власність у грудні 2003 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30 грудня 2003 року.

Крім цього, апеляційний суд не встановив які конкретно перешкоди зазнає позивач у користуванні прибудинковою земельною ділянкою та яким чином і у якій формі оспорюваним рішенням міської ради порушуються її права щодо володіння, користування і розпорядження прибудинковою земельною ділянкою.

ОСОБА_2 вказує на помилковість висновку апеляційного суду стосовно наявності поважних причин пропуску ОСОБА_1 позовної давності. Заявник стверджує, що позивачу було відомо про видачу йому державного акта на право власності на земельну ділянку зі змісту комісійного акту обстеження прибудинкової території домоволодіння, складеного у липні 2014 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Ямпільської міської ради Вінницької області із посиланням на обґрунтованість доводів касаційної скарги та наявність підстав для її задоволення і скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 30 грудня 2003 року № 1007, виданого на підставі розпорядження від 24 грудня 2003 року № 1007 позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстроване в Ямпільському бюро технічної інвентаризації 06 лютого 2004 року.

ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_3 . Рішенням виконавчого комітету Ямпільської міської ради народних депутатів № 374 від 05 листопада 1997 року ОСОБА_2 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 416 кв. м для обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_4 .

20 листопада 1997 року Ямпільською міською радою народних депутатів на підставі даного рішення ОСОБА_2 виданий державний акт на право приватної власності на землю площею 0,0416 га на території Ямпільської міської ради для обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року, яке вступило в законну силу 16 січня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд зазначив про передчасність заявленої вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності, оскільки позивачем не заявлено позовної вимоги про скасування рішення Ямпільської міської ради від 05 листопада 1997 року № 374 на підставі якого ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю.

Із комісійного акта Ямпільської міської ради, складеного 01 липня 2014 року вбачається, що згідно викопіровки прибудинкової території від 26 липня 1994 року ( АДРЕСА_3) загальна площа двох багатоквартирних житлових будинків, належних Ямпільській райспоживспілці, становить 1638 кв. м; частина земельної ділянки (прибудинкова територія) біля багатоквартирного житлового будинку приватизована ОСОБА_2 (загальна площа - 416 кв. м), розподілу прибудинкової території біля будинку по АДРЕСА_6 між квартиронаймачами та райспоживспілкою не проведено; усі квартири викуплені та приватизовані, на баланс комунального підприємства «Ямпількомунгосп» не передані.

Із комісійного акта від 30 жовтня 2017 року слідує, що розподіл прибудинкової території біля багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_7 між квартиронаймачами і Ямпільською райспоживспілкою, яка побудувала даний житловий будинок і господарські будівлі в 1987 році, не проведено; біля багатоквартирного житлового будинку частина прибудинкової території площею 416 кв. м приватизована ОСОБА_2 ; всі квартири викуплені і приватизовані; будинок на самообслуговуванні, будинковий комітет не створений. При приватизації частини прибудинкової території земельної ділянки багатоквартирного житлового будинку ОСОБА_2 не було враховано інтереси квартиронаймачів, що мешкають в даному будинку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» користування закріпленою за приватизованим будинком прибудинковою територією здійснюється в порядку і на умовах, передбачених Земельним кодексом України.

Частиною першою статті 42 ЗК України від 18 грудня 1990 року (чинного на момент здійснення ОСОБА_2 дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки) передбачено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків, затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 05 квітня 1996 року № 31/30/53/396 (далі - Положення), чинного на момент набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку на підставі оскаржуваного рішення виконавчого комітету Ямпільської міської ради народних депутатів, прибудинкова територія - це встановлена за проектом поділу території мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов`язаних з ним господарських та технічних будівель і споруд, тобто встановлюється для будинку (будинків) і не може виділятися для частини будинку (блоку, поверху, секцій квартир тощо).

Склад та поділ території мікрорайону (кварталу) на окремі земельні ділянки прибудинкових територій визначаються необхідністю забезпечення ефективного утримання та експлуатації житлового будинку та прибудинкових територій на підставі дотримання встановлених будівельних, протипожежних і санітарних норм.

Пунктом 4.1 Положення передбачено, що прибудинкові території (земельні ділянки) передаються у власність або надаються в користування відповідними органами місцевого самоврядування, в тому числі, на умовах оренди, об`єднанням власників будинків, для обслуговування існуючого житлового будинку (будинків) відповідно до земельного законодавства.

Згідно з пунктом 4.2 Положення суб`єктами права власності (користування) на земельні ділянки прибудинкових територій можуть виступати об`єднання власників багатоквартирних житлових, допоміжних та нежитлових приміщень, у тому числі вбудовано-прибудованих, багатоквартирних житлових будинків згідно з чинним законодавством. Законодавець при цьому не відносить до числа таких суб`єктів окремих фізичних осіб. Зміна цільового призначення земельних ділянок прибудинкової території допускається у випадку реконструкції, зміни функціонального призначення споруд, наявності інших обґрунтованих причин у відповідності з діючими нормами за дозволом відповідних органів місцевого самоврядування.

При переході права власності на житловий будинок (його приміщення) або на частину будинку разом з цим об`єктом переходить і право спільної власності (користування) земельною ділянкою у відповідності з чинним законодавством (пункт 4.3 Положення).

Відповідно до пункту 4.4 Положення частка власності (користування) земельної ділянки кожного власника квартири (квартир) чи нежитлового приміщення у спільній частковій власності визначається відношенням загальної площі квартири (квартир) чи нежитлових приміщень, що перебувають у його власності, до спільної площі всіх квартир і нежитлових приміщень будинку.

Виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається.

Право власності (користування) на прибудинкову територію (земельну ділянку) кожного співвласника будинку визначається у свідоцтві про право власності на частину будинку у вигляді відповідної частки.

Згідно усталеної судової практики при встановленні порядку використання земельної ділянки й розпорядження нею громадянами, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди належать на праві спільної часткової власності, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком та здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, правильно встановивши обставини справи й застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка є частиною прибудинкової території, передана без врахування часток у праві спільної сумісної власності у нерухомому майні, порядку користування будинком та розташування інших будівель. На прибудинковій території збудовані надвірні та господарські споруди, на частину з яких виготовлено правовстановлюючі документи, до них прокладено заїзд з однієї сторони, а ОСОБА_2 , приватизувавши частину такої земельної ділянки всупереч законодавчим положенням, створив перешкоди у користуванні прибудинковою земельною ділянкою іншим співвласникам.

Посилання заявника на те, що на час прийняття оскаржуваного рішення позивач не набула права власності на квартиру у житловому будинку, а тому її права не могли бути порушеними, безпідставні, оскільки спірна земельна ділянка, з урахуванням її спеціального правового режиму, як прибудинкової території була приватизована незаконно, у зв`язку з чим співвласники багатоквартирного будинку були позбавлені права спільної сумісної власності на частину прибудинкової території, яка була виділена у приватну власність ОСОБА_2 .

Разом із цим, під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачі заявили про застосування позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 зазначала, що про існування оскаржуваного рішення виконкому Ямпільської міської ради народних депутатів Ямпільського району Вінницької області від 05 листопада 1997 року вона дізналась у 2017 році, коли було складено акт, в якому, зокрема, вказано, що біля багатоквартирного житлового будинку частина прибудинкової території площею 416 кв. м приватизована громадянином ОСОБА_2 .

На вищенаведені підстави посилався суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи поважність причин пропуску позивачем встановленого законом строку для звернення в суд.

Колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки суд першої інстанції правильно послався на складений у липні 2014 року акт, пункт 2 якого містив посилання на встановлений факт приватизації ОСОБА_2 частини земельної ділянки, яка є прибудинковою територією. Про обізнаність позивача із вказаним актом свідчить її звернення до начальника Ямпільського РВ УМВС та до прокурора Ямпільського району у березні 2015 року із заявами стосовно підроблення наявного у такому акті підпису.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого положеннями ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, зокрема з моменту складання акту від 01 липня 2014 року, суд першої інстанції правильно виходив з того, що саме з цього дня позивач могла дізнатися про порушення її прав, а отже вона пропустила строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами, що є підставою для відмови у позові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке є законним та обгрунтованим.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року та залишає в силі рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2019 року.

Керуючись статтями 402 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 21 серпня 2019 року скасувати.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 11 червня 2019 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська