Постанова

Іменем України

29 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 158/1037/22

провадження № 61-18369св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Кузьміч Надія Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Кузьміч Надія Володимирівна, про визнання заповіту недійсним

за касаційною скаргою адвоката Терлецького Олександра Миколайовича як представника ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року у складі судді Корецької В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кузьміч Н. В. 18 грудня 2017 року.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 .

Під час звернення до Ківерцівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини позивачу стало відомо про наявність заповіту ОСОБА_3 , яка рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2018 року визнана недієздатною. Заяву про визнання ОСОБА_3 недієздатною до суду подано 13 липня 2017 року, тобто до посвідчення оспорюваного заповіту.

Ураховуючи, що ОСОБА_3 протягом тривалого часу знаходилася на лікуванні у ВОПЛ № 1 м. Луцька, визнана недієздатною в період посвідчення нотаріусом заповіту, є правові підстави для визнання оспорюваного заповіту недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ківерцівський районний суд Волинської області рішенням від 17 серпня 2023 року позов задовольнив. Визнав недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кузьміч Н. В. 18 грудня 2017 року. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в момент складання заповіту ОСОБА_3 не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, що є підставою для визнання оспорюваного заповіту недійсним.Позивач звернувся до суду з цим позовом з дотриманням позовної давності.

Ківерцівський районний суд Волинської області додатковим рішенням від 28 серпня 2023 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 035,00 грн за проведення судової психіатричної експертизи, 10 210,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Волинський апеляційний суд постановою від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником ОСОБА_4 , залишив без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Терлецький О. М. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року, додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 359/861/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 16 березня 2020 року у справі № 204/1064/16.

На обґрунтування касаційної скаргизаявник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом без дотримання позовної давності, про застосування якої просив відповідач. ОСОБА_1 , подаючи заяву про визнання ОСОБА_3 недієздатною, не просив призначити його опікуном, тому сам відмовився від прав опікуна, визначених ЦК України, а саме прав контролю і вчинення правочинів підопічною та від імені підопічної. ОСОБА_1 мав можливість отримати права опікуна та права контролю над правочинами і майном підопічної особи, проте легковажно знехтував цим. Позивач міг як опікун дізнатися про наявність оспорюваного заповіту, проте легковажно знехтував своїм правом на призначення його опікуном, а дбав виключно про свої майнові інтереси і не бажав жодним чином доглядати за матір`ю.

Висновок судового експерта у цій справі складений на припущеннях і не відповідає статтям 7, 9 Закону України «Про психіатричну допомогу» та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 19 липня 2016 року № 736. Судовий експерт зробив висновок на підставі двох оглядів, які проводились один раз на два роки, що свідчить про припущення експерта, а не про дійсні обставини перебігу хвороби. Обґрунтування експертом висновку про можливі процесуальні дії підекспертної особи - померлої ОСОБА_3 у цій справі без дослідження її матеріалів свідчить про припущення експерта, а не констатацію факту.

У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Стретович І. С. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою адвоката Терлецького О. М. як представника ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року, додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2024 року закрито касаційне провадження в частині додаткового рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18 грудня 2017 року склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кузьміч Н. В., яким заповіла усе належне їй на день смерті майно своєму синові ОСОБА_2 .

Із дослідженої судом спадкової справи № 362/2021, заведеної після смерті ОСОБА_3 відомо, що державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області 25 січня 2022 року повідомила ОСОБА_1 про наявність заповіту ОСОБА_3 , про що свідчить відмітка про отримання позивачем вказаного повідомлення.

13 липня 2017 року ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_3 , звернувся до Ківерцівського районного суду Волинської області із заявою про визнання своєї матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недієздатною.

На підставі заяви від 07 серпня 2017 року ОСОБА_2 залучено до участі у цій справі як заінтересовану особу.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 лютого 2018 року у справі № 158/1796/17 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатною, опікун недієздатної не призначався.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 03 січня 2018 року № 12, складеним у справі № 158/1796/17, ОСОБА_3 на час огляду - 03 січня 2018 року виявляє ознаки хронічної психічної хвороби (недоумства) у вигляді деменції при хворобі Альцгеймера з раннім початком. Ця хронічна психічна хвороба позбавляє її здатності усвідомлювати значення свої дій (бездіяльності) та керувати ними.

На обґрунтування доводів про те, що спадкодавець ОСОБА_3 на час складання заповіту станом на 18 грудня 2017 року не розуміла значення своїх дій і не могла управляти ними позивач надав амбулаторну карту ОСОБА_3 , яка заведена у Волинські обласній психіатричній лікарні № 1 і містить запис про те, що 17 серпня 2015 року ОСОБА_3 була оглянута лікарем-психіатром, прибула у супроводі чоловіка та сина ОСОБА_1 , також цього дня оглянута психологом.

У записах, зроблених психіатром при описі стану здоров`я ОСОБА_3 , відмічено про достатню орієнтацію, мислення сповільненого типу, анамнестично-періодичні розлади пам`яті, недостатню критику.

У записах психолога зазначено, що ОСОБА_5 плутає події свого життя, увага знижена, нестійка, рівень інтелекту знижений, однак без дефекту.

Встановлено діагноз: помірний когнітивний розлад, призначено лікування.

Під час огляду 11 липня 2017 року психіатром зроблено запис, що ОСОБА_3 не орієнтується в місці знаходження, часі, знає свій вік, не знає віку дітей, часто неправильно відповідає на питання, мислення примітивне, пам`ять, інтелект з дефектом.

Цього ж дня психолог зробив запис, що ОСОБА_3 при огляді не розуміє суті питань, який зараз вік, забула назви багатьох фруктів, предметів, увага розсіяна, запам`ятовування знижене, тяжко піддається переконанню, вираз обличчя мало осмислений.

Висновком ЛКК встановлений діагноз: деменція при хворобі ОСОБА_6 з раннім початком.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 18 січня 2023 року № 52 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на період укладання заповіту від 18 грудня 2017 року виявляла ознаки деменції при хворобі ОСОБА_6 . За своїм психічним станом у період посвідчення від її імені заповіту 18 грудня 2017 року ОСОБА_3 не усвідомлювала значення свої дій і не могла керувати ними.

Апеляційний суд задовольнив клопотання представників відповідача і викликав для надання пояснень з приводу складеного висновку експертів Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків МОЗ України», які брали участь у проведенні судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 .

Судовий експерт ОСОБА_7 у судове засідання не з`явився з причин, визнаних судом поважними.

Судовий експерт ОСОБА_8 в апеляційному суді пояснила, що для надання висновку в експертів було достатньо медичної документації щодо стану здоров`я спадкодавця ОСОБА_3 на день складення заповіту незважаючи на те, що в переддень складення заповіту, у день складення заповіту її лікарі не оглядали, оскільки ще 2015 році їй було встановлено діагноз: помірний когнітивний розлад, у липні 2017 року висновком ЛКК встановлений діагноз: деменція при хворобі Альцгеймера з раннім початком, із записів у медичній документації відомо, що психічний фон хворої характеризувався зниженням цілого комплексу психічних функцій, записи в амбулаторних картах вказують на те, що починаючи з 2015 року стан хворої погіршувався. Хвороба Альцгеймара протікає прогресивно, незворотньо, негативно впливає на пам`ять, увагу, судження, що мало місце із хворою ОСОБА_3 згідно із записами в амбулаторних картах.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача. Заповіт лише спрямовується на виникнення у спадкоємця прав та обов`язків, але до моменту смерті не створює їх у нього. Розпорядження, яке міститься у заповіті, набирає чинності лише у разі смерті заповідача.

Статтею 1247 ЦК України встановлено загальні вимоги до форми заповіту, за якими заповіт повинен складатися у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто підписаний заповідачем (якщо особа не може підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу). Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, визначенні у статті 225 ЦК України. Частинами першою, другою цієї статті встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.

Крім того, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановивши, що ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення оспорюваного заповіту 18 грудня 2017 року, суди зробили правильний висновок про задоволення позову.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 204/1064/16.

Оскільки державний нотаріус Ківерцівської державної нотаріальної контори Волинської області повідомила ОСОБА_1 про наявність оспорюваного заповіту 25 січня 2022 року, суди обґрунтовано вважали, що позивач звернувся до суду з цим позовом з дотриманням позовної давності, адже позовна давність у цій справі обчислюється саме з цієї дати. Нотаріус при здійсненні своєї діяльності повинен дотримуватись нотаріальної таємниці, тому раніше передбаченого законом шестимісячного строку з моменту смерті ОСОБА_3 дізнатися про наявність оспорюваного заповіту ОСОБА_1 не мав можливості.

Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 359/861/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, є нерелевантними.

Аргументи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Оскільки виконання рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 992,40 грн та додаткового рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2023 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року до закінчення касаційного провадження у справі, їх виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Терлецького Олександра Миколайовича як представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 992,40 грн та додаткового рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 28 серпня 2023 року.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов