ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 158/1653/18

провадження № 61-6997св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,

Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: відділ у Ківерцівському районі міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Головне управління Держгеокадастру у Волинській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області

від 7 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Костюкевича О. К., та постанову Волинського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Грушицького А. І., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до відділу у Ківерцівському районі міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про скасування запису у Поземельній книзі.

В обґрунтування позову вказував, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 серпня 2017 року задоволено його позов та визнано недійсним розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 28 грудня 2005 року № 446 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність земельних ділянок громадянам» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,3654 га, яка розташована на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району; визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 552235 від 11 січня 2007 року, виданий ОСОБА_2 на підставі розпорядження від 28 грудня 2005 року № 446.

На думку заявника, з огляду на наявність відомостей про земельну ділянку ОСОБА_2 у Поземельній книзі він позбавлений можливості виготовити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж у натурі земельної ділянки для ведення підсобного господарства в селі Жидичин Ківерцівського району відповідно до виданого державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 010560.

Зазначав, що на звернення до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про скасування запису в Поземельній книзі щодо земельної ділянки отримав відмову, в якій зазначено, що вирішення порушеного питання є неможливим.

За таких обставин просив скасувати запис у Поземельній книзі про земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,3654 га, яка розташована на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області та належала на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 552235 від 11 січня 2007 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області

від 7 листопада 2018 року позов задоволено.

Скасовано запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки площею 1,3654 га, кадастровий номер 0721882700:05:000:0567, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області та належала на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯГ № 552235 від 11 січня 2007 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що для відновлення порушених прав ОСОБА_1 на землю необхідно скасувати запис у Поземельній книзі щодо спірної земельної ділянки.

Ківерцівський районний суд Волинської області дійшов висновку про можливість скасування Державним кадастровим реєстратором запису у Поземельній книзі на підставі рішення суду і відхилив посилання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на частину десяту статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та пункт 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області залишено без задоволення, рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 7 листопада 2018 року - без змін.

З висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що ухвалення судом рішення

від 7 листопада 2018 року, яким визнано недійсним розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації та державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 , не призвело до ефективного поновлення прав ОСОБА_1 на землю через неузгодженість між загальними положеннями цивільного та земельного законодавства з нормами, що регулюють питання державної реєстрації земельних ділянок.

Волинський апеляційний суд вказав, що лише у випадку задоволення позову про скасування запису право ОСОБА_1 на землю буде ефективно захищеним.

Вважав, що посилання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на неможливість скасування запису у Поземельній книзі до внесення відповідних змін до законодавства є необґрунтованими, оскільки скасування запису в Поземельній книзі на підставі рішення суду передбачено

пунктом 60 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року Головне управління Держгеокадастру у Волинській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області

від 7 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 26 лютого 2019 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що припинення права власності на земельну ділянку не визначено законом як підставу для скасування державної реєстрації земельної ділянки. На думку заявника, визнання недійсним розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 28 грудня 2005 року № 446 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність земельних ділянок громадянам» у відповідній частині та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку не має наслідком скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Вважає, що суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу за участю відділу у Ківерцівському районі міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області

від 24 січня 2001 № 14/5 ОСОБА_1 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,85 га, з яких 0,25 га для обслуговування жилого будинку та 0,6 га для ведення особистого підсобного господарства.

Право власності ОСОБА_1 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 010560.

Розпорядженням Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області № 446 від 28 грудня 2005 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 1,89 га у розмірі земельної частки (паю) для ведення особистого селянського господарства на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай); 11 січня 2007 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 552235 від 11 січня 2007 року.

Заочним рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області

від 16 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 до Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області, ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 28 грудня 2005 року № 446 «Про затвердження технічної документації із землеустрою та передачу у власність земельних ділянок громадянам» у частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,3654 га, яка розташована на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 552235 від 11 січня 2007 року, виданий ОСОБА_2 .

З витягу з Державного земельного кадастру від 22 серпня 2018 року судами попередніх інстанцій встановлено, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 0721882700:05:000:0567, для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,3654 га, яка розташована на території Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Волинській області із заявою про скасування запису у Поземельній книзі щодо земельної ділянки, яка належала ОСОБА_2 , проте отримав відмову, мотивовану тим, що Законом України «Про Державний земельний кадастр» передбачено лише два випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника. У відповіді також зазначено, що вирішення питання неможливе до внесення відповідних змін до законодавства.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 7 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України

від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Стаття 193 ЗК України визначає поняття Державного земельного кадастру, відповідно до якого - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом (стаття 202 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Поземельна книга належить до документів Державного земельного кадастру, які створюються під час його ведення (частина перша статті 18 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у вказаній редакції Закону).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Згідно з частиною десятою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у цій же редакції Закону державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника.

Частиною п`ятою статті 37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у цій же редакції Закону визначено, що виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр (пункт 4 Порядку).

Пунктом 60 Порядку визначено, що запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Встановивши, що саме до повноважень Держгеокадастру належить здійснення державної реєстрації земельних ділянок та скасування такої реєстрації, у тому числі скасування запису у Поземельній книзі на підставі рішення суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно зазначив про наявність правових підстав для задоволення позову.

Касаційний суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з огляду на визнання недійсним розпорядження та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку не передбачено Законом України «Про Державний земельний кадастр», оскільки такі доводи зводяться виключно до неправильного тлумачення норм законодавства заявником і не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги щодо помилковості розгляду справи за участю відділу у Ківерцівському районі міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області також не приймаються касаційним судом, оскільки не впливають на законність судових рішень і на правильність висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Крім того, апеляційним судом надано вичерпну відповідь на відповідні доводи заявника, і зазначено, що помилка суду першої інстанції щодо розгляду справи за участю відділу у Ківерцівському районі міжрайонного управління у Ківерцівському та Рожищенському районах Головного управління Держгеокадастру у Волинській області як відповідача не є підставою для скасування справедливого та правильного по суті рішення, оскільки участь у справі брало й Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, яке має статус юридичної особи та є органом вищого рівня відносно відділу.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у

державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Україниє підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 7 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук