Постанова

Іменем України

09 червня 2022 року

м. Київ

справа № 158/1803/21

провадження № 61-3077св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 листопада 2021 року, додатковерішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 грудня 2021 року у складі судді Костюкевича О. К. та постанови Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К., та виходив з наступного.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, шляхом визначення ідеальної частки у спільній сумісній власності.

Позов обґрунтований тим, що з 28 вересня 2002 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2019 року, яке набрало законної сили 29 серпня 2019 року, шлюб між ними розірвано.

Позивач зазначав, що під час перебування у шлюбі було збудовано житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 290,7 кв. м, жилою площею 116,9 кв. м, на земельній ділянці площею 0,0828 га. Указаний житловий будинок та земельна ділянка, на якій він знаходиться, зареєстровані за відповідачкою. Проте це майно є їхньою спільною сумісною власністю, добровільної згоди щодо поділу якого між ними не досягнуто.

Посилаючись на вказані обставини, позивач остаточно просив визнати на ним право власності на 1/2 частину вказаного житлового будинку та земельної ділянки.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 334735807218.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0828 га, кадастровий номер 0721885801:01:001:0321, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована у АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що встановлені у справі обставини та надані сторонами у справі докази свідчать про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому з огляду на положення частини першої статті 70, частини першої статті 71 Сімейного кодексу України, частин першої-другої статті 370 Цивільного кодексу України є їхньою спільною сумісною власністю та підлягає поділу між ними у рівних частинах. Земельна ділянка, на якій розташований цей будинок, хоча і належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 25 липня 2006 року, але враховуючи положення статей 120 Земельного кодексу України 377 ЦК України, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право власності на 1/2 її частину у порядку поділу спільного майна подружжя.

Додатковим рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 грудня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення оцінки майна у розмірі 1 000 грн.

Додаткове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що позивачем понесено витрати на оцінку майна, яке є предметом цього спору, у розмірі 1 000 грн. Розмір таких витрат є доведеним належними доказами.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 листопада 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем доведено, а відповідачкою не спростовано факт того, що у період перебування сторін у шлюбі ними набуто у спільну власність спірний житловий будинок. На вказане майно поширюється режим спільної сумісної власності. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про визнання за позивачем права власності на 1/2 земельної ділянки з урахуванням положень статей 120 ЗК України 377 ЦК України. Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, про порушення правил територіальної підсудності визнані безпідставними.

Постановою Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року залишено без змін додаткове рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 грудня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для відшкодування на користь позивача витрат на оцінку майна, понесених ним у процесі розгляду цієї справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2022 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 листопада 2021 року, додатковерішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 грудня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 902/919/17,

від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 22 вересня 2020 року

у справі № 214/6174/15-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18,

у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі

№ 460/4286/16-ц, від 25 лютого 2018 року у справі № 201/12876/17,

від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц, від 30 січня 2019 року

у справі № 158/2229/16, від 11 липня 2019 року у справі № 462/7217/18,

від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18, від 09 червня 2021 року

у справі № 523/15462/16-ц, від 10 червня 2021 року у справі

№ 462/1305/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Основними доводами касаційної скарги ОСОБА_2 є: залишення судами поза увагою того, що земельна ділянка є її особистою власністю та не підлягає поділу; порушеннями судом першої інстанції правил територіальної підсудності, оскільки нерухоме майно знаходиться на території м. Луцьк; порушення норм процесуального права при вирішенні питання про прийняття заяви про уточнення позовних вимог; відсутність доказів дійсної вартості майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі. У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. Під час розгляду справи судами належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 вересня 2002 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2019 року, яке набрало законної сили 29 серпня 2019 року, шлюб між ними розірвано.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 547353 від 15 січня 2007 року ОСОБА_2 належить житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,0828 га, за цією ж адресою.

З врахуванням дати реєстрації шлюбу та набуття у власність згаданого майна (09 квітня 2014 року), житловий будинок є таким, що набутий у шлюбі.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пункту 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

У відповідності до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

Предметом ч у цій справі є вимоги ОСОБА_1 про поділ майна, набутого за час шлюбу з ОСОБА_2 , та визнання за ним права власності на 1/2 його частину.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За приписами частини другої статті 331 ЦК України право власностіна новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власностіна нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Згідно із частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Аналогічні положення передбачені у частині першій статті 70 СК України.

Вирішуючи спори між подружжям щодо майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

Згідно зі статтями 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Визнаючи за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що житловий будинок було набуто у власність сторонами під час перебування у шлюбі, а тому відповідно до статті 372 ЦК України, статей 60 70 71 СК України, він є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між ними у рівних частинах. Відповідачка не надала доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно.

Вирішуючи спір у частині поділу земельної ділянки, на якій розташований вищезазначений житловий будинок, суди правильно виходили, крім вищевказаних правил, також із положень частини першої статті 377 ЦК України та частин першої, другої статті 120 ЗК України.

Зокрема, у частині першій статті 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, відбувається одночасний перехід права власності на земельну ділянку.

Зазначені вище норми права закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди За циминормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Суди правильно виходили із того, що хоча ОСОБА_2 і була власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 25 липня 2006 року, проте з набуттям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у спільну сумісну власність житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці, її право особистої власності на неї припинилося, оскільки при виникненні спільної сумісної власності на будинок до власників будинку перейшло право спільної сумісної власності на земельну ділянку, на якій він побудований, що відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній будинку.

Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постановах від 09 лютого 2022 року, від 10 листопада 2021 року у справі № 161/14898/19, від 06 жовтня 2021 року у справі № 317/2520/19.

Доводи касаційної скарги про те, що спір, який виник між сторонами, не підсудний територіально Ківерцівському районному суді Волинської області є безпідставними та спростовуються положеннями пункту 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», про що правильно вказав суд апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі.

Слід також зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 12 листопада 2021 року, додатковерішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 грудня 2021 року та постанови Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Синельников С. Ф. Хопта В. В. Шипович