Постанова
Іменем України
11серпня 2023 року
м. Київ
справа № 158/2780/19
провадження № 61-6578св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю.,
Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Ківерцівської міської ради Волинської області та її виконавчий комітет,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представницею - адвокаткою Грибан Жанною Володимирівною, на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 листопада 2022 року у складі судді Сіліч Ю. Л. та постанову Волинського апеляційного суду
від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів попередніх інстанцій
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Ківерцівської міської ради Волинської області та її виконавчий комітет, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2018 року у справі № 158/2961/17 затверджено мирову угоду між- нею та ОСОБА_2 , згідно якої, окрім іншого, визначено способи участі батьків у вихованні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідач свої зобов`язання, які зафіксовані в угоді, не виконував, неповнолітню ОСОБА_4 утримував за місцем його постійного проживання, їй (матері) дитину не передавав. На думку позивачки такі дії відповідача суперечать інтересам дочки ОСОБА_4 . Крім того, позивачка вважала, що дитина перебувала під психологічним тиском з боку батька та його сім`ї, що мало наслідком відмову у спілкуванні дитини з нею та старшою сестрою. Посилаючись на положення статті 162 СК України та з урахуванням наведених обставин, позивач просила суд:
- примусово відібрати неповнолітню ОСОБА_4 у відповідача або третіх осіб, які з ним проживають та передати її їй (позивачці);
- змінити або встановити спосіб участі у вихованні дитини для відповідача, які визначено ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2018 року у справі № 158/2961/17, в частині визначення регулярних побачень з дітьми у присутності матері кожні другі та четверті вихідні (неділя) з 11 год. 00 хв до 18 год. 00 хв у громадських місцях, без відвідування місця проживання відповідача або його родичів чи третіх осіб.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалено відібрати неповнолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
у ОСОБА_2 та передати неповнолітню дочку матері ОСОБА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано наявністю правових підстав для захисту прав позивачки та малолітньої дитини, оскільки відповідач
у добровільному порядку ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня 2018 року, якою затверджено мирову угоду щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із матір`ю,
не виконує та протиправно утримує дитину за іншим місцем проживання.
Суди попередніх інстанцій виходили із відсутності належних та допустимих доказів того, що відібрання малолітньої дитини у відповідача та її повернення за місцем проживання матері створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток. Також відсутні докази на підтвердження того, що повернення дитини матері буде суперечити її інтересам.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_2 через свою представницю - адвокатку Грибан Ж. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц, від 25 липня 2019 року у справі
№ 761/15172/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а,
від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, від 06 липня 2022 року у справі № 686/1379/19.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального
і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 квітня
2018 року у справі № 158/2961/17 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 затверджено мирову угоду, відповідно до умов якої:
- ОСОБА_2 не заперечував проти визначення основного місця проживання неповнолітніх дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
з ОСОБА_1 за адресою: квартира
АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_1 не заперечувала проти проживання ОСОБА_2
з неповнолітніми дочками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: квартира
АДРЕСА_2 , в період її робочих днів;
- ОСОБА_2 не заперечував проти проживання ОСОБА_1
з неповнолітніми дочками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: квартира
АДРЕСА_1 , в період її вихідних днів, між робочими днями;
- ОСОБА_2 не заперечував проти проведення спільного відпочинку ОСОБА_1 з неповнолітніми дочками: ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період відпустки протягом 14-ти днів поза меж м. Ківерці Волинської області, а також за межами України;
- ОСОБА_1 не заперечувала проти проведення спільного відпочинку ОСОБА_2 з їхніми неповнолітніми дочками: ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період відпустки протягом 14-ти днів поза меж
м. Ківерці Волинської області, а також за межами України;
- зобов`язано ОСОБА_1 дотримуватись умов цієї угоди і не чинити перешкод для побачень, проживання батька з дітьми, передбачених цією угодою. У разі зміни проживання дитини повідомляти про це ОСОБА_2 ;
- зобов`язано ОСОБА_2 дотримуватись умов цієї угоди і не чинити перешкод для побачень, проживання матері з дітьми, передбачених цією угодою. У разі зміни проживання дитини повідомляти про це ОСОБА_1 ;
- зобов`язано ОСОБА_1 дотримуватись умов цієї угоди і після закінчення побачень, проживання, вчасно доставляти дітей за місцем проживання ОСОБА_2 ;
- зобов`язано ОСОБА_2 дотримуватись умов цієї угоди і після закінчення побачень, проживання, вчасно доставляти дітей за місцем проживання ОСОБА_1 ;
- у разі хвороби дітей чи дитини, підтвердженої медичними документами, або наявності об`єктивних ознак якого-небудь захворювання зобов`язано ОСОБА_1 не наполягати на доставлені дітей чи дитини, за їхнім місцем проживання, або діяти за спільним погодженням;
- у разі хвороби дітей чи дитини, підтвердженої медичними документами, або наявності об`єктивних ознак якого-небудь захворювання зобов`язано ОСОБА_2 не наполягати на доставлені дітей чи дитини, за їхнім місцем проживання, або діяти за спільним погодженням;
- зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно приймати участь
у вихованні, медичному обстеженні, лікуванні дочок ОСОБА_3 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання;
- зобов`язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не втручатися в особисте життя один одного та не підбурювати дітей проти батька чи матері.
08 липня 2019 року державним виконавцем Ківерцівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції
у Волинській області Косинською Н. В. при примусовому виконанні морової угоди, затвердженої судом, зафіксовано факт порушення ОСОБА_2 умов мирової угоди, а саме неповернення дитини матері, у зв`язку з чим до відповідача застосовано штрафні санкції, що підтверджується актом державного виконавця від 08 липня 2019 року (а. с. 9, 10, т. 1).
Рішеннями Ківерцівського районного суду Волинської області від 14 серпня 2019 року у справі № 140/2317/19 та від 11 вересня 2019 року у справі
№ 140/2358/19 постанови державного виконавця про накладення на
ОСОБА_2 штрафів скасовано з підстав недотримання державним виконавцем норм процесуального права при їх постановленні. Фактично сам відповідач підтверджував, що умови мирової угоди в частині передання неповнолітньої ОСОБА_4 матері не виконуються, оскільки дочка
не бажає проживати з матір`ю.
Відповідно до рішення Комісії з питань захисту прав дитини Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 14 серпня 2019 року № 11/2, витягу з протоколу Комісії з питань захисту прав дитини Ківерцівської районної державної адміністрації Волинської області від 25 вересня 2019 року № 12 неодноразово на вирішення виконавчого органу місцевої влади виносились на обговорення питання сім`ї ОСОБА_1 та вихованні дітей,
за результатами яких члени комісії одностайно засуджували дії батька (а. с. 15, 61, 59, 60, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської міської ради Волинської області від 11 листопада 2022 року № 243 затверджено висновок органу опіки
і піклування, відповідно до якого комісія висловила позицію, що відібрання дитини ОСОБА_4 від батька ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав є доцільним та відповідатиме інтересам дитини
(а. с.196-200, т. 2).
Відповідно до тестового дослідження, проведеного психологом Ківерцівського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 27 грудня 2018 року № 541/01-07 «…найбільш емоційно значимою для дитини ( ОСОБА_4 ) є старша сестра ОСОБА_3 . Дівчатка мають тісний емоційний зв`язок між собою і болісно переживають те, що не проживають разом.». За результатами тестування, психологом констатовано прихильність дівчинки до мами, тісний емоційний зв`язок. Водночас, встановлена прихильність і до тата. Вказано, що «… прив`язаності до батька
у дитини немає, але він є для неї емоційно значущим» (а. с. 42-46, т. 2).
За результатами дослідження психоемоційного стану ОСОБА_4, проведеного практичним психологом ЗОШ I-III ступеня № 3 м. Ківерці Кушнірук Т. Д.
від 25 вересня 2019 року, встановлено повну відсутність прихильності дитини до матері та старшої сестри. У цьому висновку психологом зазначено
що «…для таких дітей (у цьому випадку ОСОБА_4) дуже важлива думка інших людей» (а. с. 47, 48, т. 1).
Правове обґрунтування
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи
на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог
та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати
та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно з частиною першою статті 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими
на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її
за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так,
що повернення суперечить її інтересам.
Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того
з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни
її місця проживання.
Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.
Положення частини першої статті 162 СК України, якою передбачено відібрання дитини, покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 475/431/21 та
від 21 червня 2023 року у справі № 336/2426/20).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для
її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання
і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те,
що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що
у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження
її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення
її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не
є неблагонадійним.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено,
що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою
та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що судовим рішенням, яке набрало чинності, визначено основне постійне місце проживання обох доньок
з матір`ю, проте відповідач залишив дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати у себе, чим самочинно змінив місце її проживання, визначене за згодою сторін, і така згода затверджена судовим рішенням, дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні підстави для відібрання дитини у відповідача та повернення її до матері за попереднім основним місцем проживання. Судом не встановлено, відповідно, відповідачем
не доведено, що повернення дитини за місцем проживання матері створить якусь небезпеку для її життя чи здоров`я або, що повернення суперечить
її інтересам.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходячи із пріоритету найкращих інтересів дитини, дійшов правильного висновку про те, що відібрання дитини від батька та передання її матері
за попереднім місцем проживання буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.
Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені упостановах Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц, від 25 липня 2019 року у справі
№ 761/15172/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а,
від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19, від 06 липня 2022 року у справі № 686/1379/19
У справі № 165/2240/16-ц суд касаційної інстанції зазначив, що при вирішенні питань, які стосуються життя дитини, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
У справі № 761/15172/17 суд касаційної інстанції зазначав, що з досягненням десятирічного віку у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою
і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема,
у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
У постанові № 241/47/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, які, врахувавши висновок органу опіки та піклування, а також бажання старших дітей проживати з батьком та їх прихильність до нього, визначили місця проживання малолітніх дітей разом з батьком.
У постанові № 686/1379/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення первісного та зустрічного позовів в частині визначення місця проживання малолітньої дитини, оскільки це відповідає найкращим інтересам дитини.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування
їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій вказаних правових висновків не можуть бути підставою для скасування судових рішень, ухвалених в цій справі, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначених постановах суду касаційної інстанції, на які посилався заявник у касаційній скарзі, не порушені при постановленні судами оскаржуваних рішень.
З приводу доводів касаційної скарги про необхідність врахування думки дитини, Верховний Суд в черговий раз наголошує, що хоч думка дитина
у вирішенні спору, який стосується долі дитини є важливою, проте вона
не може бути визначальною. У цій справі думка дитини не є свідченням того, що повернення дитини за попереднім місцем проживання з матір`ю
та старшою сестрою після того, як батько змінив його самочинно, не буде відповідати найкращим інтересам дитини.
Постанова Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 824/308/20-а взагалі не може бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права, які підлягають врахуванню при вирішені спору у цій справі, оскільки прийнята у справі з адміністративних правовідносинах щодо визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови про накладення штрафу у зв`язку із повторним невиконанням судового рішення.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником
у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної
інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представницею - адвокаткою Грибан Жанною Володимирівною, залишити без задоволення.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 16 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 березня
2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний