ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

справа № 158/3041/21

провадження № 61-12261св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - державний виконавець Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Міністерства юстиції України Косинська Надія Василівна,

боржник - ОСОБА_1 ,

стягувач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року, постановлену у складі суду Польової М. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2024 року державний виконавець Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Косинська Н. В. (далі - державний виконавець Косинська Н. В.) звернулася до суду з поданням про звернення стягнення на майно боржника, в якому зареєстровані малолітні діти.

Подання державного виконавця Косинської Н. М. мотивоване тим, що на виконанні Ківерцівського відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (далі - Ківерцівський ВДВС) з 09 вересня 2022 року перебувають ВП № НОМЕР_2 та ВП № НОМЕР_3 про примусове виконання виконавчих листів № 158/3140/21, виданих Ківерцівським районним судом Волинської області 25 серпня 2022 року, про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду від 08 серпня 2017 року про зобов`язання ОСОБА_1 сплачувати аліменти на користь малолітніх дітей та для сприяння в задоволенні потреб сім`ї. Сукупний розмір заборгованості за виконавчими провадженнями станом на час звернення склав 1 004 793,96 грн.

Під час проведення виконавчих дій встановлено, що за боржником обліковується нерухоме майно, а саме 1/2 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої становить 351 500,00 грн. Встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12 березня 2007 року до сьогодні та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 06 жовтня 2011 року до сьогодні.

Указувала, що 02 січня 2024 року вона звернулась до Служби у справах дітей Ківерцівської міської ради як органу опіки та піклування з проханням розглянути питання про надання дозволу на примусову реалізацію 1/2 частки квартири, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 у рахунок погашення боргу зі сплати аліментів, право користуванням яким мають діти. Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської міської ради від 12 лютого 2024 року № 24 відмовлено у наданні такого дозволу. Таким чином, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Вказувала, що неповнолітні діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , набули громадянство Республіки Польща та постійно проживають на території іншої держави.

Державний виконавець Косинська Н. В. просила суд надати дозвіл на примусову реалізацію майна боржника ОСОБА_1 , а саме: 1/2 частки квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з метою погашення заборгованості у ВП НОМЕР_4 та ВП № НОМЕР_3.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року подання державного виконавця Косинської Н. В. задоволено.

Звернуто стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_1 , а саме: 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 (з яких 1/4 частки квартири належить на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-538, виданого 03 квітня 2018 року, та 1/4 частки квартири належить на підставі свідоцтва про право власності № 27, виданого 25 липня 2002 року), та в якій зареєстровані діти, з метою погашення заборгованості у ВП № НОМЕР_2 та ВП № НОМЕР_3.

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року - без змін.

Задовольняючи клопотання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у зв`язку із відсутністю дозволу (відмовою) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець правомірно звернувся до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти. Внаслідок реалізації належної боржнику частини квартири неповнолітня ОСОБА_5 не втратить право власності та користування вказаною квартирою з тієї причини, що вона є власником 1/4 частки квартири. Оскільки матір дітей ОСОБА_2 є також власником 1/4 частки квартири, тому неповнолітній ОСОБА_5 також не буде позбавлений права користування цією квартирою.

Короткий зміст касаційної скарги

У серпні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

09 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

27 вересня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її матеріали із Ківерцівського районного суду Волинської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У жовтні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скаргамотивована тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) та у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2021 року у справі № 754/2961/17 (провадження № 61-3489св21), від 04 травня 2022 року у справі № 759/5821/13-ц (провадження № 61-3788св21), від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22).

Суд першої інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, точніше за відсутності доказів, наявність яких має бути обов`язковою під час вирішення такої категорії справ. Зокрема, суд не дослідив матеріали виконавчих проваджень, не перевірив матеріальний стан боржника.

Суди не встановили, що державний виконавець порушила вимоги частини сьомої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», не звернули увагу, що рішення суду частково виконувалися шляхом звернення стягнення на його доходи.

Суди неправильно застосували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21).

Порушено вимоги частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Воробей П. О. подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Ківерцівський районний суд Волинської області 25 серпня 2022 року видав виконавчий лист № 158/3041/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на користь малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 700 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 4 605,86 грн та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 500 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 3 289,90 грн, разом у розмірі 1 200 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 7 895,76 грн, оплачується наперед, починаючи з 01 лютого 2017 до 10-го дня кожного місяця разом із відсотками, що передбачені законом, у випадку затримки, зі сплатою у визначений строк будь-якої частини сплат, в руки матері малолітніх дітей - ОСОБА_2 .

Ківерцівський районний суд Волинської області 25 серпня 2022 року видав виконавчий лист № 158/3041/21 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 як сприяння в задоволенні потреб сім`ї сплату в розмірі 500 злотих щомісячно, що за офіційним курсом Національного банку України станом на день постановлення ухвали становить 3 289,90 грн, оплачується наперед, починаючи з 01 лютого 2017 року до 10-го числа кожного місяця разом із відсотками, що передбачені законом, у випадку затримки, зі сплатою у визначений строк будь-якої частини сплат, в руки уповноваженої ОСОБА_2 .

Постановами державного виконавця Косинської Н. В. від 05 вересня 2022 року відкрито ВП № НОМЕР_2 та ВП № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчих листів № 158/3041/21, виданих Ківерцівським районним судом Волинської області 25 серпня 2022 року.

Постановою державного виконавця Косинської Н. В. від 31 серпня 2023 року про опис та арешт майна (коштів) боржника, описано та накладено арешт на 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , з яких 1/4 частини квартири належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-538, виданого 03 квітня 2018 року, та 1/4 частки квартири належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25 липня 2002 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 листопада 2023 року № 353837178 квартира АДРЕСА_2 , на праві приватної власності належить:

- 1/4 частки ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину серія та номер 1-538, виданого 03 квітня 2018 року;

- 1/4 частки ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25 липня 2007 року;

- 1/4 частки ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25 липня 2007 року;

- 1/4 частки ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 , виданого 25 липня 2007 року.

Перед зверненням до суду із вказаним поданням, державний виконавець Косинська Н. В. звернулася до служби у справах дітей виконавчого комітету Ківерцівської міської ради Луцького району Волинської області із поданням щодо надання дозволу на примусову реалізацію з прилюдних торгів 1/2 частки квартири, належній ОСОБА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Ківерцівської міської ради від 12 лютого 2024 року № 24 відмовлено державному виконавцю Косинській Н. В. у наданні дозволу на примусову реалізацію з прилюдних торгів 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів на дітей (ВП № НОМЕР_2) на час звернення з поданням, становила 702 546,00 грн.

Із розрахунку заборгованості у ВП № НОМЕР_3 встановлено, що загальна сума заборгованості становить 292 647,07 грн, боржник, починаючи з жовтня 2023 року до лютого 2024 року сплачував по 792,63 грн на виконання зобов`язань, у той час як щомісячний розмір аліментів становить 3 289,90 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У пункті 6 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем (частина п`ята статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

У частині шостій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Підпунктом 3 пункту 3 Розділу II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок), яким визначено перелік документів (в електронній або паперовий формі), які подаються разом із заявкою на реалізацію арештованого майна, встановлено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - надається копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.

У пункті 28 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону.

У частині другій статті 6 СК України передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

Відповідно до частин другої, третьої статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Згідно з частинами першою-третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Таким чином, беззаперечним є те, що, враховуючи вимоги Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (див. постанови Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-7501св18)).

Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», від можливого порушення.

Отже, передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду, є неможливою.

Водночас законодавством України не визначено порядку надання органом опіки та піклування згоди на примусову реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року в справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) вказано, що «для судових рішень, які передбачають стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування на реалізацію житлової нерухомості є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього учасника виконавчого провадження щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування».

Таким чином, державний чи приватний виконавець спочатку повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду (схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 925/362/20.

З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку статті 435 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22)).

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (стаття 379 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

Згідно з абзацом 5 статті 3 та частинами першою, десятою статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Під час розгляду подання, суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні: чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення: чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання: чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання: яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини (див. постанови Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 2-537/11 (провадження № 61-5415св22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 925/362/20).

Отже, з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають малолітній ОСОБА_1 та неповнолітня ОСОБА_5 , при цьому у власності ОСОБА_5 перебуває 1/4 частки цієї квартири, державний виконавець Косинська Н. О. обґрунтовано звернулася до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина та співвласниками якого є неповнолітні діти.

Задовольняючи подання приватного виконавця Косинської Н. О., суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтованого виходив з того, ОСОБА_15 не виконав рішення іноземного суду, яке рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 травня 2022 року визнано і надано дозвіл на його примусове виконання на території України про стягнення аліментів на утримання дітей та сплату як сприяння в задоволенні потреб сім`ї, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію належної йому на праві власності квартири унеможливлює виконання зазначеного рішення суду.

Суду першої інстанції встановив, що діти зберігають право користування житлом незалежно від реалізації частки квартири, власником якої є ОСОБА_1 , оскільки неповнолітня ОСОБА_5 , 2007 року народження, відповідно до свідоцтва про право власності від 25 липня 2007 року є власником 1/4 частки квартири, власником іншої 1/4 частки квартири є ОСОБА_2 - матір дітей, що забезпечує дітям право користування житлом та збереження їх житла. Тому доводи касаційної скарги про порушення прав дітей на користування житлом є неспроможними.

Виконавець на підставі частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що державний чи приватний виконавець зобов`язаний звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а у разі відмови у наданні такого дозволу органом опіки та піклування - виконавець має повноваження звернутися до суду з відповідним поданням (див. постанову Верховного Суду від 01 листопада 2023 року 127/30546/21 (провадження № 61-8695св23)).

Установивши, що у боржника відсутнє інше майно, на яке можна звернути стягнення, чого не заперечував боржник, не подав доказів, які указують на наявність у нього іншого майна, на яке можна звернути стягнення, або достатніх доходів, коштів, чи рухомого майна, щоб погасити заборгованість по аліментах, що виникла, правильними є висновки про те, що державний виконавець Косинська О. Н. діяла в рамках Закону України «Про виконавче провадження», звернувшись до суду із цим клопотанням.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Суди попередніх інстанцій інстанції виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень, повно і всебічно дослідили і оцінили докази та встановили обставини у справі, правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 червня 2024 року та постанову Волинського апеляційного суду від 17 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник