ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 159/1403/19

провадження № 51-1363км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_5,

суддів ОСОБА_6, ОСОБА_7,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_8,

прокурора ОСОБА_9,

захисника ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018030110002641 від 18 грудня 2018 року, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого,

що судимості не мав,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_10 на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 грудня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України

із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді обмеження волі

на строк 3 роки 6 місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирішено питання щодо цивільних позовів та про долю речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він,

18 грудня 2018 року близько 09:15, керуючи технічно справним автомобілем марки «Фольксваген Пассат», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись

по дорозі зі сполученням Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече, в смт Голоби Ковельського району Волинської області в напрямку м. Луцька зі сторони

м. Ковеля цієї ж області, грубо порушуючи на 103-му км вказаної дороги вимоги п.п. б п. 2.3, п. 11.3 та п.п. в п. 14.2 Правил дорожнього руху, проявив безпечність і неуважність, не врахував дорожньої обстановки, з метою виконання обгону транспортних засобів, що рухались у попутному з ним напрямку, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на зустрічну смугу руху, не переконавшись

у безпечності здійснення такого виїзду, внаслідок чого допустив зіткнення

з автомобілем марки «ЗАЗ Ланос», державний номерний знак НОМЕР_2 ,

під керуванням ОСОБА_2 , який рухався попереду в зустрічному напрямку.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ЗАЗ Ланос» ОСОБА_3 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження

за ознакою тривалого розладу здоров`я, а пасажир ОСОБА_4 - тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року вирок Ковельського міськрайонного суду від 28 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання на те, що порушення п. 11.3 Правил дорожнього руху перебуває

у прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали. Також вказаний вирок змінено в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_4 . Визнано мирову угоду, укладену між сторонами у кримінальному провадженні - позивачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_1 . У решті вирок місцевого суду залишено

без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд, враховуючи відсутність обтяжуючих покарання обставин та пом`якшуючі покарання обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, беручи до уваги дані про особу ОСОБА_1 , мав усі підстави

для застосування до нього положень ст. 75 КК України, чого помилково не зробив. При цьому, як зазначає захисник, апеляційний суд не врахував того, що касаційний суд, скасовуючи попередню ухвалу суду апеляційної інстанції, не був категоричним у питанні неможливості застосування до її підзахисного положень ст. 75 КК України. Вказує на те, що апеляційним судом не було враховано нових обставин, які впливають на висновки суду щодо покарання, а саме того, що потерпілі

у кримінальному провадженні не наполягали на призначенні ОСОБА_1 реальної міри покарання, на момент апеляційного розгляду між потерпілою та

ОСОБА_1 було укладено мирову угоду, відшкодовано їй 155 000 грн,

а також визначену іншому потерпілому вироком суду моральну шкоду у повному обсязі. Крім того, зазначає, що її підзахисний створив сім`ю, працевлаштувався, позитивно характеризується в органі пробації, є добровольцем Добровольчого формування №1 Ковельської територіальної громади, де характеризується виключно позитивно.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Захисник та засуджений просили задовольнити подану касаційну скаргу.

Під час касаційного розгляду прокурор частково підтримав касаційну скаргу сторони захисту, рішення вважав такими, що підлягають зміні в частині призначеного покарання шляхом застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення і попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише

про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин,

які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може,

крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, при визначенні виду та міри покарання за ч. 2 ст. 286 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини справи, дані про особу винного,

а також відсутність обтяжуючих покарання обставин та обставини,

що пом`якшують покарання, якими визнав щире каяття, вчинення кримінального правопорушення вперше, повне визнання своєї винуватості як на досудовому слідстві, так і в ході судового розгляду, повне добровільне відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на лікування потерпілих, часткове відшкодування моральної шкоди обом потерпілим.

Враховуючи наведену вище сукупність пом`якшуючих покарання обставин та інші дані про особу винного, а саме позитивну характеристику з місця проживання, його вік та сімейний стан, а також ставлення до вчиненого, обставини за яких було скоєно кримінальне правопорушення, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про законність та можливість призначення ОСОБА_1 покарання

із застосуванням положень ст. 69 КК України, з чим погодився і апеляційний суд.

Крім того, з урахуванням вищевикладених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано та вмотивовано не призначив ОСОБА_1 і додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Колегія суддів касаційного суду погоджується із висновками попередніх судових інстанцій, що визначений судом розмір покарання із застосуванням ст. 69 КК України, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу

між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Втім, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій

про те, що у цьому кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.

Так, положеннями ст. 75 КК України передбачено, якщо суд, крім

випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення,

при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження

для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк

не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення

і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю

від одного року до трьох років.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 раніше

не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання та органом пробації характеризується позитивно, є особою молодого віку, одружений, працевлаштований, в судовому засіданні визнав вину, щиро розкаявся, повністю добровільно відшкодував витрати, понесені закладом охорони здоров`я на лікування потерпілих, частково відшкодував моральну шкоду обом потерпілим. Крім того, на момент апеляційного розгляду між потерпілою ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено мирову угоду, відшкодовано

їй 155 000 грн, а також визначену іншому потерпілому вироком суду моральну шкоду у повному обсязі (90 000 грн).

Згідно надісланих на адресу Суду захисником матеріалів убачається,

що ОСОБА_1 з метою захисту України від військової агресії Російської Федерації вступив до лав Територіальної оборони, яка є складовою національного спротиву відповідно до Закону України «Про основи національного спротиву». Відповідно до характеристики, наданої першим заступником командира ДФ №1 Ковельського ТГ ОСОБА_1 характеризується виключно позитивно.

Крім того, суд касаційної інстанції бере до уваги думку потерпілих,

які не наполягали на призначенні ОСОБА_1 реальної міри покарання.

Враховуючи викладене та беручи до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, колегія суддів приходить до висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 без відбування призначеного йому покарання у виді обмеження волі та застосування до нього положень ст. 75 КК України з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. З метою додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання можливо досягти мети заходу примусу без ізоляції ОСОБА_1 від суспільства,

але в умовах здійснення контролю за його поведінкою впродовж іспитового строку тривалістю 2 роки, який буде достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення.

Керуючись ст. ст. 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах засудженого

ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 28 грудня

2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року

щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання змінити.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного йому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки 6 місяців

з випробуванням, встановити іспитовий строк тривалістю 2 роки.

На підставі п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження

з уповноваженим органом з питань пробації.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7