Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 159/2179/19
провадження № 61-21138св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Людмила Василівна,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 , підписану адвокатом Романюком Леонідом Сергійовичем, на постанову Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в складі колегії суддів Бовчалюк З. А., Карпук А. К., Федонюк С. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. про визнання договору купівлі-продажу недійсним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.
Позов мотивував тим, що у листопаді 2018 року між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як покупцями, проводились переговори щодо відчуження земельної ділянки загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована по АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві приватної власності.
Позивач указував, що в процесі переговорів сторони не могли дійти згоди щодо ціни земельної ділянки, в зв`язку з чим укладення договору купівлі-продажу неодноразово відкладалося. Зазначав, що всі правовстановлюючі документи на земельну ділянку для оформлення можливого договору купівлі-продажу передав приватному нотаріусу Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. 28 грудня 2018 року позивач звернувся до приватного нотаріуса з метою отримання дубліката правовстановлюючого документа на земельну ділянку та дізнався, що вона того ж дня (28 грудня 2018 року) була відчужена від його імені на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . При цьому від імені та в інтересах ОСОБА_1 відповідно до змісту договору діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності № 77/797-н/77-2018-25-2242, посвідченої приватним нотаріусом міста Москви Черніговим І. О.
Позивач наполягав на тому, що договір купівлі-продажу вчинено без його відома та згоди особою, яку він не уповноважував на розпорядження належним йому майном. Зазначав, що в листопаді 2018 року дійсно видавав довіреність № 77/797-н/77-2018-25-2242, однак за її змістом наділив правом розпорядження належним йому майном ОСОБА_5 , а не ОСОБА_4
ОСОБА_1 , посилаючись на положення статей 203 215 232 ЦК України, просив суд ухвалити рішення, яким:
визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 28 грудня 2018 року між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. (реєстраційний номер № 1549);
скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована по АДРЕСА_1 , здійснену приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року в складі судді Бойчука П. Ю. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач просив визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки з підстав підроблення довіреності та відсутності у ОСОБА_4 повноважень на розпорядження належним позивачу майном. При цьому як на підтвердження викладених у позовній заяві обставин позивач послався на висновок експерта Кривошеїної О.П. № 1-19/07 від 19 липня 2019 року за результатами проведення технічної експертизи документів, складений на замовлення позивача, в якому зазначено, що: «остаточно встановити, чи мав місце монтаж при виготовленні електрофотокопії довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_5, можливо лише за наявності оригіналу, з якого було зроблено копію. Електрофотокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом м. Москви Черніговом Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-н/77-2018-25-2242, містить фрагмент із зображенням першого та другого абзацу печатного тексту, який, ймовірно, не відноситься до оригіналу документа, а виготовлений з використанням прийомів монтажу».
Суд першої інстанції не прийняв указаний документ як належний та допустимий доказ, виходячи з того, що:
на експертизу надано копії довіреності, походження яких установити неможливо;
сам по собі висновок не є однозначним і категоричним та підтверджує лише ту обставину, що для встановлення ознак монтажу має бути наявний оригінал документу, з якого було зроблено копію;
згідно з Реєстру атестованих судових експертів та картки атестованого судового експерта Кривошеїна О. П. не є атестованим судовим експертом, а її свідоцтво експерта є недійсним.
Суд прийняв до уваги висновок судового експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 286 від 01 листопада 2019 року, в якому зазначено, що: «вирішити запитання: «1. Чи містить ознаки монтажу копія Довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242?» не виявилось можливим. Вирішити запитання «Чи містить ознаки монтажу копія Довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_9 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242?» не виявилось можливим». При цьому підставою для такого висновку стало те, що якість наданих на дослідження технічних зображень незадовільна.Тому суд першої інстанції зробив висновок, що вказаними документами не підтверджується той факт, що довіреність, як і її копія, видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , є підробленою.
Суд першої інстанції зазначив, що показання відповідача ОСОБА_4 , допитаного в судовому засіданні як свідка, не можуть бути однозначним доказом того, що довіреність чи її копія є підробленими.Зокрема, відповідач ОСОБА_4 не заперечив того факту, що він підписував документи в приватного нотаріуса Лехкобит Л. В., та що в нього була можливість вільно ознайомитись з текстом документа, який він підписує.За вказаних обставин суд критично оцінив показання ОСОБА_4 у судовому засіданні та не прийняв визнання ним позову, оскільки таке визнання суперечить закону та порушує права, свободи й інтереси інших відповідачів. Посилання позивача на те, що істотні умови договору, зокрема, в частині внесення оплати за земельну ділянку, не були виконані, суд також відхилив, оскільки підставою позову ОСОБА_1 визначив саме підроблення довіреності, а не невиконання відповідачами істотних умов договору.
Суд першої інстанції вказав, що позовні вимоги до приватного нотаріуса задоволенню не підлягають з огляду на їх пред`явлення до неналежного відповідача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволені частково, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено частково:
визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 28 грудня 2018 року між ОСОБА_1 в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. за реєстраційним номером № 1549;
скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку загальною площею 9,8062 га (кадастровий номер 0710400000:15:008:0108), що розташована по АДРЕСА_1 ;
рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса, залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що, заявляючи вимогу про визнання договору купівлі-продажу недійсним, позивач стверджував, що не уповноважував ОСОБА_4 вчиняти від його імені будь-які дії. На підтвердження своїх доводів позивач надав суду витяг з реєстру № 77/797-н/77-2018-25 для реєстрації нотаріальних дій нотаріуса Чернігова І. О. Московського міського нотаріального округу, за змістом якого 28 листопада 2018 року Черніговим І. О. було посвідчено довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5 (а не ОСОБА_7) управляти та розпоряджатись належним йому майном. Колегія суддів визнала вказаний доказ належним та допустимим, зважаючи на наявність усіх необхідних реквізитів та його скріплення круглою гербовою печаткою нотаріуса.
Апеляційній суд прийняв до уваги показання допитаного в судовому засіданні під присягою в якості свідка ОСОБА_4 , який зазначив, що ніколи не був знайомий з ОСОБА_1 та, відповідно, не володів інформацією щодо спірної земельної ділянки та вчинення дій щодо її відчуження. Вказував, що тривалий період часу був знайомий з ОСОБА_2 , мав з ним спільні справи, а тому на його пропозицію заробити кошти погодився підписати документи в нотаріуса, оскільки за словами ОСОБА_2 підписані ним документи стосувались реєстрації автомобіля привезеного з-за кордону. Про те, що від імені ОСОБА_1 відчужив за довіреністю земельну ділянку, дізнався лише тоді, коли отримав судову повістку про розгляд цієї справи.
Суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до висновку експерта №1-19/07 від 19 липня 2019 року, складеного експертом Кривошеїною О. П., електрокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , містить фрагмент із зображенням першого та другого абзацу печатного тексту, який ймовірно не відноситься до оригіналу документа, а виготовлений з використанням прийомів монтажу. В описовій частині експерт звернула увагу на значну кількість збігів у довіреностях на ім`я ОСОБА_9 та на ім`я ОСОБА_7 , що стосуються розміщення слів, дат, підписів, відбитків печатки. На думку експерта зазначені збіжні ознаки свідчать про отримання зображення обох досліджуваних довіреностей з одного й того ж оригіналу документа, крім перших двох абзаців.
Колегія суддів уважала, що вказаний документ має доказове значення, враховуючи, що Кривошеїна О. П. має кваліфікацію експерта-криміналіста з правом проведення криміналістичних видів судових експертиз, що відповідає приписам статті 72. ЦПК України. Можливість прийняття висновку експерта, у якого відсутня ліцензія на проведення судових експертиз, як доказу підтверджена правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 05 травня 2020 року в справі №910/12279/18.
При цьому апеляційний суд зазначив, що наданий відповідачами висновок експерта № 286 від 01 листопада 2019 року, складений судовим експертом Волинського НДЕКЦ МВС, хоча і не дав відповіді на питання щодо можливого монтажу довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_4 , з підстав відсутності оригіналу документу, проте в описовій частині такого висновку експерт також констатував ряд збігів у наданих копіях довіреностей на ім`я ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зокрема: змісту тексту, графічної конфігурації зображень рукописних записів та підписів.
За таких обставин колегія суддів зробила висновок, що оспорюваний правочин укладений від імені ОСОБА_1 особою, яка не була уповноважена на представництво інтересів позивача, а тому на момент укладення оспорюваного правочину була відсутня внутрішня воля власника майна на його відчуження, що є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Суд апеляційної інстанції вказав, що в судовому засіданні представники відповідачів (покупців земельної ділянки) не могли ствердно назвати суму, за яку була придбана земельна ділянка, плутались як у валюті, так і в часі розрахунків, хоча ціна земельної ділянки є істотною умовою договору купівлі-продажу. Колегія суддів зазначила, що матеріали справи не містять жодного доказу, який свідчив би про розрахунок відповідачів з позивачем за придбану земельну ділянку.
Твердження відповідачів про перерахунок коштів на рахунки юридичної особи в Сінгапурі, співвласником якої є син позивача ОСОБА_11 , апеляційний суд відхилив, зазначивши, що вказані транзакції не підтверджують розрахунок з ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки. При цьому позивач у категоричній формі заперечив уповноваження ним свого сина ОСОБА_11 на ведення переговорів та прийняття платежів за продаж земельної ділянки.
Висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог, пред`явлених до приватного нотаріуса, з підстав того, що нотаріус є неналежним відповідачем, суд апеляційної інстанції визнав правильними та обґрунтованими.
Аргументи учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якій просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційний суд не врахував, що невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором (зокрема, в частині здійснення розрахунків) не є підставою для визнання його недійсним. При цьому про факт проведення сторонами розрахунків за оспорюваним договором до його укладення прямо вказано в пункті 2.3 договору;
наявний в матеріалах справи висновок експерта Кривошеїної О. П. не може підтвердити або спростувати обставину здійснення монтажу при виданні довіреності на ім`я ОСОБА_4 , оскільки для проведення відповідного дослідження необхідний оригінал документа, який експерту не подавався. При цьому Кривошеїна О. П. не має кваліфікації для проведення судових експертиз;
приймаючи оскаржену постанову, апеляційний суд не звернув увагу на те, що довіреність, видана ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , недійсною в установленому порядку не визнавалася та довірителем не скасовувалася, а тому відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав відсутності у представника повноважень на вчинення правочину;
серед підстав позову ОСОБА_1 посилався на положення статті 232 ЦК України (вчинення правочину представником за зловмисною домовленістю з іншою стороною), однак будь-яких доказів наявності такої зловмисної домовленості суду не надав;
апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, не надавши оцінки всім аргументам представника відповідача, а також не звернувши увагу на те, що визнання ОСОБА_4 позову суперечить його попередній поведінці, зокрема, подання відзиву на позову заяву, в якому він заперечив обставини, викладені в позові. Крім того, пославшись на нездійснення сторонами розрахунків за оспорюваним правочином, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач як на підставу позову на факт неотримання коштів не посилався.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції; у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскарженої постанови відмовлено.
У лютому 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року клопотання ОСОБА_3 задоволено та зупинено виконання постанови Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 31 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 21 січня 2021 в справі № 824/62/20, від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18, від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц, від 24 листопада 2021 року в справі № 754/10279/18, від 08 вересня 2020 року в справі № 916/667/18, від 20 жовтня 2021 в справі № 219/11149/18, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 16 грудня 2019 року в справі № 752/4995/17, від 25 травня 2021 в справі № 522/9893/17.
Аналіз змісту та доводів касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нотаріуса, не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 був власником земельної ділянки для розміщення готельного комплексу з автосервісом, закладом громадського харчування та автопаркінгом, площею 9,8062 га (кадастровий номер: 0710400000:15:008:0108), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
28 грудня 2018 року між ОСОБА_1 , в інтересах та від імені якого діяв ОСОБА_4 за довіреністю, посвідченій нотаріусом міста Москви Черніговим І. О., та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Лехкобит Л. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1549.
Відповідно до витягу з реєстру № 77/797-н/77-2018-25 для реєстрації нотаріальних дій 28 листопада 2018 року нотаріус Чернігов І. О. посвідчивдовіреність, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_5управляти та розпоряджатись належним йому майном з зазначенням усіх юридично значимих дій, які може вчиняти представник, по відношенню до цього майна, якій у реєстрі присвоєно номер 77/797-п/77-2018-25-224.
Згідно висновку експерта № 1-19/07 від 19 липня 2019 року за результатами проведення технічної експертизи документів, складеного експертом в сфері технічних досліджень Кривошеїною О. П. на замовлення представника позивача, електрофотокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_5, посвідчена нотаріусом м. Москви Черніговом І. О., зареєстрована в реєстрі за № 77/797-н/77-2018-25-2242, не містить ознак монтажу документа. Остаточно встановити, чи мав місце монтаж при виготовленні електрофотокопії Довіреності від 28 листопада 2018 року, виданої довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_5, можливо лише за наявності оригіналу, з якого було зроблено копію. Електрофотокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом м. Москви Черніговом І. О., зареєстрована в реєстрі за № 77/797-н/77-2018-25-2242, містить фрагмент із зображенням першого та другого абзацу печатного тексту, який, ймовірно, не відноситься до оригіналу документа, а виготовлений з використанням прийомів монтажу.
Відповідно до висновку судового експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 286 від 01 листопада 2019 року «вирішити запитання: «1. Чи містить ознаки монтажу копія Довіреності від 28.11.2018, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242?» не виявилось можливим. Вирішити запитання «Чи містить ознаки монтажу копія Довіреності від 28.11.2018, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_9 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242?» не виявилось можливим».
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).
Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто, вважається, що взагалі не відбулося переходу, набуття, зміни, встановлення, припинення прав тощо).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.
Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 219/11149/18 (провадження 61-12723св21).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення статей 215 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;
наявність підстав для оспорення правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (частина третя статті 244 ЦК України).
Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (частина перша статті 245 ЦК України).
Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною (частина третя статті 247 ЦК України).
У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним (частина перша статті 219 ЦК України).
У справі, що переглядається:
при обґрунтуванні недійсності договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на обставини недійсності (нікчемності) довіреності, на підставі якої вчинено цей правочин;
оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки вчинено у письмовій формі з нотаріальним посвідченням, що дає підстави для висновку, що видача довіреності, на підставі якої вчинено цей правочин, також мала бути здійснена в письмовій формі з нотаріальним посвідченням;
суди не встановили обставин, з якими закон пов`язує нікчемність довіреності, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 ;
позовних вимог про визнання довіреності недійсною ОСОБА_1 не пред`явив;
за таких обставин, відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним у контексті посилання позивача на недійсність (нікчемність) довіреності, на підставі якої цей договір укладено.
Окрім цього, посилаючись на обставину підробки (монтажу) довіреності, ОСОБА_1 тим самим указував на невчинення такого одностороннього правочину як видача довіреності ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 . Посилаючись на такі обставини як на підставу для визнання договору купівлі-продажу, укладеного на підставі цієї довіреності, недйісним позивач мав довести невчинення такого одностороннього правочину як видача довіреності ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 .
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першої статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).
Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (стаття 113 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 рокув справі № 524/1974/20(провадження № 61-3335св22) вказано, що: «суд, відхиляючи висновок експерта Незалежного інституту судових експертиз Фраймович Л. В. від 29 квітня 2021 року № 9702, надав йому оцінку окремо та у системному зв`язку із іншими доказами, дійшов обґрунтованого висновку про спростування висновку експерта під час вирішення спору по суті. Суд, встановивши відсутність у позивача оригіналу спірної довіреності, яка витребовувалась судом, та за відсутності належних доказів джерела походження документа, що досліджувався ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» та який не міг бути наданий ОСОБА_1, оскільки за повідомленням його представника знаходиться у позивача лише з 04 червня 2021 року, обґрунтовано піддав сумніву наданий позивачем висновок експерта. Ухвалою від 29 червня 2021 року суд, за клопотанням відповідача ОСОБА_4, призначив у справі судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручив Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, витребувавши при цьому у ОСОБА_1 оригінал довіреності від 27 лютого 2008 року серії ВКЕ № 107499, однак позивач ухилився від надання суду витребуваного документа, що унеможливило проведення судової експертизи у справі».
У справі, що переглядається:
посилаючись на факт підроблення довіреності, виданої ним на ім`я ОСОБА_4 , та вчинення правочину особою, яка не мала на те повноважень, позивач надав суду висновок експерта № 1-19/07 від 19 липня 2019 року за результатами проведення технічної експертизи документів, складеного експертом в сфері технічних досліджень Кривошеїною О. П. на замовлення представника позивача, за змістом якого електрофотокопія довіреності від 28 листопада 2018 року, видана ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом м. Москви Черніговом І. О., містить фрагмент із зображенням першого та другого абзацу печатного тексту, який, ймовірно, не відноситься до оригіналу документа, а виготовлений з використанням прийомів монтажу. При цьому вказано, що остаточно встановити обставину використання або невикористання прийомів монтажу можливо лише за умови надання на дослідження оригіналів довіреностей;
при відхиленні вказаного висновку, суд першої інстанції в порядку статті 110 ЦПК України, зазначив, що на експертизу надано копії довіреності, походження яких установити неможливо, а сам по собі висновок не є однозначним і категоричним та підтверджує лише ту обставину, що для встановлення ознак монтажу має бути наявний оригінал документу, з якого було зроблено копію;
жодна зі сторін не надала суду як оригінал довіреності, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , так і оригінал довіреності, виданої ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_5 ;
відповідно до висновку судового експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 286 від 01 листопада 2019 року, складеного на замовлення відповідача, надати відповідь на питання: «чи містить ознаки монтажу копія довіреності від 28.11.2018, що видана довірителем ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_7 , посвідчена нотаріусом міста Москва Черніговим Ігорем Олеговичем, зареєстрована в реєстрі за № 77/797-п77-2018-25-2242» не виявилось можливим у зв`язку з відсутністю оригіналу об`єкта дослідження;
сторони з клопотанням до суду про призначення судової технічної експертизи не зверталися, про наявність у них оригіналів довіреностей не повідомляли.
За таких обставин, установивши, що позивач не довів невчинення такого одностороннього правочину як видача довіреності ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 та, відповідно, укладення оспорюваного правочину від його імені особою, яку він не уповноважував на вчинення цього договору, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним за його недоведеністю, а вимоги про скасування реєстрації як похідної.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині, послався в тому числі на те, що відповідачі як покупці за оспорюваним договором не надали доказів проведення розрахунків за договором з продавцем (позивачем), не врахувавши, що невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року в справі № 201/8412/18, провадження № 61-803св20). При цьому апеляційний суд не звернув увагу на те, що відсутність оплати за відчуження земельної ділянки не визначалась ОСОБА_1 як підстава позову.
Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду в оскарженій частині, колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 .
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 рокув справі № 757/15333/15-ц(провадження № 61-22611св19).
Оскільки ОСОБА_4 не є стороною оспорюваного правочину, то в задоволенні позовних вимог, пред`явлених до нього, слід було відмовити в зв`язку з їх пред`явленням до неналежного відповідача.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову до ОСОБА_4 , проте помилився щодо мотивів такої відмови, в зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає зміні в його мотивувальній частині з її викладенням у редакції цієї постанови.
З урахуванням того, що ОСОБА_4 є неналежним відповідачем у справі, підстав для прийняття визнання ним позову в порядку статті 206 ЦПК України в судів не було.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню: постанова апеляційного суду в оскарженій частині - скасуванню; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - залишенню в силі; рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 - зміні з викладенням мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Оскільки постанова апеляційного суду в оскарженій частині підлягає скасуванню, то відсутні підстави для поновлення її виконання.
З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 3 092,04 грн.
Керуючись статтями 141 400 409 412 413 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , підписану адвокатом Романюком Леонідом Сергійовичем, задовольнити частково.
Постанову Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності скасувати.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності залишити в силі.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права власності змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір з подання касаційної скарги в розмірі 3 092,04 грн.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Волинського апеляційного суду від 29 листопада 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу й подальшому виконанню не підлягає.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук