Постанова

Іменем України

30 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 1609/6647/12

провадження № 61-27477св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року у складі судді Турченко Т. В. і постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року в складі колегії судді: Абрамова П. С., Капушина Г. Л., Хіль Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

04 січня 2010 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками та пені.

02 серпня 2012 року прокурор в інтересах Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та дострокове стягнення кредиту за кредитним договором.

Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 01 жовтня 2013 року справи за цими позовами об`єднані в одне провадження.

З урахуванням збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 521 К-Ф станом на 20 червня 2017 року в розмірі 182 267,96 доларів США, з них: залишок кредиту, який підлягає достроковому стягненню в сумі 53 333,72 доларів США; прострочена заборгованість за кредитом 14 799,91 доларів США; заборгованість за несплаченими процентами 72 880,83 доларів США; пеня за порушення строків повернення отриманого кредиту 84 011,36 грн, пеня за порушення строків сплати процентів за кредитом 1 024 111,36 грн.

Позов мотивований тим, що 16 травня 2008 року між банком і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 521 к-ф про надання кредиту в розмірі 80 000,00 доларів США на строк з 16 травня 2008 року по 15 травня 2035 року із сплатою процентів за користування кредитом 13 % річних. Відповідач зобов`язалася щомісячно, не пізніше 10-го числа наступного місяця та в день закінчення строку, сплачувати проценти за користування кредитом.

ОСОБА_1 умов кредитного договору не виконує, в зв`язку із чим утворилася заборгованість за кредитом, процентами, пенею, яку позивач просив стягнути з банку.

18 червня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулась в суд із зустрічною позовною заявою до відповідача ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання кредитного договору 16 травня 2008 року № 521 к-ф про надання кредиту в розмірі 80 000,00 доларів США, неукладеним, проведення двосторонньої реституції щодо зобов`язань за кредитним договором від 16 травня 2008 року №521 к-ф.

Зустрічний позов мотивований тим, що між сторонами кредитного договору від 16 травня 2008 року № 521 к-ф не відбулося узгодження істотних умов договору, які відповідно до пункту 3.7-8 постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 10 травня 2007 року №168 є обов`язковими до узгодження.

Зокрема, всупереч нормам зазначеної постанови ОСОБА_1 не попередили, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе споживач; не надали інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

З розрахунку заборгованості вбачається, що протягом перших трьох місяців кредитування, позивач сплатила приблизно 12 000,00 доларів США основного боргу за кредитом, що вказує на наявність у неї коштів для першого внеску на кредит для придбання квартири у розмірі 15 % від суми. Натомість, кредит виданий без першого внеску, без надання інформації про альтернативи у вигляді кредиту на придбання нерухомості у гривні або кредиту з першим внеском, де процентна ставка була б значно нижчою.

ОСОБА_1 до укладення кредитного договору з вини ПАТ АБ «Укргазбанк» позбавлена можливості у повній мірі оцінити всі ризики, пов`язані з даною угодою, та позбавлена будь-яких альтернатив. У силу своєї професійної діяльності, вона була залежною від замовлень відповідача на послуги страхової компанії, співробітником якої на той час була, та в разі відмови від запропонованих безапеляційно умов кредитування, це могло б вплинути на її бізнес-інтереси.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2008 року № 521 К-Ф станом на 20 червня 2017 року, яка складається із залишку тіла кредиту, що підлягає достроковому стягненню в сумі: 53 333,72 доларів США; простроченої заборгованості за кредитом - 14 799,91 доларів США; заборгованість за процентами - 72 880,83 доларів США; пені за порушення строків повернення кредиту 84 011,36 грн, пені за порушення строків сплати процентів за кредитом 1 024 111,36 грн, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» сплачений банком судовий збір в розмірах 3 441,00 грн, 787,53 грн, 213,00 грн, 9 260,95 грн, витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 4 920,00 грн, витрати за проведення судово-економічної експертизи в розмірі 19 860 грн, а загалом 38 482,47 грн, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання кредитного договору неукладеним відмовлено за безпідставністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що станом на 20 червня 2017 року ОСОБА_1 в порушення встановлених строків від 16 травня 2008 року № 521 к-ф не виконані зобов`язання з погашення кредиту в розмірі 141 014,49 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості за цим кредитним договором.

Відповідно до пункту 5.3 кредитного договору позичальник за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів за кредитом зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах позовної давності.

Сума пені, що підлягає стягненню за останні три роки та в гривневому еквіваленті. включає: пеня за порушення строків повернення кредиту в сумі 84 011,36 грн, пеня за порушення строків сплати процентів за кредитом у сумі 1 024 111,36 грн.

Безпідставними є доводи позивача про те, що при укладенні оспорюваного договору сторонами не дотримані істотні умови договору, оскільки вони суперечать укладеному кредитному договору від 16 травня 2008 року №521 к-ф, який підписаний сторонами та виконувався ОСОБА_1 , про що свідчать надані банком квитанції про сплату заборгованості по кредитному договору. Даний договір укладений відповідно до вимог законодавства та виконувався сторонами.

Сторонами договору додержані всі істотні умови договору, передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Тому підстави визнавати кредитний договір від 16 травня 2008 року № 521 к-ф недійсним за частиною третьою статті 215 ЦК України у суду відсутні.

Суд не прийняв до уваги висновок № 866 додаткової судової економічної експертизи від 30 листопада 2016 року, оскільки дана експертиза проведена відповідачем на підтвердження того, що кредитний договір №521 к-ф від 16 травня 2008 року є недійсним і банк повинен повернути ОСОБА_1 суму сплачених відсотків в розмірі 14 034,47 доларів США.

Проведені по справі інші судово-економічні експертизи не спростовують того, що між сторонами укладався кредитний договір і ОСОБА_1 має заборгованість перед ПАТ АБ «Укргазбанк».

Не підлягають задоволенню вимоги представника відповідача про застосування до позовних вимог позивача позовної давності, оскільки матеріалами справи повністю доводиться, що банк звернувся до відповідача ОСОБА_1 з позовними вимогами про стягнення боргу за кредитним договором у межах позовної давності.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 рокузалишено без змін, стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 11 457,33 грн.

Постанова мотивована тим, що на час укладення сторонами кредитного договору додержані всі істотні умови договору, передбачені статтею 203 ЦК України, тому підстав визнавати кредитний договір неукладеним чи недійсним згідно із статтею 215 ЦК України у суду відсутні.

Суд першої інстанції вмотивовано відхилив висновок додаткової судової економічної експертизи від 30 листопада 2016 року № 866 як такий, що спростовується іншими судово-економічними експертизами, проведеними у справі та матеріалами справи в їх сукупності.

Укладені ПАТ АБ «Укргазбанк» і ОСОБА_1 16 травня 2008 року кредитний договір і договір іпотеки є взаємопов`язаними, однак мають різне правове регулювання.

Згідно з постановами Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-8цс13, від 30 січня 2013 у справі №6-168цс12, від 29 листопада 2010 року у справі № 3-34цс10 предметом правового регулювання вказаного Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» є відносини у системі іпотечного кредитування, а також перетворення платежів за іпотечними активами у виплати за іпотечними сертифікатами із застосуванням механізмів управління майном.

Доводи ОСОБА_1 , що кредитний договірє неукладеним і недійсним з тих підстав, що всупереч статті 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» банк не здійснив оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування; не встановив умови про інфляційне застереження; а також узгодженої домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки, є неправильним тлумаченням законодавства, оскільки предметом кредитного договору є грошові кошти, а не іпотечне майно.

Необхідно зазначити, що вказаний закон не містить імперативної норми щодо нікчемності вказаного правочину, у разі недотримання вимог цього закону.

Недотримання порядку укладення договору іпотеки може бути підставою виключно для перегляду його чинності, або ж пунктів кредитного договору, які стосуються забезпечення його виконання іпотекою.

У цій справі ОСОБА_2 не порушує питання щодо визнання недійсним договору іпотеки.

Посилання на правові висновки Верховного Суду України у постанові від 16 серпня 2017 року в справі №6-490цс-17 висновків місцевого суду також не спростовують, оскільки у зазначеній справі Верховний Суд України не надавав оцінку застосуванню Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Висновки Верховного Суду України стосувалися преюдиційного значення судового рішення, яке набрало законної сили, та яким кредитний договір визнано неукладеним.

Кредитний договір, який укладений між сторонами, неукладеним чи недійсним не визнано. Правові підстави для врахування даного правового висновку Верховного Суду України відсутні. Також відсутні підстави вважати преюдиційними судові рішення інших судів з подібних правовідносин.

У матеріалах справи наявні оригінали як кредитного договору, так і інших документів до кредитного договору, томупідстави піддавати сумнівам належність і допустимість вказаних доказів відсутні.

Доводи про те, що порушено Національний стандарт України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації, не спростовують висновків місцевого суду та належність і достатність доказів наявних в матеріалах справи.

У матеріалах справи наявні такі вимоги (попередження) надіслані банком на адресу ОСОБА_1 :

- від 07 квітня 2009 року про необхідність сплати простроченої заборгованості за відсотками, в якому попереджено про звернення до суду із вимогами про стягнення простроченої заборгованості за відсотками;

- від 20 серпня 2010 року, в якому банк попереджає ОСОБА_1 про необхідність сплати страхового платежу предмета іпотеки та повідомляє , що буде стягнений штраф. Також банк роз`яснив своє право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Інших дострокових вимог матеріали справи не містять.

Звернення до суду з позовом про дострокове стягнення боргу не можна розцінювати як підставу для втрати банком права нараховувати відсотки за користування кредитними коштами в розмірі передбаченому кредитним договором.

Доводи про преюдиційність рішення Верховного Суду в справі від 14 лютого 2018 року № 61-2404 св18 також не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків. Як зазначено вище, вимоги про дострокове повернення кредитних коштів банком не заявлялися. Пред`явлення банком позову до суду не є підставою для припинення нарахування банком процентів, встановлених договором, і не свідчить про припинення дії кредитного договору. У постанові Верховного Суду, на яку посилається представник відповідача, наявне преюдиційне рішення суду про дострокове стягнення кредитного боргу.

Відповідно до статті 46 ЦПК України (у редакції на час розгляду справи місцевим судом) відмова органів та інших осіб ( в тому числі прокурора) від поданої ним заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів яких подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному вигляді. Виходячи зі змісту вказаної норми права, особа вправі підтримати первісний позов прокурора як у випадку відмови від позову, так і у випадку залишення позову без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2018 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору неукладеним, просила скасувати оскаржувані судові рішення в зазначеній частині та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову. Також просила зупинити дію рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року до закінчення касаційного провадження.

У травні 2018 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року в частині задоволення позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , просила скасувати оскаржувані судові рішення в зазначеній частині та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку. Також просила зупинити виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , задоволено клопотання про зупинення дії судового рішення, зупинено дію рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року та постанови Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2020 року справу призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що незаконними є висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову, а також такими, що порушують висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року в справі № 6-490цс17.

Договір іпотеки № 521 к-ф без оформлення заставної від 16 травня 2008 року, укладений між банком і позичальником, є невід`ємною частиною кредитного договору. Відповідно до договору іпотеки від 16 травня 2008 року № 521 к-ф, на відносини сторін за ним поширюються Закони України «Про іпотеку», «Про заставу», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Тому зобов`язання з кредитного договору, забезпечені договором іпотеки без оформлення заставної, регулюються Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Вирішення цієї справи має здійснюватися із застосуванням правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 серпня 2017 року в справі №6-490цс-17.

Неукладеним є договір, в якому сторони не погодили істотні умови. Наслідки недійсного правочину не застосовуються до неукладених правочинів. Такі правочини не можуть визнаватися недійсними.

Кредитний договір і договір іпотеки є недійсними, оскільки банк всупереч Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» не оприлюднив інформацію про умови іпотечного кредитування, не встановив положення про інфляційне застереження, не встановив узгодженої домовленості про розрахунки індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

Оскільки кредитний договір є неукладеним, він не породжує правових наслідків, у тому числі нарахування процентів і пені та свідчить про необґрунтованість первісного позову банка.

Апеляційний суд не застосував Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» під час вирішення як первісного, так і зустрічного позову, хоча кредитний договір, укладений сторонами, є договором про іпотечний борг, на який зазначений закон поширюється.

Зазначений закон має бути застосований, як це роз`яснено іншому позичальнику банку ОСОБА_4 , зокрема, у відповіді НБУ.

Висновки апеляційного суду щодо незастосування судової практики в інших справах суперечать позиції цієї ж колегії суддів у справах № 2-119/11, № 1630/1048/2012. Судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання. Їх преюдиційність визначена законом. У цих справах брав участь той самий банк, справи стосувалися тих самих предмета і підстав.

Оскільки кредитний договір є неукладеним, були відсутні підстави для стягнення пені з відповідача.

Такий спосіб захисту як визнання договору неукладеним є належним, тому відповідні вимоги мають розглядатися у суді. Про це, зокрема, свідчать викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 757/48218/16-ц висновки щодо визнання договору укладеним.

Неправильним є висновок апеляційного суду, що звернення до суду з позовом про дострокове стягнення боргу не можна розцінювати як підставу для втрати банком права нарахування відсотків за кредитом у розмірі, передбаченому кредитним договором.

Відповідач у письмових поясненнях, поданих до суду апеляційної інстанції, зауважила на необхідності врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, в якій зазначено, що звернення до суду для дострокового стягнення кредиту припиняє право позивача нараховувати відсотки та пеню за кредитним договором, оскільки тим самим позивач змінив строк виконання зобов`язань.

Апеляційний суд не встановив факти, які підлягали встановленню у цій справі.

ОСОБА_1 є споживачем послуг банка (клієнт банку), зокрема, у сфері надання кредитів. Оскільки в діях банку вона вбачає порушення своїх прав, нею подано зустрічний позов, за подання якого закон звільнив її від сплати судового збору.

Всі нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживачів.

Врегулювання у договору відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним (правовий висновок Верховного Суду України в справі від 11 вересня 2013 року № 6-52цс13).

Задоволення судом первісного позову банку ОСОБА_1 вважає незаконним, необґрунтованим і несправедливим. При цьому суди не з`ясували всіх обставин, що підлягали встановленню, порушивши частину першу статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Апеляційний суд, стягуючи з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 11 457,33 грн, порушив норми процесуального права, оскільки вона звільнена як споживач від сплати судового збору відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Таке рішення апеляційного суду суперечить постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 761/24881/16-ц, а також постановам Верховного Суду України в справі №№ 363/1741/16-ц, 761/18977/15-ц, 752/9965/15-ц, 306/613/17.

Тому ОСОБА_1 мала бути звільнена від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції щодо безпідставної відмови у задоволенні її зустрічного позову.

Стягнення з ОСОБА_1 судового збору в цій частині є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду.

Відповідач мав бути звільнений від сплати судового збору, або його розмір мав бути зменшений, якщо наявні обставини, передбачені у частині першій статті 8 Закону України «Про судовий збір», які були у наявності у відповідача, про що вона зазначала при поданні апеляційної скарги. Так, відповідач - одинока матір у письмовому клопотанні з доданням належних доказів наводила апеляційному суду інформацію про річний розмір своїх доходів, який підтверджений документально, 5% від якого дорівнює 3 616,38 грн, а мало бути сплачено 14 841,71 грн, що перевищує 20 % від річного доходу ОСОБА_1 . Також була підтверджена наявність у позивача двох дітей, 1999 і 2009 року народження. Щодо одного з дітей батько позбавлений батьківських прав рішенням суду, а також не виконує обов`язку щодо утримання, що також підтверджено письмовими доказами. Відповідач підтвердила свій статус одинокої матері. Відповідач з урахуванням таких обставин просила суд зменшити розмір судового збору до 5 % від її річного доходу. Проте сплата судового збору була відстрочена судом апеляційної інстанції.

Оскільки судом першої інстанції позов, поданий в інтересах банку, залишений без розгляду ухвалою від 11 квітня 2013 року, у суду не було правових підстав його розглядати по-суті, навіть за відповідною заявою банку, який позову не заявляв. Тобто суд першої інстанції вирішив справу без поданої позивачем позовної заяви та без визначення складу суду в передбаченому законом порядку.

Тому апеляційний суд мав скасувати рішення суду першої інстанції і закрити провадження за цим позовом.

У статті 45 ЦПК України в редакції 2004 року, чинної на час залишення позовної заяви без розгляду, не йдеться про можливість продовження розгляду справи за заявою позивача, якщо прокурор просить залишити позовну заяву, подану ним в інтересах позивача, без розгляду. Зазначена норма передбачає таку можливість лише у разі відмови прокурора від позову, а не подання заяви про залишення позову без розгляду.

Такі обставини були незаконно проігноровані апеляційним судом, чим порушено також принципи диспозитивності цивільного судочинства та верховенства права, а також він не продемонстрував відповідачу те, що його аргументи були почуті. Апеляційний суд допустив розширювальне тлумачення статті 45 ЦПК України в редакції 2004 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг.

Фактичні обставини, встановлені судом

16 травня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 521к-ф про надання кредиту в розмірі 80 000,00 доларів США на строк з 16 травня 2008 року по 15 травня 2035 року із сплатою кредитом 13 % річних.

Відповідно до пункту 3.3.4 відповідач зобов`язувалася щомісячно, один раз на місяць, не пізніше 10-го числа наступного місяця та в день закінчення строку, на який надано кредит, згідно з пунктом 1.1 кредитного договору, а також у день дострокового погашення заборгованості по кредиту або в день дострокового розірвання цього договору, з урахуванням пункту 4.1 договору, сплачувати проценти за кредитом, виходячи з процентної ставки зазначеної у пункті 1.1 цього договору.

Відповідно до пункту 5.3 кредитного договору позичальник за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів кредитом зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах позовної давності.

Згідно з пунктом 5.8 даного кредитного договору позовна давність за цим договором встановлюється сторонами у три роки, в тому числі щодо вимог про повернення процентів за кредитом і суми заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Доводи касаційної скарни, що укладення договору іпотеки суперечить Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», внаслідок чого кредитний договір є неукладеним, що не враховано судами попередніх інстанцій, є безпідставними.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою та заставою.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із частиною першою статті 20 Закону України «Про іпотеку» заставна - це іпотечний цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов`язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов`язання - право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її видача передбачена іпотечним договором.

Отже, доводи відповідача щодо неукладеності кредитного договору з мотивів порушення умов укладення договору іпотеки, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, оскільки істотні умови кредитного договору не обумовлюються особливостями укладення іпотечного договору. Зазначені доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, були відхилені апеляційний судом, який при цьому навів належне обґрунтування.

Сторони, укладаючи кредитний договір, погодили всі істотні умови договору.

Верховний Суд відхиляє доводи відповідача про те, що апеляційний суд, вирішуючи цю справу, мав керуватися своєю постановою у іншій справі, в якій брав участь той самий позивач, який заявляв аналогічні позовні вимоги до іншого позичальника, оскільки в іншій справі суд не встановлював обставин, які стосуються правовідносин банка та відповідача ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд стягнув з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги неправомірно, оскільки відповідач як споживач звільнена від сплати судового збору у справі про захист її прав, є необґрунтованими, оскільки відповідач оскаржувала в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не лише у частині відмови у задоволенні її зустрічного позову, але й задоволення первісного позову, поданого банком щодо стягнення заборгованості, на який частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється, оскільки позовні вимоги банку не є спрямованими на захист прав споживачів.

Доводи відповідача про протиправну відмову апеляційного суду зменшити розмір судового збору до 5 % від розміру її річного заробітку, оскільки судовий збір значно перевищує такий розмір, є безпідставними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 % розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Проте за первісним позовом банку ОСОБА_1 має статус відповідача, тому зазначена норма на неї не поширюється.

Інші доводи відповідача про порушення апеляційним судом норм процесуального права при вирішенні клопотання про зменшення розміру судового збору є безпідставними та не ґрунтуються на статті 8 Закону України «Про судовий збір», який передбачає право суду за наявності зазначених у ній підстав як зменшити, так і відстрочити чи розстрочити сплату судового збору, тобто не передбачає імперативно обов`язку суду саме зменшити розмір судового збору.

Посилання у касаційній скарзі на те, що, відстрочивши сплату судового збору, апеляційний суд позбавив відповідача доступу до правосуддя, є безпідставними, оскільки апеляційна скарга відповідача була розглянута апеляційним судом без зобов`язання її попередньо сплатити судовий збір.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд мав скасувати рішення суду першої інстанції і закрити провадження за цим позовом з огляду на задоволення заяви прокурора про залишення заяви без розгляду, що виключало продовження розгляду позовних вимог за заявою банку, є безпідставними.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; 4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу; 7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У цій справі підстави, передбачені у статті 255 ЦПК України відсутні.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно продовжив розгляд позовних вимог банку після того, як прокурор подав заяву про залишення позову без розгляду, що була задоволена судом, не свідчать про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Згідно із частини другої статті 46 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції, відмова органів та інших осіб, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

Отже, зміст наведеної норми не містить підстав для її застосування лише до випадків відмови від позову, адже вона передбачає наслідки відмови від заяви, що може бути реалізовано у тому числі і шляхом подання зави про залишення позову без розгляду. З огляду на це, апеляційний суд надав належну правову оцінку зазначеному доводу відповідача, виклавши у постанові мотиви його відхилення.

Посилання на постанову Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 757/48218/16-ц є безпідставним, оскільки зазначена справа має інші обставини.

Аргументи касаційної скарги про те, що судами не враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14 лютого 2018 року в справі № 564/2199/15-ц є безпідставними, оскільки у зазначеній справі банк направив позичальнику письмову досудову вимогу, з якою у договорі пов`язувалося дострокове розірвання договору. Така обставина у цій справі відсутні.

Інші доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, неправильного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, щодо яких апеляційний суд виклав обґрунтовані мотиви щодо їх відхилення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом і правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 410 ЦПК України Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141 400 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 24 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 10 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. КузнєцовСудді: В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов