ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 липня 2022 року
м. Київ
справа № 160/1382/19
адміністративне провадження № К/9901/26944/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України в особі в.о. голови ДЕІ Яковлєва Ігоря Олеговича про визнання бездіяльності протиправною, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року (у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.),
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної екологічної інспекції України в особі в.о. голови ДЕІ Яковлєва І.О., в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині розгляду його заяви про відпустку від 29.01.2019 та повідомлення позивачу результатів розгляду, що порушило його право на відпочинок.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за погодженням з відповідачем отримав щорічну основну відпустку з 27 грудня 2018 року по 27 січня 2019 року включно; станом на 27 грудня 2018 року (перший день відпустки) знаходився на амбулаторному лікуванні, знаходячись у відпустці - знову захворів, перебував на амбулаторному лікуванні з 11 січня 2019 року по 18 січня 2019 року включно, що засвідчено листками непрацездатності; 29 січня 2019 року засобами поштового зв`язку звернувся до в.о. керівника Державної екологічної інспекції України Яковлєва І.0. із заявою про подовження і часткове перенесення щорічної відпустки в порядку статті 11 ЗУ «Про відпустки», у зв`язку з настанням тимчасової непрацездатності, засвідченої належним чином, а також направив відповідачу електронний лист з копією цієї заяви та листка непрацездатності; зауважував, що на момент звернення до суду його заяву не розглянуто, наказу про подовження/перенесення відпустки на його адресу не направлено; зауважував, що на цей час має невикористані додаткові відпустки за період з 2014 по 2018 рік (що викликане переміщенням ДАМБІ з міста Маріуполь до міста Генічеськ та проведенням АТО).
3. Позивач посилався на те, що ненадання працівникові щорічних відпусток у визначені законодавством терміни є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності; законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки в разі їх невикористання, а тому якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку за декілька попередніх років, в тому числі й за 5 чи 10 років, то він має право їх використати.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
4. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Державної екологічної інспекції України в особі в.о. голови ДЕІ Яковлєва Ігоря Олеговича в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про відпустку від 29.01.2019 року та повідомлення ОСОБА_1 результатів розгляду, що порушило його право на відпочинок.
5. Суд першої інстанції виходив з того, що додана до відзиву на позовну заяву копія заяви позивача про відпустку доводить факт її отримання відповідачем, при цьому, вона завірена відповідачем 20 березня 2019 року, проте, як вбачається з копії заяви, станом на 20 березня 2019 року не містить резолюції відповідача, що доводить факт його бездіяльності по її розгляду; разом з заявою позивачем було надано листок непрацездатності №061968, в якому було визначено стати до роботи з 28 грудня 2018 року та листок непрацездатності №773618, в якому було зазначено стати до роботи з 19 січня 2019 року, отже причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, проте дія причин, які її перервали, на момент звернення позивача із заявою про подовження і часткове перенесення щорічної відпустки, закінчилась (на момент звернення позивача із заявою зазначені листки непрацездатності були закриті); отже, доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 в період написання заяв перебував на лікарняному, а тому вирішити питання щодо надання невикористаної частини щорічної відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю неможливо, є безпідставними та судом до уваги не брались.
6. Суд першої інстанції звертав увагу, що згідно листка непрацездатності №061968 тимчасова непрацездатність позивача співпала з одним днем щорічної відпустки та згідно листка непрацездатності №773618 тимчасова непрацездатність позивача співпала з вісьмома днями щорічної відпустки, отже на підставі цих листків непрацездатності позивач має право для перенесення дев`яти днів чергової відпустки.
7. Суд першої інстанції дійшов висновків, що як вбачається з наданої до суду копії листа від 01.02.2019 №6-8-716, цей лист не є рішенням за результатом розгляду заяви позивача про подовження та перенесення відпустки, навпаки у листі зазначено, що вирішити питання щодо надання невикористаної частини щорічної відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або її перенесення повинно вирішуватись після закінчення дії причин, які її перервали, тобто фактично підтверджено, що розгляд заяви позивача не відбувся.
8. Суд першої інстанції зазначав, що доказів направлення листа від 01.02.2019 №6-8-716 на адресу позивача та доказів вручення цього листа позивачу відповідачем не надано, а тому доводи відповідача про те, що цим листом позивача було повідомлено про розгляд заяви щодо перенесення відпустки є непідтвердженими та судом до уваги не взялись; до відзиву на позовну заяву відповідачем не було додано жодного належного та допустимого доказу вчинення ним дій по розгляду заяви позивача, також документів із зазначенням коли саме було розглянуто заяву позивача та яке рішення було прийнято за наслідками розгляду заяви, відсутні і докази направлення та отримання позивачем рішення за наслідками розгляду вищевказаної заяви.
9. Суд першої інстанції також вказував, що доводи відповідача про необхідність позивача прибути до Держекоінспекції для вирішення службових питань, у тому числі для вирішення питань продовження або перенесення щорічної відпустки у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язкове прибуття особи до роботодавця з метою узгодження питання продовження та перенесення відпустки, заява позивача була отримана відповідачем засобами поштового зв`язку, разом з заявою були надані усі необхідні документи, у заяві були визначені дати на які позивач бажав перенести відпустку, отже дотримано усіх вимог трудового законодавства, а тому заява повинна була бути розглянута відповідачем.
10. За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем була вчинена протиправна бездіяльність в частині розгляду заяви позивача про відпустку від 29.01.2019 та повідомлення позивачу результатів розгляду, що порушило його право на відпочинок.
11. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції в особі в.о. голови ДЕІ Яковлєва Ігоря Олеговича задоволено, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
12. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на свій розсуд, не маючи згоди відповідача на подовження або перенесення (згідно його заяви) невикористаної частини відпустки, надіслав свою заяву лише 29 січня 2019 року, яка надійшла до відповідача 30 січня 20219 року; оскільки у відповідача 30 січня 2019 року були наявні підстави вважати, що ОСОБА_1 знаходиться на лікарняному (лист Держекоінспекції України від 30.01.2019) та може знаходитись на лікарняному і у визначені в заяві ОСОБА_1 , періоди (з 04 лютого 2019 року по 08 лютого 2019 року та з 11 лютого 2019 року по 14 лютого 2019 року) направив позивачу відповідний лист №6-8-716 від 01.02.2019.
13. Колегія суддів зазначала, що згідно тексту вказаного листа Державна екологічна інспекція України розглянула заяви про перенесення щорічної відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю та необхідністю узгодження або перенесення такої відпустки; крім того в листі зазначено, що згідно інформації, яка надходила щоденно до Держекоінспекції від Державної Азовської морської екологічної інспекції з 29 січня 2019 року по 01 лютого 2019 року позивач перебуває на лікарняному, а відтак вирішення питання щодо надання невикористаної частини щорічної відпустки або її перенесення буде вирішуватись після закінчення дії причин, які її перервали.
14. Колегія суддів вважала, що таке посилання відповідача в листі є доречним, оскільки перенесення невикористаної частини відпустки на період, в якому позивач може перебувати на лікарняному, було б нелогічним.
15. Суд апеляційної інстанції зазначав, що згідно встановлених обставин та матеріалів справи вбачається, що вказана заява відповідачем була розглянута та відповідь направлена позивачу; розгляд заяви позивача та надсилання листа не є бездіяльністю (пасивною поведінкою) відповідача, оскільки передбачає вчинення певних дій та є активною поведінкою відповідача; посилання суду першої інстанції на відсутність доказів направлення такого листа позивачу є безпідставними, оскільки законодавством не передбачено направлення таких листів рекомендованим поштовим відправлення
16. Судом апеляційної інстанції вказувалосю також, що позивач в адміністративному позові не зазначив, які негативні наслідки потягла за собою бездіяльність відповідача, та в чому полягає порушення його права на відпочинок; в свою чергу, суд першої інстанції, дійшовши висновку про порушення прав позивача, не зазначив, яким же чином може бути поновлено таке право, якщо воно порушено; відтак, висновок суду першої інстанції про задоволення позову є помилковим.
17. За таких обставин колегія суддів дійшла висновків, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що є підставами для скасування судового рішення та прийняття постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї
18. Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій касатор, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
19. В обґрунтування касаційної скарги зазначається, що оскаржувана постанова суперечить матеріалами справи, касатор вважає, що друкування відповідачем листа-відповіді на заяву від 29.01.2019 без жодних доказів чи ознак надсилання цього листа чи ознайомлення позивача з його змістом, не є належним способом реагування на заяву відповідно до уніфікованих стандартів діловодства, затверджених ДСТУ 4163-2013.
20. Висновок суду апеляційної інстанції, що «…посилання суду першої інстанції на відсутність доказів направлення такого листа позивачу є безпідставними, оскільки законодавством не передбачено направлення таких листів рекомендованим поштовим відправленням…» касатор вважає необґрунтованим, оскаржувану постанову у цій частині - не підтвердженою належними і допустимими доказами, оскільки будь-яких інших доказів направлення позивачу чи ознайомлення його із зазначеним листом матеріали справи не містять.
21. До Верховного Суду надійшов відзив, в якому відповідач просить залишити постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
22. Касаційна скарга до Верховного Суду надійшла 24 вересня 2019 року.
23. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі №160/1382/19.
24. Ухвалою Верховного Суду від 08.07.2022 дана адміністративна справа призначена до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
25. Судами попередніх інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 з 27 грудня 2011 року перебував в трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді керівника Державної Азовської морської екологічної інспекції (далі - ДАМБІ) України.
26. За погодженням з відповідачем та відповідно до наказу по ДАМБІ № 126 В від 26.12.2018 позивач отримав щорічну основну відпустку з 27 грудня 2018 року по 27 січня 2019 року включно.
27. Станом на 27 грудня 2018 року (перший день відпустки) знаходився на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності №773618, листок непрацездатності було закрито, визначено з 28 грудня 2018 року стати до роботи.
28. Знаходячись у відпустці позивач знову захворів, перебував на амбулаторному лікуванні з 11 січня 2019 року по 18 січня 2019 року включно, що засвідчено листком непрацездатності № 061968.
29. 29 січня 2019 року ОСОБА_1 направив до в.о. керівника Державної екологічної інспекції України Яковлєва І.О лист Новою Поштою (трек-номер 59000396308932, отримувач - керівник відділу управління персоналом Павленко Людмила Олександрівна, отримана 30.01.2019 року) із заявою про подовження і часткове перенесення щорічної відпустки в порядку статті 11 ЗУ «Про відпустки», у зв`язку з настанням тимчасової непрацездатності, засвідченої належним чином. Разом з заявою позивачем було надано листок непрацездатності № 061968 та зазначено, що листок непрацездатності №773618 надано до відділу кадрів ДАМБІ.
30. Як вбачається із заяви позивача, у зв`язку з настанням тимчасової непрацездатності у період знаходження у черговій відпустці, він просив перенести строк чергової відпустки на дати: 04.02.2019 - 08.02.2019 та 11.02.2019 - 14.02.2019. 30 січня 2019 року зазначена заява також була направлена відповідачу електронним листом з копіями листків непрацездатності.
31. Листом від 01.02.2019 №6-8-716 Держекоінспекція повідомила позивача про розгляд заяв щодо перенесення відпустки та у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 в період написання заяв перебував на лікарняному, вирішити питання щодо надання невикористаної частини щорічної відпустки у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або її перенесення можливо лише після закриття лікарняного. Також, у вищезазначеному листі позивача в котре просили прибути до Держекоінспекції для вирішення службових питань.
32. Вважаючи, що на час подання позовної заяви наведену вище заяву про подовження і часткове перенесення щорічної відпустки відповідачем не розглянуто, з огляду на те, що наказ про подовження/перенесення ОСОБА_1 відпустки на його адресу не направлено, позивач дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка порушує його право на відпочинок, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
33. Конституція України.
33.1. Стаття 45 Конституції України. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.
Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.
Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
34. Закон України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
34.1. Пункт 5 частини 1 статті 7 Закону №889-VII. Державний службовець має право на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.
34.2. Стаття 57 Закону №889-VII. Державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
34.3. Стаття 59 Закону №889-VII. Щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
35. Закон України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР).
35.1. Стаття 1 Закону №504/96-ВР Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
35.2 Стаття 2 Закону №504/96-ВР. Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Іноземці та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України.
Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
35.3. Статтею 11 Закону №504/96-ВР передбачено, що щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;
2) виконання працівником державних або громадських обов`язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
3) настання строку відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв`язку з навчанням.
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
35.5. Стаття 12 Закону №504/96-ВР. Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
36. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №4бО-ІХ, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу III «Перегляд судових рішень».
37. Разом з тим, пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
38. Оскільки касаційна скарга подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-1Х, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
41. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, з огляну на наступне.
42. Предметом даного позову є визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.01.2019 року та повідомлення його про результати розгляду.
43. По-перше, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначає, що лист від 01.02.2019 №6-8-716 відповідачем був направлений позивачу, не посилаючись на конкретні докази такого надсилання, натомість зазначає, що «…законодавством не передбачено направлення таких листів рекомендованим поштовим повідомленням…».
44. Верховний Суд погоджується із твердженнями суду апеляційної інстанції про відсутність законодавчого врегулювання направлення таких листів рекомендованим поштовим повідомленням, проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт здійснення повідомлення про розгляд заяв позивача будь-якими способами тощо.
45. По-друге, виходячи із інформації від 30.01.2019, наданої ДАМЕІ, у відповідача були достатні підстави вважати, що позивач знаходячись на лікарняному, просить перенести частину невикористаної щорічної відпустки на дати, на які ймовірно буде ще знаходитись на лікарняному, а відтак було необхідно здійснити певне узгодження між сторонами щодо дат перенесення вказаної відпустки.
46. Так, положення статті 11 Закону України «Про відпустки» передбачають, що у разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом; якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.
47. Проте відсутні законодавчі вимоги щодо такого узгодження шляхом обов`язкового прибуття особи до роботодавця з метою узгодження питання продовження та перенесення відпустки.
48. А відтак, в даному випадку неприбуття позивача не може бути обґрунтованою підставою для фактичного не перенесення невикористаної відпустки ОСОБА_1 .
49. Щодо правомірності визнання бездіяльності відповідача в частині розгляду заяви ОСОБА_1 та повідомлення його про результати розгляду Верховний Суд зазначає наступне.
50. Так, відповідачем були здійснені певні активні дії щодо розгляду заяви позивача про надання відпустки (лист-відповідь від 01.02.2019 №6-8-716), проте, такі дії, як наслідок не призвели до повідомлення позивача про результати розгляду його заяви, так як у матеріалах справи відсутні відомості про направлення позивачу вказаного листа, отримання його, ознайомлення позивача із ним тощо.
51. Відповідно до частин 1- 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
52. Виходячи із матеріалів даної справи, відповідачем не доведено фактів направлення результатів розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.01.2010, отримання та ознайомлення із ними останнім, а відтак це є не належним способом реагування на вказану заяву, що свідчить про бездіяльність відповідача у в частині розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.01.2019 року та повідомлення його про результати розгляду.
53. Враховуючи наведене, оцінивши за матеріалами справи та встановленими обставинами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання бездіяльності Державної екологічної інспекції України в особі в.о. голови ДЕІ Яковлєва Ігоря Олеговича в частині розгляду заяви ОСОБА_1 про відпустку від 29.01.2019 року та повідомлення ОСОБА_1 результатів розгляду, що порушило його право на відпочинок, а суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції дійшов висновків, що суперечать встановленим матеріалам справи.
54. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 - скасуванню, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2019 - залишенню в силі.
55. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративною судочинства України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
56. Пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
57. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
58. За правилами частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
59. Враховуючи те, що суд касаційної інстанції ухвалює судове рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем судових витрат, а саме: у суді касаційної інстанції 1536,80 грн судового збору, наявні підстави для їхнього стягнення з відповідача.
Керуючись статтями 139 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2019 року скасувати.
3. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2019 року у справі №160/1382/19 залишити в силі.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції України (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 3, корп. 2, код ЄДРПОУ 37508533) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 1536,80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень, 80 коп.).
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко