ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 160/15613/21

адміністративне провадження № К/990/31756/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №160/15613/21

за позовом ОСОБА_1

до Дніпропетровської обласної прокуратури

про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року

(головуючий суддя Рищенко А.Ю.)

і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року (головуючий суддя Іванов С.М., судді: Панченко О.М., Чередниченко В.Є.).

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Дніпропетровської обласної прокуратури, у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні на підставі наказу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури №454к від 15 квітня 2019 року;

- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати у сумі: 26 651,11 грн;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 16 квітня 2019 року до дня фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 5 липня 2012 року до 15 квітня 2019 року працював в органах прокуратури Дніпропетровської області на різних посадах.

На підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №559дп-18 від 12 грудня 2018 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1.» наказом прокуратури Дніпропетровської області №454к від 15 квітня 2019 року позивач був звільнений з посади.

Цим же наказом прокуратура Дніпропетровської області зобов`язала відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні. Проте, позивачеві так і не була виплачена вихідна допомога при звільненні.

Позивач вважає, що невиплата відповідачем вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку є незаконною, порушує його права, гарантовані Конституцією України і чинним законодавством.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_1 був звільнений з посади прокурора на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру» (застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення).

Одночасно, ані Законом України «Про прокуратуру», ані статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру». Як наслідок, суди попередніх інстанцій встановили неможливість застосування до спірних правовідносин також і приписів статті 117 КЗпП України.

Не погоджуючись із ухваленими судовими рішеннями судів попередніх інстанції, позивач скористався своїм процесуальним правом на звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою на них.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скаржник у касаційній скарзі покликається на пункти 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підстави касаційного оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року і постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у цій справі.

Так, позивач наполягає, що він вправі отримати вихідну допомогу при звільненні, адже це право кореспондується з нормою пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з якою КЗпП України пов`язує виплату такої допомоги.

До того ж, скаржник зазначає про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, адже справу суд розглянув без його участі за умови неналежного повідомлення про день, час та місце проведення судового засідання.

Верховний Суд ухвалою від 5 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Дніпропетровська обласна прокуратура свого відзиву на касаційну скаргу не подала, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримала 6 грудня 2022 року через підсистему «Електронний Суд».

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанції встановлено, що з 5 липня 2012 року до 15 квітня 2019 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Дніпропетровської області, а саме: з 5 липня 2012 року до 29 квітня 2013 року прокурором прокуратури Софіївського району Дніпропетровської області; з 29 квітня 2013 року до 23 червня 2015 року прокурором прокуратури Дзержинського району міста Кривого Рогу; з 23 червня 2015 року до 15 грудня 2015 року прокурором прокуратури міста Кривого Рогу; з 15 грудня 2015 року до 15 квітня 2019 року прокурором Криворізької місцевої прокуратури №3.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №559дп-18 від 12 грудня 2018 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1.» притягнуто до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 та накладено на нього стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

15 квітня 2019 року наказом прокуратури Дніпропетровської області №454к «Про застосування дисциплінарного стягнення» застосовано до прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури (пункт 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру»).

Цим же наказом зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - «Закон»; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 49 Закону визначено, що на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: 1) догана; 2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора); 3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Статтею 51 Закону передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - «Порядок №100», у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Так, за змістом абзацу третього пункту 2 розділ ІІ Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 5 грудня 2022 року касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пунктів 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пунктів 3 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Пункт 3 частини третьої статті 353 КАС України передбачає, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо:, зокрема, справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Спірним у цих правовідносинах є право прокурора, звільненого на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру», на отримання вихідної допомоги, передбаченої нормами статті 44 КЗпП України та відповідно середнього заробітку за час затримки при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивач звільнений на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру».

Одночасно, суди зауважили, що ані Законом України «Про прокуратуру», ані статтею 44 КЗпП України не передбачено право на отримання вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру».

З таким висновком судів попередніх інстанцій Верховний Суд погоджується з огляду на наступне.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Дійсно, Законом «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Між тим, Верховний Суд сформував сталу судову практику, відповідно до якої право на виплату вихідної допомоги мають, зокрема, прокурори, звільнені на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону, що корелюється із нормою статті 44 КЗпП України, яка передбачає виплату вихідної допомоги працівникові, звільненому у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Проте, фактичні обставини цієї справи є відмінними, адже позивач був звільнений з посади прокурора на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру», тобто за вчинення дисциплінарного проступку.

Як норми спеціального законодавчого акта, яким цьому випадку є Закон України «Про прокуратуру», так і КЗпП України не пов`язують виплату вихідної допомоги зі звільненням працівника у разі вчинення ним дисциплінарного проступку.

Міркування ОСОБА_1 стосовно того, що у цьому випадку має бути виплачена йому вихідна допомога на основі статті 44 КЗпП України, яка передбачає таку виплату у разі звільнення працівника за пунктом 2 статті 40 КЗпП України Суд також вбачає безпідставними.

Так, стаття 44 КЗпП України дійсно гарантує виплату вихідної допомоги працівникові, з яким розірвано трудовий договір, у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Між тим, диспозиція указаної норми вказує, зокрема, на випадок розірвання трудових відносин у разі невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Таких обставин у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено не було, адже рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів №559дп-18 від 12 грудня 2018 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на прокурора Криворізької місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області ОСОБА_1.» приймалось на основі дослідження обставин вчинення/невчинення позивачем адміністративного правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП, а також його супутньої поведінки в тій ситуації, які своїм змістом становлять інші за природою правовідносини, ніж ті, про які йдеться в пункті 2 статті 40 КЗпП України.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у цій справі, й констатує відсутність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні, адже позивач був звільнений з посади на основі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про прокуратуру», з яким як спеціальне, так і загальне трудове законодавство, не пов`язують набуття права на таку виплату.

Окрім доводів по суті спірного питання, касаційна скарга містить покликання на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 наполягає, що суд апеляційної інстанції протиправно розглянув справу без його участі, адже про день, час та місце проведення судового засідання позивач не був повідомлений у спосіб і строки, визначені КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2022 року, суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд скарги за його участі, підготовчі дії закінчив, а справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження на 4 серпня 2022 року (а.с. 127).

Супровідним листом від 3 червня 2022 року Третій апеляційний адміністративний суд повідомив учасників справи про прийняте процесуальне рішення шляхом направлення його примірника на електронну пошту сторін (а.с. 128, 129).

У подальшому, Третій апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу від 30 червня 2022 року, якою поновив апеляційне провадження (після вирішення питання про відвід колегії суддів) й призначив справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 28 липня 2022 року о 13:30 год (а.с. 135).

Копію ухвали від 30 червня 2022 року і судові повістки про виклика судом направлено учасникам процесу на їхні електронні адреси (а.с. 136, 137).

27 липня 2022 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» подав на розгляд колегії клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 28 липня 2022 року о 13:30 год, обґрунтувавши його тим, що позивач перебуватиме поза межами Дніпропетровської області (а.с. 138). Доказів на підтвердження обставин з якими позивач пов`язує необхідність відкладення судового засідання до матеріалів клопотання не долучено.

Тож, 28 липня 2022 року судове засідання у цій справі відбулось і його результатом було ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови по суті справи.

З протоколу судового засідання від 28 липня 2022 року вбачається, що суд розглянув клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, проте відмовив у його задоволенні, з огляду на його необґрунтованість.

На основі викладеного висновується, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про день, час та місце проведення судового засідання, призначеного на 28 липня 2022 року о 13:30 год, адже цю обставину він сам підтвердив у клопотанні про відкладення розгляду справи.

Варто звернути увагу, що зі змісту самого клопотання про відкладення розгляду справи як на єдину причину звернення до суду з цим клопотанням ОСОБА_1 покликається на його перебування поза межами Дніпропетровської області. Будь-яких інших причин необхідності відкладення розгляд його апеляційної скарги, в тому числі щодо його неналежного повідомлення про день, час та місце розгляду справи, ОСОБА_1 не зазначив.

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що судова повістка про виклик ОСОБА_1 в судове засідання надсилалась йому на електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яку він особисто вказав у позовній заяві та апеляційній скарзі, а також у інших процесуальних документах, і за допомогою цієї електронної адреси позивач приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ба більше, як вбачається із заявки про отримання процесуальних документів в електронному вигляді, яка подана у справі №160/15613/21 від 29 червня 2022 року, й адресована Третьому апеляційному адміністративному суду, ОСОБА_1 підтвердив своє бажання здійснювати листування з судом саме за допомогою електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1, і цією ж заявою підтвердив факт реєстрації в системі обміну електронними документами між судом та учасниками судового процесу.

Тобто, за цією електронною адресою ОСОБА_1 постійно підтримував стабільну процесуальну комунікацію (процесуальне спілкування) з судами обох інстанцій.

З матеріалів справи також вбачається, що на указану електронну адресу суд направив повістку про виклик ОСОБА_1 13 липня 2022 року, тобто майже як за місяць до дати судового засідання.

Тож, покликання скаржника на його неналежне повідомлення про розгляд апеляційної скарги Суд вважає безпідставним та необґрунтованим, а тому відхиляє цей довід.

До того ж, як вбачається з матеріалів електронного примірника справи №160/15613/21, ОСОБА_1 зареєстрований у підсистемі «Електронний Суд» і отримував усі процесуальні рішення у власний Електронний кабінет.

Довід скаржника стосовно того, що у підсистемі «Електронний Суд» створену судом повістку від 13 липня 2022 року він прочитав лише 7 лютого 2022 року, Суд також відхиляє з огляду на його викладене вище.

Жодних інших доводів порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права скаржник у касаційній скарзі не зазначає.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 139 341 343 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 8 листопада 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі №160/15613/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

………………….

………………….

………………….

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

В.М. Соколов,

Судді Верховного Суду