ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19 жовтня 2023 року

справа № 160/17502/22

адміністративне провадження № К/990/33001/23

Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,

суддів - Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року (судді: Чабаненко С. В., Білак С. В., Юрко І. В.),

у справі №160/17502/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

РУХ СПРАВИ

03 листопада 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "ш" від 10 грудня 2018 року № 0010265450, згідно з яким до ОСОБА_2 застосовані штрафні санкції у розмірі 10 458,25 грн за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з орендної плати з фізичних осіб за землю;

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_2 пені у розмірі 17 520,06 грн та зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити інформацію про пеню з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_2 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення начальника Західно-Донбаського управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 18723/10/04-36-54-60 від 20 лютого 2019 року про опис майна, що перебуває у власності платника податків ОСОБА_2 , код НОМЕР_1 , у податкову заставу;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30435538 від 22 лютого 2019 року про встановлення обтяження у вигляді податкової застави на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , здійснений на підставі рішення № 18723/10/04-36-54-60 від 20.02.2019 року та акта опису майна № 2531215914/3/35 від 20 лютого 2019 року, шляхом подання заяви про припинення обтяження і виключення вказаного запису про реєстрацію податкової застави з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 06 лютого 2023 року позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення форми "ш" від 10 грудня 2018 року № 0010265450, згідно з яким до ОСОБА_2 застосовані штрафні санкції у розмірі 10 458,25 грн за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з орендної плати з фізичних осіб за землю, визнав протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_2 пені у розмірі 17 520,06 грн та зобов`язав Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити інформацію про пеню у розмірі 17 520,06 грн з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_2 . В іншій частині заявлених позовних вимог відмовив.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 13 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнив частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року у справі №160/17502/22 скасував, адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

2 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі №160/17502/22.

Верховний Суд ухвалою від 04 жовтня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі №160/17502/22 та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, поновивши строк на касаційне оскарження, а також витребував справу № 160/17502/22 з суду першої інстанції.

11 жовтня 2023 року справа № 160/17502/22 надійшла на адресу Верховного Суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В касаційній скарзі позивачка зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають нормам процесуального закону, обґрунтовуючи свої доводи тим, що 03 листопада 2022 року вона звернулась до суду з позовом, в якому заявила клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року позивачу поновлено строк для звернення до суду. Вказана ухвала відповідачем до апеляційного суду не оскаржувалась, заперечення на ухвалу до апеляційної скарги не включались. Однак, апеляційний суд вийшов за межі апеляційного перегляду, не звернув уваги на наявність ухвали суду першої інстанції про поновлення строку на звернення до суду, фактично переглянув вказану ухвалу та скасував рішення.

Вказуючи на межі перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції, визначені статтею 308 КАС України, позивачка вважає, що суд апеляційної інстанції мав здійснити перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів. При цьому вихід за межі апеляційної скарги можливий лише у разі порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Позивачка в касаційній скарзі посилається на висновок Верховного Суду, сформований в постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 0440/6027/18, від 15 квітня 2022 року №420/11676/21, за яким чинне законодавство не визначає обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції порушення норм процесуального права при вирішенні питань щодо дотримання строків звернення до суду та щодо поважності підстав пропуску таких.

Позивач просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відзив на касаційну скаргу позивача від контролюючого органу до суду не надходило.

ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Суд першої інстанції зазначив, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 та прийняла спадщину. Відповідно до позивача перейшли грошові зобов`язання померлої особи, що свідчить про наявність у неї права на оскарження рішень (дій чи бездіяльності) податкового органу. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач безпідставно не списав безнадійний податковий борг ОСОБА_2 , який виник на підставі податкових повідомлень - рішень № 14398-0000 від 14 червня 2016 року на суму 44 443,96 грн, № 14399-0000 від 14 червня 2016 року на суму 29 269,52 грн та № 4663-04 від 30 серпня 2015 року на суму 24 391,27 грн. (залишок не сплачених коштів - 16 532,64 грн), що мало наслідком безпідставне пред`явлення до стягнення з позивача, який є спадкоємцем ОСОБА_2 , податкового боргу, що виник на підставі зазначених вище податкових повідомлень-рішень.

Суд апеляційної інстанції залишив адміністративний позов без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, врахувавши наступні обставини.

Позивачка 11 березня 2020 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, як переживша дружина ОСОБА_2 . При цьому, свідоцтво про право спадщини за законом на частину житлового будинку АДРЕСА_1 , нотаріусом Монашко Н.О., яким відкрито спадкову справу № 26/2019 видано не було. Водночас, приватним нотаріусом Монашко Н. П. було направлено лист № 91/02-14 від 08 грудня 2020 року (вх. № 149195/10 від 14 грудня 2020 року) до податкового органу, в якому приватний нотаріус, зазначивши про те, що 11 липня 2019 року нею заведено спадкову справу № 26/2019 до майна ОСОБА_2 та при вчинені нотаріальних дій, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, було виявлено податкову заставу на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження 30435538 з датою реєстрації 22 лютого 2019 року. Внаслідок наведеного нотаріус просила податковий орган надати згоду на видачу свідоцтва про право на власність на частку в спільному майні подружжя на вищевказаний житловий будинок на ім`я дружини померлого ОСОБА_2 .

Вказане вище майно ОСОБА_2 , а саме житловий будинок, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходиться з 22 лютого 2019 року у податковій заставі із забороною відчуження.

Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, саме з 11 липня 2019 року позивач мала змогу звернутися до відповідного податкового органу з питання виникнення податкового боргу ОСОБА_2 та скористатись своїм правом на оскарження рішень відповідача в разі незгоди з останніми. Водночас, як зазначалось вище позивач звернулась до суду з цим позовом 03 листопада 2022 року, тобто з пропуском шестимісячного строку.

Суд апеляційної інстанції критично розцінив доводи позивача з приводу того, що тільки після отримання відповіді податкового органу на адвокатський запит від 15 серпня 2022 року, оформленої листом від 19 серпня 2022 року, вона дізналась про існування оскаржуваних рішень податкового органу, оскільки навіть в адвокатському запиті вказано, що ОСОБА_1 не може оформити спадщину на житловий будинок у зв`язку з перебуванням цього майна у податковій заставі, отже наведене також свідчить про те, що ОСОБА_1 було повідомлено про наявність обмежень ще у 2019 році.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам скаржника, Суд виходить з вимог частини першої статті 341 КАС України, згідно з якою, суд касаційної інстанції переглядає рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Під час касаційного провадження установлено, що позивач звернулась до суду з позовом 03 листопада 2022 року і одночасно просила поновити строк звернення до адміністративного суду, обґрунтовуючи підстави його пропуску тим, що про оскаржувані рішення податкового органу вона дізналася в серпні 2022 року після отримання адвокатом інформації з державного реєстру.

02 грудня 2022 року відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про залишення позову без розгляду на підставі частин третьої, четвертої статті 123 КАС України.

13 грудня 2022 року представник позивача надала заперечення на клопотання податкового органу про залишення позову без розгляду.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд 06 лютого 2023 року у відкритому судовому засіданні за участі представників позивача і відповідача розглянув клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, та постановив ухвалу, якою клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення з позовом до суду задовольнив, поновив строк звернення з до суду з позовом і відмовив у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду.

При постановленні ухвали від 06 лютого 2023 року, суд першої інстанції врахував, що строк звернення з даним позовом до суду становить шість місяців з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивачка є спадкоємцем ОСОБА_2 та прийняла спадщину, що підтверджується копіями свідоцтв про право власності від 11 березня 2020 року, від 05 лютого 2021 року, які містяться у матеріалах справи, у відповідності до яких позивач успадкував нерухоме майно.

Суд першої інстанції встановив, що ДПС України листом від 14 вересня 2022 року №7056/б/99-00-13-04-09 та листом від 23 вересня 2022 року № 50271/б/04-36-13-08-11 повідомили позивача про існування податкового боргу у ОСОБА_2 та про відмову визнання податкових зобов`язань ОСОБА_2 безнадійним податковим боргом.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції, позивачка саме з моменту отримання вказаних вище листів остаточно довідалася про існування податкового боргу у ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції критично оцінив доводи відповідача про те, що позивачка повинна була довідатися про існування податкового боргу та податкової застави у ОСОБА_2 на момент прийняття спадщини, оскільки лист відповідача від 29 серпня 2019 року № 99828/10/04-36-54-60 та лист нотаріуса від 08 грудня 2020 року № 91/02-14 не були адресовані безпосередньо позивачу; відповідач не надав суду доказів того, позивач був обізнаний про існування вказаних вище двох листів; також відповідач не надав суду доказів ознайомлення позивача нотаріусом у момент прийняття спадщини про існування у спадкодавця податкового боргу та податкової застави.

Враховуючи право на звернення до суду, передбачене частиною першою статті 5 КАС України, застосовуючи правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, суд першої інстанції визнав поважною причину пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду та необхідність його поновлення.

Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції від 06 лютого 2023 року в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Податковий орган також подав апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, просив скасувати його в частині задоволених позовних вимог. Одним з доводів апеляційної скарги відповідача було порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 122 КАС України.

Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для оцінки чи переоцінки судом апеляційної інстанції поважності строку звернення до суду.

Підстави для скасування судом апеляційної інстанції рішення повністю або частково з залишенням позовної заяви без розгляду у відповідній частині передбачені статтею 319 КАС України.

Згідно з частиною першою цієї статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 123 КАС України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

За змістом частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, наведені норми в сукупності та взаємозв`язку свідчать, що передумовою залишення судом апеляційної інстанції позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду є оцінка наведених позивачем підстав пропуску строку звернення до суду на предмет їх поважності.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Так, за змістом статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як передбачено частинами першою, другою та третьою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції визначені статтею 308 КАС України.

За змістом частин першої та другої цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, визначені КАС України межі перегляду справи апеляційним судом передбачають перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів. При цьому вихід за межі апеляційної скарги можливий лише у разі порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому обов`язковими підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, відповідно до частини третьої статті 317 КАС України, є:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Суд звертає також увагу на те, що закріплений КАС України принцип диспозитивності вимагає повного врахування змісту апеляційної скарги: слід виходити не лише з того, в якій частині оскаржується рішення суду, а й з підстав, за яких особа, що подала скаргу, просить скасувати чи змінити рішення.

На підставі аналізу наведених норм, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах у справах №420/1927/20, №0440/6027/18, №420/11676/21 формував висновок, за змістом якого чинне законодавство не визначає обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції порушення норм процесуального права при вирішенні питань щодо дотримання строків звернення до суду та щодо поважності підстав пропуску таких.

Відповідно до частин другої, третьої статті 293 КАС України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Як підтверджується змістом апеляційної скарги, відповідач в апеляційній скарзі зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду та порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «ш» від 10 грудня 2018 року № 0010265450 та визнання протиправними дій Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування пені. При цьому, апеляційна скарга відповідача не містить доводів щодо помилкової правової оцінки судом першої інстанції підстав поважності строку звернення до суду. Відсутні в апеляційній скарзі і заперечення на ухвалу від 06 липня 2023 року, включені до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини третьої статті 293 КАС України.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що суд першої інстанції вирішив клопотання учасників справи щодо строків звернення до суду, прийняв ухвалу 06 лютого 2023 року, яка обґрунтована висновками суду щодо прийняття/відхилення доводів позивача і відповідача, визнав достатніми докази позивача для поновлення строку звернення до суду відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, у рішенні суду апеляційної інстанції не зазначено визначених частиною третьою статті 317 КАС України обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а наведені висновки щодо неповажності підстав пропуску строку звернення до суду ґрунтуються на переоцінки обставин щодо дотримання строку звернення до суду й підстав поважності пропуску такого строку, які вже оцінені і враховані судом першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції не спростовує висновки суду першої інстанції, наведені в ухвалі від 06 лютого 2023 року, а надає свою кваліфікацію змісту обставин.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, наведеними в ухвалі про поновлення строку від 06 липня 2023 року, про те, що позивачка остаточно довідалася про існування податкового боргу у ОСОБА_2 (померлого чоловіка) з моменту отримання листів ДПС України від 14 вересня 2022 року №7056/б/99-00-13-04-09 та від 23 вересня 2022 року № 50271/б/04-36-13-08-11. Належних, достовірних і достатніх доказів того, що позивач раніше дізналася про існування вказаних у спадкодавця податкового боргу та податкової застави, матеріали справи не містять.

Оскільки оскаржувані акти індивідуальної дії прийняті податковим органом відносно її померлого чоловіка, про їх існування позивачка могла дізнатися після вступу у спадщину та успадкування зобов`язань.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

З урахування цього справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 3 345 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року скасувати, справу №160/17502/22 направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Р. Ф. Ханова

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк