ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 160/18651/22

адміністративне провадження № К/990/7145/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року (головуючий суддя Дєєв М.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року (головуючий суддя Щербак А.А., судді: Баранник Н.П., Малиш Н.І.) у справі №160/18651/22 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

21 листопада 2022 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради (далі також відповідач), у якому просив:

визнати бездіяльність виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради з розгляду звернення ОСОБА_1 від 07 травня 2018 року протиправною;

зобов`язати виконавчий комітет Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію з урахуванням інфляційних втрат на момент винесення рішення про виплату як реабілітованому відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

зобов`язати відповідача компенсувати інфляційні втрати, нарахувати відповідні відсотки та інфляційні втрати з травня місяця 2018 року;

стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 120600 гривень.

29 листопада 2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху через невідповідність вимогам статей 160 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) та встановлено позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали від 29 листопада 2022 року, позивач подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в обґрунтування якої вказано, що він остаточно дізнався про порушення своїх прав 21 січня 2021 року з одержаного листа голови виконкому Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради від 21 січня 2021 року № М-93-МА, а не у травні 2018 року, оскільки він повірив відповіді, наданої виконавчим комітетом Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради, оформленої у вигляді листа від 31 травня 2018 року за №22/50-1854, а тому не став перевіряти факти щодо втрати повноважень комісією. Стверджує, що представники виконкому Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради протиправно відмовили йому в наданні статусу особи реабілітованої з одержанням відповідного посвідчення, чим завдали йому матеріальної і моральної шкоди, оскільки отримавши листа голови виконкому Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради від 21 січня 2021 року № М-93-МА він вперше дізнався, що на момент його звернення з заявою від 07 травня 2018 року до виконкому Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради вищезазначена комісія функціонувала принаймні ще у період з 31 січня 2014 року по 22 червня 2020 року.

На думку позивача, зазначена комісія на час його звернення в травні 2018 року не втратила свої повноваження і могла розглядати питання про встановлення йому статусу реабілітованого.

Вважає, що строк звернення до адміністративного суду пропущено з поважних причин, оскільки виконком Центрально-міської районної ради ввів його в оману, наданою відповіддю від 31 травня 2018 року.

Наполягає на тому, що остаточно дізнався про порушення своїх прав після отримання листа голови Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради від 21 січня 2021 року та у встановлений шестимісячний строк звернувся із позовом до суду. Також у заяві позивач зазначав, що попередньо звертався до суду з аналогічними позовами, проте його позовну заяву було повернуто.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Позовну заяву повернуто позивачеві.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року залишено без змін.

28 лютого 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга позивача, у якій скаржник просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року, справу направити для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

08 травня 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

ІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Ухвалюючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано нових доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску, внаслідок чого відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та задоволення клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.

Водночас судами попередніх інстанцій зауважено, що з часу отримання позивачем відповіді виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради від 31 травня 2018 року за №22/50-1854 стосовно надання статусу реабілітованого або потерпілого від репресій та отримання відповідного посвідчення по день звернення до суду минуло більше трьох років.

ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржником зазначено, що вирішуючи питання щодо пропуску строків звернення до суду, суд не дослідив твердження позивача щодо наведення нових обставин, а саме одержання листа голови виконкому Центральної - міської районної у місті Кривий ріг ради від 21 січня 2021 року № М-93-МА на обґрунтування того, що позов подано у визначений законом строк. Стверджує, що згідно статті 362 КАС України лист № М-93-МА є нововиявленою обставиною.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що виконком Центрально-міської районної у місті Кривому Розі раді діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, в тому числі Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Стверджує, що права скаржника порушені не були. Звертає увагу, що в листі від 21 січня 2021 року № М-93-МА було також повідомлено, що районна комісія з питань поновлення прав реабілітованих дійсно припинила свої повноваження на момент звернення позивача.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).

Згідно із статтею 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Колегія суддів також враховує, що за сталою судовою практикою підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Предметом спору позивачем визначено протиправну бездіяльність виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради з розгляду звернення ОСОБА_1 від 07 травня 2018 року.

У відповіді від 31 травня 2018 року за № 22/50-1854 на звернення позивача від 07 травня 2018 року, відповідачем зазначено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який набув чинності з 05 травня 2018 року, змінений та удосконалений механізм реабілітації жертв політичних репресій.

Водночас, з покликанням на вищезазначений закон, позивачу повідомлено, що районна комісія з питань поновлення прав реабілітованих втратила свої повноваження та не може розглядати питання встановлення статусу реабілітованого або потерпілого від репресій.

Позивач був обізнаний із змістом відповіді від 31 травня 2018 року за №22/50-1854 на його звернення, проте з покликання на лист відповідача від 21 січня 2021 року № М-93-МА, стверджує, що його було введено в оману та на час його звернення (07 травня 2018 року) районна комісія не припинили свої повноваження.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають ознак стабільності.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа "Олександр Шевченко проти України", п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Також чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Пунктами 6, 7 частини 5 статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасника справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом, упродовж визначених для цього строків.

Отже, учасник справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на пред`явлення позову, повинен забезпечити неухильне і своєчасне виконання своїх процесуальних обов`язків, вимог закону і суду, зокрема, стосовно належного оформлення позовної заяви, в тому числі подання її у строки, встановлені КАС України або іншими законами, для чого особа має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач вперше звертався до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 23 червня 2021 року у межах справи № 160/10040/21, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі № 160/10040/21 позовну заяву позивача було повернуто з підстав пропуску строку звернення до суду.

Зі змісту ухвали від 28 липня 2021 року у справі № 160/10040/21, судом встановлено, що в обґрунтування причин пропуску строку на звернення до суду позивач зазначив, що він повірив відповіді наданої виконавчим комітетом Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради, оформленої у вигляді листа від 31 травня 2018 року за № 22/50-1854, і не став перевіряти факти щодо втрати повноважень комісією, однак в січні 2021 році дізнався про те, що відповідач, наданою відповіддю від 31 травня 2018 року за № 22/50-1854, ввів його в оману.

Судом в ухвалі від 28 липня 2021 року у справі № 160/10040/21 зазначено, що з моменту отримання позивачем відповіді виконавчого комітету Центрально-міської районної у місті Кривий Ріг ради від 31 травня 2018 року за № 22/50-1854 стосовно надання статусу реабілітованого або потерпілого від репресій та отримання відповідного посвідчення по день звернення до суду минуло більше трьох років, що свідчить про пасивну поведінку особи. Також зміст доводів позивача не свідчить про те, що він не мав об`єктивної можливості звернутися до суду за захистом своїх прав у строк, встановлений КАС України. Вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду визнаються неповажними, а тому заява про поновлення строку звернення до суду задоволенню не підлягає.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з цією позовною заявою ще на момент першого звернення до суду в межах справи № 160/10040/21.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що позивач відповідно частини восьмої статті 169 КАС України не позбавлений права на повторне звернення до суду, при цьому у разі пропуску строку звернення до суду позивачу необхідно навести нові обставини та надати нові докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.

Звертаючись до суду з цією позовною заявою, позивач зазначив доводи на обґрунтування пропуску звернення до суду, які були зазначені в межах справи №160/10040/21 та яким надана оцінка в ухвалі від 28 липня 2021 року.

Подання повторно позовної заяви та зазначення причин пропуску строку звернення до суду, оцінку яким надано в ухвалі від 28 липня 2021 року у справі №160/10040/21, не наводячи нових обставин, фактично свідчить про незгоду позивача з ухвалою від 28 липня 2021 року у справі №160/10040/21. Проте позивач не скористався правом оскарження ухвали від 28 липня 2021 року у справі № 160/10040/21 та повторно звернувся до суду з позовом та клопотанням про поновлення строку звернення до суду.

В касаційній скарзі скаржник покликається на лист відповідача від 21 січня 2021 року № М-93-МА і стверджує, що такий лист є новою обставиною.

Проте, про лист відповідача від 21 січня 2021 року № М-93-МА позивач зазначав і у справі № 160/10040/21, а отже такий лист не є новою обставиною та доказом на підтвердження поважності причин пропуску строку.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано нових доказів на підтвердження поважності причин такого пропуску, внаслідок чого відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.

У відповідності до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої-другої статті 341 КАС України, у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка. Об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Правильність висновків судів попередніх інстанцій доводами касаційної скарги не спростовані.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій - відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2023 року у справі № 160/18651/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Кравчук