ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 160/20631/23
адміністративне провадження № К/990/18590/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Кашпур О.В.
розглянув як суд касаційної інстанції в попередньому судовому засіданні адміністративну справу № 160/20631/23
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2024, ухвалене суддею Кучугурною Н.В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Добродняк І.Ю., суддів Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі - ТУ ДБР у м. Краматорську, відповідач), з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу при звільненні компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 5 календарних днів, за 2022 рік - 26 календарних днів і додаткову щорічну оплачувану відпустку за 2021 рік - 12 календарних днів, за 2022 рік - 13 календарних днів;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 5 календарних днів, за 2022 рік - 26 календарних днів і додаткову щорічну оплачувану відпустку за 2021 рік - 12 календарних днів, за 2022 рік - 13 календарних днів, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого позивач мав відповідно до чинного законодавства на день звільнення із ДБР.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що з 01.03.2021 проходив службу в ДБР і був звільнений 17.05.2023 за станом здоров`я з достроковим припиненням контракту. Під час звільнення ДБР виплатило йому компенсацію невикористаної відпустки за 2023 рік, водночас залишок відпустки за 2021 і 2022 роки не компенсувало.
Посилаючись на статтю 24 Закону України «Про відпустки» та статтю 83 Кодексу законів про працю України, позивач доводив, що трудове законодавство гарантує працівнику виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а не лише тієї, що не була використана в році звільнення.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
ОСОБА_1 з 01.03.2021 по 17.05.2023 проходив службу у ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську.
Наказом ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську, № 8-ос/дск від 01.03.2021 позивач призначений на посаду слідчого другого слідчого відділу (з дислокацією у місті Сєвєродонецьк) ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську.
Наказом ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську, №111-ос/дск від 16.05.2023 позивача 17.05.2023 звільнено зі служби в ДБР за станом здоров`я з достроковим припиненням контракту від 01.03.2023.
Відповідно до довідки начальника відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, №13-09-61/30 від 26.04.2023 невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки позивача складає: за 2021 рік - 5 календарних днів; за 2022 рік - 26 календарних днів. Невикористана додаткова щорічна оплачувана відпустка складає: за 2021 рік - 12 календарних днів; за 2022 рік - 13 календарних днів.
Відповідно до наказу ТУ ДБР, розташованому у місті Краматорську, №111-ос/дск від 16.05.2023 позивачу було виплачено грошову компенсацію за 8 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік.
Позивач звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки за 2021-2022 роки.
У відповідь на вказану заяву відповідач повідомив про відсутність правових підстав для виплати компенсації за невикористані основну та додаткову щорічні відпустки за 2021-2022 роки.
Не погоджуючись з висновками відповідача, які стосуються виплати компенсації за невикористані дні відпусток, позивач звернувся до суду.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024, позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 5 календарних днів, за 2022 рік - 26 календарних днів і додаткову щорічну оплачувану відпустку за 2021 рік - 12 календарних днів, за 2022 рік - 13 календарних днів;
- зобов`язано ТУ ДБР, розташоване у місті Краматорську, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну основну оплачувану відпустку за 2021 рік у кількості 5 календарних днів, за 2022 рік - 26 календарних днів та додаткову щорічну оплачувану відпустку за 2021 рік - 12 календарних днів, за 2022 рік - 13 календарних днів.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Задовольняючи позов у вказаній частині, суди попередніх інстанцій виходили із того, що Закон України «Про Державне бюро розслідувань» та Закон України «Про Національну поліцію», соціальні гарантії якого розповсюджуються і на осіб рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, не врегульовують питання компенсації невикористаної частини відпустки за минулі роки, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) і Закону України «Про відпустки».
Водночас, відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» та статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що компенсація не обмежується тією частиною відпустки, що не використана у році звільнення.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
14.05.2024 до Суду від відповідача надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Верховного Суду від 09.07.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
За доводами відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, у подібних правовідносинах відсутні висновки Верховного Суду щодо застосування пунктів 84, 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №743, статті 19 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та частини десятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» (у редакції на момент звільнення позивача) у взаємозв`язку із статтею 83 Кодексу законів про працю України та статті 24 Закону України «Про відпустки».
На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували положення статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» до правовідносин, які повністю врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами, а саме Законом України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) та Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 05.08.2020 №743 (далі - Положення №743).
Зокрема, скаржник наголошує, що відповідно до пунктів 84 та 95 Положення №743, грошова компенсація особам рядового та начальницького складу ДБР виплачується виключно за відпустку, невикористану у році звільнення. Таке регулювання, як зазначено в касаційній скарзі, узгоджується з положеннями Закону України «Про Національну поліцію».
Ураховуючи, що позивача було звільнено з посади у 2023 році, скаржник уважає, що в ТУ ДБР, розташованого у місті Краматорську, не було правових підстав виплачувати позивачеві компенсацію за невикористані ним дні відпусток за 2021 і 2022 роки.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що судами попередніх інстанцій повно та всебічно встановлено обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII (далі - Закон №794-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Згідно з частиною першою статті 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина друга статті 14 Закону №794-VIII).
Положеннями частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону №794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.
Згідно з частинами першої, другою статті 20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.
На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Частиною шостою статті 14 Закону №794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.
Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №743.
Пунктами 81-82 Положення №743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).
Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.
Згідно з пунктом 84 Положення №743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.
За правилами пункту 89 Положення №743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.
Відповідно до пункту 94 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.
Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.
Згідно з пунктами 95-96 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.
За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням.
Згідно з пунктом 97 Положення №743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.
Відповідно до пункту 99 Положення №743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.
Наказом Державного бюро розслідувань від 12.07.2022 №348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція №348).
За змістом пункту 3 цієї Інструкції, вона визначає механізм поширення на осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції №348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.
За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.
Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення передбачені частиною першою статті 83 КЗпП України.
VI. Позиція Верховного Суду
Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою позивачу як особі начальницького складу ДБР під час звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2021-2022 роки загальною тривалістю 56 календарних днів.
Особливістю спірних правовідносин є те, що норми Положення №743, яке регулює порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, передбачають виплату компенсації виключно за невикористані у році звільнення відпустки, тоді як положення трудового законодавства (Закон №504/96-ВР та КЗпП України) таких обмежень не передбачають і зобов`язують роботодавця компенсувати всі невикористані дні щорічної відпустки, а також окремі види додаткової відпустки.
Суд зазначає, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Верховний Суд ухвалив постанови від 14.11.2024 у справі № 420/3971/23, від 14.11.2024 у справі № 380/16768/22, від 29.11.2024 у справі № 560/19513/23, від 05.12.2024 у справі № 160/13485/23, від 21.01.2025 у справі № 400/11565/23 та інші, у яких уже вирішував питання можливості поширення положень Закону №504/96-ВР та КЗпП України на правовідносини, пов`язані з компенсацією невикористаних за попередні роки відпусток особам рядового і начальницького складу ДБР, які звільняються зі служби.
Верховний Суд у постановах від 14.11.2024 у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 зазначив, що Закон №794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням №743.
Положенням №743 установлені спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток, які полягають у тому, що такі відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на перший квартал наступного календарного року.
Водночас, якщо особа рядового або начальницького складу ДБР не реалізувала своє право на щорічну основну та / або щорічну додаткову відпустку протягом установленого строку, то Положення №743 не передбачає їхнього анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом установленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період. Положення №743 також допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.
Щодо приписів пункту 95 Положення № 743, яким врегульовано порядок компенсації саме невикористаної в році звільнення відпустки, то Верховний Суд у вказаних постановах зазначив, що це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Отже, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.
Положення №743 та Інструкція №348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки. Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.
Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін. Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.
З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14.11.2024 у справі №420/3971/23 та у справі №380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 29.11.2024 у справі №560/19513/23, від 05.12.2024 у справі №160/13485/23, від 21.01.2025 у справі №400/11565/23.
У зв`язку з цим доводи касаційної скарги відповідача, що Положення №743 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки для осіб рядового і начальницького складу ДБР, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими.
Згідно з правилами частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За такого правового регулювання та обставин справи, ураховуючи зазначені висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, Суд уважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби з ДБР грошової компенсації за всі невикористані у 2021 і 2022 роках днів щорічної основної та додаткової відпустки.
Отже, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій та погоджується з їхніми висновками в частині задоволених позовних вимог.
Положеннями частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими і такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни рішень судів відсутні.
VII. Судові витрати
Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у міста Краматорську, залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.04.2024 залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська
Судді: В.Е. Мацедонська
О.В. Кашпур