ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 160/2071/21

адміністративне провадження № К/990/15794/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.

розглянув у письмовому провадженні

касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2023 (колегія у складі суддів Дурасової Ю.В., Божко Л.А., Лукманової О.М.)

у справі № 160/2071/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

У С Т А Н О В И В:

1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФ України в Дніпропетровській області, відповідач), у якому просила:

- визнати протиправними дії відповідача щодо порядку перерахунку пенсії з 01.03.2010 та з 01.04.2012 відповідно до ч.4 ст.42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за рішенням суду від 21.01.2019;

- зобов`язати відповідача виконати перерахунок пенсії відповідно ч. 4 ст. 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.03.2010 за даними її пенсійної справи про страховий стаж та її заробітну плату за період з 01.07.2000 по 28.02.2010 з виключенням з розрахунку періоду з 01.02.2006 по 31.10.2009 (оптимізація). Розрахунок заробітної плати для обчислення пенсії виконати з урахуванням середнього заробітку працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2009, що становить 3с=1650,43 гривень;

- зобов`язати відповідача виконати перерахунок пенсії відповідно ч.4 ст.42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.04.2012 із заробітної плати, з якої була обчислена пенсія при перерахунку з 01.03.2010 та її страховий стаж (перерахунок тільки по стажу);

- зобов`язати відповідача виплатити суму недоплаченої пенсії з урахуванням раніше проведених виплат та компенсацією витрати частини пенсії у зв`язку з порушенням термінів її виплати згідно Постанови КМ України №159 від 21.02.2001.

2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2021, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.10.2021, позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо порядку перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2010 та з 01.04.2012 відповідно до ч.4 ст.42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за рішенням суду від 21.01.2019;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виконати перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно ч.4 ст.42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.03.2010 за даними її пенсійної справи про страховий стаж та її заробітну плату за період з 01.07.2000 по 28.02.2010 з виключенням з розрахунку періоду з 01.02.2006 по 31.10.2009 (оптимізація);

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виконати перерахунок пенсії ОСОБА_1 відповідно ч.4 ст.42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.04.2012 із заробітної плати, з якої була обчислена пенсія при перерахунку з 01.03.2010 та її страховий стаж;

- в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

3. На виконання рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи зі строком пред`явлення до виконання до 21.10.2024 включно.

4. ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою у порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

5. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

6. Позивач оскаржила таку ухвалу суду в апеляційному порядку.

7. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2023 відмовлено у відкритті апеляційного провадження з підстав п.1 ч. 1 ст. 299 КАС України, оскільки подано апеляційну скаргу на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

8. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2023 та справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

9. Скаржник зазначає, що має право на оскарження в апеляційному порядку ухвали про відмову у задоволенні заяви, поданої порядком ст. 383 КАС України, з огляну на визнання Конституційним Судом України у Рішенні від 01.03.2023 № 2-р(ІІ)/2023 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписів ч. 1 ст. 294 КАС України в тім, що вони унеможливлюють апеляційне оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої порядком ст. 383 КАС України.

10. Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2023 відкрито касаційне провадження.

11. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав (ухвалу про відкриття касаційного провадження доставлено до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області - 04.07.2023).

12. Верховний Суд перевірив правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права у межах доводів касаційної скарги та дійшов таких висновків.

13. Ключовим питанням у цій справі є можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

14. Питання можливості апеляційного перегляду ухвали про відмову у задоволенні заяви про визнання протиправними рішення відповідача на виконання рішення суду було розглянуто Об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та у постанові від 13.03.2023 у справі № 440/2582/20 зроблено такі правові висновки:

« 23. В абзаці другому частини п`ятої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України прямо вказано, що ухвала про повернення заяви підлягає (апеляційному) оскарженню.

Стосовно ухвал про задоволення заяви та про відмову в її задоволенні стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України прямих приписів не визначає. Однак у разі наявності підстав для задоволення заяви частина шоста статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України через відсилку до статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає прийняття окремої ухвали; відповідно до частини сьомої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України, окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується.

Однак щодо можливості оскарження судового рішення у третьому випадку (у разі відмови у задоволенні заяви) Кодекс адміністративного судочинства України не містить прямих чи опосередкованих вказівок. Зокрема, така ухвала не зазначена у переліку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, який наведено в статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України (і на який міститься посилання у частині другій статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України).

На переконання Верховного Суду, відсутність у процесуальному законі можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, не слугує безапеляційним аргументом щодо неможливості такого оскарження з огляду на таке.

…

30. Перегляд судового рішення в апеляційній інстанції спрямований на те, щоб мінімізувати вплив суб`єктивних факторів (неповного з`ясування обставин справи, неадекватного тлумачення норми права чи припису закону, іншої судової помилки), які могли б перешкодити винести обґрунтоване і справедливе судове рішення в суді першої інстанції. Таким чином, право на апеляційне оскарження є однією з гарантій, яка забезпечує повноцінну реалізацію права на судовий захист прав людини і громадянина, викладеного в частині першій статті 55 Конституції України, а отже, обов`язку держави гарантувати і захищати права і свободи як засади конституційного ладу відповідно до статті 3 Конституції України.

31. Отже, право на апеляційне оскарження слід розглядати як право на оскарження судового рішення, прийнятого судом першої інстанції при розгляді спору щодо рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Саме спір щодо рішень, дій і бездіяльності суб`єкта владних повноважень, на якого покладено виконання судового рішення, що набрало законної сили, ініціюється заявою, поданою у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України (частина перша зазначеної статті).

32. Однак пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України містить істотну відмінність у визначенні обсягу такого закріплення: якщо право на касаційне оскарження може бути реалізоване лише у визначених законом випадках, то стосовно права на апеляційне оскарження (перегляд справи) таке обмеження відсутнє.

…

34. Отже, розуміння положень статей 294 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України у такому сенсі, який визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, буде означати звуження обсягу конституційного права на апеляційний перегляд, а отже, як наслідок, права на судовий захист прав людини і громадянина, закріпленого і гарантованого частиною першою статті 55 Конституції України.

…

37. Звідси випливає висновок, що тлумачення положень статей 294 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України у такому сенсі, який визнає неможливим оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, буде порушенням принципу рівності учасників справи перед законом і перед судом.

…

40. Враховуючи все вищевикладене, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду приходить до висновку, що неможливість апеляційного оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, може мати наслідком незабезпечення обов`язковості виконання судового рішення та дієвості судового контролю за його виконанням, і як наслідок, незабезпечення права особи на судовий захист».

15. Отже, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.03.2023 у справі №440/2582/20 відступив від висновку щодо відсутності права апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 814/1171/17, від 11.07.2019 у справі №821/11/18, від 17.06.2020 у справі № 420/4480/19, від 03.09.2021 у справі №554/8244/17, від 16.09.2021 у справі № 520/5390/20, від 28.10.2021 у справі №260/852/19 та ін.; дійшов висновку про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про відмову в задоволенні заяви, поданої порядком ст. 383 КАС України.

16. Крім того, приписи ч. 6 ст. 383 КАС України в тім, що вони унеможливлюють апеляційне оскарження ухвали суду про залишення без задоволення заяви, поданої порядком ст. 383 цього Кодексу, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023.

17. Зважаючи на вищенаведене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

18. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

19. За таких обставин, Суд дійшов висновку, що при ухваленні судового рішення, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи для продовження розгляду.

20. Оскільки Верховний Суд не змінив та не ухвалив нове рішення, судові витрати відповідно статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 КАС України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2023 року у справі №160/2071/21 скасувати.

Справу направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб