ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року

Київ

справа №160/2652/19

адміністративне провадження №К/9901/22184/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (суддя: Царікова О.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року (судді: Дурасова Ю.В., Божко Л.А., Суховаров А.В.) у справі за позовом Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних- вимог та їх обґрунтування

Первинна професійна спілка "Правозахисники країни" звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про:

- визнання протиправними дії Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо припинення перерахунку членських профспілкових внесків на користь Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" за заявами/окремими угодами про безготівкове утримання з грошового забезпечення членських профспілкових внесків її членів, які отримані Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області від Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" в період з 07 листопада 2015 року по 21 березня 2019 року;

- зобов`язання Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області утримувати та здійснювати перерахунок членських профспілкових внесків на користь Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" за заявами/окремими угодами про безготівкове утримання з грошового забезпечення членських профспілкових внесків її членів, які отримані Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області від Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" в період з 07 листопада 2015 року по 21 березня 2019 року.

В обґрунтування позовної заяви вказано, що Первинній профспілковій спілці "Правозахисники країни" 21 березня 2019 року стало відомо, що Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області має намір припинити перерахунок на рахунки Профспілки членських профспілкових внесків.

На переконання позивача, законодавство про профспілки визначає, що роботодавець повинен сприяти діяльності профспілок. Неперерахування членських профспілкових внесків є прямим перешкоджанням діяльності профспілки, оскільки внаслідок затримки коштів діяльність Профспілки призупиняється фактично повністю.

При цьому за рахунок коштів Профспілки утримується офіс, здійснюється сплата судового збору за подання позовних заяв в інтересах членів Профспілки щодо протиправних дій або бездіяльності, які вчиняються щодо них, справляються витрати на юридичну допомогу, витрати на страхування членів Профспілки за відповідними договорами, витрати на пошту, канцелярію та інше. Профспілка є неприбутковою організацією та існує лише за рахунок вищевказаних внесків.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі за даним позовом.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що спірні правовідносини, які виникли між Первинною профспілковою спілкою "Правозахисники країни" та Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області не містять ознак публічності, оскільки гуртуються на трудових відносинах, а захист таких прав в силу приписів частини першої статті 19 ЦПК України віднесений до компетенції місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Первинна професійна спілка "Правозахисники країни", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року, а справу № 160/2652/19 передати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкритті провадження у справі.

Скаржник зазначає, що адміністративний позов обґрунтовано протиправністю дій Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області по припиненню утримання та перерахуванню членських профспілкових внесків на рахунки Первинної професійної спілки «Правозахисники країни».

Вказує, що стаття 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає, що спори, пов`язані з невиконанням роботодавцем цих обов`язків, розглядаються в судовому порядку.

При цьому скаржник посилається, на пункт 1 частини першої статті 19 КАС України відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Тому, на переконання позивача заявлений спір відноситься до предметної юрисдикції адміністративного суду, оскільки стосується дій суб`єкта-владних повноважень (Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області).

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечував проти задоволення касаційної скарги на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року, вважали рішення судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року (судді: Загороднюк А,Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.), відкрито касаційне провадження за скаргою на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі за даним позовом через порушення позивачем правил предметної юрисдикції.

Вказані рішення є предметом оскарження у касаційному порядку.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

У частині другій статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Згідно із частинами першою, другою статті 246 КЗпП України та частиною першою статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно зі статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом професійної спілки.

Статтею 244 КЗпП України передбачено, що права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.

Професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі (частина перша статті 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Частиною першої статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Роботодавці зобов`язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань (стаття 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Аналогічне положення міститься у статті 250 КЗпП України.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Установлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання (стаття 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону).

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Аналізуючи наведені норми законодавства у їх сукупності, Верховний Суд зазначає, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з цим обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Таким чином, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише такі рішення, дії, бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, Первинна профспілкова спілка "Правозахисники країни" звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із цим позовом з метою захисту свого права на подальше функціонування за рахунок отримання від роботодавця відрахувань (членських профспілкових внесків працівників), як це передбачено чинним трудовим законодавством.

Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачений у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 указаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Колективні трудові спори - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, у яких ідеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Оскільки сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 вересня 2019 року № 904/4107/18.

Таким чином контекст обставин цієї справи, окреслений позивачем предмет спору дає підстави погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що цей спір є приватноправовим і не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що робить неможливим його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування спірних рішень судів попередніх інстанцій.

Таким чином, доводи касаційної скарги, не спростовують висновків судів, викладених в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року.

Доводи касатора щодо належності цієї справи до юрисдикції адміністративних судів не знайшли свого підтвердження під час її розгляду у суді касаційної інстанції.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною другою статті 350 КАС України передбачено, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення суду у цій справі не підлягають скасуванню.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Первинної професійної спілки "Правозахисники країни" залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О.Єресько

В.М. Соколов