ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 160/29232/23
адміністративне провадження № К/990/38474/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Єресько Л.О.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №160/29232/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2
про виплату індексації грошового забезпечення,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року (головуючий суддя: Суховаров А.В., судді: Головко О.В., Ясенова Т.І.).
УСТАНОВИВ:
8 листопада 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2015 року до 2 листопада 2017 року включно;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 2 листопада 2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 1 грудня 2015 року до 2 листопада 2017 року - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 7 листопада 2017 року до 31 липня 2018 року включно;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 7 листопада 2017 року до 31 липня 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 7 листопада 2017 року до 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 1 березня 2018 року до 31 липня 2018 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 грудня 2015 року до 2 листопада 2017 року включно.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року до 2 листопада 2017 року включно.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 7 листопада 2017 року до 31 липня 2018 року включно.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 7 листопада 2017 року до 31 липня 2018 року включно з урахуванням абзаців 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_2 подала апеляційну скаргу.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_2 задоволено. Скасовано рішення суду першої інстанції. Позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, апеляційний суд зазначив, що відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). До того ж суд звернув увагу, що Законом України №540 від 30 березня 2020 року КЗпП доповнений главою ХІХ Прикінцеві положення, якою передбачалось що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки визначені статтею 233 продовжуються на строк дії карантину. Постановою КМУ №651 від 27 червня 2023 року карантин відмінений з 24 години 30 червня 2023 року.
З огляду на наведене, суд виснував, що до 1 липня 2023 року не було обмеження строку звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати, після 1 липня 2023 року встановлений тримісячний строк для звернення з таким позовом з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
У підсумку, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про відсутність доказів того, що ОСОБА_1 не мав об`єктивно непереборних обставин, які б перешкоджали йому своєчасно, до 1 жовтня 2023 року, звернутись до суду.
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що стало підставою для скасування судового рішення та ухвалення постанови про залишення позовної заяви без розгляду.
Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи необхідність скасування оскаржуваного судового рішення, позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції невірно застосував положення частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, якою строк звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати обмежується тримісячним строком звернення до суду, оскільки, на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та з усіх видів грошового забезпечення (2 листопада 2017 року) та з військової частини НОМЕР_2 і з усіх видів забезпечення (31 липня 2018 року) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати не обмежувався будь-яким строком. За наведених обставин, позивач стверджує, що адміністративний позов був поданий ним у межах установленого законом строку.
Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідачі своїх відзивів на касаційну скаргу не подали, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідками про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі доставлено відповідачам 16 жовтня 2024 року о 04:48 год.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
У межах цього касаційного провадження спірним є питання застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються нарахування та виплати індексації заробітної плати за період роботи з 1 грудня 2015 року до 2 листопада 2017 року та з 7 листопада 2017 року до 31 липня 2018 року.
У цій справі підставою для залишення позову без розгляду слугував висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, тривалість якого, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці.
Апеляційний суд зазначив, що позивач, звернувшись з позовом до суду після 1 жовтня 2023 року, пропустив визначений законом строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що він не пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки спірні правовідносини виникли до 19 липня 2022 року, а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду з позовом про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній постанові Судова палата, дійшла таких висновків:
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп та від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Отже, з огляду на наведені вище правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, колегія суддів уважає, що дія частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX може поширюватися лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
Такий підхід щодо вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX, викладено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
Повертаючись до обставин цієї справи необхідно зазначити, що позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату індексації заробітної плати за період з 1 грудня 2015 року до 2 листопада 2017 року та з 7 листопада 2017 року до 31 липня 2018 року, а частина друга статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-IX) почала діяти лише з 19 липня 2022 року, а відтак, не розповсюджує свою дію на спірні правовідносини.
Зважаючи на це, право позивача на звернення до суду з цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, не обмежене будь-яким строком.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду з цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
Таким чином, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання дотримання строку звернення до адміністративного суду помилково застосував частину другу статті 233 КЗпП у редакції Закону №2352-IX.
Отже, доводи касаційної скарги позивача знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та спростовують висновки суду апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у цій адміністративній справі.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З урахуванням викладеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
З огляду на результат касаційного розгляду справи, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 345 353 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року скасувати.
Справу направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
……………………………
…………………………..
………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Л.О. Єресько,
Судді Верховного Суду