ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 160/5393/19
адміністративне провадження № К/9901/19139/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції справу №160/5393/19
за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, третя особа: Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, постановлене суддею Єфановою О.В.
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Божко Л.А., Лукманової О.М.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Національної поліції Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУНП Дніпропетровській області), третя особа - ліквідаційна комісія Головного управління МВС в Дніпропетровській області (далі також - ліквідаційна комісія ГУ МВС в Дніпропетровській області), у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив:
1.1. визнати бездіяльність ГУНП в Дніпропетровській області щодо проведення перерахунків та виплати при звільненні ОСОБА_1 невикористаної щорічної і додаткової відпустки за період з 2012 по 2018 рік, включно, протиправною;
1.2. зобов`язати відповідача внести відповідні зміни до наказу ГУ НП в Дніпропетровській області від 02 травня 2019 року №146 о/с щодо визначення виплати компенсації ОСОБА_1 за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за період з 2012 по 2018 роки, включно;
1.3. зобов`язати ГУ НП в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за період:
- 2012 рік - за 30 днів невикористаної відпустки;
- 2013 рік - за 30 днів невикористаної відпустки;
- 2014 рік - за 30 днів невикористаної відпустки;
- 2015 рік - за 30 днів невикористаної відпустки;
- 2016 рік - за 15 днів невикористаної відпустки;
- 2017 рік - за 16 днів невикористаної відпустки;
- 2018 рік - за 37 днів невикористаної відпустки;
1.4. зобов`язати ГУНП в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористану відпустку за період з 2012 по 2018 рік, включно, з дати звільнення - 03 травня 2019 року по день винесення рішення у справі на користь позивача, з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до витягу з наказу ГУ НП в Дніпропетровській області від 02 травня 2019 року №146 о/с капітана поліції ОСОБА_1 звільнено за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 03 травня 2019 року. Витяг з наказу ГУ НП в Дніпропетровській області від 02 травня 2019 року №146 о/с не містить інформації щодо нарахування частини невикористаної щорічної відпустки за час, що передує року звільнення, тобто з 2012 року по 2018 рік, включно, отже не враховано всі дні невикористаної оплачуваної щорічної відпустки та не нараховано до виплати компенсацію за всі дні невикористаної оплачуваної відпустки, чим порушуються його права та охоронювані законом інтереси.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року, позов задоволено частково.
3.1. Визнано протиправною відмову відповідача щодо виплати при звільненні позивача грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2012, 2013 роки та за період з 2016 по 2018 рік, включно.
3.2. Стягнуто на користь позивача з відповідача суму компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки в розмірі 50597,12 грн (з урахуванням утримання відповідних податків і зборів). В решті позовних вимог відмовлено.
4. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з наказом ГУ НП в Дніпропетровській області від 02 травня 2019 року №146 о/с позивача звільнено зі служби в поліції, однак під час звільнення позивача зі служби не здійснено виплату компенсації за невикористані дня відпусток за 2012-2018 роки. Оскільки Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року №260 (далі - Порядок № 260) не регульовано питання компенсації невідбутої частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні питання щодо стягнення компенсації за невикористану частину відпустки за 2016-2018 роки підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства. Тому, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з відповідача на користь позивача належить стягнути компенсацію за невикористані 128 доби відпустки у сумі 50597,12 грн, з яких за невикористані 68 діб відпустки у період служби в поліції у 2016-2018 роки - 26476,48грн.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що у матеріалах справи наявні докази надання позивачу відпусток за 2014 та 2015 роки з отриманням відповідного грошового забезпечення на період відпустки. Вказав, що відповідач не допускав бездіяльності, а фактично відмовив позивачу у проведенні виплати компенсацій за невикористані дні відпусток за минулі роки, у зв`язку з чим дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Національної поліції України щодо виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у вищевказані періоди та зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за дні невикористаної відпустки належить задовольнити частково, визнавши протиправною відмову.
5.1. Стосовно позовної вимоги зобов`язати ГУ НП в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є саме стягнення встановленої судом суми компенсації з відрахуванням при виплаті установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.
5.2. Стосовно позовних вимог про внесення змін до наказу ГУ НП в Дніпропетровській області №146 о/с від 02 травня 2019 року щодо визначення виплати компенсації суд першої інстанції зазначив, що наявність такої інформації в наказі є доцільною у випадку визначення її відповідачем при звільненні для подальшої виплати позивачу, однак, оскільки сама виплата компенсації в даній справі є предметом розгляду, то належним способом захисту прав позивача буде стягнення суми компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки.
5.3. Стосовно позовної вимоги про зобов`язання ГУ НП в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористану відпустку за період з 2012 по 2018 рік включно, з дати звільнення (03 травня 2019 року) по день винесення рішення у справі на користь позивача, суд першої інстанції зазначив, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
6. 03 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУНП в Дніпропетровській області, у якій скаржник просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у частині задоволених позовних вимог скасувати і та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі
7. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права.
7.1. Так, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки його доводам про те, що позивач з 07 серпня 2006 року по 06 листопада 2015 року проходив службу у ГУ МВС України в Дніпропетровській області та був прийнятий на службу до ГУНП в Дніпропетровській області лише 07 листопада 2015 року. У зв`язку з чим, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача компенсації за невикористані відпустки за період служби ОСОБА_1 у територіальному органі внутрішніх справ за 2012, 2013 роки, оскільки у вказаний період позивач безпосередньо перебував у відносинах публічної служби з суб`єктом владних повноважень - ГУ МВС України в Дніпропетровській області, що свідчить про відсутність між ОСОБА_1 та ГУНП в Дніпропетровській області будь-яких правовідносин в означений період.
7.2. Крім того, скаржник указує, на відсутність у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій нормативно-правового обґрунтування підстави для зобов`язання ГУНП в Дніпропетровській області як суб`єкта владних повноважень виплатити суму компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період проходження ОСОБА_1 служби в органах внутрішніх справ, а саме - ГУ МВС України в Дніпропетровській області.
7.3. Також, скаржник наголошує, що питання нарахування та виплати компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським врегульовано спеціальними нормами, які не потребують додаткового врегулювання, тому висновки судів попередніх інстанцій про застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового законодавства, якими й передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, на його думку, є безпідставними. Зазначає, що пунктом 8 розділу III Порядку № 260, який є спеціальною нормою, встановлено, що поліцейські, які звільняються мають право на компенсацію за невикористану відпустку лише за рік, у якому вони були звільнені.
7.4. Крім того, на переконання відповідача, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилася обставина пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України у частині позовних вимог щодо стягнення з ГУНП в Дніпропетровській області компенсації за невикористані дні відпустки за 2012, 2013 роки вимоги.
8. 03 серпня 2020 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
9. Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 03 лютого 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
11. 31 жовтня 2020 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач проти доводів та вимог такої заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
12. Від третьої особи відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами фактичні обставини справи
13. Відповідно до наказу ДДУВС №256 від 07 серпня 2006 року ОСОБА_1 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ.
14. 06 листопада 2015 року наказом ГУМВС в Дніпропетровській області №485 о/с позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ, а наказом ГУНП в Дніпропетровській області №1 о/с 07 листопада 2015 року - прийнятий на службу до Національної поліції України.
15. Наказом ГУНП в Дніпропетровській області №146 о/с від 02 травня 2019 року позивача звільнено зі служби, при цьому, Наказ №146 о/с від 02.05.2019р. не містить інформації щодо частини невикористаної щорічної відпустки за час, що передує року звільнення, тобто із 2012 по 2018 роки включно.
15.1. Відповідно до витягу з наказу ГУНП в Дніпропетровській області №146 о/с від 02 травня 2019 року, в цьому наказі встановлено таке: преміювання за травень 2019 року у розмірі 133,408%; невикористана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік складає 10 діб, додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2019 році складає 2 доби; стаж служби для виплати одноразової грошової допомоги: 12 років 08 місяців 26 днів; підстава - рапорт ОСОБА_1 від 19 квітня 2019 року.
15.2. Щодо відпусток позивача за 2016-2018 роки в період служби в Національній поліції вказаний наказ інформації не містить.
16. За час проходження служби в органах внутрішніх справ - з 01 січня 2012 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 двічі звертався з рапортом до керівництва Дніпропетровського міського управління ГУ МВС України в Дніпропетровській області про надання щорічної відпустки (рапорти від 05 серпня 2014 року та від 30 липня 2015 року).
17. За час проходження служби Національній поліції ОСОБА_1 двічі звертався до керівництва ГУНП в Дніпропетровській області з рапортами про надання відпустки, про що свідчать рапорти від 09 грудня 2016 року та від 12 вересня 2018 року.
17.1. Водночас, витягами з наказів №358 о/с від 19 грудня 2016 року та № 256 о/с від 17 вересня 2018 року підтверджується, що позивачу надавалися частини щорічної оплачуваної відпустки за 2016 та 2017 роки.
17.2. Зокрема, згідно з наказом № 358 о/с від 19 грудня 2016 року позивачу надана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2016 рік тривалістю 22 доби (з урахуванням 2 святкових днів) з 25 грудня 2016 року по 15 січня 2017 року з виплатою матеріальної допомоги. Підстава: рапорт від 9 грудня 2016 року.
17.3. Наказом №256 о/с від 17 вересня 2018 підтверджується, що позивачу надана частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2017 рік тривалістю 21 добу (з урахуванням 1 святкового дня) з 01 жовтня 2018 року по 21 жовтня 2018 року. Підстава: рапорт від 12 вересня 2018 року.
18. Відповідно до довідки ГУ НП в Дніпропетровській області від 12 вересня 2019 року №20/2-13-56аз, за 2016 позивач не використав частину щорічної основної відпустки в кількості 10 діб та додаткову відпустку за вислугу років у кількості 5 діб; за 2017 рік позивач не використав частину щорічної основної відпусти у кількості 10 діб та додаткову відпустку за вислугу років у кількості 6 діб.
19. Відповідно до документів, отриманих з Державного архіву МВС України, ГУНП в Дніпропетровській області, позивач:
- у 2012 році за отриманням відпусток не звертався (06 р.04 м. 24 д - Вислуга років для додаткової на кінець року);
- у 2013 році за отриманням відпусток не звертався (07 р.04 м. 24 д - Вислуга років для додаткової на кінець року);
- у 2014 році за отриманням відпусток звертався згідно з рапортом від 05 серпня 2014 року. Надано 30 діб відпустки, що підтверджується наказом ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області від 08 серпня 2014 року № 59 о/с (08 р. 04 м. 24 д. Вислуга років для додаткової на кінець року);
- у 2015 році за отриманням відпусток звертався згідно з Рапортом від 30 липня 2015 року. Надано 30 діб відпустки, що підтверджується наказом ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області від 04 серпня 2015 року № 63 о/с (09 р. 04 м. 24 д. Вислуга років для додаткової на кінець року);
- у 2016 році за отриманням відпусток звертався згідно з рапортом від 09 грудня 2016 року. Надано 20 діб відпустки, що підтверджується наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 09 грудня 2016 року № 358 о/с (10 р. 04 м. 24 д. Вислуга років для додаткової на кінець року 5 діб);
- у 2017 році за отриманням відпусток звертався згідно з рапортом від 01 вересня 2017 року. Надано 20 діб відпустки, що підтверджується наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 17 вересня 2017 року № 256 о/с (11 р. 04 м. 24 д. Вислуга років для додаткової на кінець року 6 діб);
- у 2018 році за отриманням відпусток не звертався (12 р.04 м. 24 д - Вислуга років для додаткової на кінець року 7 діб).
20. 08 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача зі скаргою, якою вимагав провести перерахок днів щорічної невикористаної відпустки та невикористаної додаткової відпустки за період 2012-2019 року та внести зміни до наказу ГУНП в Дніпропетровській області №146о/с від 02 травня 2019 року.
21. Листом від 28 травня 2019 року №20/12-К-131 ГУ НП в Дніпропетровській області повідомило позивачу, що відповідно до пункту 10 статті 93 розділу ІХ Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, тому підстави для внесення змін до наказу ГУНП в Дніпропетровській області №146о/с від 02 травня 2019 року відсутні.
Нормативне регулювання
22. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
24. Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
25. Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
26. Аналогічні положення містяться у частині першій статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР.
27. Частиною першої статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII (далі - Закон №565-XII, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року) визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
28. Станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року) порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначало Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
29. Згідно із пунктом 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.
30. Приписами пунктів 51, 52 Положення №114 передбачено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв`язку з особливо складними умовами служби.
Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.
31. Відповідно до пункту 55 Положення №114 відкликання осіб рядового і начальницького складу із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено прямим начальником (від начальників головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, на транспорті та науково-дослідних установ, ректорів вищих навчальних закладів МВС, прирівняних до них і вище).
При відкликанні з чергової відпустки невикористана її частина надається, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 діб і більше, особам рядового і начальницького складу видаються проїзні документи для проїзду до місця проведення відпустки, але не далі пункту, з якого вони були відкликані, і назад, а також надається додатковий час на дорогу понад відпустку.
За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
32. Відповідно до пункту 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
33. У випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року).
34. Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
35. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року), а також установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
36. Пунктом 1.6. Інструкція №499 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
37. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
38. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
39. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
40. Згідно з частиною першою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
41. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
42. Відповідно до частин дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
43. Частиною першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
44. Положення Порядку та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року №260 (далі - Порядок № 260, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
45. Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
46. Абзацом сьомим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
47. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260).
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
48. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
49. Переглянувши оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
50. Спірним питанням у цій справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу (поліцейському) грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року його звільнення зі служби в НП України.
51. Верховний Суд зауважує, що у частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року не оскаржується ГУ НП в Дніпропетровській області, а тому Верховний Суд не перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій застосування норм матеріального та процесуального права у цій частині.
52. Стосовно доводів скаржника про відсутність у нього обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористану відпустку за роки, що передували року звільнення позивача зі служби у НП України, Верховний Суд зазначає таке.
53. Право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Положеннями Закону №580-VIII визначені підстави та умови отримання цієї відпустки поліцейськими. Так, відповідно до частини першої статті 92 і частин першої, другої, третьої і четвертої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки, які складаються з щорічної основної оплачуваної відпустки тривалістю не менше тридцяти календарних днів, на яку мають всі поліцейські, незалежно від займаної посади та характеру виконуваної роботи, та з щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю не більше п`ятнадцяти діб, для одержання якої необхідна наявність спеціальної підстави - досягнення п`ятирічного стажу в поліції.
54. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, якими передбачено, що поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
55. Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням поліцейського, він може використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
56. Тобто, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), не використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
57. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
58. З огляду на неврегулювання положеннями Закону №580-VIII та Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про застосування при вирішенні спору у цій справі приписів КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
59. Так, відповідно до частини першої статті 24 указаного Закону і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
60. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів НП України, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпусток.
61. Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
62. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в Національної поліції України мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину щорічних та додаткових відпусток за 2016 - 2018 роки у кількості 68 діб. Однак, відповідачем протиправно не виплачено ОСОБА_1 таку компенсацію.
63. Касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди скаржника із здійсненим судом першої інстанції розрахунком суми, що підлягає виплаті як компенсація за вказаний період, тому Верховний Суд не перевіряє правильність такого розрахунку.
64. Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої інстанції та апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ НП в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови щодо виплати при звільненні позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за 2016 - 2018 роки у кількості 68 діб та стягнення на користь позивача з відповідача суми компенсації за невикористані дні щорічних чергових та додаткових відпусток за 2016 - 2018 роки у кількості 68 діб у розмірі 26 476,48 грн.
65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
66. Відповідно до частини першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
67. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи у цій частині не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанції відсутні.
68. З урахуванням вищенаведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішень першої та апеляційної інстанцій у цій частині необхідно залишити без змін.
69. Водночас колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з огляду на таке.
70. За правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
71. Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
72. Водночас, за приписами статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
73. В аспекті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення поліцейським та/або працівникам органів внутрішніх справ, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
74. Стосовно задоволених судами попередніх інстанцій позовних вимог про визнання протиправною відмови ГУНП в Дніпропетровській області щодо виплати при звільненні позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2012 і 2013 роки та стягнення на користь позивача з відповідача суму компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за вказаний період, Верховний Суд зазначає таке.
75. Колегія суддів наголошує, що наведений у цій постанові підхід до правозастосування при вирішенні правовідносин щодо виплати поліцейським грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року звільнення зі служби у НП України, зокрема враховуючи висновки Верховного Суду, викдадені у вищезгадуваній постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, повинен застосовуватися також і до правовідносин щодо виплати працівникам органів внутрішніх справ грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року їхнього звільнення.
76. При цьому, з огляду на неврегулювання приписами Закону №565-XII та Положення №114 питання компенсації невикористаної частини відпустки працівникам органам внутрішніх справ за роки, що передували року звільнення, застосуванню підлягають приписи КЗпП України, Закону №504/96-ВР та Порядку №100.
77. Так, Порядком №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Порядок же виплати грошового забезпечення працівникам органів внутрішніх справ визначено Інструкцією №499.
78. Доводи касаційної скарги, серед іншого, ґрунтуються на твердженні про ненадання судами першої та апеляційної інстанцій оцінки його запереченням проти задоволення позовних вимог у вищеозначеній частині з огляду на факт проходження позивачем з 07 серпня 2006 року по 06 листопада 2015 року служби у ГУ МВС України в Дніпропетровській області, що, на переконання відповідача, свідчить про відсутність між ОСОБА_1 та ГУНП в Дніпропетровській області будь-яких правовідносин у вказаний період.
79. Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що з 07 серпня 2006 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, з якої був звільнений 06 листопада 2015 рока, а з 07 листопада 2015 року до 02 травня 2019 позивач проходив службу у Національнольній поліції України. При цьому, задовольняючи позов у частині вимог про стягнення на користь позивача з відповідача суми компенсації за невикористані дні відпустки за 2012 і 2013 роки, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження надання позивачу щорічної оплачуваної відпустки у 2012 та 2013 роках.
80. У цій частині позовних вимог вирішальним є визначення особи, яка має відповідати за такими вимогами та залучення цієї особи до участі у справі, або, в окремих випадках, її правонаступника.
81. Як слідує зі змісту оскаржуваних рішень та підтверджується матеріалами справи, позивач у 2012 та 2013 роках не працював у органах Національнольної поліції України, однак суди попередніх інстанцій не надали оцінку доводам відповідача про відсутність у нього зобов`язань щодо здійснення будь-яких виплап позивачу за цей період та поклали відповідальність за здійснення компенсації невикористаної позивачем відпустки за час проходження служби у ГУ МВС в Дніпропетровській області на ГУНП Дніпропетровській області.
82. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з частиною 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
83. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина сьома статті 48 КАС України).
84. З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.
85. Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача.
86. За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
87. Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
88. Отже, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень, що в силу вимог пункту першого частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.
89. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
90. У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Водночас, враховуючи, що приписи частини сьомої статті 48 КАС України допускають заміну відповідача тільки до ухвалення рішення судом першої інстанції, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.
91. Враховуючи приписи пункту четвертого частини третьої статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ГУ НП в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови щодо виплати при звільненні позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за 2012 і 2013 роки та стягнення на користь позивача з відповідача суми компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2012 і 2013 роки із направленням справи на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
92. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, зокрема, визначити особу відповідальну за виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпусток за 2012 і 2013 роки, а також здійснити розразунок розміру такої компенсації із застосуванням розрахункових величин та механізму її нарахування саме на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ у відповідності до положень Постанови №100.
93. З огляду на результат касаційного розгляду Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 3 341 345 349 350 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року у справі № 160/5393/19 у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області про визнання протиправною відмови щодо виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток за 2012 і 2013 роки та стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області суми компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки за 2012 і 2013 роки скасувати, і в цій частині направити справу на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
3. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов