ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №160/554/23

адміністративне провадження №К/990/24945/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів: Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року, постановлену суддею Жуковою Є.О., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року, прийняту колегією суддів: Божко Л. А. (доповідача), Лукманової О. М., Дурасової Ю. В., у справі №160/554/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 09 січня 2023 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6892-57у від 06 червня 2019 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона подана без додержання вимог, встановлених статтями 122 123 160 171 Кодексу адміністративного судочинства України, та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Обґрунтовуючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що оскаржувана вимога прийнята контролюючим органом 06 червня 2019 року, тоді як позивач звернувся до суду лише 09 січня 2023 року, а у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду жодних поважних причин не зазначив. Окрім цього, суд також встановив, що позивач не додав до позовної заяви документ про сплату судового збору.

09 лютого 2023 року до суду першої інстанції надійшло клопотання, в якому позивач зазначив про сплату судового збору та заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пунктів 1, 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки, які зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, не були усунуті належним чином, а саме: наданий документ про сплату судового збору подавався позивачем в межах іншої справи; не було зазначено інших підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, ніж ті, які вже були визнано судом неповажними в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Не погодившись з ухвалою про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року залишено без змін ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року.

Зазначена постанова обґрунтована тим, що подана позивачем квитанція про сплату судового збору подавалася ним в межах іншої справи, а тому не може бути зарахована як доказ сплати судового збору безпосередньо у справі, що розглядається. Окрім цього, апеляційний суд зауважив, що матеріали справи підтверджують факт, що про спірну податкову вимогу позивач дізнався своєчасно, оскільки у 2020 році її оскаржував, а тому відсутні поважні причини для поновлення строку звернення до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у цій справі. Скаржник просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Для обґрунтування своїх вимог покликається на порушення судом норм процесуального права.

З приводу сплати судового збору вказує, що дійсно квитанція про сплату судового збору подавалася ним як доказ сплати судового збору в іншій, аналогічній справі, де позовну заяву було повернуто. Зауважує, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду, а тому відповідний документ про сплату судового збору може бути використаний при повторному зверненні з цією ж позовною заявою.

Щодо строку звернення до суду позивач наполягає, що дізнався про порушення своїх прав лише у 2022 році, а обставини оскарження цієї вимоги в межах іншої судової справи не мають відношення до розгляду цієї справи, оскільки цей позов подається з інших підстав та позивач просить в межах цієї справи оцінити нові докази, які не подавалися при попередньому оскарженні вимоги №Ф-6892-57у від 06 червня 2019 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі з підстав, зазначених у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідач правом подачі відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає її розгляду по суті.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Щодо сплати судового збору.

Відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини першої, другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з приписами частини десятої цієї ж статті заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями частини п`ятої статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.

Суди попередніх інстанцій встановили, а позивач не заперечив, що до позовної заяви у цій справі ним було додано квитанцію від 30 грудня 2022 року №1029119552 на суму 2009,25 грн. Зазначена квитанція прикріплена та обліковується в іншій адміністративній справі - №160/554/23. Позовну заяву у зазначеній справі суд повернув без розгляду. При цьому судовий збір сплачений за подання вказаної позовної заяви належним чином зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України і позивачу у встановленому законом порядку не повертався.

Питання повторного використання платіжного документа при повторному поданні позовної заяви за умови повернення без розгляду попередньо поданої позовної заяви вже розглядалося Верховним Судом.

У постанові від 13 лютого 2019 року у справі №1540/3297/18 Верховний Суд звернув увагу, що певний час редакція частини четвертої статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачала таке право, що якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв`язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору (друге речення цієї норми закону). Проте Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» це речення було виключено з цієї норми (підпункт 4 пункт 4 цього Закону) і станом на час ухвалення оскаржуваних у цій справі судових рішень стаття 6 Закону України «Про судовий збір» передбачала, що за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.

Тому, позивач, коли подає повторно позовну заяву, має сплати судовий збір за її розгляд і не вправі використовувати первісний документ про сплату цього платежу, доданий до первинної позовної заяви, яку суд залишив без розгляду. Запроваджене законодавче нововведення не обмежує і не порушує прав позивача в частині обов`язку нести додаткові майнові витрати у зв`язку зі зверненням до суду, оскільки за законом такий позивач має право на повернення суми судового збору, сплаченого за подання первісної позовної заяви, яка була залишена без розгляду.

Таким чином, у цьому випадку позивач також має право повернути сплачений ним судовий збір відповідно до квитанції від 30 грудня 2022 року №1029119552 на суму 2009,25 грн. Однак така квитанція не може бути врахована як належний доказ сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі у цій справі, так як судовий збір за нею сплачений та зарахований при поданні іншого позову.

Щодо строку звернення до суду.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не надав суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, але матеріали справи підтверджують факт, що про спірну податкову вимогу від 06 червня 2019 року позивач дізнався своєчасно, оскільки в 2020 році оскаржував дану вимогу.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною першою статті 121 КАС України врегульовано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду. Так само право звернення до суду гарантується суб`єкту владних повноважень, який звертається до суду в інтересах держави та суспільства в цілому або окремої групи осіб.

Водночас, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах.

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Процесуальні строки дисциплінують суб`єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 09 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з зазначеним вище позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Оскаржуючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6892-57у від 06 червня 2019 року до суду, позивач порушував питання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, у зв`язку з тим, що будь-яких доказів щодо поважності пропуску строку звернення до суду, у відповідності до норм статті 122 КАС України, позивачем подано не було.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали, позивачем подано клопотання про усунення недоліків, у якій позивач щодо поновлення процесуальних строків посилався на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року по справі №160/5879/20 про скасування вимоги зі сплати боргу (недоїмки) №Ф-6892-57У від 06 червня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі №160/3162/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2022 року, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення та суд дійшов висновку про безпідставність винесеної вимоги зі сплати боргу (недоїмки) №Ф- 6892-57у від 02 лютого 2022 року.

Відповідно до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, у зв`язку з чим податкові вимоги №Ф-6892-57у від 06 червня 2019 року та №Ф-6892-57у від 02.02.2022 сформовані відносно одного платника ЄСВ та донарахований єдиний внесок за одними підставами.

Як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, 14 листопада 2022 року позивачу стало відомо, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6892-57у від 06 червня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) винесено на підставі акту перевірки від 05 жовтня 2018 року №59631/043-36-13-05/2115106997 та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів єдиного внеску №0535551305 від 16 жовтня 2018 року, що застосовані з порушенням діючого законодавства.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року по справі №160/5879/20 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про перегляд рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року по справі №160/5879/20 за нововиявленими обставинами.

З урахуванням зазначеного, позивач вважає, що існують поважні причини для поновлення строку звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач дізнався лише у грудні 2022 року.

Не заперечуючи право позивача на звернення до суду з позовною заявою з тим самим предметом позову, але з інших підстав, Верховний Суд звертає увагу, що положення КАС України не містять виключень щодо застосування загальних норм щодо строків звернення до суду у випадках, якщо звернення до суду з аналогічних позовом є повторним, хоча і з інших підстав.

Скаржник пов`язує нові підстави позову з актом про результати документальної позапланової виїзної перевірки від 05 жовтня 2018 року №59631/04-36-13-05/ НОМЕР_1 , про існування якого, як стверджує скаржник, йому було невідомо.

Разом з тим, з тексту рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі №160/3162/21 слідує, що дефекти зазначеного вище акта перевірки були підставою позовних вимог, а тому суд при вирішенні справи надавав акту перевірки безпосередню оцінку.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що позивачу було своєчасно відомо як про існування оскаржуваної у цій справі вимоги, так і про існування акта перевірки від 05 жовтня 2018 року №59631/04-36-13-05/ НОМЕР_1 , який позивач використовує у межах цієї справи як підставу позову, оскільки цей акт фігурував в межах іншої справи і саме на його дефектності наполягав позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги у справі №160/3162/21.

За таких обставин, ураховуючи, що позивачем не була виконана вимога ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху щодо подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску такого строку та не подано належний документ про сплату судового збору, Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 13 лютого 2023 року обґрунтовано повернув позовну заяву з підстав, передбачених пунктами 1 (неусунення недоліків) та 9 (пропущення строку звернення до суду) частини четвертої статті 169 КАС України.

Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права і не спростований доводами касаційної скарги.

Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржувані судові рішення у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди ухвалили рішення, не допустивши порушень норм процесуального права, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у справі №160/554/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко