ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2021 року
м. Київ
справа №160/5961/19
адміністративне провадження №К/9901/4428/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Юрко І.В. (доповідач), суддів Чабаненко С.В., Шальєвої В.А.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати йому - судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська за період з 04 грудня 2018 року до 11 травня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату йому суддівської винагороди за період з 04 грудня 2018 року до 31 грудня 2018 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, виходячи з розрахункової величини 15 мінімальних заробітних плат, установлених на 01 січня 2018 року із додаванням надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від посадового окладу з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їхній виплаті, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди за вказаний період;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату йому суддівської винагороди за період з 01 січня 2019 року до 11 травня 2019 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, виходячи з розрахункової величини 15 мінімальних заробітних плат, установлених на 01 січня 2019 року із додаванням надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від посадового окладу з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їхній виплаті, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди за вказаний період.
2. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував протиправністю дій відповідача щодо нарахування та виплати йому - судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська за період з 04 грудня 2018 року до 11 травня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів замість - 15 мінімальних заробітних плат. Позивач указував, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 змінено розмір складових винагороди судді, який працює за відповідною посадою та не пройшов кваліфікаційного оцінювання, і з 04 грудня 2018 року настає необхідність у проведенні перерахунку суддівської винагороди. Конституційний Суд України, ухваливши зазначене Рішення, як уважає позивач, підтвердив той факт, що Державна судова адміністрація України та її територіальні управління протягом тривалого часу всупереч чинним нормам законів, якими врегульований розмір суддівської винагороди, виплачували суддям значно меншу суддівську винагороду ніж ту, яка повинна була їм виплачуватися за законом.
ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 04 грудня 2018 року до 11 травня 2019 року суддівської винагороди із застосуванням розміру посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 04 грудня 2018 року до 31 грудня 2018 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, виходячи з розрахункової величини 15 мінімальних заробітних плат, установлених на 01 січня 2018 року із додаванням надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від посадового окладу з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їхній виплаті, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди за вказаний період. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська ОСОБА_1 за період з 01 січня 2019 року до 11 травня 2019 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, виходячи з розрахункової величини 15 мінімальних заробітних плат, установлених на 01 січня 2019 року із додаванням надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їхній виплаті, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди за вказаний період.
4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області задоволено. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року.
6. Скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року, прийнятої за наслідками перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року в зразковій справі №200/9195/19-а, застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові. Необхідність такого відступлення ОСОБА_1 мотивує тим, що виплата суддівської винагороди із застосуванням розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму замість мінімальної заробітної плати призвело до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі, що у свою чергу є порушенням статусу суддів та гарантій їхньої незалежності. Скаржник зазначає, що судові рішення у справі №200/9195/19-а та оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у цій справі суперечать нормам чинного матеріального права Конституції України, висновкам Конституційного Суду України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першому протоколу до Конвенції, практиці Європейського Суду з прав людини. Також ОСОБА_1 посилається на відсутність у законодавця права свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, тому при визначенні її розміру повинна була застосовуватись саме мінімальна заробітна плата.
IV. Позиція інших учасників справи
7. Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області подано відзив на касаційну скаргу із проханням відмовити у задоволенні її вимог, а оскаржувану постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року залишити без змін, оскільки вона, на думку відповідача, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
8. Головним управлінням Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області відзиву на касаційну скаргу не подано.
V. Рух справи у суді касаційної інстанції
9. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 16 березня 2021 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
10. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 11 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 13 жовтня 2021 року.
VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
11. Указом Президента України «Про призначення суддів» від 07 листопада 2013 року №620/2013 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області строком на п`ять років.
12. Указом Президента України «Про переведення суддів» від 14 лютого 2015 року №83/2015 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська у межах п`ятирічного строку.
13. Наказом голови Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року №22-К ОСОБА_1 зараховано до штату Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська на посаду судді.
14. Наказом голови Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року №300-К ОСОБА_1 з 04 грудня 2018 року встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 20 відсотків від посадового окладу, як такому, що має стаж 08 років 00 місяців 24 дні, що дає право на отримання надбавки за стаж роботи понад 5 років.
15. Наказом голови Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 08 січня 2019 року №5-К ОСОБА_1 з 01 січня 2019 року встановлена надбавка за вислугу років у розмірі 20 відсотків від посадового окладу, як такому, що має стаж 08 років 01 місяць 21 день, що дає право на отримання надбавки за стаж роботи понад 5 років.
16. З грудня 2018 року до травня 2019 року ОСОБА_1 виплачена суддівська винагорода, яка складалася з посадового окладу - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року (2018, 2019), і надбавки за вислугу років у розмірі 20 відсотків від посадового окладу.
17. Уважаючи, що за період з 04 грудня 2018 року до 11 травня 2019 року винагорода судді повинна була розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати, а не виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
VІІ. Джерела права й акти їхнього застосування
18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. У статті 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
20. Частинами другою та третьою статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (далі - Закон №2453-VI) визначалось, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.
21. Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів»» від 19 грудня 2013 року №716-VII було виключено положення абзацу п`ятого частини третьої статті 129 Закону №2453-VI (щодо запровадження посадового окладу з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат).
22. Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII у статті 129 Закону №2453-VI у частині третій в абзаці першому цифри « 15» замінено цифрами « 10» та виключено абзац шостий (з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат).
23. Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIІІ (далі - Закон №192-VIII) Закон №2453-VI викладено в новій редакції, частиною третьою статті 133 якого передбачалось, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
24. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), частинами першою та другою статті 135 якого закріплено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
25. Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ було встановлено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) 30 мінімальних заробітних плат - судді місцевого суду; 2) 50 мінімальних заробітних плат - судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду; 3) 75 мінімальних заробітних плат - судді Верховного Суду.
26. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, зокрема, частину третю статті 135 Закону №1402-VIIІ викладено в такій редакції: «Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року».
27. Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року №1801-VIII розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становить 1600 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3200 грн.
28. Статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07 грудня 2017 року №2246-VIII установлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2018 року становить 1762 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 3723 грн.
29. Згідно зі статтями 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23 листопада 2018 року №2629-VIII розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2019 року становить 1921 грн, а розмір мінімальної заробітної плати - 4173 грн.
30. Пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року №193-IX) було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, тобто Законом №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.
31. Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.
32. Згідно із частиною першою статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
33. Як уже зазначалось, частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIІІ було визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
34. Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
35. Згідно із пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
36. 04 грудня 2018 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення №11-р/2018, яким, зокрема, визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат» (пункт 1 резолютивної частини цього Рішення).
VІІІ. Позиція Верховного Суду
37. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
38. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі стало посилання ОСОБА_1 на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).
39. Спірним у цій справі є питання правильності розрахунку Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області суддівської винагороди ОСОБА_1 , проведеного з 04 грудня 2018 року до 11 травня 2019 року, тобто після набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018. Позивач уважає, що винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати, а не виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
40. Питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при визначенні суддівської винагороди після набрання законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, досліджувалося Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у рішенні від 11 березня 2020 року та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року в справі №200/9195/19-а.
41. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року зазначила, що, як свідчить зміст Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного Закону щодо розміру посадового окладу, унаслідок яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому. У зв`язку із цим у Рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
42. Тож унаслідок прийняття Конституційним Судом України Рішення від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим Рішенням законної сили, оскільки величина посадового окладу змінилася з 10 на 15 мінімальних заробітних плат.
43. Разом із тим, 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року та встановив, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат.
44. Законом №1402-VIIІ у редакції Закону №1774-VIII, який був чинний та не визнаний неконституційним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
45. Як свідчить зміст Закону №1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат.
46. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.
47. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року.
48. Із прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.
49. Аналіз такого правового регулювання дає підстави для висновку про те, що законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати; по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 01 січня відповідного календарного року.
50. Нормами частини першої статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) передбачено, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
51. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року в справі №200/9195/19-а вказала, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону №108/95-ВР, прийнято Закон №1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати. Водночас перехід на нову розрахункову величину замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом №2453-VI. На момент набрання чинності Законом №1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону №1402-VIII ще не виплачувалася. Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала відсутність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення суддів, який є складовою їхньої незалежності, від зміни розрахункової величини у цій ситуації.
52. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон №1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від законів №2453-VI та №1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.
53. Надаючи оцінку доводам скаржників про те, що обмеження розміру суддівської винагороди суперечить принципу незалежності суддів, Велика Палата Верховного Суду послалася на статтю 22 Конституції України, яка гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
54. Із прийняттям Закону №1774-VIII і змінами підходу обчислення виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, розмір суддівської винагороди у грошовому виразі не зменшився, і оскільки розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом №1774-VIII у грошовому виразі не зменшився, Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність порушення гарантії судді щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.
55. Наведену правову позицію врахував суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у розглядуваній справі, встановивши, що у спірний період суддівська винагорода ОСОБА_1 обчислювалась виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, та із прийняттям Закону №1774-VIII і змінами підходу обчислення виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, розмір суддівської винагороди позивача у грошовому виразі не зменшився, що свідчить про відсутність порушення гарантії останнього щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених указаним Законом змін.
56. Досліджуючи мету прийняття Закону №1774-VIII, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року в справі №200/9195/19-а наголосила, що він був направлений на підвищення мінімальних стандартів, запроваджених в Україні, у тому числі й заробітної плати. Унаслідок введених Законом №1774-VIII змін була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів і санкцій.
57. Велика Палата Верховного Суду не взяла до уваги доводи позивача про те, що з набранням законної сили Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 посадовий оклад судді повинен розраховуватися на основі мінімальної заробітної плати, натомість погодилася з доводами відповідача про необхідність застосування в такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року.
58. Окрім того Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на час існування спірних правовідносин (грудень 2018 року - червень 2019 року) пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIIІ щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, був чинним, а тому відповідач правомірно керувався його приписами.
59. Порушень принципів недискримінації, пропорційності, правової визначеності та «якості закону» Велика Палата Верховного Суду своєю постановою не встановила, вказавши, що зміна розрахункової величини з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум стосується не лише суддів, а поширюється на широку сферу суспільних відносин.
60. Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження позивача про те, що диференціація у визначенні розміру суддівської винагороди залежно від факту проходження суддею кваліфікаційного оцінювання має дискримінаційний характер, зазначивши, що із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом №1402-VIIІ для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв`язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією. Водночас Законом №1402-VIIІ у зв`язку із запровадженням підвищених вимог до суддів було підвищено рівень їхніх соціальних гарантій, зокрема збільшено розмір суддівської винагороди. При цьому необхідною умовою для отримання суддівської винагороди в підвищеному розмірі була необхідність проходження суддею кваліфікаційного оцінювання.
61. Суддям, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, незалежно від причин його непроходження, суддівська винагорода виплачувалася в порядку та розмірах, які діяли до набрання чинності Законом №1402-VIIІ. Тобто право на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом №1402-VIIІ, мають судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді.
62. Водночас перебування судді в процесі кваліфікаційного оцінювання (у випадку його незавершення) не наділяє останнього правом на отримання суддівської винагороди в розмірі, визначеному Законом №1402-VIIІ, оскільки ще не свідчить про успішне проходження ним кваліфікаційного оцінювання.
63. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що відмінності у визначенні розміру суддівської винагороди тих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, які його не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності були обумовлені легітимною й істотною метою, відповідали конституційним положенням, були об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
64. Ураховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року, прийнятої за наслідками перегляду рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року в зразковій справі №200/9195/19-а, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у розглядуваній справі дійшов висновку про те, що, нараховуючи і виплачуючи ОСОБА_1 суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року в період з грудня 2018 року до травня 2019 року, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
65. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
66. Надаючи правову оцінку доводам ОСОБА_1 , наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу на те, що зміст скарги не дає підстав для висновку, що скаржник навів належне обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року та рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі №200/9195/19-а.
67. Скаржник не наводить інших прикладів судових рішень, ухвалених після прийняття Великою Палатою Верховного Суду вказаної постанови, у яких Велика Палата Верховного Суду та/або Верховний Суд по іншому застосовують норми права у подібних правовідносинах.
68. Сама по собі незгода ОСОБА_1 із позицією Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в справі №200/9195/19-а не може бути підставою для відступлення від усталеної судової практики.
69. Доводи касаційної скарги свідчать про власне тлумачення скаржником норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та вказують на наявність у нього власного бачення щодо результату вирішення цієї справи.
70. Відтак, Верховний Суд не вбачає наявності підстав для відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 листопада 2020 року та Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у рішенні від 11 березня 2020 року в справі №200/9195/19-а.
71. Доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду.
72. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови і погоджується із висновками суду апеляційної інстанції у цій справі.
73. За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
IХ. Судові витрати
74. Ураховуючи результат касаційного розгляду та те, що позивачем судовий збір за подання позовної заяви та касаційної скарги не сплачувався, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року в справі №160/5961/19 залишити без змін.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: О. Р. Радишевська
С. А. Уханенко