ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 160/6427/23

адміністративне провадження № К/990/30331/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року (суддя: Боженко Н.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2023 року (судді: Чабаненко С.В., Білак С.В., Юрко І.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та скасування наказу, поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

31 березня 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Дніпропетровської області від 30 квітня 2020 року № 384-к про звільнення ОСОБА_1 з 14 травня 2020 року з посади прокурора відділу міжнародно-правового співробітництва прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

поновити ОСОБА_1 на відповідній (рівнозначній) посаді в органі прокуратури України з 14 травня 2020 року та внести відповідні записи до особової справи та трудової книжки про стаж роботи (вислугу років) за час вимушеного прогулу.

Одночасно з позовною заявою позивачка заявила клопотання про визнання поважними причин пропуску та поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Заявлене клопотання позивачка мотивувала тим, що з 12 березня 2020 року на території України встановлено карантин. Статтею 233 Кодексу законів про працю України встановлено місячний строк на оскарження наказу про звільнення, в той час як згідно з пунктом 1 глави ХІХ Кодексу законів про працю України строки, визначені статтею 233 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Також послалася на запровадження в Україні воєнного стану, який дій по теперішній час, в зв`язку з чим позивачка евакуювалася в іншу місцевість. Позивачка пояснила, що за захистом своїх прав не зверталася, оскільки до прийняття Конституційним Судом України рішення від 01 березня 2023 року не була обізнана про порушення своїх прав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2023 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачці протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів; засвідчених належним чином додатків для позовної заяви для відповідача.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою оскаржено наказ прокурора Дніпропетровської області від 30 квітня 2020 року № 384-к, з порушенням місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому судом враховано, що з 02 квітня 2020 року до 16 липня 2020 року строк звернення до суду був продовжений в зв`язку з набранням чинності Законами України від 30 березня 2020 року №540-IX та від 18 червня 2020 року №731-IX.

Щодо наведених позивачкою аргументів про поважність підстав для поновлення строку суд першої інстанції зазначив, що норма частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства є спеціальною нормою права щодо статті 233 Кодексу законів про працю України, тому посилання позивачки на положення Кодексу законів про працю України визнав неспроможними.

Посилання позивачки на запровадження в Україні карантину, як на підставу для поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції відхилив, оскільки позивачка не навела жодних посилань та доказів на підтвердження того, що обмеження, впроваджені у зв`язку з карантином, перешкоджали їй звернутися до суду у встановлений строк.

Також необґрунтованими визнав суд першої інстанції аргументи позивачки щодо запровадження в Україні воєнного стану, зазначивши про те, що строк звернення до суду вже був значно порушений позивачкою до запровадження воєнного стану. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги покликання позивачки на евакуацію в іншу місцевість, погіршення стану здоров`я у зв`язку з не підтвердженням їх жодними доказами.

До того ж, суд першої інстанції уважав, що позивачка безпідставно посилається на Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року №1-р(II)/2023 у справі 3-5/2022(9/22), оскільки вказане рішення не може бути підставою для поновлення строку на звернення до суду або вважатися обставиною, у зв`язку з якою позивачка дізналася про порушення її прав.

Поряд з наведеним, суд першої інстанції зазначив, що позивачка надала до суду примірник додатків до позовної заяви для відповідача, що не засвідчені належним чином, чим порушила вимоги статей 94 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

14 квітня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивачкою подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано засвідчені належним чином додатки до позовної заяви для відповідача та заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій позивачки повторно послалася на запровадження на території України карантину та воєнного стану, а також ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року у справі №3-5/2022(9/22).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено; повернуто позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та скасування наказу, поновлення на посаді позивачці на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції зазначив, що позивачка не навела об`єктивних підстав, які унеможливили звернення її до суду у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк та не зазначила існування будь-яких перешкод у реалізації нею своїх прав на судовий захист з метою відновлення нею прав чи законних інтересів.

Суд першої інстанції повторно наголосив, що сам по собі факт запровадження карантину не є підставою для поновлення процесуального строку починаючи з 17 липня 2020 року, позивачка мала довести обставини пропуску строку звернення до суду дією обмежень, впроваджених у зв`язку з карантином. Також цей суд зазначив, що позивачка не довела неможливість звернення до суду у зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану.

Також суд першої інстанції відзначив суперечливість позиції позивачки щодо дії в Україні карантину та воєнного стану як підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду, оскільки остання звернулася до суду в період дії карантину та воєнного стану, що є безпосереднім підтвердженням можливості звернення до суду в період дії таких обмежень.

Щодо посилань позивачки на Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року у справі №3-5/2022(9/22) та очікування формування судової практики суд першої інстанції зазначив, що позивачці належало звернутися до суду за захистом своїх прав та в рамках відповідної судової справи вживати заходів, пов`язаних з урахуванням судом обставин розгляду Конституційним Судом України справи щодо конституційності норми права, яка має бути використана при розгляді відповідної позовної заяви.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року у справі № 160/6427/23 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи таке рішення, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що при зверненні до адміністративного суду позивачкою був пропущений місячний строк звернення до суду з адміністративним позовом, передбачений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України

Суд апеляційної інстанції також уважав, що викладені позивачкою доводи стосовно поважності причин пропуску строку звернення до суду є необґрунтованими.

Зокрема, апеляційний суд визнав неспроможними доводи позивачки про те, що на період виникнення спірних правовідносин та звернення до суду на території України діють запровадженні карантинні обмеження та воєнний стан, позаяк об`єктивні обставини, які унеможливили звернення до суду позивач не навела та не надала доказів, що вказані обставини унеможливили її звернення до суду з позовом у найкоротший строк.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначив, що наведені позивачкою аргументи щодо існування карантину та воєнного стану не позбавляли позивачку права звернутись до суду з даним позовом через систему «Електронний суд» або засобами поштового зв`язку у термін, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

До того ж, суд апеляційної інстанції визнав неприйнятними твердження позивачки про необхідність поновлення пропущеного строку звернення до суду починаючи з дати прийняття Конституційним Судом Рішення від 01 березня 2023 року у справі № 3-5/2022(9/22), з огляду на те, що застосування вказаного судового рішення до правовідносин, які виникли до його прийняття, виключається.

Зважаючи на викладене суд апеляційної інстанції констатував законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про повернення позовної заяви на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , покликаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу № 160/6427/23 до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржниця покликається на відсутність висновку щодо питання правомірності відмови судами попередніх інстанцій у доступі до правосуддя на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з пропущенням строків звернення до суду за умови не застосування до позивачки Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 3-5/2022(9/22).

За доводами скаржниці, саме Рішення Конституційного Суду України від 01 березня 2023 року № 3-5/2022(9/22) докорінно змінило усталений підхід до застосування законодавчих положень у спірних правовідносинах. А тому юридичним фактом, що порушує право позивачки на звернення до суду за захистом прав та законних інтересів, а також правового врегулювання спірних правовідносин за умови визнання неконституційності закону або його окремих положень, ефективного досягнення мети правосуддя, скаржниця уважає ухвалення Конституційним Судом Рішення від 01 березня 2023 року.

Скаржниця також звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження справу, а суд апеляційної інстанції - у порядку письмового провадження. Окрім того, наголошує, що ухвалюючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції не надав жодної правової оцінки клопотанням позивачки про розгляд справи № 160/6427/23 за правилами загального позовного провадження.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній, вказуючи на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2023 року у справі № 160/6427/23.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 04 жовтня 2023 року призначено справу до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд убачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Основними засадами судочинства є зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб тощо.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції (частина перша статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини другої статті 307 Кодексу адміністративного судочинства України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням.

За правилами частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України (апеляційний розгляд справи у судовому засіданні) апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Згідно з частиною першою статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі:

1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю;

2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання;

3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З аналізу наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що передумовою для розгляду справи апеляційним судом є належне сповіщення всіх учасників справи про дату, час і місце розгляду справи (у сукупності), якщо така справа відповідно до вимог цього Кодексу повинна розглядатись з їхнім повідомленням. Належність означає інформування учасників справи у спосіб та за формою, передбаченою процесуальним законом.

Крім цього, процесуальний закон визначає виключний перелік обставин, за наявності яких апеляційний суд має право ухвалити рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Такими обставинами є: відсутність клопотань учасників щодо розгляду справи за їх участю; неприбуття учасників у судове засідання; перегляду в апеляційному порядку судового рішення, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, Третій апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 травня 2023 року відкрив апеляційне провадження у цій справі.

Іншою ухвалою від 26 травня 2023 року Третій апеляційний адміністративний суд закінчив підготовчі дії і призначив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно з наведеною ухвалою апеляційний суд розглянув заявлене позивачкою в апеляційній скарзі клопотання про розгляд справи за її участі та керуючись приписами пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України уважав за можливе розглянути цю справу в порядку письмового провадження.

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, зокрема, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

За визначенням, наведеним у пункті 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною першою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено перелік адміністративних справ, розгляд яких здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Наведене дає підстави для висновку, що норма пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України стосується саме розгляду окремих категорій справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) по суті, а не етапу вирішення судом першої інстанції питання про відкриття провадження у справі як стадії адміністративного процесу, на якій суд перевіряє наявність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого порядку реалізації даного права.

Водночас, з установлених обставин цієї справи слідує, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 квітня 2023 року повернув позовну заяву ОСОБА_1 на етапі вирішення питання про відкриття провадження у справі (тобто провадження у цій справі відкрито не було), що у свою чергу, вказує на недоречність покликань суду апеляційної інстанції на приписи пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України при постановленні апеляційним судом розгляду цієї справи у порядку письмового провадження.

Крім того, 06 липня 2023 року та 07 липня 2023 року на адресу суду апеляційної інстанції від позивачки надійшли клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, у яких позивачка просила здійснювати розгляд справи №160/6427/23 за її участю.

Тобто, позивачка виявила бажання взяти участь у розгляді справи за правилами загального позовного провадження.

Водночас, 14 липня 2023 року Третій апеляційний адміністративний суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду першої інстанції, прийняв постанову у порядку письмового провадження.

При цьому з тексту оскаржуваної постанови від 14 липня 2023 року видно, що апеляційний суд не розглядав клопотання ОСОБА_1 від 06 липня 2023 року та 07 липня 2023 року та не надавав їм вмотивованої оцінки.

Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу в частині третій статті 2 та статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

На сьогодні Європейським судом з прав людини сформовані вже сталі підходи до розуміння принципу змагальності як однієї з базових гарантій права особи на справедливий суд, що може та, певною мірою, повинна враховуватися судами України при розгляді справи та винесенні рішень.

У справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).

У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.

Враховуючи те, що Третій апеляційний адміністративний суд не розглянув клопотання позивачки про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на законні очікування ОСОБА_1 , що її клопотання будуть розглянуті та про дату розгляду справи буде повідомлено додатково, Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, позбавивши права скаржницю на справедливий апеляційний перегляд справи, не дотримався принципів змагальності сторін, офіційного з`ясування всіх обставин у справі. Наведене є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2023 року у справі №160/6427/23 скасувати.

Справу №160/6427/23 направити до Третього апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов