ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 160/7333/19

адміністративне провадження № К/9901/44726/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року (суддя Ніколайчук С.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року (судді: Щербак А.А. (головуючий), Баранник Н.П., Малиш Н.І.) у справі №160/7333/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-інвест» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, контролюючий орган), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01.04.2019 №0002484617, №0002454614, №0002434617 та від 02.04.2019 №0002344617.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є не обґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року, позов Товариства задоволено частково, податкові повідомлення - рішення від 01.04.2019 №0002484617 та від 02.04.2019 №0002344617 визнано протиправними та скасовано, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Рішення судів в частині задоволених вимог вмотивовано тим, що господарські операції позивача з контрагентами ТОВ «БК Екосіті» та ТОВ «Бел Арт» є реальними, що підтверджено первинними документами, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях, та не підтверджені належними доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства.

6. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 20.02.2019 № 28/28-10-45-17-30691543, оформленого за результатами проведеної панової виїзної перевірки ТОВ «АТБ-інвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог, зокрема:

- п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п. 5, 7, 21 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 № 290, ст. 1, п.2 ст.3, ст.4, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1, 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, розділу І інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, що призвело до заниження податку на прибуток за 2017 рік на загальну суму 502 086,00 грн;

- п.44.1, ст.44, п.185.1 ст.185, п.189.1, ст.189, п.198.1, п.198.2, п.198.3. абз г) п.198.5, ст.198, ст.200, ст.201 Податкового кодексу України, п.2 ст.3, ст.4, п.1,2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.1, 2.4, 2.15. 2.16 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» в результаті чого занижено податок на додану вартість (ПДВ), що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 464894,07 грн, в т.ч. по періодах: січень 2017 року - 84 702 грн, червень 2017 року - 133 594,25 грн, липень 2017 року - 175 188,34 грн, серпень 2017 року - 32407,80 грн, вересень 2017 року - 39001,68 грн, та завищено від`ємне значення, що зараховується до податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за червень 2018 року у сумі 6 886,34 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що роботи (послуги) за договорами позивача з придбання ремонтно-будівельних робіт у ТОВ «Белла-Арт» та у ТОВ «БК «Екосіті» фактично отримані безоплатно та від невстановлених осіб, оскільки зазначені контрагенти не могли виконувати роботи обумовленні договорами так, як не мають основних фондів та матеріальних ресурсів.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, зокрема:

- від 01.04.2019 № 0002484617, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств створених за участю іноземних інвесторів в загальному розмірі 627607,50 грн;

- від 02.04.2019 № 0002344617, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 581117,50 грн.

Судами встановлено, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Екосіті» відбувались на підставі: договору підряду №22-03/2 від 22.03.2017, предметом якого було виконання робіт з реконструкції на об`єкті, розташованому за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 166 прим.2; договору підряду №02-06/3 від 02.06.2017, предметом якого було виконання робіт по організації електрозабезпечення від ДЕС на об`єкті, розташованому за адресою: Одеська обл., Біляєвський район , с. Великий Дальник, пер. Маяцький 3, 2А; договору підряду №31-07/1 від 31.07.2017, предметом якого було виконання робіт по прокладенню теплотраси на об`єкті, розташованому за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Паркова, 34А.

Взаємовідносини з ТОВ «Белла-Арт» відбувались на підставі договору підряду № 01-04/2 від 01.04.2016, предметом якого було виконання робіт з реконструкції на об`єкті, розташованому за адресою : Одеська область, Біляєвський рацон, с. Великий Дальник, пер. Маяцький, 3.

На підтвердження реальності господарських операцій за вказаними договорами позивач надав копії наступних документів: акти прийому передачі змонтованого обладнання, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (КБ-3), акти прийому виконаних робіт (КБ-2в), підсумкові відомості ресурсі по об`єкту, розрахунок загальновиробничих витрат до акту КБ-2, рахунки на оплату, документи на підтвердження здійснення розрахунків, податкові накладні та інші.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди при прийнятті рішень не врахували відповідних висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 804/1118/16, що свідчить про неправильне застосування п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Зокрема, відповідач вказує, що всупереч висновкам Верховного Суду судами попередніх інстанцій не враховано, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту. При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо. Проте судами не враховано доводи контролюючого органу щодо неможливості проведення господарських операцій позивача з контрагентами з огляду на те, що контрагенти не мають трудових та матеріально - технічних ресурсів для ведення господарської діяльності.

9. Товариством відзиву (заперечення) на касаційну скаргу контролюючого органу надано не було.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

10. Надаючи оцінки доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог пункту підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 13 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

А згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що спірні господарські операції з придбання позивачем робіт (послуг) є реальними. Надані позивачем документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.

Зауваження щодо оформлення первинних документів у контролюючого органу відсутні, про що свідчить, зокрема і акт перевірки.

Доводи контролюючого органу про нереальність проведених позивачем господарських операцій з контрагентом судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги, оскільки такі висновки не підтверджені доказами, які б відповідали критеріям належності, допустимості та достовірності.

Слід також зазначити, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування витрат чи податкового кредиту, а тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 20.03.2020 у справі № 813/5407/15, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі № 400/1986/19 та врахована судами під час вирішення цієї справи.

Контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено на підставі належних та допустимих доказів, що наявні у контрагентів трудові та матеріально - технічні ресурси були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання робіт (послуг) обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано відповідних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагентів і про обізнаність платника податків щодо такої, злагодженість дій між ними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Посилання контролюючого органу на те, що розрахунки позивача з контрагентами не пов`язані з постачанням послуг саме за спірними господарськими операціями також не підтверджено жодним доказом, матеріали справи таких не містять.

З урахуванням встановлених обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами у справі свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, а отже контролюючий орган мав надати суду належні, допустимі, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що господарські відносини між позивачем та контрагентами щодо придбання робіт (послуг) були отримані безоплатно та від невстановлених осіб, проте таких доказів надано не було.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами. Відповідачем зроблено відповідні висновки на підставі аналізу інформації, а не доказів, інформація (без документального підтвердження), на яку посилається відповідач, як на підставу нереальності господарських операцій, не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

11. Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постановах за подібних правовідносин, Суд звертає увагу на наступне.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 804/1118/16, в якому наголошувалось про те, що окрім наявності оформлених первинних документів, які засвідчують факт вчинення господарської операції, необхідно також досліджувати і фактичну можливість учасників правовідносин проводити відповідні операції обумовлені договорами з урахуванням, зокрема, часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, а також враховувати економічну доцільність таких операцій, відповідність їх діловій меті, тощо.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом було наголошено на тому, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При цьому посилаючись на постанову Верховного Суду у справі № 804/1118/16 відповідач вказує, що у цій справі всупереч висновків Верховного Суду судами не було взято до уваги фактичну неможливість здійснення спірних операцій, оскільки у контрагентів відсутні трудові ресурси, матеріальні ресурси. Проте як вже зазначалось вище всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України жодного доказу в підтвердження вказаних обставин відповідачем надано не було, а судами таких не встановлено.

Колегія суддів зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у пункті 68 постанови від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц зауважено, що висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права та/або порушення процесуальних норм, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різні обставини, що досліджувалися судами у межах вказаних справ, не дають підстав для висновку про подібність спірних правовідносин на противагу аналогічним обставинам, що є ключовим для визначення правовідносин подібними.

Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником висновки Верховного Суду, зроблені виходячи з встановлених обставин саме у справі № 804/1118/16 за результатами оцінки доказів, які підтверджують або спростовують обставини, якими обґрунтовані доводи та заперечення учасників вказаної справи.

Отже, вказані позивачем висновки Верховного Суду у справі № 804/1118/16 не доводять ухвалення рішення судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, всупереч висновкам Верховного Суду, оскільки обставини у даних справах є відмінними, а висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

12. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентом проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року слід залишити без задоволення.

14. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

15. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341 343 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 160/7333/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова Р.Ф. Ханова