ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2021 року
м. Київ
справа №160/8626/19
адміністративне провадження №К/9901/158/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Желтобрюх І.Л., Яковенка М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області
на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року (судді Чумак С.Ю., Чабаненко С.В., Юрко І.В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮМПЕК"
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Люмпек" (надалі також - Позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - Відповідач), в якому просило:
- визнати протиправними та скасувати рішення Комісії ГУ ДФС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, про внесення ТОВ "Люмпек" до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості№346 від 21 вересня 2019 року;
- зобов`язати Головне управління ДФС у Дніпропетровській області виключити ТОВ "Люмпек" (код ЄДРПОУ 42452844) з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.
1.2. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваної ухвали
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 160/8626/19, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано рішення Комісії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, про внесення Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЮМПЕК" до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, оформлене протоколом від 21 серпня 2019 року №346;
- зобов`язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮМПЕК" з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №160/8626/19 повернуто скаржнику.
25 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, в якій скаржник просив скасувати оскаржені рішення та прийняти нове, яким направити справу на новий розгляд.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року у справі №160/8626/19 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Донецькій області.
Постановляючи цю ухвалу, суд звернув увагу, що обов`язковою умовою для реалізації особою, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, права на касаційне оскарження є перегляд судового рішення в апеляційному порядку саме за її апеляційною скаргою. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 160/8626/19 постановлена за наслідками апеляційного перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. Скаржником, подано касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, участь в розгляді якої він не брав і його апеляційна скарга у справі не розглядалась, тому, в розумінні процесуального закону, скаржник не набув права на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанцій у цій справі.
5 червня 2020 року Головне управління ДПС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права, просило рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 160/8626/19 скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування скарги вказувало, що:
- під час розгляду справи № 160/8626/19 Дніпропетровським окружним адміністративним судом взагалі не був взятий до уваги юридичний факт перебування ТОВ «Люмпек» з 11 жовтня 2019 року на податковому обліку в ГУ ДПС у Донецькій області. Згідно з відомостями інформаційних баз даних органів ДПС України встановлено, що ТОВ «Люмпек» включено до переліку ризикових суб`єктів господарювання 21 серпня 2019 року комісією ГУ ДПС у Дніпропетровській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації, на засіданні, оформленого протоколом № 346;
- виключення ТОВ «ЛЮМПЕК» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості відноситься до компетенції Комісії, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації ГУ ДПС у Київській області.
Тому, на думку скаржника, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року, залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, у справі № 160/8626/19 є протиправним та у разі залишення апеляційної скарги ГУ ДПС у Донецькій області без задоволення дане рішення не може бути виконано за умов первісно наявного суб`єктного складу сторін по справі № 160/8626/19. Відтак, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 160/8626/19 вирішено питання про права, обов`язки та законні інтереси ГУ ДПС у Донецькій області без залучення останнього як відповідача по справі № 160/8626/19.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2020 року відкрите апеляційне провадження.
При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, оскільки рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року набрало законної сили 29 січня 2020 року 3 лютого 2020 року видано виконавчі листи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року боржника ГУ ДПС Дніпропетровській області у виконавчому провадженні замінено на ГУ ДПС у Київській області за місцем актуального обліку Позивача з 30 січня 2020 року.
1.3. Короткий зміст ухвали і мотиви її прийняття
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 160/8626/19.
Постановляючи це рішення, суд апеляційної інстанції з посиланням на положення статті 293 та 305 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) зазначив, що:
- у цій справі не вирішувалось питань щодо прав чи інтересів ГУ ДПС у Донецькій області, оскільки на час виникнення спірних правовідносин (21 серпня 2019 року) ТОВ "Люмпек" перебувало на податковому обліку (за основним місцем обліку) у ГУ ДПС у Дніпропетровській області;
- ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року боржника ГУ ДПС Дніпропетровській області у зазначеному виконавчому листі замінено на ГУ ДПС у Київській області за місцем актуального обліку Позивача з 30 січня 2020 року;
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС у Донецькій області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Порушенням судами норм процесуального права ГУ ДПС у Донецькій області вважає невірне застосування судами положень статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України.
В обґрунтування того, що при ухваленні рішення вирішено питання про права, інтереси та (або) обов`язки ГУ ДПС у Донецькій області вказувало, що на час ухвалення судових рішень Позивач перебував на податковому обліку саме в ГУ ДПС у Донецькій області, що передбачає реалізацію саме останнім повноважень щодо включення/виключення платника податків з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.
Скаржник вказує також на те, що суд апеляційної інстанцій, постановляючи оскаржувану ухвалу, не повідомив його про дату час та місце судового розгляду та не призначив справу до розгляду у судовому засіданні..
ГУ ДПС у Донецькій області також стверджує, що судом апеляційної інстанції оскаржувану ухвалу не надіслано на його адресу, і в Єдиному державному реєстрі судових рішень опубліковано з порушенням строків.
Також в обґрунтування своєї позиції щодо порушенням апеляційним судом норм матеріального права скаржник вказує на правову позицію Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №404/4551/19.
Також касаційна скарга обґрунтована важливістю апеляційного перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №160/8626/19, оскільки судом першої інстанції відхилено правові позиції Верховного Суду у постановах від 25 квітня 2018 року у справі №826/1902/15, від 18 вересня 2018 року у справі №818/398/15, від 20 листопада 2019 року по справі №480/4006/18.
З урахування цього в касаційній скарзі зазначено, що Третій апеляційний адміністративний суд дійшов передчасного та такого, що не ґрунтується на матеріалах справи висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження по справі №160/8626/19, не забезпечив повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжив визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, ГУ ДПС у Донецькій області вважає, що Третій апеляційний адміністративний суд при постановленні ухвали від 23 жовтня 2020 року у справі №160/8626/19 не дослідив зібрані у справі докази, що у розумінні статті 353 КАС України є підставою для скасування ухвали про закриття апеляційного провадження і направлення справи на новий судовий розгляд, оскільки закриття апеляційного провадження унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи №160/8626/19.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку апеляційної інстанції
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та за конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3 4 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті частини другої статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини)), зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).
Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 року, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року, серія А № 18, пункти 28-36).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України (далі - КАС) конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5 , згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі (пункт 8 частини першої статті 4 КАС).
Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами КАС, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб`єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо учасників справи, то їх коло визначено частинами першою та другою статті 42 КАС, якими передбачено, що учасниками справи є сторони, треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
На відміну від інших учасників адміністративного процесу, учасники справи здійснюють свої процесуальні права та виконують обов`язки в адміністративному процесі для того, щоб досягнути певного правового результату, в якому вони зацікавлені. Така зацікавленість обумовлена їх поведінкою як суб`єкта в матеріально-правових відносинах, щодо прав і обов`язків в яких виник спір, вирішення якого з ініціативи одного з цих суб`єктів перенесено в площину процесуального регулювання.
Права учасників справи визначені частиною третьою статті 44 КАС, в тому числі, право оскаржувати судове рішення у визначених законом випадках.
Норма частини першої статті 293 КАС розширює коло осіб, які мають право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку, порівняно з учасниками справи, лише на перший погляд, оскільки особи, про які йдеться в цій нормі, є суб`єктами матеріально-правових відносин, яких стосується спір, що отримав вирішення в судовому рішенні. Та обставина, що вони не приймали участь у справі, була обумовлена застосуванням щодо них незаконних процесуальних обмежень.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.
Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Правовий висновок щодо застосування норм процесуального права підтверджується чіткою та узгодженою практикою, зокрема постановою Верховного Суду, ухваленою судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів, 23 листопада 2020 року у справі №826/3508/17.
Зміст обставин, встановлених під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, свідчить про те, що у спірних правовідносинах рішенням суду першої інстанції не вирішувалось питання щодо прав та обов`язків Головного управління ДПС у Донецькій області, яке не було залучене до участі у справі, і в судовому рішенні не було зазначено висновків суду про права та/чи обов`язки останнього.
Суд звертає увагу на те, що, суд першої інстанції рамках своєї юрисдикції у цій справі здійснив перевірку правомірності та обґрунтованості дій ГУ ДФС у Дніпропетровській області (винесення оскарженого рішення про включення Позивача до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості) та дійшов висновку про обов`язок ГУ ДПС у Дніпропетровській області з приводу виключення Позивача з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, що спростовує твердження, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 160/8626/19 вирішено питання про права, обов`язки та законні інтереси ГУ ДПС у Донецькій області без залучення останнього у якості відповідача по цій справі.
Виконавчий лист щодо зобов`язання податкового органу виключити Позивача з переліку ризикових платників податків виданий 3 лютого 2020 року, тобто в період коли Позивач вже не перебував на обліку у ГУ ДПС у Донецькій області, що також виключає будь-який обов`язок зазначеного податкового органу в цих правовідносинах.
До того ж, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2020 року боржника ГУ ДПС Дніпропетровській області у зазначеному виконавчому листі замінено на ГУ ДПС у Київській області за місцем актуального обліку Позивача з 30 січня 2020 року.
З урахуванням наведеного, лише перебування Позивача на податковому обліку певний час в Головному управлінні ДПС у Донецькій області, за сукупності встановлених обставин, не може вказувати про те, що рішення суду першої інстанції безпосередньо стосується прав, інтересів та/або обов`язків останнього.
При цьому важливість (як вказує скаржник в касаційній скарзі) апеляційного перегляду рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у справі №160/8626/19, в силу відхилення судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду, не визначена процесуальним законодавством як умова, який наділяє апеляційний суд повноваженнями здійснювати розгляд апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі у справі, та права і інтереси якої не порушені при ухваленні рішення суду першої інстанцій.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
Отже, зважаючи на положення наведеної норми суд апеляційної інстанції з дотриманням процесуального законодавства закрив апеляційне провадження у справі.
Послідовність норм, наведених у КАС України, не дає підстав для висновку про обов`язок апеляційного суду постановляти ухвалу про закриття на підставі пункту 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційного провадження лише за результатами розгляду справи в судовому засіданні.
Відтак, доводи ГУ ДПС у Донецькій області про те, що розгляд справи відбувся без його належного повідомлення судом апеляційної інстанції про дату час та місце судового розгляду, є необґрунтованими та такими, що не вказують про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Доводи скаржника щодо ненадсилання йому судом апеляційної інстанції ухвали та опублікування такої в Єдиному державному реєстрі судових рішень з порушенням строку не є порушенням, яке призвело до незаконного судового рішення. При цьому, за змістом частини другої статті 351 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
При цьому безпідставним є посилання в касаційній скарзі на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №404/4551/19, оскільки у цій справі судом касаційної інстанції надавалась оцінка висновкам щодо поважності пропуску строку на апеляційне оскарження за умов, коли суд першої інстанції відповідне судове рішення не надсилав стороні.
Натомість, процесуальні норми, які застосовані судом апеляційної інстанції, при ухваленні оскарженої ухвали, відмінні від справи №404/4551/19; суд апеляційної інстанції не досліджував питання поважності пропуску строків на апеляційне оскарження.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Враховуючи наведене, зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.
3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд касаційної інстанції переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись статтями 3 345 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишити без задоволення.
Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді І.Л. Желтобрюх
М.М. Яковенко