№ 160/9661/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 160/9661/19

адміністративне провадження № К/9901/7501/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року (головуючий суддя Луніна О.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року (головуючий суддя Чумак С.Ю., судді: Чабаненко С.В., Юрко І.В.) у справі № 160/9661/19 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович про стягнення гарантованої суми відшкодування, інфляційних витрат та пені ,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також відповідач або ФГВФО), третя особа на стороні відповідача: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" Кадиров Владислав Володимирович (далі також третя особа), в якому просила:

стягнути з відповідача на користь позивача суму (гарантовану суму відшкодування) згідно договору банківського вкладу (депозиту) № 005-03726-190215 «Зростаючий у доларах США» від 19 лютого 2015 року у розмірі 188 006 (сто вісімдесят вісім тисяч шість) гривень 80 копійок.

стягнути з відповідача на користь позивача відсотки з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 228 221 (двісті двадцять вісім тисяч двісті двадцять одна) гривня 15 копійок.

стягнути з відповідача на користь позивача відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми пеню за прострочення зобов`язання у розмірі 24 399,68 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі № 160/9661/19 залишено без змін.

04 березня 2021 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, надіслана 02 березня 2021 року, у якій скаржниця просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року і прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

05 квітня 2021 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Третя особа правом надання відзиву не скористалася, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США № 005-03726-190215, за умовами якого позивач розміщує вклад у розмірі 7000,00 доларів США на строк по 05 березня 2015 року включно, з виплатою процентів.

Також, 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США № 005-03726-190215, якою пункт 1.8 договору викладено у редакції: «Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи резидента, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Виключно для цілей цього договору сторони домовились, що умови п. 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього договору, не застосовуються».

За відомостями платіжного доручення № 46141059 від 19 лютого 2015 року, грошові кошти в сумі 7000,00 доларів США були перераховані на вкладний (депозитний) рахунок позивачка № НОМЕР_1 з рахунку ОСОБА_2 .

02 березня 2015 року Правління Національного банку України постановою № 150 віднесло ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних.

За змістом витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» від 15 вересня 2015 року та наказу уповноваженої особи від 16 вересня 2015 року № 813, у тому числі до договору № 005-03726-190215 від 19 лютого 2015 року застосовані наслідки нікчемності договорів банківського вкладу, з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі також Закон № 4452-VI).

Договір банківського вкладу (депозиту) № 005-03726-190215 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» визнано нікчемним на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, що викладено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадировим Владиславом Володимировичем у наказі № 813 від 16 вересня 2015 року.

02 жовтня 2015 року Національний банк України прийняв постанову № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк». Того ж дня, виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», відповідно до якого, розпочато процедуру ліквідації AT «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Кадирова В. В., строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року, включно.

У зв`язку з наведеним, уповноважена особа не подала до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у справі № 160/162/19, яке набрало законної сили 13 серпня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в Акціонерному товаристві «Дельта Банк» Кадирова В. В., третя особа на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в частині позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника ОСОБА_1 , як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США № 005-03726-190215 від 19 лютого 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено , що на виконання рішення суду у справі № 160/162/19 ОСОБА_1 29 жовтня 2019 року виплачено 188 251,48 гривень, що підтверджено довідкою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та клопотанням позивача від 26 травня 2020 року.

IIІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у справі № 160/162/19 визнано незаконними дії Уповноваженої особи щодо невключення позивачки до переліку вкладників, яким гарантовано виплату коштів в межах 200 000 гривень. Рішення суду набрало законної сили. Уповноважена особа направила до Фонду інформацію про вкладника, однак Фонд гарантування вкладів на час звернення до суду з позовом не здійснив відшкодування гарантованої суми.

Позивачка вважає, що стягненню підлягають інфляційні втрати та пеня, оскільки несвоєчасна виплата коштів за вкладом заподіла їй шкоду.

У відзиві на позов відповідач стверджує, що Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Тобто, Фонд гарантування відшкодовує виключно суму вкладу та відсотків в граничному розмірі до 200 000 гривень. Фонд гарантування не платить за власний рахунок неустойку, штрафи, пеню, інфляційні, річні та інше, за неналежне виконання чи невиконання зобов`язань Банку перед своїми кредиторами.

У письмових поясненнях третя особа зазначила, що у правовідносини між ФГВФО та позивачем не є договірними, та ФГВФО не є боржником у грошовому зобов`язанні. Ці правовідносини регламентовані виключно Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Де ФГВФО, як установа, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, відшкодовує вкладнику кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Інших зобов`язань у ФГВФО перед вкладником немає і не може виникнути.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що на виконання рішення суду у справі № 160/162/19 ОСОБА_1 29 жовтня 2019 року виплачено 188 251,48 гривень, що підтверджено довідкою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та клопотанням позивача від 26 травня 2020 року, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог у цій частині відсутні.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у спірних правовідносинах відповідач має управлінські функції відносно позивача, у зв`язку з чим ці відносини є публічно-правовими, а тому не регулюються нормами Цивільного кодексу України, а також зазначає, що у спірних правовідносинах після запровадження тимчасової адміністрації та/або початку процедури ліквідації банку норми Закону № 4452 є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України, які застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. (п. 8 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4452).

Суди зауважили, що за змістом цього Закону на Фонд та уповноважену особу Фонду не покладається відповідальність за невиконання банками, які були стороною у договірних відносинах із вкладниками, їх грошових зобов`язань поза межами дії договорів вкладів.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що Уповноважена особа направила до Фонду гарантування вкладів інформацію про вкладника, але Фонд гарантування вкладів тривалий час не здійснював відшкодування гарантованої суми.

З покликанням на пункт 3, підпункт 2 частини 4 статті 16 Закону № 4452-VІ зазначає, що шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій/або бездіяльності Фонду (його працівника), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно законодавства.

Вважає, що за дії, бездіяльність та шкоду свого працівника відповідальність несе юридична особа-Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій проігнорували норми ЦК України, рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у конституційній справі № 1-7/2012, а також постанови Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59 цс13 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023 цс15.

Покликається на правові позиції ВСУ у справі № 6-933цс16, КГС ВС у постанові від 14 січня 2020 року у справі № 910/3810/18.

Наполягає на тому, що Фонд гарантування набув права вимоги за банківським вкладом позивача, але своєчасно не відшкодував кошти вкладнику.

У відзиву на касаційну скаргу відповідач зазначає, що наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Стверджує, що у спірних правовідносинах норми Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню, оскільки ФГВФО діяв в порядку, у спосіб та в межах спеціального Закону № 4452-VІ.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України та останній, як суб`єкт владних повноважень має діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 26 Закону № 4452-VІ встановлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

Отже, вказана норма визначає, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом у розмірі вкладу, включаючи відсотки, при цьому, сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

Приписами частини 1 статті 27 Закону № 4452-VІ передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Так, уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує, зокрема, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр (Загальний) відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Отже, Фонд гарантування вкладів виплачує гарантовану суму вкладу вкладникам Банку за двох умов, а саме:

після отримання від Уповноваженої особи Фонду Переліку (реєстру) вкладників Банку або додаткової інформації щодо вкладника банку;

після включення Фондом гарантування такого вкладника Банку до Загального реєстру вкладників Банку.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Уповноважена особа не подала до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання рішення суду у справі № 160/162/19 ОСОБА_1 29 жовтня 2019 року виплачено 188 251,48 гривень, що підтверджено довідкою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та клопотанням позивача від 26 травня 2020 року.

Беручи до уваги, що позивачка 29 жовтня 2019 року отримала гарантовану суму відшкодування у розмірі 188006,8 гривень, яку вона просить стягнути з відповідача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків з урахуванням встановленого індексу інфляції (інфляційні втрати) та стягнення з відповідача 3% річних, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом; ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Згідно пунктів 1, 2, 3, 5 частини п`ятої статті 36 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку;

примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку);

нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку;

нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Пунктом 1 частини шостої статті 36 Закону № 4452-VI передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Згідно із частиною п`ятою статі 45 Закону № 4452-VI протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня початку процедури ліквідації банку банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенні ліквідаційної маси.

Частинами першою, другою статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

В свою чергу, за змістом положень статей 524, 533 - 535 та 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За правилами частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 600/794/20 Верховний Суд на підставі аналізу зазначених вище норм права дійшов таких висновків:

"…У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах".

Зі змісту зазначених правових норм убачається, що у період дії тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування фінансових санкцій, передбачених в тому числі і статтею 625 Цивільного кодексу України".

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних та інфляційної складової входить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за його прострочення, та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 Цивільного кодексу України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Підставою застосування передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц суд прийшов до висновку, що стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Своєю чергою, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

Саме Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено початок виплат вкладникам гарантованих сум відшкодування - в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для деяких банків - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 28 Закону), та завершення - у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи (частина сьома статті 26, частина третя статті 28 Закону).

У справі №761/31569/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних витрат, трьох відсотків річних, упущеної вигоди та пені є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону та не підлягають задоволенню.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.10.2021 у справі № 160/10300/19, від 01.06.2022 у справі № 280/1043/20, від 04.05.2022 у справі № 600/794/20, від 08.09.2022 у справі № 761/8558/17, від 17.01.2023 у справах № 640/12756/20 та № 160/1554/20, від 30.01.2023 у справі № 280/6460/19, від 09.06.2023 у справі № 640/6403/21.

Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 761/10730/18, постановами Верховного Суду від 23 жовтня 2019 у справі № 725/5833/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 580/1241/19, від 11 листопада 2020 року у справі № 761/24881/16, від 22 червня 2022 року у справі № 640/24360/20 аналогічні цьому спори між фізичними особами та Фондом гарантування вкладів щодо стягнення коштів за несвоєчасне виконання зобов`язань віднесені до юрисдикції адміністративних судів.

Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин при дотриманні норм процесуального права; у них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки судів щодо встановлених обставин є правильними.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального та процесуального права і висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20)), колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки ВСУ у постанові 21 вересня 2016 року у справі № 6-933цс16, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59 цс13, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023 цс15, ВП ВС у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, КГС ВС від 14 січня 2020 року у справі № 910/3810/18, з огляду на те, що правовідносини у наведених скаржником справах не відповідають поняттю "подібність правовідносин", оскільки наведені постанови ухвалені за відмінних підстав та встановлених судами фактичних обставин справи.

Також Верховний Суд критично оцінює покликання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у конституційній справі № 1-7/2012 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", висновки суду у якому не підлягають застосуванню в межах спірних правовідносин.

За змістом статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 343 349 350 355 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 160/9661/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

В.М. Берназюк

В.М. Шарапа