№ 161/10392/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 161/10392/22

провадження № 61-1775св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника

ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня 2023 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 04 січня 2024 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 28 серпня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 травня 2022 року. У шлюбі

у сторін народилося троє дітей.

Позивач зазначала, що під час шлюбу сторони нажили спільне майно, зокрема, транспортні засоби марки «Opel Vivaro», зареєстрований 05 травня 2015 року, та марки «Iveco 65C14», зареєстрований 23 вересня 2020 року.

Позивач також вказувала, що за інформацією з РСЦ ГЦС МВС у Волинській області станом на 12 січня 2022 року за ОСОБА_2 не зареєстровані транспортні засоби, їх він відчужив третім особам без її відома, а отримані грошові кошти використав не в інтересах сім`ї. Крім того, вона і відповідач не можуть у добровільному порядку поділити спільно нажите майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

а також визнати спільним боргом її і ОСОБА_2 заборгованість перед ТОВ «Газопостачальна компанія Нафтогаз» за природний газ за вказаною адресою

у розмірі 35 030,01 грн.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 , збільшивши позовні вимоги, просила:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя транспортні засоби марки «Iveco 65C14», номер кузова НОМЕР_1 , вартістю 1 002 345,32 грн, марки «Opel Vivaro», номер кузова НОМЕР_2 , вартістю 198 566,41 грн та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію 1/2 частки вартості транспортних засобів у розмірі 600 455,86 грн;

- визнати спільною сумісною власністю подружжя таке майно, загальною вартістю 117 500,00 грн: електром`ясорубку марки «Bosh» вартістю 3 500,00 грн, гриль «Tefal XL» - 6 000,00 грн, блендер «Bosh» - 1 500,00 грн, столовий посуд (тарілки, стакани, фужери) - 2 000,00 грн, кухонне приладдя «Vinzer» -

1 000,00 грн, кавомолка «Vitek» - 300,00 грн, телевізор «Samsung» -

26 000,00 грн, праска «Tefal» - 2 000,00 грн, комод «IKEA» - 4 000,00 грн, ліжко дитяче односпальне «IKEA» - 4 000,00 грн, стіл письмовий дитячий -

3 000,00 грн, крісло офісне дитяче «IKEA» - 700,00 грн, ліжко дитяче дерев`яне односпальне та матрац - 4 000,00 грн, кухонний комбайн «Braun» - 1 000,00 грн, мікрохвильова піч «Samsung» - 2 000,00 грн, пароварка «Braun» - 1 000,00 грн, кухонні ваги «Vinzer» - 500,00 грн, хлібопічка «Saturn» - 700,00 грн, кухонний посуд (набори каструль, сковорідки, сковорідки гриль - 2 шт., набори ножів, набори столових приборів, хлібниця, форми для випікання) - 3 000,00 грн, холодильник «Ardo» - 7 000,00 грн, пральна машина «Bosh» - 10 000,00 грн, спальня (шафа, двоспальне ліжко, 2 приліжкові тумби, матрац) - 9 000,00 грн, стіл для ноутбука «IKEA» - 1 000,00 грн, стіл письмовий «JYSK» з книжковою шафою - 3 000,00 грн, крісло «JYSK» - 500,00 грн, диван розкладний -

3 000,00 грн, стіл розкладний - 1 000,00 грн, стільці кухонні 5 шт. - 1 500,00 грн, вішак для одягу «IKEA» - 800,00 грн, три набори постільної білизни, рушники, столовий текстиль - 7 500,00 грн, килим 2х3 м - 2 000,00 грн, мотокоса

«Makita» - 5 000,00 грн;

- виділити їй майно вартістю 58 000,00 грн, а саме: електром`ясорубку «Bosh» вартістю 3 500,00 грн, гриль «Tefal XL» - 6 000,00 грн, блендер «Bosh» -

1 500,00 грн, столовий посуд (тарілки, стакани, фужери) - 2 000,00 грн, кухонне приладдя «Vinzer» - 1 000,00 грн, кавомолка «Vitek» - 300,00 грн, телевізор «Samsung» - 26 000,00 грн, праска «Tefal» - 2 000,00 грн, комод «IKEA» -

4 000,00 грн, ліжко дитяче односпальне «IKEA» - 4 000,00 грн, стіл письмовий дитячий «IKEA» - 3 000,00 грн, крісло дитяче «IKEA» - 700,00 грн, ліжко дитяче дерев`яне односпальне та матрац - 4 000,00 грн;

- виділити ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя таке майно: кухонний комбайн «Braun» вартістю 1 000,00 грн, мікрохвильову піч «Samsung» - 2 000,00 грн, пароварку «Braun» - 1 000,00 грн, кухонні ваги

«Vinzer» - 500,00 грн, хлібопічку «Saturn» - 700,00 грн, кухонний посуд (набори каструль, сковорідки, сковорідки гриль - 2 шт., набори ножів, набори столових приборів, хлібниця, форми для випікання) - 3 000,00 грн, холодильник «Ardo» -

7 000,00 грн, пральну машину «Bosh» - 10 000,00 грн, спальню (шафа, двоспальне ліжко, 2 приліжкові тумби, матрац) - 9 000,00 грн, стіл для ноутбука «IKEA» - 1 000,00 грн, стіл письмовий «JYSK» з книжковою шафою - 3 000,00 грн, крісло «JYSK» - 500,00 грн, диван розкладний - 3 000,00 грн, стіл розкладний - 1 000,00 грн, стільці кухонні 5 шт. - 1 500,00 грн, вішак для одягу «IKEA» -

800,00 грн, три набори постільної білизни, рушники, столовий текстиль - 7 500,00 грн, килим 2х3 м - 2 000,00 грн, мотокосу «Makita» - 5 000,00 грн, загальною вартістю 59 500,00 грн;

- визнати спільним боргом її та ОСОБА_2 заборгованість перед ТОВ «Газопостачальна компанія Нафтогаз» за природний газ за адресою:

АДРЕСА_1 , у розмірі 35 030,01 грн,

у зв`язку з чим стягнути з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частину заборгованості у розмірі 17 515,00 грн;

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Зустрічний позов мотивовано тим, що 11 грудня 2009 року ОСОБА_2

і ОСОБА_1 як подружжя з метою покращення умов проживання уклали договір № 46 про пайову участь у кооперативі «ЖБК Еталон», предметом якого

є узгодженість сторін про організацію будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 . Після завершення будівництва

10 жовтня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 у вказаному будинку. 18 січня 2021 року між ОСОБА_1

і Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» укладено кредитний договір на суму 490 980,00 грн строком до 01 січня 2023 року. Для забезпечення умов виконання договору сторони уклали договір іпотеки від

18 жовтня 2021 року, яким вказану квартиру передали у заставу.

02 грудня 2011 року сторони придбали приміщення колишнього магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літ. (А-1) на АДРЕСА_4 . Право власності оформлено за ОСОБА_1 за його згодою. 30 липня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 35 000,00 дол. США з кінцевим терміном повернення 30 липня 2029 року. На забезпечення виконання умов договору

з ним укладено договір поруки від 30 липня 2009 року № 220289/1 і договір іпотеки від 13 липня 2008 року, згідно з умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_5 .

08 лютого 2016 року на їх адресу надійшла вимога банку про повернення коштів. У зв`язку із ризиком звернення стягнення на наявне майно боржника ними було прийнято рішення щодо оформлення приміщення колишнього магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літ. (А-1) на матір відповідача ОСОБА_3 . Право власності набуто відповідно до договору дарування. В подальшому питання кредитної заборгованості вирішено шляхом укладення договорів комісії та факторингу між позичальниками і банком.

Також вказував, що у шлюбі ними придбано автомобіль марки «Renault Megan», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який на даний час знаходиться у одноосібному користуванні ОСОБА_1 .

Під час перебування у шлюбі в інтересах сім`ї виникли грошові зобов`язання, які підлягають виконанню у солідарному порядку. Зокрема, відповідно до розписки від 28 квітня 2020 року він отримав в борг 18 500,00 дол. США для виплат за квартиру та проведення ремонтних робіт за адресою:

АДРЕСА_1 . Після припинення шлюбних відносин він одноособово здійснює погашення кредитної заборгованості. За період з 31 березня 2022 року ним внесено суму у розмірі 68 000,00 грн.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 , збільшивши позовні вимоги, просив: визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_6 ; визнати недійсним договір дарування приміщення колишнього магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літ. (А-1) на

АДРЕСА_4 , укладений 07 червня

2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , і визнати за ним право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна; стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 1/2 частину вартості транспортного засобу марки «Renault Megan», реєстраційний номер НОМЕР_3 , у розмірі 86 600,00 грн; стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 66 151,77 грн грошових коштів, сплачених за кредитним договором від 18 січня 2021 року № 29669411807-кд-1, а також визнати спільним боргом його і ОСОБА_1 грошові кошти, отримані в борг згідно

з розпискою від 28 квітня 2020 року, у розмірі 18 500,00 дол. США, що станом на

03 жовтня 2022 року еквівалентно 676 419,10 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня

2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 і зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано спільною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 транспортний засіб «Iveco 65C14», 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості транспортного засобу «Iveco 65C14», 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , у розмірі 401 331,25 грн.

Взнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири

АДРЕСА_6 .

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості транспортного засобу «Renault Megan», 2006 року випуску, у розмірі

86 600,00 грн.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплачених в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 січня 2021 року

№ 29669411807-кД-1 грошових коштів в розмірі 43 151,77 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Суд, задовольняючи частково позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення

з ОСОБА_2 на її користь компенсації вартості транспортних засобів, зазначив, що транспортний засіб «Iveco 65C14», номер кузова НОМЕР_1 , був придбаний у шлюбі, а його відчуження та використання здійснено ОСОБА_2 на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя і не

в інтересах сім`ї чи на її потреби. При цьому суд, визначаючи вартість транспортного засобу, взяв до уваги висновок про його вартість, наданий ОСОБА_2 , мотивуючи це тим, що у висновку, долученому ОСОБА_1 , вартість вказаного автомобіля зазначена без урахування зносу, а можливість визначення дійсної вартості транспортного засобу за допомогою інформації із сайтів продажу авто відсутня. Крім того, суд дійшов висновку, що оскільки немає доказів належності транспортного засобу марки «Opel Vivaro», номер кузова НОМЕР_2 , який був придбаний 05 травня 2015 року та відчужений у 2017 році, ОСОБА_2 та його реалізації без згоди ОСОБА_1 , тому підстав для стягнення компенсації його вартості позивачу немає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо поділу речей побутового вжитку, які вона включила до переліку майна, що підлягає поділу як спільне майно подружжя, суд першої інстанції звернув увагу на недоведеність заявлених вимог в цій частині, відсутність об`єктивних доказів дійсної вартості усього спірного майна на час розгляду справи з урахуванням ступеню зносу окремих речей, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості провести поділ вказаних речей. Клопотань стосовно призначення судово-товарознавчої експертизи заявлено не було.

Оскільки в межах розгляду справи про поділ майна подружжя не можуть бути вирішені вимоги про стягнення боргу за використаний природній газ з іншого співвласника квартири і такі правовідносини не регулюються нормами матеріального права, які стосуються поділу спільного майна подружжя, тому розмір цього боргу не може бути стягнутий з ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 .

Врахувавши презумпцію спільності права власності подружжя на майно, набуте

в період шлюбу, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна квартира набута ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому за ОСОБА_2 необхідно визнати право власності на 1/2 частку цієї квартири.

Врахувавши постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19), суд першої інстанції зробив висновок про те, що суми, сплаченні до моменту розірвання шлюбу

(03 травня 2022 року), не підлягають розподілу, а той із подружжя, який після розірвання шлюбу продовжував сплачувати борг одноосібно, має право на стягнення грошової компенсації з іншого із подружжя за період від дня розірвання шлюбу до дня поділу майна подружжя. Таким чином, суд вважав, що до стягнення з ОСОБА_1 підлягає половина сплачених ОСОБА_2 сум за кредитним договором згідно з квитанціями за період після розірвання шлюбу, що становить 43 151,77 грн.

Щодо визнання спільним боргом та стягнення з ОСОБА_1 боргу за розпискою у розмірі 18 500,00 дол. США, суд зазначив, що доказів того, що кошти отримані ОСОБА_2 за борговою розпискою в інтересах сім`ї та використані в її інтересах, позивач не надав. Відомостей про те, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність факту існування вказаного боргу немає. А отже, спільного обов`язку щодо повернення цих коштів немає.

ОСОБА_2 не довів підстав для застосування статті 233 ЦК України щодо визнання недійсним договору дарування приміщення колишнього магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » літ. (А-1) на АДРЕСА_4 , укладеного 07 червня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Урахувавши, що автомобіль «Renault Megan», реєстраційний номер НОМЕР_3 , придбано під час перебування сторін у шлюбі та реалізовано без надання згоди іншого з подружжя, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації 1/2 частини вартості вказаного автомобіля, що становить 86 600,00 грн,

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від

14 вересня 2023 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн судових витрат за надання професійної правничої допомоги.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 15 000, грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3 000,00 грн судових витрат

за надання професійної правничої допомоги.

Вирішуючи питання судових витрат, суд першої інстанції, керуючись статями 133 137 ЦПК України, зваживши на принцип розумності та справедливості, врахувавши часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, поведінку сторін під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зміст заперечень сторін щодо заявлених розмірів витрат на адвокатські послуги, дійшов висновку про часткове задоволення вимог сторін та відповідне стягнення витрат на правову допомогу у таких розмірах: 15 000,00 грн на користь ОСОБА_1 , 15 000,00 грн на користь ОСОБА_2 і 3 000,00 грн на користь ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 04 січня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Хомич О. В. задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня

2023 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за транспортні засоби та судового збору скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості транспортного засобу марки «Iveco 65C14», 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , у розмірі 501 172,66 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості транспортного засобу марки «Opel Vivaro», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , у розмірі 99 283,20 грн.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня

2023 року в частині задоволення позовної вимоги зустрічного позову

ОСОБА_2 про стягнення сплачених в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 січня 2021 року № 29669411807-кД-1 коштів змінено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти, сплачені в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 січня 2021 року

№ 29669411807-кД-1, у розмірі 25 763,73 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від

14 вересня 2023 року залишено без змін.

Стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості транспортного засобу марки «Iveco 65C14», 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , у розмірі 501 172,66 грн, та грошову компенсацію вартості транспортного засобу марки «Opel Vivaro», 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , у розмірі 99 283,20 грн, апеляційний суд звернув увагу, що у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти ними було придбано вказані автомобілі, які були зареєстровані за

ОСОБА_2 і відчужені ним під час шлюбу без згоди ОСОБА_1 як другого з подружжя. У матеріалах справи немає доказів, які свідчили б про те, що отримані від реалізації вказаних автомобілів кошти були витрачені в інтересах сім`ї, а тому позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірних транспортних засобів. Вирішуючи щодо розміру коштів, які слід стягнути у порядку компенсації вартості 1/2 частини спірних автомобілів, апеляційний суд взяв до уваги висновок експерта від 23 лютого 2023 року, згідно з яким вартість транспортного засобу марки «Iveco 65C14», номер кузова НОМЕР_1 , станом на дату проведення експертизи, тобто на час розгляду справи, становить 1 002 345,32 грн, транспортного засобу марки «Opel Vivaro», номер кузова НОМЕР_2 , - 198 566,41 грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення сплачених

в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 січня

2021 року № 29669411807-кД-1 коштів, апеляційний суд врахував, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами у справі набрало законної сили 03 червня 2022 року, а частина боргу, яка сплачена під час перебування сторін у шлюбі, не включається до переліку майна та боргів, які підлягають поділу між подружжям. Здійснені до цієї дати погашення сторонами боргу по кредиту не підлягають розподілу, оскільки презюмується, що за час перебування у шлюбі дружина та чоловік діють

в інтересах сім`ї та за погодженням один із одним, навіть якщо фактично борг було погашено тільки одним із подружжя (постанова Верховного Суду від

05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20).

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 24 січня 2024 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн.

Врахувавши пропорційність задоволених вимог апеляційної скарги; обґрунтування витрат на правову допомогу представником позивача

ОСОБА_6 ; зазначений в апеляційній скарзі орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн; доводи, клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами; реальність наданих адвокатських послуг ОСОБА_6 , колегія суддів дійшла висновку, що реально понесені витрати позивача на правничу допомогу адвоката у розмірі

6 000,00 грн відповідають обсягу виконаних робіт, є співмірними з предметом позову та складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому вказані витрати підлягають стягненню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

02 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 04 січня 2024 року в частині відмови

в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували статтю 60 СК України без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року

у справі № 755/4511/19, у якій вказано, що договір позики, укладений без згоди іншого з подружжя, створює обов?язок з повернення отриманих коштів, якщо він був укладений в інтересах сім?ї. Аналогічний висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суд увід 30 червня 2020 року у справі

№ 638/18231/15-ц. Вказує, що отримані за розпискою кошти, використовувались відповідачем в інтересах сім?ї, в тому числі на її утримання та забезпечення нормального рівня життя. Вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували обставин фактичного припинення шлюбних відносин, а тому дійшли неправильного висновку про те, що суми, сплачені на погашення кредиту, підлягають сплаті з моменту прийняття судом рішення про розірвання шлюбу,

у зв?язку із чим заявник просить відступити від правового висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 05 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20. Апеляційний суд без жодного обґрунтування надав перевагу висновку експерта, наданому позивачем. Суди не дослідили обставини фактичного припинення шлюбних відносин. Постанова апеляційного суду прийнята на підставі припущень.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 755/4511/19, від 28 липня 2021 року у справі

№ 359/2653/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня

2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 15 грудня 2020 року у справі

№ 752/17832/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також як на підставу касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні).

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах(пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

07 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хомич О. В. засобами електронного зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Волинського апеляційного суду від 04 січня 2024 року і додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 24 січня 2024 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що касаційна скарга є безпідставною і такою, що задоволенню не підлягає.

Аналогічний відзив надійшов до Верховного Суду 11 березня 2024 року засобами поштового зв?язку.

08 березня 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Виш А. А. подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Волинського апеляційного суду від 04 січня 2024 року і додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 24 січня 2024 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що відповідач у касаційній скарзі просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні його зустрічних позовних вимог, проте не наводить жодних підстав і не згадує навіть про вимогу про визнання недійсним договору дарування приміщення колишнього магазину. При цьому описує незаконність оскаржуваних судових рішень в частині задоволення вимог ОСОБА_1 , але не просить скасувати судові рішення в цій частині.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

26 березня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з прохальною частиною касаційної скарги рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня 2023 року та постанова Волинського апеляційного суду від 04 січня 2024 року оскаржуються в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на 1/2 частку нерухомого майна, стягнення 66 151,77 грн грошових коштів, сплачених за кредитним договором від 18 січня 2021 року № 29669411807-кд-1, та визнання спільним боргом грошових коштів, отриманих в борг згідно з розпискою від

28 квітня 2020 року, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статі 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 серпня 2003 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду від 03 травня 2022 року.

Сторони мають трьох дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

02 грудня 2011 року між ОСОБА_10 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення колишнього магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (А-1) за адресою: АДРЕСА_4 .

07 червня 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено нотаріально посвідчений договір дарування вказаного приміщення.

Відповідно до пункту 1.4 договору дарування він посвідчується за згодою чоловіка дарувальника ОСОБА_2

18 січня 2021 року між ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір на суму 490 980,00 грн зі строком повернення до 01 січня 2023 року.

18 жовтня 2021 року для забезпечення умов виконання кредитного договору сторони уклали договір іпотеки, за умовами якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_6 .

28 квітня 2020 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_11 в борг

18 500,00 дол. США.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Надаючи оцінку заявленим зустрічним позовним вимогам в межах вимог

і доводів касаційної скарги, колегія суддів враховує таке.

Щодо вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення та визнання права власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна

ОСОБА_2 як підставу для визнання недійсним договору дарування від

07 червня 2016 року зазначав, що його було укладеного під впливом тяжкої обставини, а саме на випадок звернення банку за стягненням заборгованості за кредитним договором від 30 липня 2008 року № 11377351000.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину

є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати

у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі

№ 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Відповідно до частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Тобто для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вжиттям законодавцем у частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину

є сукупністю цих двох елементів, а відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства особи, учасника правочину та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.

Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов`язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.

Суди, встановивши, що можливість звернення стягнення на спірне майно з боку банку не є тяжкою обставиною в розумінні статті 233 ЦК України, з наявністю якої закон пов?язує недійсність правочину, зробили правильні висновки про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування нежитлового приміщення та визнання за ним права власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна як похідної вимоги.

Щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення 66 151,77 грн грошових коштів, сплачених за кредитним договором від 18 січня 2021 року № 29669411807-кд-1

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне

у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання слід враховувати при поділі майна подружжя.

Борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї, враховуються при поділі майна (пункти 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Внаслідок придбання подружжям квартири у кредит боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.

Так, відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 07 вересня 2016 року

у справі № 6-801цс16 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року

у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18) та від 05 жовтня

2021 року у справі № 755/16464/20 (провадження № 61-7759св21), підстав для відступу від яких колегія суддів не виявила.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши, що частина боргу, яка сплачена під час перебування сторін у шлюбі, не включається до переліку майна та боргів, які підлягають поділу між подружжям, а тому здійснені до цієї дати погашення сторонами боргу по кредиту не підлягають розподілу, оскільки презюмується, що за час перебування у шлюбі дружина та чоловік діють в інтересах сім`ї та за погодженням один із одним, навіть якщо фактично борг було погашено тільки одним із подружжя, зробив правильний висновок про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів, сплачених за кредитним договором від 18 січня 2021 року № 29669411807-кд-1.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в цій частині, встановив, що після набрання сили рішенням суду про розірвання шлюбу між сторонами ОСОБА_2 на погашення кредиту були здійснені платежі на загальну суму 63 303,54 грн, а ОСОБА_1 здійснила платежі на загальну суму 11 776,09 грн, та зробив правильний висновок, що саме різниця між сплаченими обома сторонами на виконання умов кредитного договору платежами в розмірі 51 527,45 грн підлягає розподілу між сторонами.

Щодо вимог ОСОБА_2 про визнання спільним боргом грошових коштів, отриманих згідно з розпискою від 28 квітня 2020 року

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України). Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Частиною четвертою статті 65 СК України встановлено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду

з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Правовий аналіз змісту частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником) за наявності двох умов:

1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід, зокрема спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший із подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від

28 серпня 2019 року у справі № 638/20603/16 (провадження № 61-26089св18) та від 08 квітня 2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843св20).

Встановивши, що ОСОБА_2 не надав належних і допустимих доказів того, що отримані за борговою розпискою грошові кошти були використані

в інтересах сім`ї, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, судів першої

і апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів не бере до уваги і не перевіряє аргументи касаційної скарги щодо негоди з розміром компенсації вартості 1/2 частки автомобілів марки «Iveco 65C14» і марки «Opel Vivaro», оскільки вказані вимоги заявлені ОСОБА_1 , про перегляд яких заявник в прохальній частині касаційної скарги питання не порушує.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах вимог і доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від

24 серпня 2023 року в незміненій його частині та постанови Волинського апеляційного суду від 04 січня 2024 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на 1/2 частку нерухомого майна, стягнення грошових коштів, сплачених за кредитним договором від 18 січня 2021 року № 29669411807-кд-1, та визнання спільним боргом грошових коштів, отриманих в борг згідно з розпискою від

28 квітня 2020 року, - без змін, оскільки підстав для їх скасування в цих частинах немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 серпня

2023 року в незміненій його частині та постанову Волинського апеляційного суду від 04 січня 2024 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності, стягнення грошових коштів, сплачених за кредитним договором, та визнання спільним боргом грошових коштів, отриманих в борг, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська