Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 161/15810/17

провадження № 61-2108св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія Базальту»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія Базальту» до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна та скасування державної реєстрації,

за касаційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія Базальту» на постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Технологія Базальту» (далі - ТОВ «Технологія базальту») звернулося до суду з указаним позовом та просило: визнати за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, село Струмівка, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458 (далі також - земельна ділянка № 1 ) у зв`язку з набуттям ним права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, загальною площею 4 580,9 кв. м; визнати за ним право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,5002 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, село Струмівка, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126 (далі також - земельна ділянка № 2 ) у зв`язку з набуттям ним права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлю приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, загальною площею 4 580,9 кв. м; виключити з усіх державних реєстрів записи про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, село Струмівка, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458 та на земельну ділянку, загальною площею 0,5002 га, яка розташована за адресою: Волинська область, Луцький район, село Струмівка, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «Технологія базальту» посилалося на те, що ним набуто у власність приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів і, відповідно, набуто право власності на земельні ділянки, а саме: земельну ділянку загальною площею 1,00 га та на земельну ділянку, загальною площею 0,5002 га, які розташовані за адресою: Волинська область, Луцький район, село Струмівка. На цих земельних ділянках знаходиться частина приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, бункер для зберігання базальтового каміння, бункер для зберігання відходів виробництва; приймальна камера для зберігання та використання фенол-формальдегідної смоли, під`їзні шляхи для обслуговування заводу, а саме: під`їзний шлях до бункеру зберігання базальтового каміння, під`їзний шлях до приймальної камери для зберігання та використання фенол-формальдегідної смоли, під`їзний шлях до бункеру для зберігання відходів виробництва, частина технологічного обладнання заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів. Його право власності на вказані земельні ділянки не визнається ОСОБА_1 , а тому воно змушене звертатися до суду за захистом своїх прав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 07 жовтня 2019 року у складі судді Івасюти Л. В. позов задовольнив. Визнав за ТОВ «Технологія Базальту» право власності на земельну ділянку загальною площею 1,00 га, яка розташована за адресою: село Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458, у зв`язку з набуттям ТОВ «Технологія Базальту» права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлю приміщення заводу з виготовлення утеплюючих матеріалів, загальною площею 4580,9 кв. м. Визнав за ТОВ «Технологія Базальту» право власності на земельну ділянку, загальною площею 0,5002 га, яка розташована за адресою: село Струмівка Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722884800:03:001:4126 у зв`язку з набуттям ТОВ «Технологія Базальту» права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: будівлю приміщення заводу з виготовлення утеплюючих матеріалів, загальною площею 4580,9 кв. м.

Позовних вимог щодо скасування державної реєстрації земельних ділянок місцевий суд не вирішував.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів розташоване на земельній ділянці № 1 площею 0,1 га та на земельній ділянці № 2 площею, 0,5000 га, а тому ТОВ «Технологія Базальту» набуло право власності на ці земельні ділянки на підставі частини 1 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Волинський апеляційний суд постановою від 17 січня 2020 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що ТОВ «Технологія базальту» не надало доказів про належність йому на праві власності будівель або споруд, які розташовані на земельній ділянці № 2 площею 0,5000 га, кадастровий номер 0722884800:003:001:4126, а тому вимоги про визнання права власності на зазначену земельну ділянку є безпідставними та не підлягають задоволенню. Також апеляційний суд не погодився з висновками суду та аргументами позивача про наявність підстав для визнання права власності за ТОВ «Технологія базальту» на земельну ділянку № 1 на підставі частини першої статті 120 ЗК України так як при відчуженні заводу, право оренди земельної ділянки № 1 для первісного орендаря-землекористувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-транс» ЛТД (далі - ТОВ «Волинь-транс») припинилося, а новий власник заводу Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінмат Ревербері» (далі - ТОВ «Мінмат Ревербері»), а пізніше - всі інші власники, набули права оренди земельної ділянки, і саме кожен з них, у тому числі ТзОВ «Технологія базальту», зобов`язане здійснити усі дії з оформлення і реєстрації цього права, а їх бездіяльність не дає підстав для позбавлення права власності на земельну ділянку власника земельної ділянки ОСОБА_1 , який в установленому законом порядку передав її в користування на підставі договору оренди. Тому висновок суду першої інстанції та доводи позивача про те, що придбання ТОВ «Мінмат Ревербері», ОСОБА_2 , ТОВ «Технологія базальту» приміщення заводу, що розташований на земельній ділянці, яка власником ОСОБА_1 передана в оренду для будівництва цього заводу та відсутність зареєстрованого речового права оренди у нових власників приміщення, припинило право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, не ґрунтується на Законі. Для забезпечення виконання принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розміщений, теперішній власник приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів не позбавлений можливості оформити та зареєструвати своє право користування земельною ділянкою, на якій розміщене належне йому нерухоме майно, про що неодноразово було запропоновано власником земельної ділянки ОСОБА_1 . При цьому, апеляційний суд виходив з того, що вимоги про виключення з усіх державних реєстрів записів про право власності ОСОБА_1 на земельні ділянки № 1 та № 2, є похідними від позовних вимог про визнання права власності на земельні ділянки, тому не підлягають до задоволення з підстав відмови у позові ТОВ «Технологія базальту» про визнання права власності на земельні ділянки.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У січні 2020 року ТОВ «Технологія базальту» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2020 року і залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 жовтня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що договір оренди від 01 жовтня 2008 року, укладений з ТОВ «Волинь-Транс» припинений в силу закону, нового договору оренди між ОСОБА_1 та ТОВ «Мінмат Ревербері» (новим власником приміщень заводу) укладено не було, що є наслідком відсутності між ТОВ «Технологія базальту» та ОСОБА_1 будь-яких правовідносин щодо користування на правах оренди земельною ділянкою № 1 (кадастровий номер 0722884800:03:001:6458) та земельною ділянкою № 2 (кадастровий номер 0722884800:03:001:4126). Приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів розташоване на земельній ділянці № 1 та земельній ділянці № 2 виходячи з аналізу поданих позивачем доказів та висновку комплексної судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 31 травня 2018 року № 165/18-41/10668/18-41. Апеляційний суд не надавав належної правової оцінки зазначеним обставинам, що призвело до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, якими регламентується порядок виникнення права власності на земельні ділянки.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що воно є законним і обґрунтованим. Доводи наведені в касаційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведені обставини і не обґрунтовують порушення судом норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. При цьому зазначив, що з моменту оформлення права власності на приміщення заводу ТОВ «Технологія базальту» набуло право користування земельною ділянкою, що свідчить про виникнення у позивача обов`язку з оформлення права користування земельною ділянкою, а не про виникнення у нього права власності на земельну ділянку. Сам по собі факт відсутності письмового оформлення договору про умови користування земельною ділянкою між ним та ТОВ «Технологія базальту» не звільняє вказане товариство від обов`язку нести витрати на утримання земельної ділянки, якою він користується та не створює правових підстав для набуття права власності на належні йому земельні ділянки.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

12 лютого 2020 року справа № 161/15810/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2003 року серії ВЛ 005975, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,00 га, яка розташована в селі Струмівка Луцького району з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 березня 2007 року серії ВЛ 2020097, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,50000 га, яка розташована в селі Струмівка Луцького району з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, кадастровий номер 0722884800:03:001.

На земельній ділянці № 1 ТОВ «Волинь-Транс» побудувало приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 07 квітня 2008 року, виданого виконавчим комітетом Підгайцівської сільської ради на підставі рішення від 21 лютого 2008 року № 11.

01 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Волинь-Транс» укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458.

Згідно з розділом 1 договору оренди, його предметом є земельна ділянка площею 1,00 га в селі Струмівка Луцького району з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів.

Розділом 5 договору оренди визначено умови використання об`єкта оренди. Зокрема, у пункті 5.1 зазначено, що об`єкт оренди передається в оренду - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів.

25 серпня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу ТОВ «Волинь-Транс» відчужило приміщення площею 4 580,9 кв. м ТОВ «Мінмат Ревербері».

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу від 25 серпня 2015 року визначено, що приміщення розташоване на земельній ділянці площею 1,0 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування заводу утеплюючих матеріалів, земельна ділянка була передана продавцю на підставі договору оренди від 01 жовтня 2008 року.

Пунктом 5.4.3 передбачено обов`язок покупця переоформити право користування земельною ділянкою відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

28 серпня 2015 року ТОВ «Мінмат Ревербері» відчужило приміщення заводу площею 4 580,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .

Як і в попередньому договорі купівлі-продажу цього приміщення від 25 серпня 2015 року, у п 1.2 договору від 28 серпня 2015 року зазначено, що придбане приміщення заводу знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває в оренді, а пунктом 5.4.3 передбачено обов`язок покупця переоформити право користування земельною ділянкою відповідно до статті 377 ЦК України.

Набувши у власність приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів загальною площею 4 580,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , на загальних зборах ТОВ «Технологія базальту» придбане нею нерухоме майно передала до статутного капіталу вказаного товариства.

З протоколу № 2 загальних зборів ТОВ «Технологія базальту» встановлено, що ОСОБА_2 , даючи на загальних зборах характеристику приміщенню заводу площею 4 580,9 кв. м, яке вона бажає внести до статутного капіталу, повідомляла загальним зборам, що це приміщення знаходиться на орендованій земельній ділянці площею 1,0 га.

Право власності ТОВ «Технологія базальту» на приміщення заводу утеплюючих матеріалів загальною площею 4 580,9 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 , підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 21 жовтня 2015 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З технічного паспорта на корпус заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, виготовленого Комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» станом на 10 липня 2007 року встановлено, що корпус заводу площею 4 580,9 кв. м позначається літерою Б-1. Крім того, міститься вказівка про корпус заводу - площадка для відходів площею 203,8 кв. м.

У технічному паспорті на приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, виготовленому у 2017 році підприємцем ОСОБА_3 на замовлення ТОВ «Технологія базальту», міститься інформація не тільки про приміщення Б-1 площею 4 580,9 кв. м, яке належить позивачу на праві власності, але й про інші приміщення, розташовані на земельних ділянках № 1 та № 2, зокрема, це виробнича база А-1, навіс б, площадка для відходів б-1, замощення.

На земельній ділянці площею 0,1 га, крім корпусу - Б-1 площею 4 580,9 кв. м, розташовані інші об`єкти нерухомості, що підтверджується висновком комплексної судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 31 травня 2018 року № 165/18-41/10668/18-41.

З мотивувальної частини вказаного висновку встановлено, що приміщення Б-1 площею 4 580,9 кв. м (як частина приміщень заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів) розташоване на земельній ділянці площею 1,0 га. Крім приміщення Б-1, на земельній ділянці площею 1,0 га розташовані частина будівлі А-1, навіс б, територія з резервуарами, частина будівель б-1, б-4, б-5.

Завод по виготовленню утеплюючих матеріалів по АДРЕСА_1 , який був збудований ТОВ «Волинь-транс», складається з декількох приміщень, які розташовані на земельних ділянках 1 та 2 по АДРЕСА_1 , однак, лише одне з приміщень, а саме, приміщення Б-1 площею 4 580,9 кв. м, було предметом договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Волинь-транс» та ТОВ «Мінмарт Ревербері» від 25 серпня 2015 року, пізніше - предметом договору купівлі-продажу від 28 серпня 2015 року, укладеного між ТОВ «Мінмарт Ревербері» та ОСОБА_2 , а згодом саме це приміщення, яке розташоване на сформованій земельній ділянці площею 1,0 га, було передано до статутного капіталу ТОВ «Технологія базальту».

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої від 19 червня 2017 року, встановлено, що ОСОБА_1 є власником навісу для сировини В-1 площею 631,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2012 року.

Ця обставина підтверджується договором купівлі-продажу від 08 жовтня 2012 року, укладеного між ТОВ «Волинь-транс» та ОСОБА_1 , згідно з пунктом 1.2 якого, навіс для сировини В-1 площею 631,7 кв. м розташований на земельній ділянці площею 0,5000 га, кадастровий номер 0722884800:003:001:4126, технічним паспортом на приміщення.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. В мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не у повній мірі.

Статтями 15 16 ЦК України передбачено право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив, зокрема з безпідставності висновку суду першої інстанції про те, що придбання ТОВ «Мінмат Ревербері», ОСОБА_2 , ТОВ «Технологія базальту» приміщення заводу, який розташований на земельній ділянці, що передана ОСОБА_1 в оренду для будівництва цього заводу та відсутність зареєстрованого речового права оренди у нових власників приміщення, припинило право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. При цьому зазначив, що місцевий суд застосовуючи положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України упустив термін «право користування», акцентуючи увагу на можливість переходу до набувача нерухомого майна лише права власності на земельну ділянку, що не відповідає закону. Також виходив з того, що право користування ТОВ «Волиньтранс» земельною ділянкою № 1, встановлене договором оренди землі від 01 жовтня 2008 року припинилося, а у набувача приміщення заводу ТОВ «Мінмат Ревербері», а згодом - в ОСОБА_4 , пізніше - у ТОВ «Технологія базальту» виник обов`язок оформити своє право користування земельною ділянкою в порядку, установленому законом на умовах, які існували для попереднього землекористувача.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим з огляду на таке.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку від 21 січня 2003 року серії ВЛ 005975 та від 15 березня 2007 року серії ВЛ 2020097 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 1,00 га, яка розташована в селі Струмівка Луцького району з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458 та земельна ділянка площею 0,50000 га, яка розташована в селі Струмівка Луцького району з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів, кадастровий номер 0722884800:03:001.

На земельній ділянці № 1 ТОВ «Волинь-Транс» побудувало приміщення заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів площею 4 580,9 кв. м, якому присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

01 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Волинь-Транс» укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,00 га, кадастровий номер 0722884800:03:001:6458.

В подальшому в 2015 році право власності приміщення заводу переходило за різними правочинами до ТОВ «Мінмат Ревербері», ОСОБА_2 , ТОВ «Технологія базальту».

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (див. пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Ухвалюючи рішення у цій справі, апеляційним судом не перевірено і не встановлено обставин будівництва та набуття у власність ТОВ «Волинь-Транс» заводу по виготовленню утеплюючих матеріалів на земельних ділянках належних відповідачу. Не наведено правових висновків, щодо юридичних наслідків набуття товариством у власність нерухомого майна відповідно до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, з урахуванням того, що договір оренди між ТОВ «Волинь-Транс» та ОСОБА_1 був укладений пізніше та лише на земельну ділянку № 1 .

Крім того, апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на таке.

Частиною другою статті 77 ЦПК України визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 102 ЦПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Відповідно до статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно з частиною першою статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Апеляційний судом з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої від 19 червня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 є власником навісу для сировини В-1 площею 631,7 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 жовтня 2012 року.

Отже, судом було встановлено, що на земельній ділянці № 2 розташована як частина належного ТОВ «Технологія базальту» приміщення заводу Б-1 площею 4 580,9 кв. м, так і належний на праві власності ОСОБА_1 навіс для сировини В-1 площею 631,7 кв. м.

Разом з цим, апеляційний суд, встановивши наявність на спірній земельній ділянці іншого нерухомого майна (крім належного позивачу на праві власності приміщення заводу Б-1), зокрема належного ОСОБА_1 навісу для сировини, не обговорив питання про виклик експерта для з`ясування наявних розбіжностей між правовстановлюючими документами та іншими доказами наявними у справі з висновками викладеними експертом, а також за результатами заслуховування таких пояснень експерта доцільність проведення додаткової чи повторної експертизи.

Зазначені обставини мають важливе правове значення для правильного вирішення спору в цій справі.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду. У зв`язку з цим рішення місцевого суду не може бути залишене в силі.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, з огляду на підстави скасування оскаржуваного рішення, та ухвалити законне і справедливе судове рішення згідно з встановленими обставинами та вимогами закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технологія Базальту» задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун