ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року

м. Київ

справа № 161/16296/23

провадження № 61-2562св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2025 рокуу складі колегії суддів:

Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі у її вихованні.

Позов мотивований тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2022 року встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин Турецької Республіки, є батьком ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 № 458, складеного 21 лютого 2018 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, зазначено батьком дитини ОСОБА_5 .

Вказував, що у подальшому відомості про батька було внесено до Державного реєстру актів цивільного стану, а позивачу видано свідоцтво про народження дочки.

Позивач зазначав, що вони з відповідачкою спільно не проживають.

ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з іншим чоловіком.

З 2022 року ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди у спілкуванні

з дитиною. Побачення з дочкою позивач має лише за бажанням відповідачки, що, на думку позивача, є несправедливим.

ОСОБА_6 просив зобов?язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди

у спілкуванні з дочкою та визначити такий спосіб участі у вихованні дочки: безперервне побачення з 19:00 год п?ятниці до 19:00 год неділі кожного другого та останнього тижня місяця без присутності матері; побачення у дні народження з 10:00 год до 15:00 год без присутності матері; безперервне побачення у період шкільних канікул з 01 до 31 липня без присутності матері.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2024 року позов задоволено частково.

Визначено ОСОБА_7 такий спосіб його участі у вихованні доньки ОСОБА_4 :

- щоденно, з понеділка до п`ятниці, після закінчення шкільних уроків

о 12:40 год, та до 19:00 год (включно із правом забирати дитину зі школи, супроводжувати на гуртки тощо та забезпечувати прибуття дитини до місця проживання не пізніше визначеної судом години) без присутності матері дитини та за умови дотримання вимог навчального процесу, в тому числі

в частині виконання домашнього завдання тощо;

- щосуботи з 12:00 год до 18:00 год - вільний час батька з дитиною без присутності матері дитини (за умови відсутності поважних причин, що перешкоджають такому побаченню);

- в дні народження ОСОБА_4 - з 10:00 год до 15:00 год без присутності матері.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд дійшов висновку, що, зважаючи на тривале проживання дитини саме із матір`ю, є висока ймовірність, що між малолітньою ОСОБА_4

і ОСОБА_8 немає належного рівня психологічного зв`язку, що унеможливлює на цьому етапі участь ОСОБА_5 у вихованні дитини

в тому обсязі та способах, про які просить позивач.

Встановлюючи порядок побачень батька з малолітньою ОСОБА_4 , врахувавши інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків,

а також закріплений у міжнародних нормах та нормах чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування

з дитиною та участь у її вихованні, активне бажання батька брати участь

у вихованні дочки та спілкуванні із нею, суд дійшов висновку про можливість визначення порядку періодичних, однак систематичних тимчасових побачень батька з дитиною, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його беззаперечним правом, і спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам. При цьому суд звертає увагу, що на даному етапі, зважаючи на рівень розвитку малолітньої дитини ОСОБА_4 і можливість сприйняття нею життєвих обставин, її згода на побачення з батьком є недоцільною.

Суд зауважив, що визначення судом порядку і тривалості періодичних тимчасових побачень позивача з дитиною не є остаточним та насамперед сприяє налагодженню спілкування позивача з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , встановленню психологічного зв`язку між дитиною та батьком для подальшого розвитку їх відносин. Час таких побачень має бути достатнім для задоволення потреб спілкування дитини й батька, а також сприяти перспективі подальшого розвитку їх відносин.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, суд дійшов висновку про недоведеність факту перешкоджання відповідачем у спілкуванні позивача з малолітньою ОСОБА_4 ,

а звернення позивача до суду свідчить про необхідність визначення способу його участі у вихованні доньки, зацікавленість в реалізації батьківських прав та обов`язків.

Постановою Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , подану його представником

ОСОБА_9 , задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2024 року в частині визначення способу участі у вихованні дитини змінено.

Визначено ОСОБА_7 такий спосіб його участі у вихованні дочки ОСОБА_4 :

- побачення з дитиною з 15: 00 год суботи до 19:00 год неділі кожного другого та останнього тижня місяця без присутності матері;

- побачення в дні народження дитини з 10:00 год до 15:00 год без присутності матері;

- безперервне побачення з дитиною у період шкільних канікул з 01 до 31 липня без присутності матері.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлений судом спосіб участі позивача у вихованні дитини не повною мірою відповідає праву батька на спілкування з дитиною та сприяння її розвитку, а також інтересам самої малолітньої ОСОБА_4 . Так, встановивши порядок участі у вихованні дитини шляхом щоденних побачень позивача з дитиною та відхиливши вимоги щодо безперервних побачень двічі на місяць у вихідні дні, суд першої інстанції не врахував, що позивач не заявляв вимог про щоденні побачення з дитиною протягом робочих днів, оскільки працює з 09:00 год до 18:00 год і не має можливості реалізувати такий спосіб участі у вихованні дитини, при цьому його вимога про безперервні побачення з дочкою у вихідні дні є цілком обґрунтованою, такою, яка давала би можливість позивачу долучити дитину до власної культури та мови, забезпечивши їй гармонійний розвиток

з урахуванням її національного походження.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

28 лютого 2025 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд надав право позивачу на ночівлю з дитиною у місці, де проживає позивач, що емоційно важко буде сприйняти дитині. Суд не встановив, у яких умовах і де саме буде ночувати дитина. Суд не врахував належним чином віку дитини та її інтересів. Між позивачем і дитиною є мовний бар?єр, оскільки українською мовою він не володіє. Звертає увагу на те, що у справі немає висновку орану опіки та піклування.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

21 квітня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з постановою Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, а тому оскаржуване судове рішення відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в цій частині в касаційному порядку не переглядається.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 березня 2022 року у справі № 161/640/22 вирішено встановити, що ОСОБА_1 , громадянин Турецької Республіки, є батьком ОСОБА_4 . Внесено зміни до актового запису про народження ОСОБА_4 № 458, складеного 21 лютого 2018 року Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області, вказано батьком дитини ОСОБА_5 .

Станом на день звернення до суду ОСОБА_4 проживає з матір`ю, ОСОБА_2 .

Безпосередньо ОСОБА_2 не чинить позивачу перешкод у спілкуванні

з малолітньою ОСОБА_4 .

Такі перешкоди, як пояснив сам позивач, чинить чоловік відповідача.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство

і батьківство охороняються державою.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист

і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права

й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від

20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція)).

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно

з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону

і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» визначає контакт з дитиною як реалізацію матір`ю, батьком, іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною, а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування

з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У частинах першій та другій статті 159 СК України передбачено, що, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

У справах щодо участі батьків у вихованні дитини та спілкуванні з нею узагальнений і формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не

в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини,

у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання

з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо,

у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України у процесі розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він

є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За загальним правилом, передбаченим статтею 19 СК України та статтею 56 ЦПК України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Згідно з частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів).

Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-61-12112сво22).

У матеріалах цієї справи висновку органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини немає.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, на вимоги зазначених норм закону уваги не звернув, розглянув спір щодо визначення способу участі батька у вихованні дитини без висновку служби у справах дітей Луцької міської ради щодо цього спору, який у цій категорії справ є обов`язковим.

Отже, колегія суддів вважає постанову апеляційного суду узагальненою та формальною, ухваленою без висновку служби у справах дітей Луцької міської ради, який є обов`язковим під час розгляду такої категорії справ, тобто без детального вивчення судом ситуації і без встановлення конкретних обставин справи.

Суд касаційної інстанції немає процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову Волинського апеляційного суду від 04 лютого

2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до

ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення способів участі у вихованні дитини скасувати і направити справу

в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про направлення справи на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради, про визначення способів участі у вихованні дитини скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов