№ 161/18953/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 161/18953/17

провадження № 61-41289св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Курило В. П. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - Волинський обласний учбовий центр підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів агропромислового комплексу,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації Волинської області, Княгинівська сільська рада Луцького району Волинської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Волинської області від 25 червня 2018 рокуу складі колегії суддів: Бовчалюка З. А., Данилюк В. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Волинський обласний учбовий центр підготовки, перепідготовки (далі - ВОУЦ АПК) та підвищення кваліфікації кадрів агропромислового комплексу звергнувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Луцької районної державної адміністрації Волинської області, про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом державної власності в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України і перебуває в оперативному управлінні та на балансі ВОУЦ АПК, як гуртожиток.

Згідно Положення про гуртожиток ВОУЦ АПК визначено, що гуртожиток призначений для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Заселення проводиться на підставі ордеру з обов`язковим щорічним укладенням договору з мешканцями не більше ніж на 1 рік. Жила площа надається в гуртожитку за спеціальним рішенням адміністрації ВОУЦ АПК та профспілкового комітету, на підставі рішення адміністрація видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення.

У кімнатах № НОМЕР_1 зазначеного гуртожитку зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вказані особи проживають в гуртожитку без законних підстав, ніколи не працювали, не навчалися в учбовому центрі, не було спільного рішення адміністрації ВОУЦ АПК та профспілкового комітету, ордерів не видавали, договору найму не укладалося. Дані особи мають інше житло за адресою:

АДРЕСА_1 , де проживають дружина відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_1 витрат по утриманню квартири в гуртожитку не несе, самовільно переобладнав приміщення, чим порушив права інших осіб, які проживають в гуртожитку.

З посиланням на частину третю статті 116 ЖК України ВОУЦ АПК просив виселити відповідачів з займаного приміщення та зняти їх з реєстрації.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня

2018 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_3 , а в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Княгининівську сільську раду Луцького району Волинської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зайняття спірного житлового приміщення не було самовільним, підстави для виселення відповідачів із спірного житлового приміщення за правилами статті 116 ЖК України відсутні.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ВОУЦ АПК задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Висилено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з кімнати № НОМЕР_1 гуртожитку Міністерства аграрної політики та продовольства України по АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 1 600,00 грн судового збору за подання позовної заяви та 2 400,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Висиляючи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із спірного житлового приміщення, апеляційний суд виходив із того, що відповідачі самоправно зайняли спірне житлове приміщення, без відповідних дозвільних документів, а тому відповідно до правил статті 116 ЖК України підлягають виселенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зняття з реєстраційного обліку, апеляційний суд виходив із того, що така вимога не підлягає до задоволенню, оскільки безпосередньо рішення суду про виселення є підставою для вчинення відповідних дій, щодо зняття осіб з реєстраційного обліку.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 липня 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати постанову апеляційного суду Волинської області

від 25 червня 2018 року та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що у спірному житловому приміщенні відповідачі проживають у зв?язку з укладенням цивільно-правового договору, та зі сплатою всіх належних платежів, не маючи іншого власного житла, і власник гуртожитку таке становище тривалий час не оспорював. Незважаючи на відсутність спільного рішення адміністрації центру та профспілкового комітету і спеціального ордеру, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність в діях відповідачів ознак самоправного зайняття приміщення гуртожитку.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Зупинено виконання постанови апеляційного суду Волинської області

від 25 червня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

У вересні 2018 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Волинської області

від 25 червня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року

№ 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом державної власності в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України і перебуває в оперативному управлінні та на балансі Волинського обласного учбового центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів агропромислового комплексу, як гуртожиток для проживання слухачів.

Відповідно до Положення про гуртожиток ВОУЦ АПК, затвердженого спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ВОУЦ АПК, протокол № 3 від 30 листопада 2007 року, гуртожиток призначений для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Заселення проводиться на підставі ордеру з обов`язковим щорічним укладенням договору з мешканцями не більше ніж на 1 рік, жила площа надається в гуртожитку за спеціальним рішенням адміністрації ВОУЦ АПК та профспілкового комітету, на підставі рішення адміністрація видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення.

Відповідно до довідки виконкому Княгининівської сільської ради № 25

від 10 січня 2018 року до складу сім`ї, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 входять: ОСОБА_1 та його діти ОСОБА_2 2004 року народження, ОСОБА_3 2000 року народження.

З 15 вересня 1992 року по 01 липня 1994 року ОСОБА_1 перебував на посаді інженера по матеріально-технічному постачанню і побуту Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції.

ОСОБА_1 ніколи не працював і не навчався в ВОУЦ АПЦ.

Згідно листа Княгининівської сільської ради Луцького району Волинської області від 28 лютого 2018 року № 27/05.14, реєстрація місця проживання ОСОБА_1 в гуртожитку ВОУЦ АПК на АДРЕСА_4 здійснювалась виконкомом Рокинівської сільської ради неодноразово тимчасово: 18 травня 1994 року, 06 грудня 1995 року, 22 квітня 1997 року,

22 травня 1998 року, 14 вересня 1999 року; Луцьким РВ УМВС ОСОБА_1 було знято з реєстрації за вказаною адресою 14 листопада 2001 року і в той же день перепрописано за адресою АДРЕСА_3 ; 28 січня 2004 року перепрописано за адресою АДРЕСА_2 .

Реєстрація ОСОБА_1 та його сім`ї в гуртожитку на АДРЕСА_1 , в 1996-1999 роках в тому числі проводилась за зверненнями директора ВОУЦ АПК.

Згідно договору на переселення від 25 грудня 2003 року, укладеного між ВОУЦ АПК в особі директора Войтюка Р. М. та ОСОБА_1 (а. с. 76),

ВОУЦ АПК, як власник, передало, а ОСОБА_1 , як квартиронаймач, прийняв в постійне користування наступне майно: блок, в тому числі 2-х жилих кімнат в гуртожитку площею 29 кв.м, кухні 3 кв.м, коридор 3 кв.м, санвузла, всього 39 кв.м. Згідно пункту 2 договору мета передачі є: «для постійного проживання в оренду з подальшою приватизацією».

Рішення адміністрації ВОУЦ АПК та профспілкового комітету не приймалось, а також ордеру на вселення ОСОБА_1 в гуртожиток не видавалось.

Частково задовольняючи позовні вимоги та висиляючи ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із спірного житлового приміщення, апеляційний суд виходив із того, що відповідачі самоправно зайняли спірне житлове приміщення, без відповідних дозвільних документів, а тому відповідно до правил статті 116 ЖК України підлягають виселенню, оскільки відповідного рішення адміністрацією підприємства не приймалося, ордер не видавався. При цьому апеляційний суд зробив висновок про те, що цивільно-правова угода не є підставою для набуття права користування спірним житловим приміщенням.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом судового розгляду є виселення відповідачів із самоправного зайнятого житлового приміщення на підставі статті 116 ЖК України.

Згідно із статтею 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного ним приміщення або обмежений у праві користуватись жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

Статтею 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом.

Відповідно до частини третьої статі 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Аналогічні положення містяться в пункті 44 Примірного положення про гуртожитки.

Вирішуючи питання про підстави зайняття відповідачами спірного приміщення гуртожитку, суд враховує те, що право у особи на користування житловим приміщенням у гуртожитку може виникнути як із житлових правовідносин, тобто з підстав, передбачених статтею 128 ЖК України та розділом II Примірного положення про гуртожитки, так і з цивільно-правових угод, однією з яких є договір оренди житлового приміщення.

Стаття 61 ЖК України встановлює правило, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, встановив правомірність набуття відповідачами права користування спірним житлом, тривалість проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні, неодноразове зняття з обліку та взяття на облік відповідачів. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачі вселені у спірне житлове приміщення правомірно на підставі цивільно-правової угоди

від 25 грудня 2003 року, якою крім іншого, визначена мета укладення такої угоди «для постійного проживання в оренду з подальшою приватизацією», яка є чинною.

Висновок, за результатом розгляду касаційної скарги

У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції про виселення відповідачів із спірного житлового приміщення не відповідає як нормам матеріального права, так і принципу справедливості правосуддя у зв`язку із чим таке рішення не може вважатися законним і підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України, як помилково скасованого.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку із задоволенням касаційної скарги, понесені судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 3 200,00 грн (1 410,00 грн + 1 790,00 грн) слід стягнути з ВОУЦ АПК на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 по 1 066,66 грн кожному.

Керуючись статтями 141 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову апеляційного суду Волинської області від 25 червня 2018 року скасувати та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2018 року.

Стягнути з Волинського обласного учбового центру підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів агропромислового комплексуна користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 по 1 066,66 грн кожному судових витрат, понесених у зв?язку з поданням касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. П. Курило Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун