ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 161/19349/23

провадження № 61-5559св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради»,

третя особа- Департамент освіти Луцької міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Усаченко Максим Олегович, на постанову Волинського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального закладу загальної середньої освіти «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради» (далі - КЗ ЗСО «Луцький ліцей № 26») про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що він з 15 серпня 1994 року працює у КЗ ЗСО «Луцький ліцей № 26» на посаді вчителя фізичної культури та предмету «Захист України».

26 лютого 2022 року він був призваний по мобілізації, зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Згідно наказу директора закладу освіти від 10 березня 2022 року № 30-к «Про увільнення від роботи ОСОБА_1 у зв`язку з призовом по мобілізації» був увільнений від роботи у зв`язку із мобілізацією із збереженням місця роботи та середнього заробітку на період проходження військової служби.

Зазначає, що з моменту мобілізації регулярно отримував середній заробіток по місцю основної роботи, проте з 19 липня 2022 року вказані виплати були припиненіу зв`язку із змінами в трудовому законодавстві.

Вважає припинення нарахування та виплати заробітної плати неправомірним.

На думку позивача, оскільки він працює на посаді вчителя КЗ ЗСО «Луцький ліцей № 26», тому на нього поширюється дія Закону України «Про освіту», який є спеціальним законом і саме цей закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Разом із тим, у відповідності до частини другої статті 57, статті 57-1 Закону України «Про освіту», які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, у разі проходження педагогічним чи науково-педагогічним працівником військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток.

Враховуючи наведене, просив суд зобов`язати КЗ ЗСО «Луцький ліцей № 26» поновити нарахування і виплату середнього заробітку ОСОБА_1 , який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з моменту припинення таких виплат, а саме з 19 липня 2022 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із його необґрунтованості.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2023 року в даній справі скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до КЗ ЗСО «Луцький ліцей № 26 Луцької міської ради», третя особа - Департамент освіти Луцької міської ради, про зобов`язання вчинити дії закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у справі № 161/2550/23 та у цій справі сторони,предмет позову (тобто матеріально-правові вимоги до відповідача, стосовно яких позивач просив ухвалити судове рішення), а також правові підстави позову є тотожними, тому провадження у справі необхідно закрити відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12 квітня 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Усаченка М. О. через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд вказану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанціїз порушенням норм цивільного процесуального права.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 10 травня 2024 року КЗ ЗСО «Луцький ліцей № 26» просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу від 16 травня 2024 року Департамент освіти Луцької міської ради просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 травня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, у справі № 161/2550/23 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до КЗ ЗСО «Луцький ліцей № 26», третя особа - Департамент освіти Луцької міської ради, про стягнення заробітної плати.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Бурда Д. П., на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 травня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у цивільній справі № 161/2550/23, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено обставини щодо відсутності правових підстав для збереження середнього заробітку за ОСОБА_1 як працівником, призваним на військову службу, за період з 19 липня 2022 року.

В цивільній справі № 161/2550/23 позивач ОСОБА_1 як на підставу свого позову посилався на те, що відповідно до частини другої статті 57, статті 57-1 Закону України «Про освіту» у разі проходження педагогічним чи науково-педагогічним працівником військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток, а тому дії відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку є неправомірними. У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток в розмірі 171 940,32 грн.

Звертаючись із позовом в даній справі, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток, як такому, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Вказував, що з 19 липня 2022 року у зв`язку із змінами в законодавстві, нарахування йому середнього заробітку було припинено, хоча, у відповідності до частини другої статті 57, статті 57-1 Закону України «Про освіту», які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, у разі проходження педагогічним чи науково-педагогічним працівником військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню

в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження

у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Для застосування підстави закриття провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу

з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року

у справі № 761/7978/15-ц зазначено, що необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року) зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України).

За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року

у справі № 924/1473/15).

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року

у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України»,

від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95

«Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії) констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що

у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Апеляційний суд, порівнявши сторони, підстави та предмет спору

у справі № 161/2550/23 та у справі № 161/19349/23, дійшов правильного висновку про тотожність цих справ.

При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що бажаним результатом розгляду у даній справі для позивача є саме отримання середнього заробітку, передбаченого Законом України «Про освіту» як педагогічному працівнику, що проходить військову службу за контрактом, за період з 19 липня 2022 року.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм процесуального права.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником - адвокатом Усаченком Максимом Олеговичем, залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 01 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов