ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року

м. Київ

справа № 161/19622/19

провадження № 51-2290км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників

ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду

від 05 травня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030130001016, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9

76 930 грн на відшкодування матеріальної та 300 000 грн моральної шкоди, а також 10 000 грн - витрат на правову допомогу.

Вироком установлено, що 08 вересня 2019 року близько 23:50 ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на березі річки Стир у с. Боратин, під час конфлікту з ОСОБА_10 , з неприязні умисно завдав останньому один удар ліктем правої руки в ділянку обличчя, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження (закриту черепно-мозкову травму), що спричинили смерть

ОСОБА_10 09 вересня 2019 року близько 06:00.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 травня 2022 року апеляційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисники порушують питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, посилаються на те, що вина ОСОБА_6 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, від яких той помер, не доведена належними та допустимими доказами, досудове розслідування проведено з порушенням норм КПК, а матеріали кримінального провадження сфальсифіковано. Зазначають, що на початковому етапі досудового розслідування, під час затримання та допиту ОСОБА_6 як підозрюваного, мало місце порушення права на захист, його було допитано, як свідка, а потім ці показання використані при складанні протоколу допиту як підозрюваного, протокол огляду трупа від 09 вересня 2019 року та висновок експерта № 420 є неналежними та недопустимими доказами. При цьому стверджують, що: огляд проведено до внесення відомостей до ЄРДР; сам протокол не підписаний судово-медичним експертом, який брав участь у цій слідчій дії; дослідження трупа ОСОБА_10 проводилось без відповідної ухвали слідчого судді до внесення відомостей до ЄРДР на підставі незаконної постанови слідчого

від 09 вересня 2019 року, а результати цих незаконних досліджень були використані під час складання висновку експерта № 420. За версією сторони захисту, ОСОБА_6 під час конфлікту з потерпілим не мав умислу на заподіяння тому тяжких тілесних ушкоджень, а намагався ухилитися від його удару і, як наслідок, удар ліктем в обличчя ОСОБА_10 міг заподіяти потерпілому виключно легкі тілесні ушкодження. Вказують, що суд залишив поза увагою надані в порядку ст. 71 КПК пояснення в судовому засіданні спеціаліста в галузі судової медицини ОСОБА_11 , зокрема про те, що не виключається можливість виникнення черепно-мозкової травми в потерпілого внаслідок струсів голови при знаходженні його в автомобілі під час переривчатого руху по пересічній місцевості, водночас можливість заподіяння такої травми внаслідок удару (ударів) по обличчю, виключається. У зв`язку із цим, не погоджуючись з висновком експерта № 420, вважають проведені експертом ОСОБА_12 дослідження неповними, а висновки - хибними, висловлюють сумніви стосовно неупередженості цього експерта. На думку сторони захисту, консультації спеціаліста ОСОБА_11 ставлять під сумнів висновки судових інстанцій стосовно отримання ОСОБА_10 черепно-мозкової травми саме внаслідок дій ОСОБА_6 . Також зазначають, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув, апеляційний розгляд здійснив з порушенням ст. 404 КПК, не дослідив повторно доказів, безпідставно відмовивши в задоволенні клопотання сторони захисту із цього приводу. Вважають судові рішення незаконними, необґрунтованими та невмотивованими.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та захисники підтримали доводи касаційної скарги.

Прокурор вважала, що касаційна скарга захисників задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_6 мають бути залишені без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За правиламич. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу

(ч. 1 ст. 433 КПК).

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

У кримінальній справі, в якій заперечується рішення судових інстанцій, установлено, що в зазначені у вироку день та час ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, під час конфлікту з ОСОБА_10 завдав тому один удар ліктем правої руки в ділянку обличчя, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження (закриту черепно-мозкову травму), що спричинили його смерть.

Місцевий суд за наслідками судового розгляду дійшов висновку стосовно умисних дій ОСОБА_6 та кваліфікував їх за ч. 2 ст. 121 КК.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки його обґрунтовано наведеними у вироку належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК.

Доводи захисників у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_6 під час конфлікту з потерпілим не мав умислу на заподіяння тому тяжких тілесних ушкоджень, а намагався ухилитися від його удару і, як наслідок, удар ліктем в обличчя

ОСОБА_10 міг заподіяти потерпілому виключно легкі тілесні ушкодження, а також стосовно можливого отримання ОСОБА_10 черепно-мозкової травми внаслідок неохайного транспортування автомобілем, є безпідставними, оскільки спростовуються дослідженими місцевим судом доказами.

Зокрема, з показань свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 видно, що під час відпочинку на березі річки Стир у с. Боратин між ОСОБА_6 та

ОСОБА_10 виник конфлікт, в ході якого вони відійшли в сторону. В подальшому бачили, що потерпілий лежить на траві, та не встає. Згодом, зібралися їхати, потерпілого поклали в середину автомобіля (буса) та повезли додому. По дорозі ОСОБА_10 постійно лежав та мовчав. Подумавши, що той п`яний і спить, потерпілого залишили в автомобілі. Наступного дня ОСОБА_14 поїхав до ОСОБА_10 забрати бус та виявив, що той помер.

Як убачається з показань свідка, слідчої ОСОБА_16 , приїхавши на місце події, вона побачила у дворі автомобіль, в якому знаходився труп чоловіка. Було проведено огляд місця події та трупа, який здійснювався за участі понятих та експерта.

Згідно з висновком експерта № 420 у ОСОБА_10 були виявлені тілесні ушкодження: синці нижньої частини носа, перехідної кайми та слизової оболонки верхньої та нижньої губи, дві забійні ранки слизової верхньої губи, садно перехідної кайми нижньої губи; закрита черепно-мозкова травма у вигляді крововиливів під тверду мозкову оболонку в лівій скронево-тім`яній ділянці (об. 200 мл) та на основі лобних та скроневих долей, крововиливів під м`яку мозкову оболонку лівої лобної долі головного мозку, точкові та смугасті крововиливи в речовину моста головного мозку. Патоморфологічні особливості даної травми, в тому числі відсутність зони протиудару, наявність зони єдиного первинного контакту в ділянці губ та кінчика носа вказують, що дана травма могла утворитися в результаті концентрованого удару тупим твердим предметом з обмеженою травмуючою поверхнею, який не залишив специфічних відбитків травмуючої поверхні, в межах

12 годин до настання смерті потерпілого. Цілком можливе утворення даної травми в часі та за обставин, вказаних в ухвалі про призначення експертизи, тобто ударом ліктем правої руки в ділянку обличчя близько 23:50 08 вересня 2019 року. Ознак травмуючої дії інших тупих твердих предметів на тілі потерпілого не виявлено. Дана черепно-мозкова травма відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, що спричинила смерть потерпілого. Синці, садно та забійні ранки відносяться до легких тілесних ушкоджень. Виключається можливість утворення виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 при падінні з висоти власного зросту.

За даними додаткового висновку експерта № 420/1зазначений ОСОБА_6 під час слідчого експерименту механізм (спосіб) нанесення удару, суперечить локалізації тілесних ушкоджень (контакту) по центру обличчя і дещо зліва. Також при зазначеному ОСОБА_6 способі удару, буде недостатня його сила для утворення виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_10 . Малоймовірне їх утворення в спосіб, вказаний ОСОБА_6 під час слідчого експерименту.

В судовому засіданні місцевого суду експерт ОСОБА_12 повністю підтримав свої висновки та показав, зокрема, про те, що під час конфлікту з ОСОБА_6 , коли був нанесений удар, ОСОБА_10 одразу впав на землю і почав впадати в кому, не міг самостійно пересуватись та не повертався до свідомості. До моменту конфлікту в нього таких симптомів не було, вони виникли раптово, що свідчить про симптоми отримання черепно-мозкової травми ще до транспортування автомобілем. Якби зазначена травма в потерпілого утворилась внаслідок неохайного транспортування, у нього були б наявні інші тілесні ушкодження, проте таких не виявлено. Також відрізнявся би і сам характер черепно-мозкової травми, він був би схожий на ушкодження, які виникають при падінні з висоти власного зросту, з наявністю зони протиудару, так як ОСОБА_10 контактував би з частинами кузова буса, які своєю масою перевищують масу потерпілого.

Наведені та інші докази, на які суд послався у вироку та яким надано належну оцінку як кожному окремо, так і в їх сукупності та взаємозв`язку, свідчать про те, що за обставин даної справи, внаслідок завдання ОСОБА_6 ліктем правої руки із значною силою удару в ділянку обличчя ОСОБА_10 , потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми. При цьому сила удару, його спрямованість, також свідчить про те, що такі дії були умисними. Що стосується наслідків у вигляді смерті потерпілого, то ставлення до них є необережним.

З приводу посилання сторони захисту на те, що в своїх висновках суд залишив поза увагою надані в порядку ст. 71 КПК консультації та висновок спеціаліста в галузі судової медицини ОСОБА_11 , на неповні та хибні висновки експерта

ОСОБА_12 та його упередженість, то колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КПК процесуальними джерелами доказів є, зокрема, висновки експертів, яким суд надає оцінку згідно з приписами ст. 94 КПК.

Сторона захисту, з огляду на закріплені у статтях 22 26 КПК принципи змагальності й диспозитивності, в судовому засіданні на стадії дослідження доказів мала процесуальну можливість клопотати про проведення комісійної судово-медичної експертизи, проте таким правом не скористалась.

Водночас, з матеріалів справи видно, що в ході збирання доказів на виконання вимог ч. 2 ст. 242 КПК щодо обов`язковості проведення експертизи на предмет встановлення причин смерті, виду, тяжкості та характеру тілесних ушкоджень в потерпілого, стороною обвинувачення було забезпечено проведення судово-медичної експертизи, а також й додаткової за наслідками проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_6 .

Зазначені експертизи були проведені експертом ОСОБА_12 , який має вищу кваліфікаційну категорію, відповідний стаж експертної роботи, має право відповідно до Закону України «Про судову експертизу» на проведення експертизи, був ознайомлений з передбаченими КПК правами та обов`язками експерта та попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Висновкам експерта № 420 та № 420/1, а також його показанням в судовому засіданні місцевий суд надав належну оцінку і об`єктивних підстав не довіряти результатам експертиз та вважати їх висновки недостовірними у суду не було.

Неприйнятними є доводи, наведені в касаційній скарзі стосовно порушення органами досудового розслідування вимог КПК під час проведення огляду трупа.

Як свідчать матеріали справи, огляд трупа ОСОБА_10 було проведено одночасно з оглядом місця події і здійснення цих слідчих дій до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР узгоджується з приписами статей 238, ч. 3 ст. 214 КПК. Також, огляд трупа було проведено у присутності двох понятих та судово-медичного експерта ОСОБА_12 , будь-яких зауважень від учасників не надходило. Сам експерт в судовому засіданні місцевого суду не заперечував своєї участі у слідчій дії. Отже у суду не було підстав для визнання цього протоколу недопустимим доказом, у тому числі в зв`язку із відсутністю підпису експерта.

У касаційній скарзі сторона захисту посилається на те, що дослідження трупа ОСОБА_10 було проведено без відповідної ухвали слідчого судді, на підставі незаконної постанови слідчого ОСОБА_16 про доручення проведення судово-медичного дослідження трупа від 09 вересня 2019 року до внесення відомостей до ЄРДР, а результати незаконних досліджень використані під час складання висновку експерта № 420. Копію цієї постанови захисники надали під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що дослідження трупа в морзі після його виявлення, пов`язано з необхідністю встановлення причини смерті та здійснення у зв`язку з цим невідкладних дій (досліджень), які з часом унеможливлюють їх проведення внаслідок природніх фізіологічних процесів, які відбуваються в тілі померлої людини. Проведення таких досліджень не є тотожнім проведенню судово-медичної експертизи, не потребує звернення до слідчого судді і не набуває доказового значення у контексті КПК. Лише у разі встановлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, ці дослідження в подальшому можуть бути використані експертом під час судово-медичної експертизи трупа, проведеної на підставі ухвали слідчого судді, після внесення відповідних відомостей до ЄРДР. В цьому випадку доказового значення у контексті КПК набуває висновок експерта.

Згадана постанова слідчого не є доказом у розумінні ст. 84 КПК, на її підставі не проводилось жодної судово-медичної експертизи в справі.

Натомість, як убачається з матеріалів провадження, за клопотанням старшого слідчого ОСОБА_16 ухвалою слідчого судді від 16 вересня 2019 року в даному кримінальному провадженні було призначено судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_10 , за результатами якої сформовано висновок № 420. Ця експертиза проведена після внесення відповідних відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, а згаданий висновок місцевий суд після надання йому оцінки відповідно до ст. 94 КПК поклав в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 .

Отже, посилання сторони захисту на недопустимість висновку експерта є необґрунтованими.

Щодо доводів захисників в касаційній скарзі про фальсифікацію матеріалів кримінального провадження, то вони не відносяться до компетенції суду відповідно до положень ст. 214 КПК.

Безпідставними є твердження сторони захисту стосовно порушення права ОСОБА_6 на захист на початковому етапі досудового розслідування.

З матеріалів справи видно, що під час затримання та допиту ОСОБА_6 як підозрюваного, йому були роз`яснені його процесуальні права, передбачені

ст. 42 КПК, у тому числі і право на захист.

Що стосується посилання захисників на те, що ОСОБА_6 спочатку був допитаний як свідок, а потім ці його показання були використані при складанні протоколу допиту як підозрюваного, то, як видно з цього протоколу показання ОСОБА_6 давав у присутності захисника. Будь-яких заяв та зауважень від нього не надходило. Крім того, суд не обґрунтовував обвинувальний вирок показаннями ОСОБА_6 під час досудового розслідування, а зробив свої висновки на підставі безпосередньо досліджених доказах (ст. 23 КПК) із наданням їм відповідної оцінки (ст. 94 КПК), у тому числі і показанням ОСОБА_6 безпосередньо в судовому засіданні.

Слід зазначати й про те, що показання ОСОБА_6 під час досудового розслідування є аналогічними його показанням в суді першої інстанції. Отже порушення його права на захист не допущено.

Зважаючи на викладене та з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК кваліфіковані правильно, а покарання засудженому призначено відповідно до вимог статей 50 65 КК.

Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404 405 КПК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційною скаргою захисників, ретельно перевірив та проаналізував наведені в ній доводи та надав на них вичерпні відповіді, належним чином мотивувавши свій висновок щодо залишення скарги без задоволення. Вважати ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК, колегія суддів не вбачає підстав.

Доводи в касаційній скарзі щодо порушення апеляційним судом вимог ч. 3

ст. 404 КПК є необґрунтованими.

Згідно з вимогами цього закону за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Проте, таких обставин (умов) апеляційним судом під час перегляду справи встановлено не було, тому апеляційний суд відмовив в їх дослідженні.

Крім того, колегія суддів звертає увагу і на те, що у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що і було зроблено під час апеляційного розгляду.

Отже, порушень вимог ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальній справі щодо ОСОБА_6 . Судом не встановлено.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення є законними, обґрунтованими і вмотивованими, тому касаційна скарга захисників задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисників - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3