Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

Справа № 161/20251/19

Провадження № 51-2161 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - ОСОБА_4,

суддів: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

при секретарі ОСОБА_7,

за участю прокурора ОСОБА_8,

потерпілого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019030130001025 за обвинуваченням

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Луцьк Волинської області, проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 травня 2022 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2021 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України (в ред. № 586-VI від 24.09.2008) на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки, та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Цивільний позов КП «Луцька міська клінічна лікарня» до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за лікування потерпілого залишено без розгляду.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень.

Вирішено питання про скасування арешту майна та про речові докази у кримінальному провадженні.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19 травня 2022 року вищевказаний вирок залишено без змін.

За вироком суду, ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 11 вересня 2019 року, приблизно о 13:30 в с. Струмівка Луцького району Волинської області, керуючи автомобілем марки «Мазда 6» д.н.з. НОМЕР_1 та рухаючись ним по крайній лівій смузі руху у напрямку м. Рівне по автодорозі Н-22 сполученням «Устилуг - Луцьк - Рівне», яка має дві смуги руху у кожному напрямку, зі швидкістю 80 км/год., передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, проявив безпечність та неуважність, перевищив дозволену у населеному пункті швидкість руху, при виявленні на проїзній частині автомобіля марки «Ауді А6», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , який рухаючись у попутному напрямку по крайній лівій смузі руху та наближаючись до місця, у якому відповідно до Правил дорожнього руху України дозволено здійснювати розворот, завчасно подав сигнал світловим покажчиком лівого повороту, попереджуючи учасників руху про намір здійснити розворот ліворуч у напрямку м. Луцька, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до повної зупинки транспортного засобу, що призвело до зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_1 , після чого автомобіль під керуванням ОСОБА_2 виїхав на смугу зустрічного руху, де відбулось зіткнення з автомобілем марки «ЗАЗ-Део» д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався у напрямку м. Луцька по крайній лівій смузі руху.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку експерта № 805 від 11.11.2019 за ступенем тяжкості відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості та легких тілесних ушкоджень.

У прямому причинному зв`язку із виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_2 п.п. 2.3 (б); 12.3; 12.4 Правил дорожнього руху України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну постановлених судових рішень, та просить, враховуючи дані про особу ОСОБА_2 , зменшити строк додаткового покарання засудженому у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до 1 року. Зазначає, що апеляційний суд, відхиляючи доводи ОСОБА_2 щодо призначення додаткового покарання, зробив висновок, що в матеріалах провадження відсутні дані про те, що право керування транспортним засобом безпосередньо пов`язано з родом діяльності ОСОБА_2 , тоді як у вироку зазначено, що останній працює водієм, і вказана обставина підтверджується наказом «Про прийом на роботу». Також вважає, що сплачені потерпілому 3000 доларів США суду необхідно було зарахувати в стягнення з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду на адресу Суду надійшло клопотання від захисника ОСОБА_9, в якому захисник, за погодженням із засудженим ОСОБА_2 , просить касаційний розгляд проводити за їхньої відсутності.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_2 без зміни та відмовити у задоволенні поданої касаційної скарги.

Прокурор ОСОБА_8 заперечила проти задоволення касаційної скарги сторони захисту. Просила залишити судові рішення без зміни як законні та обґрунтовані.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому касаційним судом не перевіряються.

Відповідно до статей 50 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Звільнення особи від відбування покарання з випробуванням передбачено статтею 75 КК України. Стаття 76 КК України визначає обов`язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням.

У касаційній скарзі захисник не оскаржує рішення судів попередніх інстанцій щодо основного покарання, призначеного ОСОБА_2 та звільнення від його відбування з випробуванням на підставі статті 75 КК України та покладенням обов`язків, передбачених статтею 76 КК України. Однак, не погоджується із строком додаткового покарання, призначеного його підзахисному в максимальному розмірі, - позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_2 основного покарання та при вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, врахував те, що засуджений вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості (нетяжким), всі обставини справи, дані про особу обвинуваченого та визнання ним своєї вини.

Зокрема, суд взяв до уваги особу винного, який раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, врахував те, що він відшкодував частково завдану шкоду після пред`явлення потерпілим цивільного позову про відшкодування моральної шкоди. Враховано судом також думку потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_2 найсуворішого покарання та наслідки даної дорожньо-транспортної пригоди.

Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_2 судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Таким чином, врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, зробив правильний висновок про застосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк в межах санкції ч. 1 ст. 286 КК України.

З приводу доводів захисника про те, що ОСОБА_2 працює водієм маршрутного таксі, то слід зауважити, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Наявність такої обставини потребує лише більш виваженого підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

На переконання колегії суддів, призначене засудженому додаткове покарання у виді 3 років позбавлення права керування транспортними засобами є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, зокрема, у сфері безпеки дорожнього рухута відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Таким чином, не вбачається підстав для зміни судових рішень в частині призначення додаткового виду покарання, про що захисник зазначає у своїй касаційній скарзі.

Щодо доводів захисника, наведених у касаційній скарзі з приводу вирішення цивільного позову потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди у кримінальному провадженні, то колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, серед іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров?я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Усупереч доводам, викладеним у касаційній скарзі захисника, заявлений потерпілим цивільний позов у частині стягнення моральної шкоди суд вирішив із додержанням правил глави 9 КПК України із урахуванням положень ст. ст. 23 1167 ЦК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що під час судового провадження у суді першої інстанції потерпілий пред`явив цивільний позов про стягнення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у сумі 200 000 гривень.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, врахував, що потерпілий ОСОБА_1 , внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, пройшов та в подальшому проходить лікування, отримав 3 групу інвалідності, також врахував глибину душевних страждань та вимушених і незворотних змін у житті потерпілого, ступінь вини обвинуваченого, взяв до уваги частину вже відшкодованих коштів обвинуваченим потерпілому - 3000 доларів США.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, вирок суду щодо часткового задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_1 та стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 у розмірі 100 000 гривень, узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру й обсягу понесених потерпілим моральних страждань.

Крім того, доводи обвинуваченого ОСОБА_2 щодо неврахування місцевим судом відшкодованої ним частини моральної шкоди потерпілому у сумі 3000 доларів США при остаточному визначені судом розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у сумі 100 000 гривень, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином їх розглянув та зазначив, що заявлений у справі цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 вирішено відповідно до вимог закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а постановлені судові рішення без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 листопада 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 травня 2022 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6