Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 161/20362/18

провадження № 61-5414св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , приватний виконавець Шульженко Ігор Сергійович, ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний виконавець Шульженко Ігор Сергійович, ОСОБА_5 , про визнання оспорюваних правочинів недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою адвоката Лавренчука Олександра Володимировича як представника ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 01 березня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними договори купівлі-продажу будинковолодіння, на підставі яких ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , та на земельні ділянки площею 0,2175 га для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами; витребувати зазначене майно із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що 22 червня 2004 року на підставі договору дарування він став власником зазначеного житлового будинку та двох земельних ділянок.

05 грудня 2015 року приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Чорний В. Г. видав від імені особи з ідентичним прізвищем, ім`ям та по батькові як у позивача - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) довіреність на ім`я ОСОБА_6 , після чого ОСОБА_6 на підставі отриманої довіреності надіслав приватному нотаріусу Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В. заяву про видачу дубліката договору дарування нерухомого майна, а приватний нотаріус видав дублікати вказаних документів.

12 лютого 2016 року приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Пономаренко О. О. провів державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за особою з ідентичним прізвищем, ім`ям та по батькові як у позивача - ОСОБА_1 .

У період із середини лютого 2016 року до жовтня 2016 року позивач перебував за межами України, і на цей період оригінали документів на майно були у його знайомого, ОСОБА_7

26 лютого 2016 року особа з ідентичним прізвищем, ім`ям та по батькові як у позивача - ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_2 спірне нерухоме майно, і до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відповідні відомості.

01 квітня 2016 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 238 відчужив спірне нерухоме майно на користь ОСОБА_5

25 травня 2018 року відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173 за фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, які стали підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на домоволодіння.

Крім того, 02 березня та 20 червня 2018 року приватний виконавець Шульженко І. С. відкрив виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 заборгованості за договором позики, в рамках яких 18 вересня 2018 року були проведені електронні торги, на яких реалізовано зазначене нерухоме майно. Переможцем торгів стала ОСОБА_3 . Також були змінені межі однієї із земельних ділянок.

25 травня 2018 року відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173 за фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, а саме оспорюваних у цій справі договорів купівлі-продажу.

07 червня 2018 року ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області надано дозвіл на проведення судово-почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження № 12018030000000173. Згідно з висновком експертизи від 18 червня 2018 року № 160 підписи в договорах купівлі-продажу, укладених 26 лютого 2016 року, були вчинені не позивачем ОСОБА_1 , а іншою особою.

Ураховуючи, що належне йому майно вибуло з володіння поза його волею, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Справу суди розглядали неодноразово.

Короткий зміст судових рішень

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 30 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у цій справі немає будь-яких правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Волинський апеляційний суд постановою від 27 лютого 2020 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд постановою від 10 грудня 2020 року постанову Волинського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції порушив право позивача знати про час і місце судового засідання (частина перша статті 8 ЦПК України), що є порушенням права на доступ до правосуддя та порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Волинський апеляційний суд постановою від 01 березня 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Висновок експерта в кримінальному провадженні є недопустимим доказом у цій справі. Інших доказів на підтвердження відсутності волі позивача на укладення оспорюваних договорів та визнання незаконними дій нотаріусів чи доведення їх вини стороною позивача суду не надала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 31 березня 2021 року, адвокат Лавренчук О. В. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 жовтня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 01 березня 2021 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

На обґрунтування касаційної скарги адвокат Лавренчук О. В. зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права.Суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що призвело до того що, суди зробили висновки, які не відповідають дійсним обставинам цієї судової справи.

ОСОБА_1 оспорювані договори купівлі-продажу не підписував, що підтверджується належним письмовим доказом, а саме висновком експерта, здійсненим у межах кримінального провадження. Крім цього, під час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 перебував поза межами території України, а саме в Італії, що підтверджується відмітками у закордонному паспорті позивача, тому в жодному разі не міг ані бути безпосередньо учасником укладення таких угод, ані висловлювати свою волю та реалізовувати своє волевиявлення щодо належної йому приватної власності.

З метою повноти судового розгляду було заявлено клопотання про витребування для огляду матеріалів кримінальних проваджень № 12018030000000173 від 23 травня 2018 року та № 12019030010001665 від 11травня 2019 року, де містяться оригінали почеркознавчих експертиз, які були додані до позову, і цілий ряд інших матеріалів, які могли вплинути на правильність вирішення цієї справи в цілому, однак у задоволенні клопотань було безпідставно відмовлено.

Вибірковий підхід до дослідження доказів свідчить про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази, а також необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Мотивуючи відмову у задоволенні позову, суди вдалися до аналізування норм, що регулюють виключно кримінальний процес, що спотворило обставини на користь відповідача ОСОБА_3 , хоча на належній правовій підставі, повноважним експертом на виконання ухвали суду і була проведена судово-почеркознавча експертиза в межах кримінального провадження, згідно з висновком якої підтверджено факт підробки підпису ОСОБА_1

16 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень. Касаційний суд не повинен брати до уваги посилання скаржника на «вчинення злочинів», «укладення фіктивної угоди», «створення формальної підстави для прилюдних торгів» і «підроблені документи».

Попри такі твердження позивач (скаржник) не надав вирок у кримінальній

справі, який підтверджував би факт вчинення злочинів, що призвели до протиправного вибуття спірного майна з власності та володіння позивача, не надав навіть повідомлення про підозру конкретній особі чи обвинувального акта.

При вирішенні касаційної скарги необхідно врахувати, що позивач ОСОБА_1 вдається до недобросовісної та суперечливої поведінки. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на римській максимі : ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

26 лютого 2016 року між ОСОБА_1 , податковий номер якого НОМЕР_1 , зареєстрованим в АДРЕСА_2 (як продавцем), та ОСОБА_2 (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу будинку, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О. В., зареєстрований в реєстрі за № 80, за умовами якого продавець передав у власність покупця будинок АДРЕСА_3 , який розташований на земельній ділянці площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, а покупець прийняв майно і сплатив за нього обговорену грошову суму.

26 лютого 2016 року між ОСОБА_1 , податковий номер якого 2603109831, зареєстрованим у АДРЕСА_2 (як продавцем), та ОСОБА_2 (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О. В., зареєстрований в реєстрі за № 81, за умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960, а покупець прийняв її і сплатив за договором обговорену грошову суму.

26 лютого 2016 року між ОСОБА_1 , податковий номер якого 2603109831, зареєстрованим у АДРЕСА_2 (як продавцем), та ОСОБА_2 (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Сушиком О. В., зареєстрований в реєстрі за № 82, за умовами якого продавець передав у власність покупця земельну ділянку площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, а покупець прийняв її і сплатив за договором обговорену грошову суму.

01 квітня 2016 року між ОСОБА_2 (як продавцем) та ОСОБА_5 (як покупцем) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_3 та дві земельні ділянки: площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0960 та площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року у цивільній справі № 161/17261/17 постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 1 074 013,92 грн боргу та понесені судові витрати у справі в розмірі 8 000,00 грн. Рішення суду набрало законної сили. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Шульженка І. С. від 20 червня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56642482 з примусового виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 1 074 013,92 грн боргу та судових витрат у розмірі 8 000,00 грн.

18 вересня 2018 року Державне підприємство «Сетам» провело електронні торги з реалізації нерухомого майна, а саме: незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 52 %, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; житлового будинку на АДРЕСА_1 ; та земельних ділянок площею 0,2193 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5127, площею 0,2175 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:0961, площею 0,0307 га, кадастровий номер 0722881000:01:001:5216, що розташовані у с. Боголюби Луцького району Волинської області, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, які належали на праві власності ОСОБА_5 .

Згідно з актом проведення електронних торгів від 25 вересня 2018 року відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 18 вересня 2018 року переможцем торгів визнана ОСОБА_3 , яка за меморіальними ордерами від 19, від 20, від 21, від 24 та від 25 вересня 2018 року перерахувала всю суму коштів за придбаний лот.

26 вересня 2019 року приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Москвич В. С. на ім`я переможця торгів ОСОБА_3 видав свідоцтво про право власності на спірне майно та провів реєстрацію права власності на це нерухоме майно за ОСОБА_3 .

За фактом посвідчення завідомо підроблених офіційних документів, а саме оспорюваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, укладених 26 лютого 2016 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , підроблення підпису ОСОБА_1 у зазначених договорах купівлі-продажу нерухомого майна, відкрито кримінальне провадження № 12018030000000173, про що до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 жовтня 2016 року внесені відповідні відомості за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 358, частиною другою статті 367 КК України.

Згідно з копією висновку експертизи від 18 червня 2018 року № 160, проведеної в рамках кримінального провадження № 12018030000000173 від 25 травня 2018 року, рукописний запис « ОСОБА_1 » в пункті 5.8 другого примірника договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок від 26 лютого 2016 року та в пункті 4.10 договору купівлі-продажу спірного житлового будинку від 26 лютого 2016 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, рукописний запис « ОСОБА_1 » у заяві ОСОБА_2 від 26 лютого 2016 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у позивача була наявна воля на відчуження належного йому нерухомого майна, доказів на підтвердження факту не підписання ним оспорюваних договорів купівлі-продажу позивач не надав.

З такими висновками судів Верховний Суд не погоджується, адже вони є передчасними, такими, що здійснені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення

цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статі 627, статті 629 ЦК України, згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Підпис у договорі - це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення

цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття «правочин» (стаття 202 ЦК України), і стверджує про волевиявлення сторони.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зі змісту частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою- третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цього Кодексу

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про

наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звернувшись до суду з цим позовом, позивач наполягав на тому, що спірне майно вибуло з його власності поза його волею, оскільки договори купівлі-продажу будинку та земельних ділянок він не укладав та їх не підписував, що підтверджується висновком експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження, та копією закордонного паспорта, адже в день укладення оспорюваних правочинів він перебував за межами України, на підтвердження чого 15 липня 2019 року в судовому засіданні надав для огляду оригінал закордонного паспорта, копії якого просив долучити до матеріалів справи.

Установлено, що матеріали справи містять копію висновку експерта від 18 червня 2018 року за результатами експертизи, проведеної на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 червня 2018 року про призначення судової - почеркознавчої експертизи документів за клопотанням слідчого СУ Головного управління Національної поліції у Волинській області Крисько В. В. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 травня 2018 року за № 12018030000000173. Експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та про відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків за статтями 384 385 КК України.

Докази, зібрані в одній справі, без їх належної оцінки відповідним судом не можуть мати беззастережне доказове значення під час вирішення іншої справи. Висновок експертизи може бути відповідним доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною (зокрема, як додаток до позовної заяви), тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися судом виключно як письмовий доказ, що підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, враховуючи характер матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз`яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про призначення проведення судової експертизи.

Саме такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц (провадження № 61-476св18), від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц (провадження № 61-3534св18), від 17 грудня 2019 року у справі № 210/5206/16-ц (провадження № 61-39725св18) .

Однак апеляційний суд порушив ЦПК України, оскільки не надав жодної правової оцінки висновку експерта, який в розумінні статті 76 ЦПК України є письмовим доказом у справі. Вказуючи на недопустимість цього доказу, апеляційний суд посилався на те, що досудове розслідування кримінального правопорушення не завершене, про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень нікому не повідомлено, висновок експертизи не підданий аналізу й не оцінений судом під час судового провадження, суд не зазначив які норми ЦПК України забороняють до вчинення зазначених дій надавати копію такого висновку, здійсненого на виконання ухвали суду в кримінальному провадженні, як письмовий доказ в іншій справі, адже в разі виникнення сумнівів щодо такого доказу суд повинен роз`яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про призначення проведення судової експертизи.

Крім того, в апеляційній скарзі адвокат позивача указував на те, що позивач перебуває за межами кордону України, однак зміг бути присутнім 15 липня 2019 року у судовому засіданні в суді першої інстанції, під час якого надав на підтвердження його перебування в період укладення оспорюваних правочинів за межами території України свій закордонний паспорт, копію якого просив долучити до матеріалів справи.

Згідно з протоколом судового засідання Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 липня 2019 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_9 надавали документи для огляду та просили суд про їх приєднання до матеріалів справи, однак суд в задоволенні такого клопотання відмовив. На диску, який за описом мав би містити запис судового засідання від 15 липня 2019 року, такого запису немає.

Однак відповідні аргументи апеляційної скарги, які мають важливе значення для вирішення спору у цій справі, апеляційний суд не перевірив та, не надавши оцінки таким доказам, не спростував їх.

Отже, переглядаючи справу, апеляційний суд наведеного не врахував, всупереч нормам процесуального права не встановив фактичних обставин справи, які мають важливе значення для правильного вирішення справи, не спростував доводів апеляційної скарги щодо наданих позивачем доказів на підтвердження відсутності волевиявлення позивача на відчуження оспорюваного майна, в результаті чого дійшов передчасних висновків про наявність волевиявлення позивача на відчуження спірного майна за оспорюваними правочинами та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд бере до уваги аргументи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Верховний Суд зауважує, що реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази в сукупності з іншими доказами у справі, надати їм оцінку як у цілому, так і кожному з них окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного з таких доказів.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_9 як представника

ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 01 березня 2021 року скасувати, справу направити до апеляційного суду на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов