Постанова

Іменем України

19 жовтня2020 року

м. Київ

справа № 161/3933/18

провадження № 61-8866св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Кихтюка Р. М. від 20 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здирлюк О. І., від 01 квітня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на грошові кошти.

В обґрунтування позову вказала, що з 2007 по 11 вересня 2012 року вони проживали однією сім'єю з ОСОБА_3 вели спільне господарство та бюджет, а 23 січня 2009 року відбулося їхнє вінчання у Свято-Троїцькому кафедральному соборі у м. Луцьку. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Оскільки обставинипроживання позивача однією сім`єю з померлим не визнає її матір ОСОБА_2 , позивач просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу у період з липня з 2004 року до 11 вересня 2012 року, а з липня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, за адресою: АДРЕСА_1 .

Уточнивши позовні вимоги, позивач вказала, що у травні 2012 року відповідач надала їй 10 000 грн з умовою використанні цих коштів тільки у разі одруження з ОСОБА_3 , а оскільки останній помер, то мати вимагає повернення вказаних коштів.

За таких обставин, позивач, крім вимог про встановлення юридичного факту, просила суд визнати за нею право власності на 10 000 грн, отриманих від ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує вимоги по встановлення факту перебування у фактичних шлюбних стосунках з померлим та визнання за нею права власності на грошові кошти.

Заявляючи вимоги про визнання права власності на грошові кошти, ОСОБА_1 не надала доказів, що такі кошти їй передавались на визначених позивачем умовах, отже, мета, з якою позивач просила встановити факт перебування у фактичних шлюбних стосунках, не породжує юридичних наслідків у вигляді визнання за позивачем права на грошові кошти.

Визнання відповідачем позову про встановлення юридичного факту за відсутності відповідних доказів, що мають бути подані позивачем на підтвердження її вимог, суперечить вимогам закону, тому суди не вважали визнання позову матір`ю позивача достатньою підставою для його задоволення.

У порушення вимог процесуального закону позивач не пред'явила вимог до спадкоємців померлого ОСОБА_3 , які мають судові спори з позивачем щодо права на спадщину померлого.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, надавши оцінку обставинам, встановленим судовим рішенням у іншій справі (756/1845/17-ц), вийшов за межі апеляційного перегляду справи, чим допустив порушення норм процесуального права.

Суди безпідставно відмовили у задоволенні заяви відповідача про визнання позову та клопотання про допит свідків.

Позивач просила суд встановити обставини проживання із ОСОБА_3 , а не відповідний юридичний факт, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 08 травня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_4 є дочкою відповідача ОСОБА_2 .

На підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала разом із померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , позивач надала копію свідоцтво про вінчання від 23 січня 2009 року (а.с. 84-85), копію акту № 8 про порушення правил проживання у багатоквартирному будинку від 24 липня 2007 року (а.с. 49) та копію договору №67-05/3 від 05 липня 2007 року (а.с. 50).

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 31 травня 2016 року, що набрало законної сили (справа № 756/3601/15-ц), задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_6 , про усунення перешкод у здійсненні права власності. Усунуто перешкоди ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у користуванні квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її вселення у вказану квартиру (а.с. 151).

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 10 січня 2018 року, що набрала законної сили, (справа № 756/1845/17), залишено без розгляду заяву ОСОБА_1 (заінтересовані особи: Головне територіальне управління юстиції у м. Києві, територіальна громада м. Києва, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 в період з початку 2004 року по 11 вересня 2012 року. Вказану заяву залишено без розгляду у зв'язку із наявністю спору про право на спадщину померлого ОСОБА_3 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

У судовому порядку підлягають встановленню юридичні факти, які мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Залежно від обставин юридичні факти за критерієм їх правових наслідків розрізняють на: правовиникаючі, правозмінюючі, правопризупиняючі, правовідновлюючі, правоприпиняючі. Така класифікація відповідає римській максимі ex facto ius oritur (право виникає з факту).

Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.

Схожі за змістом висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/948/18 від 10 квітня 2019 року.

Згідно із частиною четвертою статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду.

За змістом наведеної норми, якщо встановлення юридичного факту пов`язується з подальшим вирішенням спору про право, цивільно-процесуальним законодавством передбачено розгляд вимоги про встановлення факту у порядку позовного, а не окремого провадження одночасно з вирішенням спору про право, оскільки не встановивши факт, особа позбавлена можливості довести наявність у не права, за захистом якого вона звернулась до суду.

Таким чином, в порядку позовного провадження можуть встановлюватися юридичні факти лише за умови, що від встановлення їх наявності або відсутності у подальшому залежить можливість вирішення спору про суб'єктивне право. У випадку, якщо встановлення наявності чи відсутності юридичного факту ніяким чином не впливає на захист права, яке визначено як об'єкт захисту, суд не має права встановлювати юридичний факт у порядку позовного провадження.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту її проживання з ОСОБА_3 у певному місці однією сім`єю, позивач метою встановлення цього факту вказала визнання за нею права власності на 10 000 грн, які їй передані її матір`ю.

Вирішуючи спір у цій справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права на грошові кошти у розмірі 10 000 грн, суди дійшли обґрунтованого висновку, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження обставин отримання нею цих коштів від своєї матері, в тому числі і з умовою їх повернення у разі неодруження з ОСОБА_3 , а тому підставно відмовили у задоволенні позову в цій частині.

З огляду на зазначене, встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_3 у певному місці однією сім`єю не має правового значення для досягнення декларованої позивачем мети встановлення юридичного факту, оскільки від цього факту не може залежати виникнення права позивача на грошові кошти.

Доводи касаційної скарги про те, що суди помилково вирішували вимоги про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю з померлим, а не обставини її проживання з померлим, колегія суддів визнає безпідставними.

Юридичний факт у сімейному праві - це конкретна життєва обставина, яка виникає внаслідок дій чи подій, що характеризуються відносною стабільністю та тривалим періодом існування, протягом якого самостійно або у сукупності з іншими юридичними фактами постійно або періодично спричиняє сімейно-правові наслідки та не погашається в однократному акті правового застосування.

Оскільки позивач обґрунтовувала своє право на отримані від матері грошові кошти саме результатом виконання умов їх надання - фактичним одруженням з померлим ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій вірно кваліфікували позовні вимоги щодо встановлення обставин проживання позивача з померлим як вимоги про встановлення факту, що має юридичне значення - факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. За положеннями статті 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту має бути зазначено мету його встановлення, причини неможливості відновлення втраченого документу а також докази на підтвердження факту.

Встановлення юридичного факту може мати один (встановлення факту наявності стажу роботи, визнання спадщини відумерлою тощо) або ж одночасно кілька (встановлення факту народження, смерті, спільного проживання тощо) правових наслідків.

Положеннями частини першої статті 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Із матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та спадкоємцями ОСОБА_3 існують численні судові спори щодо спадкування майна померлого та права на кв. АДРЕСА_2 .

Заявляючи позовну вимогу про встановлення факту її проживання з ОСОБА_3 у певному місці однією сім`єю, позивач метою встановлення цього факту вказала визнання за нею права власності на 10 000 грн, які їй передані її матір`ю.

Поряд з цим від встановлення факту проживання позивача разом з ОСОБА_3 однією сім`єю у кв. АДРЕСА_2 залежить виникнення, зміна або припинення її майнових прав не лише на спірні 10 000 грн, але й прав, пов`язаних із спадкуванням майна померлого.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що відповідачами за позовом про встановлення факту родинних відносин мають бути не лише мати позивача ОСОБА_2 , а й особи, які мають цивільно-правовий інтерес або право на спадкування майна померлого, і саме за такого суб`єктного складу має вирішуватися заявлений позов.

Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, залучена позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Таким чином, відповідачами за позовом про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю має бути не лише мати позивача ОСОБА_2 , а й особи, які мають цивільно-правовий інтерес або право на спадкування майна померлого, і саме за такого суб`єктного складу має вирішуватися заявлений позов.

Крім того, залишення без розгляду вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до спадкоємців ОСОБА_3 , свідчить про наявність спору про право на майно померлого, отже, висновки суду про неналежний суб`єктний склад у справі є обґрунтованими.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи касаційної скарги про вихід судом апеляційної скарги за межі апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції у зв`язку із дослідженням обставин, встановлених іншими судовими рішеннями, оскільки відповідно до положень статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач у суді першої інстанції визнавала позовні вимоги, а тому суди безпідставно відмовили у задоволенні позову, є необґрунтованими. Визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для задоволення позову.

За змістом частини четвертої статті 206 ЦПК України суд задовольняє позов у разі визнання його відповідачем тільки за наявності для того законних підстав, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує законних прав, свобод чи інтересів інших осіб. У такому випадку суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи.

Проаналізувавши обставини справи, суди дійшли вірного висновку, що визнання матір`ю позивача, яка є відповідачем у справі, вимог заявленого до неї позову може порушувати права спадкоємців померлого ОСОБА_3 , враховуючи, що встановлюючи факт проживання однією сім`єю з померлим у певному місці в певний період часу суд не може встановлювати ті чи інші обмеження щодо його правових наслідків. Отже, судове рішення про встановлення такого юридичного факту, може використовуватись як преюдиційне у судових спорах ОСОБА_7 із спадкоємцями померлого ОСОБА_3 .

Отже, судами вірно встановлено, що визнання ОСОБА_2 вимог заявленого до неї позову суперечить вимогам закону, який регулює спірні правовідносини та може порушити права інших осіб, що не залучені до участі у справі.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу залишити ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада 2018 року та постанову Волинського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара