ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 161/6554/22

провадження № 61-2322св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Луцька міська рада, ОСОБА_2 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційними скаргами Луцької міської ради та ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Луцької міської ради, ОСОБА_2 , у якому просила: визнати недійсним та скасувати рішення Луцької міської ради від 29 грудня 2020 року № 3/38 про безоплатну передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 ; скасувати запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:106:0093.

На обґрунтування свої вимог зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами площею 0,0711 га, яка розташована на АДРЕСА_2 .

29 грудня 2020 року Луцька міська рада прийняла рішення, яким передала ОСОБА_2 безоплатно у власність земельну ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Вважала рішення органу місцевого самоврядування протиправним, прийнятим з порушенням норм земельного законодавства та таким, що порушує її права, як суміжного землекористувача, оскільки ОСОБА_2 у приватну власність передано частину земельної ділянки, яка використовується як проїзд між їхніми суміжними земельними ділянками, внаслідок чого вона позбавлена повноцінного доступу до своєї земельної ділянки.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 вересня 2022 року в позові відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела належними і допустимими доказами того, що оскаржуване рішення Луцької міської ради порушує її право власності.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 17 січня 2023 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 вересня 2022 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 листопада 2022 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним та скасовано рішення Луцької міської ради № 3/38 від 29 грудня 2020 року про передачу ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .

Скасовано в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на цю земельну ділянку.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована обґрунтованістю позову.

Внаслідок прийняття Луцькою міською радою рішення про передачу у власність частини земельної ділянки, яка використовувалася як проїзд між земельними ділянками, був заблокований заїзд до земельної ділянки позивача, оскільки ОСОБА_2 облаштувала на місці заїзду до земельної ділянки ОСОБА_1 металевий паркан.

Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг

У лютому 2023 року Луцька міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2023 року й залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 вересня 2022 року.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року в справі № 307/104/16 та від 30 жовтня 2019 року в справі № 302/470/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для вирішення справи. Зокрема, не взяв до уваги твердження відповідачів про те, що територія між суміжними земельними ділянками на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2 не є проїздом. Жодного документа, який би підтверджував цю обставину матеріали справи не містять.

Також у лютому 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2023 року й залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 вересня 2022 року.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 681/1039/15-ц, від 18 квітня 2018 року в справі № 346/4408/15-ц, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 грудня 2019 року в справі № 320/4938/17, від 12 лютого 2020 року в справі № 463/1534/18, від 07 травня 2020 року в справі № 278/2513/17-ц, від 04 червня 2020 року в справі № 522/7758/14-ц, від 23 червня 2020 року в справі № 826/19769/16, від 06 квітня 2021 року в справі № 910/10011/19, від 21 квітня 2021 року в справі № 592/10260/16, від 30 вересня 2021 року в справі № 604/530/19, від 03 листопада 2021 року в справі № 543/623/17.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що позивач не довела факту порушення її прав. Не надала належних доказів на підтвердження існування проїзду між їхніми земельними ділянками. Обрала неефективний спосіб захисту. Обставини, встановлені рішенням суду від 2007 року, не мають преюдиційного значення для цієї справи, оскільки на час ухвалення зазначеного рішення було чинним інше законодавство стосовно розмежування комунальної і державної власності й вона та позивач не брали участі в тій справі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 03 квітня 2024 року та від 10 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

01 травня 2023 року справа № 161/6554/22 надійшла до Верховного Суду.

Позивач подала відзив на касаційні скарги, у якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами площею 0,0711 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 17 лютого 2011 року.

ОСОБА_2 в порядку спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , про що 05 грудня 2012 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом.

29 грудня 2020 року Луцька міська рада прийняла рішення № 3/38, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 площею 0,0725 га з кадастровим номером 0710100000:21:106:0093 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та передано ОСОБА_2 безоплатно у власність цю земельну ділянку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується.

Відповідно до частини першої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

За приписами пункту «а» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів, тощо).

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (частина перша статті 123 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Вимагати усунення перешкод у користуванні проїздом, зокрема шляхом визнання недійсними та скасування рішення органу місцевого самоврядування і виданих на його підставі правовстановлюючих документів на земельну ділянку, позивач (фізична особа) може у тому випадку, якщо внаслідок цього порушується його право на користування таким проїздом.

Відповідно до положень статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до матеріалів справи, питання наявності проїзду між земельними ділянками на АДРЕСА_1 та на АДРЕСА_2 неодноразово вирішувалося в судовому порядку між користувачами цих ділянок.

Зокрема, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 червня 2007 року, з урахуванням змін, внесених рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16 листопада 2007 року, було задоволено позов прокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самочинно зайнятої земельної ділянки та зобов`язано ОСОБА_3 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 61 кв.м, яка знаходиться між земельними ділянками будинків АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 шляхом знесення гаража й теплиці.

Цими судовими рішеннями встановлено обставину наявності землі загального користування (проїзду) між вказаними земельними ділянками, яку ОСОБА_3 (батько відповідача ОСОБА_2 ) самовільно захопив.

Також установлено, що ОСОБА_3 має право на земельну ділянку на АДРЕСА_1 загальною площею 600,00 кв.м.

У вказаній справі прокурор заявляв позов в інтересах держави в особі Луцької міської ради (тобто позивачем була Луцька міська рада), яка є стороною в цій справі, а відтак, приймаючи оскаржуване судове рішення, Луцька міська рада, не могла не знати про наявність проїзду між їхніми будинковолодіннями.

При цьому відповідач ОСОБА_2 належними й допустимими доказами цю обставину не спростувала.

Таким чином, установивши, що оскаржуваним рішенням відповідачу ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку, до складу якої включено проїзд загального користування, чим створено позивачу перешкоди в користуванні цим проїздом, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційних скаргне дають підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а постановусуду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Луцької міської ради та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Волинського апеляційного суду від 17 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко