Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 161/7322/19
провадження № 61-1228св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на постанову Волинського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:
Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року акціонерне товариство «Креді Агріколь Банк» (далі -
АТ «Креді Агріколь Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради, про визнання договору дарування недійсним.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 січня 2008 року між АТ «Креді Агріколь Банк» (попередня назва - АТ «Індустріально-експортний банк»,
ПАТ «Індустріально-експортний банк», ПАТ «Креді Агріколь Банк») та підприємцем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 004/21/07, відповідно до умов якого банк відкрив останньому кредитну лінію у розмірі 1 250 000,00 грн строком користування з 21 січня 2008 року по 20 січня
2009 року і ці кредитні кошти були надані ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Волинської області від 22 квітня 2013 року у справі № 5004/1853/11 задоволено позов банку про стягнення з ОСОБА_1 1 934 443,62 грн боргу.
30 травня 2013 року Другим відділом державної виконавчої служби м. Луцьк було відкрито виконавче провадження № 38181694 з примусового виконанню наказу Господарського суду Волинської області від 07 травня 2013 року № 5004/1853/11-1. У ході виконавчого провадження з`ясувалося, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 травня 2013 року укладено нотаріально посвідчений договір дарування нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат загальною площею 37,7 кв. м, житловою площею 22 кв. м.
Таким чином, ОСОБА_1 здійснив безоплатне відчуження належного йому майна, будучи обізнаним про наявність судового провадження про стягнення з нього заборгованості, знаючи про наявність невиконаного зобов`язання перед банком, розуміючи, що на належне йому рухоме та нерухоме майно може бути звернуто стягнення шляхом продажу його майна на торгах, передбачав негативні наслідки для себе у випадку примусового виконання судового рішення, а тому оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на приховання цього майна від виконання у майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання перед банком шляхом його реалізації.
АТ «Креді Агріколь Банк» зазначало, що спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами; сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином; дії сторін договору дарування направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання у майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, дарувальник продовжував фактично володіти та користуватися цим майном.
Банк вважав, що він є заінтересованою особою, права та інтереси якої порушено вчиненням оспорюваного правочину, у зв`язку з чим має право заявляти вимоги про визнання вказаного правочину недійсним.
Ураховуючи наведене, АТ «Креді Агріколь Банк» просило суд визнати недійсним договір дарування нерухомого майна, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з двох кімнат, загальною площею 37,7 кв. м, житловою площею 22 кв. м, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу
Красневич O. A. 23 травня 2013 року за реєстровим № 1251.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2020 року у складі судді Івасюти Л. В. позов АТ «Креді Агріколь Банк» задоволено.
Визнано недійсним договір дарування нерухомого майна, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з двох кімнат, загальною площею 37,7 кв. м, житловою 22 кв. м, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Красневич О. А. 23 травня 2013 року за реєстровим № 1251. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом встановлено, що відчужуючи спірне майно, відповідач був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості, а отже міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення, шляхом звернення стягнення на майно. Про фіктивність оспорюваного договору дарування та відсутність наміру у відповідачів створити правові наслідки, обумовлені цими договорами, є те, що після відчуження вищезазначеної квартири, ОСОБА_1 залишається зареєстрованим за адресою:
АДРЕСА_2 , та проживає за цією ж адресою. Суд вважав, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Волинського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову
АТ «Креді Агріколь Банк» відмовлено.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано необхідністю з`ясування дійсних обставин справи у кожному конкретному випадку. Так, у суді апеляційної інстанції представник позивача ствердив, що відповідач
ОСОБА_1 не ухиляється від виконання судового рішення і воно фактично виконується, гроші з відповідача стягуються. Відповідачі ствердили, що договір дарування квартири був зумовлений тим, що
ОСОБА_2 , яка є дочкою ОСОБА_1 мала одружуватися і це був подарунок батька до весілля.
З урахуванням наведених обставин, а саме відсутності обтяжень на спірну квартиру; забезпечення кредитного договору договорами забезпечення, де в заставу передано майно, вартість якого значно перевищувала розмір кредиту, відповідач мав передбачене законом право подарувати до одруження своїй дочці належну йому квартиру.
Фіктивним договір має бути таким у момент його вчинення. Сама лише наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, забезпеченої іншими договорами, не може бути безумовною підставою для визнання договору дарування фіктивним і визнання його недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У січні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку
АТ «Креді Агріколь Банк» подало касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою для скасування оскаржуваного судового рішення заявник зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі
№ 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 753/13965/15 (провадження № 61-985св18), від 30 червня 2019 року у справі № 182/3693/17 (провадження № 61-39924св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі
№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) (пункт 1 частини другої
Касаційну скаргу мотивовано тим, що виходячи з фактичних обставин справи, встановлених судами, ОСОБА_1 , знаючи про наявність невиконаного зобов`язання перед АТ «Креді Агріколь Банк», про наявність судового процесу про стягнення заборгованості на користь АТ «Креді Агріколь Банк», про наявність судового рішення, що набрало законної сили, та його обов`язок на підставі цього рішення сплатити заборгованість на користь заявника та розуміючи, що на належне йому рухоме та нерухоме майно під час примусове виконання органами державної виконавчої служби може бути звернуто стягнення шляхом продажу його майна на торгах, вирішив терміново відчужити належне йому майно, а саме - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом укладення фіктивного договору дарування цього майна близькому родичу (дочці ОСОБА_2 ), діючи очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна відбулося з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
Посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_1 не ухиляється від виконання судового рішення спростовується тим, що судом апеляц3ійної інстанції не встановлено обставин про його виконання, а досліджені докази свідчать про те, що часткове виконання зазначеного рішення відбувається шляхом примусового списання коштів з його пенсії, що не свідчить про його добровільне виконання.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У березні 2021 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справу за позовом
АТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Луцької міської ради, про визнання договору дарування недійсним призначено до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Господарського суду Волинської області від 22 квітня 2013 року позов ПАТ «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь
ПАТ «Креді Агріколь Банк» 1 934 443,62 грн (а. с. 13-18, т. 1).
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що 21 січня 2008 року між
АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк» та підприємцем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 004/21/07.
За цим договором ОСОБА_1 було надано кредитні кошти в сумі
1 250 000,00 грн у відповідності до платіжного доручення від 22 січня
2008 року № 4 у спосіб, визначений пунктом 2.2. кредитного договору
від 21 січня 2008 року № 004/21/07, а саме шляхом перерахування грошових коштів з позичкового рахунку за реквізитами договору від 10 січня 2008 року № 10/01-06, що був наданий позичальником .
Рішенням Господарського суду м. Києва від 25 лютого 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ПАТ «Креді Агріколь Банк» про визнання кредитного договору від 21 січня 2008 року № 004/21/07 неукладеним у позові відмовлено. Отже, вказаний кредитний договір є чинним.
На час розгляду справи заборгованість за кредитним договором
ОСОБА_1 не погашено.
23 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір дарування нерухомого майна, а саме: квартири
АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат загальною площею 37,7 кв. м, житловою площею 22 кв. м.
30 травня 2013 Другим відділом державної виконавчої служби м. Луцьк було відкрито виконавче провадження № 38181694 з примусовому виконання наказу Господарського суду Волинської області від 07 травня 2013 року
№ 5004/1853/11-1 (а. с.19-20, т. 1).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга АТ «Креді Агріколь Банк» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).
Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
У постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18 суд касаційної інстанції вказав, що правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору). При цьому та обставина, що правочин з третьою особою якому боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
У постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі
№ 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18,
від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16 від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 зроблений висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відчужуючи спірне майно, ОСОБА_1 був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості, а отже міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення, шляхом звернення стягнення на майно. Про фіктивність оспорюваного договору дарування та відсутність наміру у відповідачів створити правові наслідки, обумовлені цими договорами, свідчить те, що після відчуження вищезазначеної квартири, ОСОБА_1 залишається зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 , та проживає за цією ж адресою. Суд обґрунтовано вважав, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а з метою приховання цього майна від виконання за його рахунок грошового зобов`язання.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що сама лише наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, забезпеченої іншими договорами, не може бути безумовною підставою для визнання договору дарування фіктивним і визнання його недійсним, оскільки даних про виконання указаного рішення не було встановлено, а були встановлені обставини по часткове виконання рішення, шляхом відрахування 20 % пенсії відповідача, яке останнє добровільно не виконувалось.
Сам по собі факт того, що відповідач виконує рішення суду не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги АТ «Креді Агріколь Банк» сплатило 3 842,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачів на його користь в рівних частках, тобто по 1 921,00 грн з кожного.
Керуючись статтями 141 402 409 413 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» задовольнити.
Постанову Волинського апеляційного суду від 12 жовтня 2020 року скасувати.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 червня 2020 року залишити в силі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» 1 921,00 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» 1 921,00 (одну тисячу дев`ятсот двадцять одну) грн судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С. Ф. Хопта
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак