Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 161/8985/14-ц

провадження № 61-38345св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів:Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Луцька міська рада Волинської області, виконавчий комітет Луцької міської ради, публічне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод»,

представник виконавчого комітету Луцької міської ради - Панасюк Наталія Миколаївна,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2018 року, у складі колегії суддів: Карпук А. К., Здрилюк О. І., Русинчука М. М.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до Луцької міської ради, виконавчого комітету Луцької міської ради, публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання права на відселення із непридатного для проживання приміщення з наданням іншого житла, зобов`язання надати інше житло.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з жовтня 1984 року вона разом з членами сім`ї проживає і зареєстрована у гуртожитку, який розташований на території ПАТ «Гнідавський цукровий завод» за адресою: АДРЕСА_1 , і перебуває на квартирному обліку у загальній черзі за місцем проживання. Підставою взяття на чергу є невідповідність житла санітарним і технічним умовам. Зазначила, що вона та її сім`я підлягає негайному відселенню, оскільки будинок гуртожитку не належить ні до державного, ні до громадського житлового фонду, є нежилим приміщенням, перебуває на балансі ПАТ «Гнідавський цукровий завод» як склад готової продукції, за даними бухгалтерського обліку заводу рахується як склад-гуртожиток. Луцька міська рада Волинської області відмовила у задоволенні заяви про включення до списків на позачергове забезпечення житлом та відселення з наданням іншого благоустроєного житла.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд постановити рішення про визнання за нею права на відселення з непридатного для проживання приміщення по АДРЕСА_1 з наданням іншого благоустроєного житла; зобов`язати відповідачів ВАТ «Гнідавський цукровий завод», виконком Луцької міської ради та Луцьку міську раду надати її сім`ї у складі двох осіб: вона ( ОСОБА_2 ) та ОСОБА_2 , інше благоустроєне житло в м. Луцьку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2018 року у складі судді Рудської С. М. позов задоволено частково.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Луцької міської ради, виконавчого комітету Луцької міської ради, публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» про визнання права на відселення із непридатного для проживання приміщення з наданням іншого житла, зобов`язання надати інше житло задоволено частково.

Зобов`язано виконавчий комітет Луцької міської ради надати ОСОБА_2 на склад сім`ї з двох осіб ( ОСОБА_2 та ОСОБА_2 ) благоустроєне жиле приміщення в м. Луцьку у межах норми жилої площі, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зібраними у справі доказами підтверджено, що житлове приміщення, в якому проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є непридатним для проживання, а тому позивач разом з членами своєї сім`ї підлягає відселенню з наданням іншого благоустроєного приміщення в межах міста Луцька, яке має відповідати вимогам статті 50 ЖК УРСР.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2018 рокуапеляційну скаргу виконавчого комітету Луцької міської ради задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 лютого 2018 року скасовано та постановлено нове судове рішення. Відмовлено у позові ОСОБА_2 про визнання права на відселення з непридатного для проживання приміщення з наданням іншого житла, зобов`язання надати інше житло.

Суд апеляційної інстанції встановив, що спірне приміщення, яке займають ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , не є житловим. Відповідачі не заперечували право позивача та членів її сім`ї на забезпечення житлом у місті Луцьку в порядку черговості, як такої, що перебуває на квартирному обліку у загальній черзі. При цьому встановлено, що ПАТ «Гнідавський цукровий завод» не несе зобов`язань по забезпеченню позивача житлом з тих підстав, що остання ніколи не перебувала з товариством у трудових відносинах. Разом з тим позивач проживає у приміщенні, яке знаходиться у нежилому будинку, який до житлового фонду не відноситься, це приміщення не відповідало і не відповідає статусу житлового та з цієї причини є непридатним для проживання, доказів того, що це приміщення підлягає знесенню або ж загрожує обвалом чи підлягає переобладнанню позивач не подавала, посилалась позивач лише на непридатність приміщення для проживання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати постанову Апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2018 року та направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм Житлового кодексу УРСР та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, чим унеможливив встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції не врахував позицію, висловлену Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 04 березня 2015 року, а також обставин, встановлених судовими рішеннями у справах за позовом ПАТ «Гнідавський цукровий завод» до ОСОБА_2 та інших про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, та про визнання ордера недійсним. ОСОБА_2 вважає, що приміщення, яке було надане ПАТ «Гнідавський цукровий завод», є непридатним для проживання, що є підставою для відселення мешканців.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу Луцька міська рада просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що приміщення, в якому проживає позивач, є нежитловим, це приміщення було надано ПАТ «Гнідавський цукровий завод», а надання житла органом місцевого самоврядування можливо лише у порядку черговості.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Гнідавський цукровий завод» просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на те, що підстави для відселення позивача з приміщення, яке вона займає, відсутні.

У відповіді на відзив ОСОБА_2 вказує на правильність висновків суду першої інстанції, які відповідають позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленій в ухвалі від 04 березня 2015 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ВАТ «Гнідавський цукровий завод» від 15 жовтня 1984 року ОСОБА_5 , як працівнику заводу, було видано ордер від 15 жовтня 1984 року на право зайняття ним площі в гуртожитку № 2 заводу.

Згідно довідки ЖКВ ВАТ «Гнідавський цукровий завод» від 06 вересня 2010 року у приміщенні, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: позивач ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_2 , а також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

З 15 серпня 1980 року ОСОБА_2 перебуває на квартирному обліку для отримання житла в загальній черзі.

Рішенням виконкому Луцької міської ради Волинської області від 15 листопада 2007 року № 752-1 ОСОБА_2 взята на квартирний облік при виконкомі Луцької міської ради Волинської області для отримання державного житла до загальної черги за № 104 з сім`єю у складі її та ОСОБА_2 .

Згідно довідки ПАТ «Гнідавський цукровий завод» № 16/10/121 від 16 жовтня 2012 року приміщення складу та гуртожитку, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на балансі підприємства.

З довідки ПАТ «Гнідавський цукровий завод» № 280 від 08 червня 2015 року слідує, що за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться службово-побутове приміщення, яке перебуває на балансі ПАТ «Гнідавський цукровий завод».

Отже, в приміщенні по АДРЕСА_1, яке на балансі відповідача ПАТ «Гнідавський цукровий завод» перебуває як приміщення складу, фактично знаходиться гуртожиток для сезонних працівників, у спірному приміщенні постійно проживають працівники відповідача і члени їх сімей, які займають окремі ізольовані кімнати та за проживання й комунальні послуги вносять відповідну плату.

Згідно паспорту громадянина України, виданого на ім`я ОСОБА_2 , остання є зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана реєстрація позивача проведена Луцьким міським відділом УМВС України у Волинській області.

Відповідно до листа Луцької міської ради № 1.1-8/5668 від 19 жовтня 2014 року будівля по АДРЕСА_1 , до переліку гуртожитків міста Луцька не віднесена, до комунальної власності територіальної громади міста Луцька не передавалася.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 травня 2017 року у справі № 161/12638/15-ц, яке набрало законної сили, встановлено, що позивач з членами сім`ї була вселена в приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 на підставі ордера, який на день розгляду судом вказаної справи є чинним, у встановленому законодавством порядку не визнаний недійсним.

Згідно з актом візуального обстеження технічного стану пристосованого приміщення гуртожитку ПАТ «Гнідавський цукровий завод», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складеного 18 липня 2006 року комісією в складі представників Луцької облдержадміністрації та Луцької райдержадміністрації, будівля непридатна для подальшої експлуатації і потребує невідкладного технічного обстеження.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи № О-120 від 09 листопада 2015 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 по своїм об`ємно-планувальним та конструктивним рішенням не відповідає вимогам ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», в тому числі по санітарно-гігієнічним вимогам та інженерному обладнанню, а також вимогам ЖБН 360-92* «Планування і забудова міських і сільських поселень» та Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і не придатна до постійного проживання.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного правау разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового

або майнового права та інтересу.

Статтею 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом (стаття 9 Житлового кодексу УРСР).

У відповідності до статті 6 Житлового кодексу УРСР, норми якого є частиною спадку радянської епохи та є чинними в Україні, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Статтею 370 Цивільного кодексу України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Житлове приміщення є ізольованим приміщенням, що придатне для постійного проживання громадян (відповідає встановленим санітарним і технічним правилам і нормам, іншим вимогам законодавства).

Жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним відповідно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічних вимогам (частина перша статті 50 ЖК УРСР).

Частина перша статті 34 ЖК УРСР визначає, що громадяни, які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, та які проживають у гуртожитках, визнаються такими, що потребують поліпшення житлових умов.

Згідно з положеннями статті 127 ЖК УРСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток (частина друга статті 128 ЖК УРСР).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 15 ЖК України надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради віднесено до компетенції виконавчого комітету міської ради.

До компетенції виконавчих органів міських рад згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» віднесено облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності.

За зальним правилом, передбаченим частиною четвертою статті 43 ЖК УРСР, черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Згідно частин першої-другої статті 7 ЖК УРСР періодично провадиться обстеження стану жилих будинків державного і громадського житлового фонду. Непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської ради народних депутатів.

Частиною другою статті 111 ЖК УРСР («Надання жилого приміщення у зв`язку із знесенням будинку або переобладнанням будинку (жилого приміщення) в нежилий») визначено, що якщо будинок, у якому знаходиться жиле приміщення, у зв`язку з непридатністю для проживання підлягає знесенню або будинок (жиле приміщення) підлягає переобладнанню в нежилий, інше благоустроєне жиле приміщення надається виселюваним державною, кооперативною або іншою громадською організацією, якій належить будинок, що підлягає знесенню, або якій призначається підлягаючий переобладнанню будинок (жиле приміщення), а в разі відсутності цієї організації чи неможливості надання нею жилого приміщення - виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів.

Статтею 112 ЖК УРСР («Надання жилого приміщення у зв`язку з виселенням з будинків (жилих приміщень), що загрожують обвалом») передбачено, що якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом, громадянам, виселюваним з цього будинку (жилого приміщення), інше благоустроєне жиле приміщення залежно від належності будинку надається виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів чи державною, кооперативною або іншою громадською організацією, а в разі неможливості надання жилого приміщення цією організацією - виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів.

Надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього Кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру (стаття 113 ЖК УРСР).

У той же час громадянам, які вимушені залишити жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного жилого приміщення, біженцям жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються у порядку, встановленому законом (частина третя статті 132-1 ЖК УРСР).

При цьому статтею 46 ЖК УРСР передбачено, що поза чергою жиле приміщення надається, зокрема, громадянам, житло яких внаслідок стихійного лиха стало непридатним для проживання.

В результаті розгляду справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 по своїм об`ємно-планувальним та конструктивним рішенням не відповідає вимогам ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення», в тому числі по санітарно-гігієнічним вимогам та інженерному обладнанню, а також вимогам ЖБН 360-92* «Планування і забудова міських і сільських поселень» і Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, отже є непридатною для постійного проживання (у гуртожитку відсутні кухні, санвузли, газопостачання, центральне та місцеве опалення від котла, витяжні канали вентиляції, гаряче водопостачання, має місце недостатність природного освітлення).

Позивач має право на проживання у безпечних для життя та здоров`я умовах, у придатному для проживання житловому приміщенні.

Оцінюючи відповідність висновків апеляційного суду вищенаведеним нормам матеріального права при вирішенні питання щодо наявності підстав для зобов`язання виконавчого органу міської ради надати ОСОБА_2 та ОСОБА_2 благоустроєне жиле приміщення в м. Луцьку у межах норми жилої площі, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, колегія суддів виходить з наступного.

Позивач з 1984 року проживає в ізольованому приміщенні гуртожитку для сезонних працівників по АДРЕСА_1 , яке на балансі відповідача ПАТ «Гнідавський цукровий завод» перебуває як приміщення складу.

Умови проживання у вказаному приміщенні з 1984 року до сьогоднішнього дня фактично не змінились (відсутні кухні, санвузли, газопостачання, центральне та місцеве опалення від котла, витяжні канали вентиляції, гаряче водопостачання, недостатнє природне освітлення тощо). Тобто приміщення, в яке ОСОБА_2 вселилась і яке стало її місцем проживання, фактично не відповідало статусу житлового приміщення і у зв`язку із цим не було придатним та залишається непридатним для постійного проживання. При цьому дії органів місцевого самоврядування не впливали негативно на якість умов проживання, а ОСОБА_2 та ОСОБА_2 є вільними переїхати для проживання в інше місце.

У той же час доказів того, що гутрожиток, в якому проживає ОСОБА_2 , підлягає знесенню або переобладнанню в результаті розгляду справи не здобуто. Відповідних рішень міська рада не приймала.

Позивач перебувала на квартирному обліку при виконкомі Луцької міської ради Волинської області для отримання державного житла до загальної черги за № 104 з сім`єю у складі ОСОБА_2 та за загальним правилом підлягає забезпеченню житлом у порядку черговості.

З урахуванням встановлених судами обставин справи, колегія суддів вважає, що ОСОБА_2 хоча і продовжувала проживати в непридатному для постійного проживання приміщенні, однак не мала легітимних очікувань з використанням цієї обставини на отримання від виконавчого органу міської ради житлового приміщення у виключному, позачерговому порядку (наприклад, раніше, ніж громадяни, житло яких внаслідок стихійного лиха чи проведення антитерористичної операції стало непридатним для проживання, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, працівники протитуберкульозних закладів у разі виникнення професійного захворювання на туберкульоз - які мають право на отримання житла поза чергою та перебувають на обліку).

У відповідності до пункту 3 Поряду надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року N 422, біженцям, які набули цього статусу відповідно до Закону України «Про біженців», внутрішньо переміщеним особам та громадянам, які вимушені залишити житлове приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують життю та здоров`ю особи або стану та безпеці відповідного приміщення, за рішеннями виконавчих органів сільських, селищних, міських рад надаються житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання.

Для взяття на облік громадян, які потребують надання житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, до виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, подається заява з підписами всіх повнолітніх членів сім`ї, до якої додаються документи, перелік яких визначено у пункті 7 вказаного Порядку.

Позивач не позбавлена права на забезпечення житлом у порядку, передбаченому вищенаведеними нормативно-правовими актами.

Згідно статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи встановлені судами обставини, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо зобов`язання органів місцевого самоврядування надати ОСОБА_2 на склад сім`ї з двох осіб ( ОСОБА_2 та ОСОБА_2 ) благоустроєне жиле приміщення в м. Луцьку у межах норми жилої площі, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам.

В той же час колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що виконавчі органи Луцької міської ради були обізнані з умовами проживання ОСОБА_2 , не вчиняли ефективних дій, які б були спрямовані на виправленні цієї ситуації, зокрема на роз`яснення права на забезпечення житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання та реалізації цього права.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції по суті спору та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Волинської області від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович