Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 161/89/18

провадження № 61-10754св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача- ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К., від 18 травня 2020 року.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя шляхом стягнення коштів.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 1984 року по 12 травня 1999 року вони з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Шацького районного суду Волинської області встановлено факт проживання їх однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 11 червня 2013 року. Цим же рішенням суду встановлено факт ведення ними спільного господарства у цей період, а також наявність у них спільного побуту та бюджету на той час. Крім того, ухвалою Апеляційного суду Волинської області, якою залишено без змін зазначене рішення суду першої інстанції, встановлено наявність у них спільного побуту та бюджету з травня 1999 року до 13 червня 2013 року.

Позивач стверджувала, що у вказаний період ними було за угодами купівлі-продажу придбано дві земельні ділянки.

17 жовтня 2001 року придбано земельну ділянку площею 0,1350 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а 21 січня 2010 року - земельну ділянку площею 0,0825 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позивач зазначила, що їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 02 лютого 2016 року на підставі дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 жовтня 2001 року зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 0,1350 га, яка знаходиться в с. Липини.

Реєструючи право власності на зазначенe земельну ділянку, яку вони придбали під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, відповідач порушив її право на 1/2 частку земельної ділянки, яка є їх спільною сумісною власністю на підставі частини першої статті 17 Закону України «Про власність».

Крім того, позивач стверджувала, що відповідачем без її відома та її згоди була відчужена (продана) належна їм на праві спільної сумісної власності земельна ділянка площею 0,0825 га, яка знаходиться в с. Лище, у зв`язку із чим вона має право на стягнення половини її вартості.

З урахуванням наведеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила позов задовольнити: визнати об`єктами спільної сумісної власності земельну ділянку площею 0,1350 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку площею 0,0825 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; стягнути з ОСОБА_2 на її користь 274 000, 00 грн - половину вартості земельної ділянки площею 0,1350 га; стягнути з ОСОБА_2 на її користь 36 500, 00 грн - половину вартості земельної ділянки площею 0,0825 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області, у складі судді Пушкарчук В. П., від 20 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано об`єктами спільної сумісної власності: земельну ділянку, площею 0,1350 га, яка знаходиться у с. Липини Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку, площею 0,0825 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 274 тис. грн - 1/2 частину вартості земельної ділянки, площею 0,1350 га, яка знаходиться у с. Липини Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 36 500 грн - 1/2 частину вартості земельної ділянки, площею 0,0825 га, яка знаходиться у АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки рішенням Шацького районного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року у справі № 170/251/16-ц було встановлено факт ведення спільного господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , наявність спільного побуту та бюджету з травня 1999 року до 13 червня 2013 року, як наслідок було встановлено факт їхнього спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому земельна ділянка, площею 0,1350 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, яка згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 жовтня 2001 року була придбана відповідачем та право власності за яким було зареєстровано 02 лютого 2016 року, - є спільною сумісною власністю сторін спору.

Земельна ділянка, площею 0,0825 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, яка була придбана згідно договору купівлі-продажу від 21 січня 2010 року, є спільною сумісною власністю, оскільки при посвідченні договору позивач надала свою згоду (заява-згода від 21 січня 2010 року), згідно якої зазначена земельна ділянка придбавалася за спільні кошти і має належати сторонам спору на праві спільної власності.

Стягуючи із відповідача на користь позивача половину вартості спірних земельних ділянок, суд першої інстанції виходив із висновку експерта № 8780, 8782 судової оціночно-земельної експертизи від 25 червня 2019 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 20 лютого 2020 року у частині визнання об`єктом спільної сумісної власності земельної ділянки, площею 0,1350 га, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, стягнення з ОСОБА_2 274 тис. грн та 36 500 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині визнання об`єктом права спільної сумісної власності сторін земельної ділянки площею 0,0825 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, оскільки вказану земельну ділянку було придбано за спільні кошти сторін, що підтверджується текстом нотаріально посвідченої 21 січня 2010 року згоди ОСОБА_1 на укладення договору. Однак, стягуючи із відповідача на користь позивача 1/2 вартості зазначеної земельної ділянки, районний суд не врахував, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження її відчуження відповідачем.

Позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, та стягнення компенсації її вартості до задоволення не підлягають, оскільки встановлення ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 01 грудня 2016 року у справі № 170/251/16-ц факту наявності у сторін спору спільного побуту та бюджету з травня 1999 року по 13 червня 2013 року не звільняє позивача від доказування того, що спірна земельна ділянка набута в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти сторін, які уже не перебували у зареєстрованому шлюбі. Будь-якої іншої письмової угоди щодо права власності на цю земельну ділянку, як це було передбачено частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», між сторонами укладено не було.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , в якійзаявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник стверджує, що рішенням Шацького районного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року у справі № 170/251/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 01 грудня 2016 року, встановлено факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету у період з травня 1999 року по червень 2013 року. Вказані обставини в силу процесуального закону не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи. Відповідач придбав земельну ділянку площею 0,1350 га, яка знаходиться в с. Липини Луцького району, 17 жовтня 2001 року, а право приватної власності зареєстрував за собою 02 лютого 2016 року, чим порушив право позивача на 1/2 частину вказаної земельної ділянки. Іншу земельну ділянку площею 0,0825 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, яка була придбана згідно договору купівлі-продажу від 21 січня 2010 року, було відчужено відповідачем без її згоди, як співвласника нерухомого майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, стягнення коштів призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильного по суті судового рішення апеляційного суду. Суть касаційної скарги зводиться лише до переоцінки доказів у справі, яким апеляційний суд надав належну оцінку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, з 1984 року по 1999 рік.

12 травня 1999 року шлюб між сторонами було розірвано, про що в книзі реєстрації розірвання шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 243.

Рішенням Шацького районного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року у справі № 170/251/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 01 грудня 2016 року, встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у період з 01 січня 2004 року по 11 червня 2013 року.

Крім того, вказаними рішеннями судів встановлено факт ведення спільного господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , наявність спільного побуту та бюджету з травня 1999 року по 13 червня 2013 року.

В період з 1999 року по 13 червня 2013 року відповідачем було придбано земельну ділянку, площею 0,1350 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 жовтня 2001 року, АЕЕ № 733056, який посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І. В.

ОСОБА_2 02 лютого 2016 року зареєстрував право власності на вказану земельну ділянку на підставі дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 жовтня 2011 року, право власності зареєстроване приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Ходачиською Н. І.

Згідно висновку експерта № 8780, 8782 судової оціночно-земельної експертизи від 25 червня 2019 року ринкова вартість земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1350 га (кадастровий номер 0722883400:01:001:4828), становить 548 тис. грн.

21 січня 2010 року ОСОБА_2 придбав земельну ділянку площею 0,0825 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 21 січня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Красневич O. A.

При посвідченні вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 надала свою згоду на укладення правочину згідно заяви від 21 січня 2010 року, в якій зазначено, що земельна ділянка придбавалася за спільні кошти і буде належати сторонам спору на праві спільної власності.

Згідно висновку експерта № 8780, 8782 судової оціночно-земельної експертизи від 25 червня 2019 року ринкова вартість земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0825 га (кадастровий номер 0722883600:01:001:5250), становить 73 тис. грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них (аналогічні положення містять пункти 1, 2 частини першої статті 57 СК України).

Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», відповідних норм Цивільного кодексу Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

Так, згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 Цивільного кодексу України).

Отже, майно, набуте під час спільного проживання до 31 грудня 2004 року особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. Сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-211цс14, постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження № 61-28343св18).

При вирішенні цієї справи судами встановлено, що у травні 2016 року ОСОБА_2 звертався до суду із позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна подружжя (справа № 170/251/16-ц). Земельні ділянки, які є предметом спору у цій справі, не були предметом спору у справі № 170/251/16-ц.

Свої вимоги у справі справа № 170/251/16-ц ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 1984 по 1999 року. ОСОБА_2 стверджував, що після розірвання шлюбу вони з відповідачем продовжували проживати однією сім`єю та вести спільне господарство до середини 2013 року, коли шлюбні відносини між ними остаточно припинилися.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Залишаючи без змін рішення Шацького районного суду Волинської області від 22 вересня 2016 року у справі № 170/251/16-ц, Апеляційний суд Волинської області в ухвалі від 01 грудня 2016 року, встановив наступні обставини:

«Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 1984 до 1999 року. 12 травня 1999 року шлюб між ними було розірвано, про що в книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 243. Після розірвання шлюбу позивач та відповідач продовжували проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу до початку червня 2013 року, коли сімейні відносини між ними остаточно припинилися, а позивачем було укладено шлюб з ОСОБА_5 . Факт існування сім`ї між позивачем та відповідачем підтверджується показаннями, допитаних в судовому засіданні в якості свідка позивача ОСОБА_2 , свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 »;

«Таким чином, суд першої інстанції, встановивши факт ведення спільного господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , наявність у них спільного побуту та бюджету з травня 1999 року до 13 червня 2013 року, обґрунтовано прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу між сторонами з 01 січня 2004 року до 13 червня 2013 року».

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності земельної ділянки площею 0,1350 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 82 ЦПК України не врахував встановлені судами обставини у справі № 170/251/16-ц, зокрема факт ведення спільного господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , наявність у них спільного побуту та бюджету з травня 1999 року до 13 червня 2013 року, що було взято до уваги районним судом при вирішенні спору.

Також судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що судовим рішенням у справі № 170/251/16-ц встановлено, що подружжя проживало в с. Липини, в будинку, який належить сторонам на праві спільної сумісної власності та поділ якого проведено судовим рішенням. Саме в цьому селі знаходиться і придбана у 2010 році земельна ділянка кадастровий номер 0722883400:01:001:4828.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні первісних позовних в частині визнання об`єктом спільної сумісної власності земельної ділянки, площею 0,1350 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76 81 82 89 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог у частині визнання майна спільною сумісною власністю належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір в зазначеній частині.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання об`єктом спільної сумісної власності земельної ділянки площею 0,1350 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статей 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (частини перша, друга, четверта статті 71 СК України).

Оскільки позивач не довела факту відчуження відповідачем спірних земельних ділянок без її згоди, або ж порушення її права на розпорядження земельними ділянками, недоведеність можливості виділення в натурі належної їй частини земельних ділянок, з метою недопущення покладення на відповідача надмірного тягаря по виплаті значної суми грошових коштів, а також виходячи з того, що судовим рішенням у справі № 170/251/16-ц поділ житлових будинків, які належали сторонам на праві спільної сумісної власності, проведено шляхом визнання права власності на половину майна, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу земельних ділянок шляхом стягнення компенсації вартості 1/2 частини земельних ділянок підлягають до часткового задоволення - проведення поділу майна, яке належить сторонам на праві спільної сумісної власності, шляхом визнання за сторонами спору права власності за кожним на 1/2 частку спірних земельних ділянок.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині поділу майна допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміну судового рішення.

Керуючись статтями 141 400 402 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 18 травня 2020 року скасувати.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2020 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єктом спільної сумісної власності земельної ділянки, площею 0,1350 га, яка знаходиться у с. Липини Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828,залишити в силі.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 лютого 2020 року у частині вирішення позовних вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, шляхом стягнення компенсації вартості частки змінити, виклавши резолютивну частину рішення у цій частині в наступній редакції:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельних ділянок:

- земельної ділянки, площею 0,1350 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0722883400:01:001:4828, призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- земельної ділянки, площею 0,0825 га, кадастровий номер 0722883600:01:001:5250, призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) частину судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, у розмірі 4020 (чотири тисячі двадцять) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович