Постанова

Іменем України

08 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 1622/13706/2012

провадження № 61-15012св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник Володимир Леонідович, товариство з обмеженою відповідальністю «Ансу»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ансу» на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2021 року у складі судді Андрієнко Г. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Кузнєцової О. Ю., Обідіної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 за довіреністю, звернулась до суду із скаргою на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л.

Скарга обґрунтована тим, що на виконанні у приватного виконавця Скрипника В. Л. перебуває виконавче провадження № 577171121 з примусового виконання виконавчого листа Октябрського районного суду м. Полтави від 01 серпня 2013 року № 2/554/39/2013, виданого на підставі рішення цього суду від 27 березня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Імексбанк», правонаступником якого є ТОВ «АНСУ», заборгованості за кредитним договором № 302 від 19 квітня 2007 року в сумі 14 431,45 доларів США, що в еквіваленті становить 115 072,05 грн, витрат по сплаті державного мита в сумі 1 150,72 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн, а всього 116 342,77 грн.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2018 року стягувача замінено на ТОВ «Ансу».

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. від 19 листопада 2018 року було відкрито виконавче провадження № 577171121 про примусове виконання вказаного рішення суду.

Вказувала, що незважаючи на те, що, на момент подання заяви про відкриття виконавчого провадження, сума боргу вже була сплачена АБК «Імексбанк» повністю згідно з графіком щомісячних погашень від 29 травня 2013 року, приватним виконавцем проведено повторне стягнення шляхом звернення стягнення боргу на майно боржника та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке в подальшому передано на торги.

Відповідно до акта про проведення електронних торгів від 04 червня 2019 року було реалізовано нежитлове приміщення (перукарня), загальною площею 14,6 кв. м, яка розташована у АДРЕСА_1 і належить на праві спільної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_4 за 198 536,87 грн, що на 82 886,87 грн перевищує суму боргу по виконавчому провадженню, не дивлячись на те, що сума боргу сплачена добровільно ОСОБА_1 .

В подальшому приватним виконавцем Скрипником В. Л. було самостійно проведено перерахунок отриманої суми на торгах по курсу Національного банку України і переведено суму заборгованості в еквівалент доларів США, що за його даними становить 7 393,00 доларів США, внаслідок чого приватним виконавцем штучно створено борг у ОСОБА_1 в еквіваленті доларів США, а саме 3 927,55 доларів США.

Разом з тим, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Ансу» та визнано правовідношення за договором кредиту № 534 від 19 квітня 2007 року, укладеним між АКБ «Імексбанк» в особі філії АКБ «Імексбанк» у м. Полтаві та ОСОБА_1 , припиненим, а також визнано іпотеку за договором іпотеки № 534 від 18 квітня 2007 року, укладеним між АКБ «Імексбанк» в особі філії АКБ «Імексбанк» у м. Полтаві та ОСОБА_1 , посвідченим державним нотаріусом Першої Полтавської державної нотаріальної контори Підгайною О. І. 18 квітня 2007 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1-996, припиненим.

Вказує, що сума заборгованості, зазначена у виконавчому листі, не тільки повністю добровільно погашена боржником, а й правовідносини, які стали підставою для виникнення такої заборгованості, визнано судом припиненими.

11 грудня 2020 року ОСОБА_1 подала приватному виконавцю заяву про закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з належного їй майна, проте приватним виконавцем Скрипником В. Л. попри обізнаність про існування вищевказаних рішень прийнято постанову від 16 грудня 2020 року про відновлення виконавчого провадження та він продовжує збирати інформацію, необхідну для вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, яке має бути закінчене.

22 грудня 2020 року заявником отримано лист від приватного виконавця, яким він повідомив, що підстави для закінчення виконавчого провадження відсутні та постанови про закінчення виконавчого провадження ним винесено не було, чим, на думку заявника, допущено бездіяльність з боку суб`єкта оскарження.

Вказувала, що оскільки сума боргу повністю виплачена кредитору та правовідносини за договорами, на підставі яких виникла заборгованість, припинені, на підставі пункту 9 частини першої статті 39 та статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», статей 447 450 ЦПК України, заявник просила суд: визнати бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. неправомірною; зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. усунути порушення прав ОСОБА_1 шляхом закінчення виконавчого провадження, припинення чинності арешту майна боржника та оголошення заборони його відчуження, накладеного постановою від 19 листопада 2018 року, шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2021 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року, скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено.

Визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л., що виражена у відмові закінчити виконавче провадження № 57717121 та знятті обмежень у вигляді арешту на майно боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження.

Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л. усунути порушене право ОСОБА_1 шляхом винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 57717121 і скасування арешту майна боржника та оголошення заборони його відчуження, накладеного постановою від 19 листопада 2018 року, в рамках даного виконавчого провадження.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що боргові зобов`язання боржником виконані у повному обсязі, судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості виконано добровільно, крім того, такі зобов`язання є припиненими за рішенням суду.

Отже, вказане свідчить про фактичне виконання рішення суду та погашення стягнутої за ним заборгованості поза межами виконавчого провадження, що виключає необхідність в подальшому застосування заходів примусового виконання рішення суду й, відповідно, є підставою для закінчення виконавчого провадження, зняття арештів з майна боржника, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, а також скасування інших вжитих виконавцем заходів щодо виконання рішення суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Ансу».

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 листопада 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Ансу», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, провадження № 12-144гс18, від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19, провадження № 12-17гс20, від 18 грудня 2019 року у справі № 761/29966/16-ц, провадження №61-5327св19, від 27 вересня 2018 року у справі № 910/23408/17, від 15 березня 2018 року у справі № 638/1841/14-ц, провадження № 61-5676св18, від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, провадження № 14-134цс18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було враховано, що відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вказана норма передбачає як підставу для закінчення виконавчого провадження виконання, здійснене в рамках виконавчого провадження, а отже суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення скарги.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Ансу» від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 березня 2013 року у справі № 1622/13706/2012 (провадження № 2/554/39/2013), яке в цій частині залишено без змін рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 17 квітня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Імексбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 квітня 2007 року в сумі 14 431,45 доларів США, що в еквіваленті становить 115 072,05 грн, витрати по оплаті державного мита в сумі 1 150,72 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 грн, а всього - 116 342,77 грн.

01 серпня 2013 року за цим рішенням Октябрським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист № 2/554/39/2013, який з 19 листопада 2018 року перебуває на виконані у приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В. Л.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 11 червня 2018 року в порядку процесуального правонаступництва замінено сторону стягувача з ПАТ «Імексбанк» на ТОВ «Ансу».

19 листопада 2018 року в межах виконавчого провадження ВП № 57717121, відкритого з примусового виконання виконавчого листа № 2/554/39/2013 від 01 серпня 2013 року, приватним виконавцем Скрипником В. Л. було винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів - 12 502,61 доларів США.

11 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 за дорученням ОСОБА_2 подала приватному виконавцю Скрипнику В. Л. заяву про закриття виконавчого провадження та зняття арешту з майна боржника, надавши документи, які підтверджують фактичне виконання рішення суду, а саме копію рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року та копію постанови Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Ансу», третя особа - державний нотаріус Першої Полтавської державної нотаріальної контори Підгайна О. І., про визнання припиненими правовідношення за договорами кредиту та іпотеки та зняття заборони відчуження нерухомого майна, задоволено.

Визнано правовідношення за договором кредиту № 534 від 19 квітня 2007 року, укладеним між АКБ «Імексбанк» в особі філії АКБ «Імексбанк» у м. Полтаві та ОСОБА_1 , припиненим; визнано іпотеку за договором іпотеки № 534 від 18 квітня 2007 року, укладеним між АКБ «Імексбанк» в особі філії АКБ «Імексбанк» у м. Полтаві та ОСОБА_1 , посвідченим Державним нотаріусом Першої Полтавської державної нотаріальної контори Підгайною О. І. 18 квітня 2007 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1-996, припиненою; скасовано обтяження нерухомого майна за об`єктом: квартира АДРЕСА_1 , зареєстрованого Державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори Підгайною О. І. у Державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (підстава договір іпотеки від 18 квітня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 4827296); Державному реєстрі іпотек (підстава договір іпотеки від 18 квітня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 4827374); виключено запис про заборону відчуження № 4827296 від 18 квітня 2007 року з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та запис про заборону відчуження № 4827374 від 18 квітня 2007 року з Державного реєстру іпотек; вирішено питання щодо судових витрат по справі.

У відповідь приватний виконавець Скрипник В. Л. повідомив, що станом на 16 грудня 2020 року відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження № 57717121 та зняття арешту з майна боржника.

Постановою приватного виконавця Скрипника В. Л. від 16 грудня 2020 року поновлено виконавче провадження № 57717121 з примусового виконання виконавчого листа № 2/554/39/2013, постанову надіслано до відома сторонам виконавчого провадження.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Положенням пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності встановленої законом.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У частині другій статті 451 ЦПК України зазначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

На відміну від позовного провадження, у якому суд вирішує існуючий між сторонами цивільно-правовий спір, скарги на дії (бездіяльність), рішення державних (приватних) виконавців мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за їх належним виконанням. Згідно з чинним процесуальним законодавством, здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження у цивільному судочинстві.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

У частині восьмій статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно з частиною четвертою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Приписами статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави, за яких виконавче провадження підлягає закінченню.

Так, пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Отже, державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист.

Тобто підставою закінчення виконавчого провадження відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є факт виконання рішення суду у повному обсязі та у спосіб, зазначений у відповідному виконавчому документі.

При цьому перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний встановити факт виконання відповідного рішення боржником, зокрема, шляхом отримання від боржника доказів його виконання.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 914/3703/15, від 16 січня 2021 року у справі № 910/4071/17.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В. Л. не виконуються вимоги пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» щодо закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна боржника у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду, що встановлено рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 червня 2020 року та постановою Полтавського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року, внаслідок чого порушено законні права та інтереси боржника.

Отже, задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суди виходили із того, що вищевказаними судовими рішеннями у справі № 554/9630/17 встановлено припинення зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, проте судами не було враховано, що в силу положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не наділений компетенцією встановлювати факт відсутності/припинення обов`язку боржника за виконавчим документом у спосіб, не передбачений таким виконавчим документом.

Звертаючись до приватного виконавця у грудні 2020 року ОСОБА_1 не було надано доказів погашення суми заборгованості, яка визначена у виконавчому документі.

Разом із тим, згідно виконавчого документа № 2/554/39/2013 його видано на виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2012 року.

Крім того, слід зазначити, що наявність відповідного боргу чи його відсутність, є предметом доказування у спорі про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, при розгляді якого згідно з частиною другою статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо обов`язок боржника відсутній повністю або частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою.

З матеріалів справи вбачається, що у січні 2020 року ОСОБА_1 зверталась до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 28 квітня 2020 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду вказаної заяви встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що боргові зобов`язання в повному обсязі заявником не виконані, тобто судове рішення про стягнення на користь банку кредитної заборгованості добровільно не виконане. Виконавчий лист знаходиться на примусовому виконанні, а тому, визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за відсутності достатніх законних підстав на це, унеможливить ТОВ «Ансу» реалізувати свої права щодо стягнення із боржника на свою користь кредитної заборгованості.

Посилання сторони заявника на те, що в 2015 році повністю погашена заборгованість по кредиту, про що свідчить графік щомісячних погашень заставодавцем ОСОБА_1 від 23 березня 2013 року, не підтверджені належними доказами. Навіть з наданого заявником висновку експерта № 2124 від 16 січня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 на погашення кредиту було сплачено 8 941 доларів США, це при тому, що рішенням суду з неї було стягнуто 14 431,45 доларів США.

Доводи заявника про сплату боргу по кредиту у розмірі гривневого еквіваленту є необґрунтованими, оскільки, зважаючи на те, що судом ухвалено рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

Таким чином, з урахуванням того, що ОСОБА_1 не було надано належним та допустимих доказів того, що нею було погашено у повному обсязі заборгованість, яка стягується на підставі виконавчого листа відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати із ухваленням нового про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів наголошує, що за наявності доказів повного або часткового виконання зобов`язання щодо сплати заборгованості по виконавчому листу заявник має право звернутися до суду в порядку, передбаченому статтею 432 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Керуючись статтями 400, 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ансу» задовольнити.

Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 18 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 серпня 2021 року скасувати.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича у виконавчому провадженні № 5771711121 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович